І я все ж таки не втрималася, і після фейсбучного славослів’я хочу в картинках розповісти про одне з приємніших коміксових відкриттів останнього часу. Трапилися мені днями Through the Woods Емілі Керрол, і то була добра година.

Емілі Керрол є доволі відомою в фентезійно-горорних колах канадською художницею та гейм-дизайнеркою. Вона отримала низку галузевих премій, але, здається, найбільшим її успіхом у ширших колах є саме “Крізь хащі” – видана в кількох країнах збірка мальованих страшних казок, що органічно поєднують якраз ті фентезі та горор.

І поєднання вийшло практично ідеальним. Малюнки тут просто чудові: то підкреслено графічні, то відверто акварельні. Але й історії незгірші. Ті, що казки – ностальгійні, лячні та приємно готичні. Ті, що не казки – вже правдешня готика, і до того – ж справді страшна. Ну й ретелінгова частина там якась дуже _правильна_, хоча в більшості випадків йдеться радше про загальний флер казкових сюжетів, аніж про конкретні переспіви (окрім, хіба що майже прямої варіації на тему Синьої Бороди). Сама збірочка містить 5 історій, але таких казко-горорів в доробку Керрол ще багацько (де б їх іще знайти).

Моторошна краса – під катом.

Продовжувати читання “Графічна пауза. Ретелінги здорової людини” →

Минув рівно місяць, і “підфорумних” бажань назбиралося знову. Час їх вже зафіксувати, бо дещо з попереднього списку вже прямує до мене (на жаль, потрапити на Форум особисто в цьому році ніяк, тому пробую змоделювати його віртуально).

І хотілося б вірити, що цікавих книжок ще на один пост буде, але наразі маємо таке:

Про класичну класику казати “гаряча новинка” ніби й не годиться, але я справді чекала на це видання.

Нечасте зачудування: “Вау, мені подобається обкладинка!” – пояснюється просто: вона нетутешня. До того ж – парна до Go Set a Watchman. NB: а другу книжку “Країна мрій” обіцяє видати під кінець року. Я, до речі, вже починаю занотовувати оці “під кінець року/на початку 2016-го”, бо їх таких багато.

Далі.

Продовжувати читання “Форум наближається. Продовження бенкету” →

Приємно, коли цікаве знаходить тебе самостійно. Особливо, коли цікаве направду цікавезне.

Днями неосвічене я дізналася про Хуану Інес де ла Крус, і тепер не можу викинути її з голови.

Якщо дуже коротко – то сабж. Так, все це стосувалося однієї людини. Жінки, яка прожила свої короткі 43 роки у XVII столітті, причому не в Європі, а _в колоніях_. Якщо довше, то, переказуючи Вікі, вийде приблизно отак:

Хуана Інес де Асбахе і Рамірес де Сантільяна народилася у 1651 році в Мексиці. Згідно із свідченнями очевидців, обдароване дівча ще змалку упромислила _всю_ бібліотеку родичів, з восьми років писала вірші, з тринадцяти – викладала (!) латину молодшим дітям, а ще – вивчила науатль і трохи писала ним також.

Ще у 1662 Хуану Інес відправили до Мехіко. У столиці дівчинка розраховувала повчитися в університеті, але зась! статтю не вийшла. Курси наук (схоже, цілком універівських масштабів) дівчині читали в індивідуальному режимі. І це не дивно: у 1664-му Хуану Інес представили до двору, де вона завоювала прихильність віце-короля та віце-королеви. Дівчині всіляко сприяли, а для злих язиків влаштували хрестоматійне шоу “Наша вундеркінд відповість на будь-яке ваше питання!”. Між тим вундеркінд вчилася завзято: “Her interest in scientific thought and experiment led to professional discussions with Isaac Newton”, – стверджують біографи.

А ще Хуана Інес славилася красою та поетичним хистом. Фактично класиком іспанської (а згодом – і мексиканської) поезії вона стала ще за життя. Проте при дворі мегапопулярна фрейлина, “шанувальників у якої було безліч, і практично всі вони були серйозними претендентами на її руку і серце”, надовго не затрималася. Нехай з другої спроби, але у 1669 році релігійна дівчина пішла-таки в монастир, де спокійно зайнялася навчанням й писанням (а високі покровителі продовжували сприяти публікуванню її творчості).

У подальшому “додатково” прославили Хуану Інес – тепер де ла Крус – два відкриті листи у 1690-му: критика класичної єзуїтської проповіді (навмисне оприлюднення якої антипатиками Хуани викликало шкандаль і звинувачення в нескромності, що не личить черниці) та відповідь на критику критики – “Лист до сестри Філотеї”, в якій Хуана намагалася на власному прикладі пояснити, чому і наскільки для жінки важливі освіта та творчість. Важко сказати, що там було далі, але згодом вона не лише дала сувору обітницю бідності (чого від неї очікували), а ще й урочисто зареклася торкатися паперу та чорнил. Публіка була в захваті! Імовірно, прокачування скромності минуло успішно. Та вже за п’ять років Хуана померла – заразилася чумою, глядячи хворих.

Подібних жіночих доль було не так вже й мало, але Хуані з історією пощастило. Значна частина її поетичного доробку збереглася, інші писання – ніби також. Її знають, вивчають (серйозну творчу біографію поетеси-черниці написав Октавіо Пас), про неї створюють п’єси, знімають кіно, пишуть романи. Ставлять пам’ятники, а ще Хуана потрапляла й на мексиканські гроші. І – актуальне для нас (власне, як я про неї дізналася) – видавництво Анетти Антоненко планує видати чотиритомниr творів Хуани українською (цікаво, чи буде там посеред віршів Respuesta a Sor Filotea, бо англомовного перекладу я щось злякалася). А частину з вже перекладеного опублікували у “Всесвіті” (можна подивитися тут).

Фух, добре порекламувала? :Р Під катом ще мій улюблений Хуанин портрет і один з віршів, що сподобалися.

Продовжувати читання “Мексиканська: ерудитка/вчена/містик/поетеса/світська красуня/драматург/черниця (нічого не викреслювати)” →