Одні гори, два літа. “Літо в Бескидах”

Липень догоряє, час, мабуть, нарешті розповісти про найлітнішу книжку мого читацького сезону – красиве, але неочікувано бентежне в деяких дрібницях минулорічне видання про канікули по-польськи.

Літо в Бескидах” позиціонують як артбук, і це головне, що про нього можна розказати. По-перше, по-друге й по-третє книжка дуже красива. Але то своєрідна краса. Марія Стшелецька розповідає не про одне, а про два літа в Бескидах: “колись” (сюжетна лінія школярки Терки за часів глибокого соціялізму) та “плюс-мінус зараз” (історія матері, яка намагається заохотити до радощів походів у гори дочку-(здається)-дошкільнятко). І от ілюстрації чудово працюють з цим сюжетним вододілом. Перша частина книжки – це соковитий плакатний соцреалізм, сторінки з інфографікою в дусі радянських дитячих атласів, ілюстрації під “найновіші художні ідеї 1960-х”, краса і сила, двома словами, але трохи своєрідні. А умовну сучасну частину супроводжує такий собі кондовий діджитал від кліпартів зорі століття та типових патернів до цифрових версій “оригамі”. А оскільки теми ілюстрацій не раз і не два збігаються – виходить дуже крутий і по-своєму гармонійний контраст.

Продовжувати читання “Одні гори, два літа. “Літо в Бескидах””

Як вбити принца (без реєстрації та смс). Nettle & Bone

Важко бути принцесою, коли королівство дрібненьке й маловпливове, а ти в родині найменшенька. Доля старшої принцеси – вийти заміж за спадкоємця більшого й впливовішого королівства. Доля середньої принцеси – вийти за судженого сестри після її смерті, бо ж геополітичні негаразди ніхто не скасовував. Доля молодшої принцеси – жити й не відсвічувати. Бажано в монастирі – щоб не народжувати зайвих претендентів на трон. Але бажано без обітниць – ну а раптом завидному жениху ще одна дружина знадобиться?

Марра незграбна, не дуже красива, не прям-таки розумниця розумна, і все життя живе в затінку чужої волі. Вона – низькорангова принцеса і чудово розуміє, що є ресурсом. Причому – суто гіпотетичним: народить дітей – молодчина, не народить – ну таке… Дітей, треба сказать, Марра народжувати не хоче, тому життя при монастирі її цілковито влаштовує: в усякому разі, там не треба забагато спілкуватися з людьми й можна бодай щось обирати – наприклад, чи вчитися в Сестри-Травниці чи вишивати, чи, може, спробувати навчитися ткати? Але безбарвно-спокійне життя молодої жінки уривається тоді, коли вона усвідомлює: життя її середньої сестри, в якої ну ніяк не виходить народити спадкоємця трону, в небезпеці. Буквально – не тільки селянки ходять в синцях, але принцесам доводиться ці синці краще приховувати. Марра прагне захистити сестру, але й без хробачка егоїзму тут не обійшлося: вона не хоча «ставати в проламі», якщо в тому виникне політична необхідність. І що тоді робить? Варіант один – з принцом треба закінчувати.

Продовжувати читання “Як вбити принца (без реєстрації та смс). Nettle & Bone”

Контракт зі хтонню. «Незриме життя Адді Лярю»

/Атенсьйон! Пояснити, чим мене вибісила об’єктивно добре написана книжка з захмарним градусом читацької любові, можна тільки зі спойлером. Він не має стосунку до розв’язки, але завчасно привідкриває певну інтригу з мотивацією персонажа. Оскільки способу нарядно приховати спойлер я не знайшла, готова поговорити про нього персонально/

Адді Лярю бреше. Краде. Махлює. Та жити інакше їй дуже складно. Колись давно, рятуючись від осоружного весілля, Адді уклала угоду з тим, хто в лісі живе. Вона отримала свободу та буквальне життя вічне – поки сама від нього не відмовиться. Але в контракті був дрібний шрифт: ніхто й ніколи Адді не пам’ятатиме, щойно вона зникне з людських очей – її одразу забуватимуть. Ясно, що «дрібний шрифт» швидко перетворюється на справжнє прокляття. І все ж дівчина, яку з рідного села прогнала не лише загроза шлюбу з немилим, а й незрозумілі навколишнім мистецькі амбіції, майже знайшла шлях обійти обмеження. Вона, та, хто не ладна навіть ім’я своє записати, десятиліттями, століттями надихає інших на творчість, сподіваючись, що бодай відблиск від неї в історії таки залишиться. І триває це до того моменту, як у сучасному Нью-Йорку книгар-букініст раптом помічає, що оця-от дівуля в нього книжку увела.

Продовжувати читання “Контракт зі хтонню. «Незриме життя Адді Лярю»”

#TheDarkestReading-2021. Тиждень VII з половиною. Burning bright

На останні десять днів марафону я напланувала собі про хижаків – буквальних і метафоричних. І навіть почала (але епічно недочитала) “Позолочених вовків” Рошані Чокші. А прочиталися дві книжки про таких схожих, але й таких різних великих котів. Чесно-чесно, no pun intended, я тільки вчора усвідомила, що наступний місячний рік – тигриний. Та й тигри в прочитаному підібралися – умовно китайський та корейський.

Що читалося:

Продовжувати читання “#TheDarkestReading-2021. Тиждень VII з половиною. Burning bright”

#TheDarkestReading-2021. Тиждень ІІ. Божевільні черниці, навіжені маги та величні столиці

Другий тиждень марафону TheDarkestReading минув разом з двома дуже не схожими книжками, які часом несподівано лунко перекликалися між собою. В обох мова йде про владу над столицями (щоправда, владу небуквальну), в обох кілька партій впливу затято перетягують ковдру контролю над ситуацією, в обох йдеться про події несподівані й чарівні. Тільки одна з цих книжок – постмодерністське привітаннячко Чосеру, а інша – свіженьке пригодницьке фентезі.

Що читалося:

*

#TheDarkestReading-2021. Тиждень І. Надто розумні підлітки та їхні (не)героїчні пригоди

Перший тиждень листопада випав напрочуд лагідний, але темному читанню сонячна погода не завадить. Енівей, почала я марафон з легкої розминки – продовжень вже знайомих підліткових циклів. Там все, як завше: розумні 14-15-річки, незграбні дорослі, страшні таємниці та героїчні пригоди. Хоча з героїкою по-всякому бува – іноді треба просто бодай якось вижити.

Котуньо оцю всю метушню не схвалює
Продовжувати читання “#TheDarkestReading-2021. Тиждень І. Надто розумні підлітки та їхні (не)героїчні пригоди”

Чудеса в космосі. “Драконова Перлина”

Для мене #ДочекатисяКнижкового було не про особисті зустрічі (все одно на Правий берег носа не поткнула), а про давно обіцяні книжкові новинки. І між ними одне з чільних місць посідала “Драконова Перлина” Юн Ха Лі. Бо ж рідкісний звір на наших теренах – преміальний (Локус та Міфопоетичну премію взяла плюс пачка номінацій) підлітковий текст з ультрапопулярним останніми роками на Заході південноазійським колоритом. Тобто те, що я й так читаю кілограмами – тільки українською зазвичай не випадає. А тут нарешті випало (подякуймо за це видавництву Жорж) і виявилось, що книжковий “звір” не просто рідкісний, він – червонокнижний. Бо ж не просто міфологічне фентезі, а міфологічне фентезі у космосі.

Мін – дуже порядна куміхо, лисячий дух-перевертень. Вона практично ніколи не повертається до первісної форми, вона не впливає Чарами на людей, вона часом тренується перекидатися на всяке-різне (от, скажімо, стіл, хіба стіл – це не досягнення?), але загалом поводиться дуже сумирно, бо мама сказала, бо тітоньки стежать, бо поганенький імідж у куміхо, куди ж правду сховаєш. Але тринадцтяь років майже зразкового життя швиденько пішли шкереберть, коли Мін дізналася, що її обожнюваного старшого брата Чуна звинуватили у дезертирстві. Треба розібратися – вирішила Мін і одразу пустилася берега. Огріти по голові спецслідчого, інфільтруватися до грального притону, втертися в довіру до контрабандистів, взяти участь у ближньому бої в космосі… Що ще може зробити бешкетний дух? Потримайте газованку, наша героїня ще не всі підтрибунальні статті в колекцію зібрала. Начувайся, Тисяча світів, гіперактивні лисоньки тобі даром не минуться!

Продовжувати читання “Чудеса в космосі. “Драконова Перлина””

Незримий спадок. Black Water Sister

Скільки себе не переконую: треба менше бігати за новинками, треба підчитати вже давно заплановане до читання/куплене/колись страшенно бажане (допишіть свої варіанти) – працює це сильно не завжди. А ще й є кілька авторок, котрим варто лишень нову книжку видати – і все, Ксені тут нема. Одна з таких письменниць – Цзень Чо. У неї я готова читати будь-що. Але навіть за таких обставин не чекала, що вона раптом напише урбан-фентезі моєї мрії. Щоправда, я мріяла прочитати щось подібне про Україну, але нехай – добре, що бодай про Малайзію хтось отак написала.

Ще рік тому життя Джесс спокійно їхало по звичних рейках: виросла в іммігрантській родині середнього класу, вивчилася в Гарварді, має стабільні стосунки з дівчиною – але раптом все пішло шкереберть. Батька Джесс звільняють з роботи, в оцей момент життя без страховки його спіткає онкологічний діагноз, лікування з’їдає всі сімейні заощадження, змушує продати житло… все, американська мрія згоріла. Після одужання батька сім’я збирає речі і фактично втікає із США, де лишилися погані спогади та страшенні борги (а ще дівчина Джесс – але ж про неї батьки не знають), до рідної Малайзії. Отже тепер Джесс треба звикати до нової для неї країни, до не аж такої звичної культури, до життя з родичами, до нав’язливої турботи матері, яка тепер кожного руху навколо своїх близьких боїться, до стосунків на відстані, до непевних робочих перспектив, до… Божевілля? Внаслідок тривалого стресу в людини ж можуть розвинутись слухові галюцинації? Тільки чому вони говорять не англійською, а хок-к’єнь, шпетять Джесс на всі заставки і стверджують, що вони – її бабуся? Вітаємо у чудесному світі новому. Де забобони працюють, де забудовникам протистоять духи місця, де Джесс треба звикнути до неприємної думки: так, її справді переслідує привид рідної бабусі, так, смерть явно не поліпшила вдачу покійниці, так, якщо шантажем чи примусом не вийде – вона пробуватиме захопити онуччине тіло, ні, це далеко не найстрашніше, що може з нею статися. Бо в цьому світі боги – це неодмінна складова повсякденної реальності. І тобі не варто привертати їхню увагу.

Black Water Sister найчастіше характеризують якось навроді “Хіпстерка VS магічний реалізм“. І воно дійсно десь так і є: це урбан-фентезі про людину ХХІ століття, яка раптом з’ясувала, що те ХХІ століття настало сильно не всюди. І найменше зміни в світі цікавлять істот, що існують поза межами звичного часу. Якщо локальна богиня хоче, щоб будівництво житлового комплексу зупинилося – воно мусить зупинитися. Забудовник – п’ятий рядок малайзійського “Форбса”? Явно в минулому бандит? До тих, хто виступає проти будівництва неприємні люди з ножами й битками приходять? Богині байдуже. Ти людина – ти й викручуйся. Бо якщо діло в свої руки братимуть не-люди – людям одразу стане дуже мало місця.

Продовжувати читання “Незримий спадок. Black Water Sister”

Що ви (не) хотіли дізнатися про життя цісарської родини. “Перше слідство імператриці”

На новий роман Наталки Сняданко я кинулась, що той яструб. Запаралелені сюжетні лінії. Відень, Венеція, Будапешт, Львів. Музика, придворні інтриги, заколотники. Історичний детектив, де головною розслідувачкою виступає Елізабет Баварська – та сама імператриця Сіссі, буквально жертва цукрового образу “Felix Austria”. Хотіти, хапати, читати! І шо воно, і як воно? Ну-у-у. Складно сказати.

І ми справді маємо роман з двома сюжетними лініями. У сучасній – зальцбурзька музична менеджерка Доротея готується супроводжувати в перельоті до Львова… не стільки провідного скрипаля, скільки дорогоцінну скрипку, на котрій колись сам Моцарт грав. Самі розумієте, цей Дикий Схід, країна воює, як воно там буде… Легко дійсно не буде, але не тому, що Схід – дикий, а країна воює. А в історичний… А історична сюжетна лінія – просто-таки цукерочка. Відень, 1856 рік, молодий цісар призвичаюється до керування імперією, яка ще не оговталася ані після Весни народів, ані після не дуже славної участі у Кримській війні, юна імператриця призвичаюється до столичного життя і веде окопну війну за вплив на чоловіка зі свекрухою, не така вже юна імперія бурлить собі потихесеньку, і от на перших сторінках роману на цісаря скоюють замах, заколотника ловлять, хутенько страчують, всі задоволені, ніхто не щасливий. “Чекайте! – начеб каже нам запальна Елізабет. – Хіба ж може все бути так просто? Треба розібратися!”. І розбиратиметься, і допомагатиме їй львівська перукарка Катерина, і все швидко закру… а захопленим читачам тільки лишатиметься, що ґав ротом ловити й напружено міркувати: а скрипка, скрипка коли вистрелить?

Продовжувати читання “Що ви (не) хотіли дізнатися про життя цісарської родини. “Перше слідство імператриці””

Міфопоетична премія. Луската шоколатьє та проблеми малого бізнесу

Як і в романі Роберта Бітті “Серафіна і Чорна мантія“, про який я днями писала, ще один нещодавно виданий українською твір, номінований на Міфопоетичну премію, розповідає про дуже незвичайну дівчинку з доволі нестандартною професією. Тільки якщо Серафіна була natural born щуроловкою, то Авантюрина до сродної праці прийшла значно довшим шляхом. Почнімо з того, що народилася героїня британської казкарки Стефані Берджис драконицею. Ну, знаєте, луска, крила, всі діла – це дещо обмежує кар’єрні перспективи.

Авантюрина – вельми молода драконка. Настільки молода, що їй ще кількадесят років в рідній печері доведеться просидіти – поки лусочка не затвердіє й не зробить її майже невразливою перед людською зброєю й магією (ні, людей родина Авантюрини майже не їсть – м’ясо смачне, але як дідо каже – стільки з ним мороки…). А що робити, коли тобі на вулицю зась? Знайти Пристрасть. Пристрасть – це дуже серйозно, он, старша сестра в її роки вже кількома мовами вірші складала, а братик – встиг людською філософією захопитися. Тож сиди, дитино, читай книжки, бався з гарненькими коштовностями, мрій – чого тобі ще для щастя не вистачає? Але “дорогоцінне” ім’я трохи занадто буквально визначає Авантюринин характер. Підлітки – вони ж завжди краще знають. От і рушає наша героїня на полювання, тільки підступне людисько відволікає драконячу увагу запашним напоєм і – тадам! Тепер в Авантюрини три проблеми. По-перше, харчомаг перетворив її на людину. По-друге, рідна родина її в новій формі не впізнає й не приймає. По-третє, як ви сказали ця штука називається? Шоколад? Ура! Авантюрина знайшла свою Пристрасть!

Продовжувати читання “Міфопоетична премія. Луската шоколатьє та проблеми малого бізнесу”

Міфопоетична премія. Гроза щурів та нахабних демонів

При всій моїй невгасимій любові до Міфопоетичної премії регулярно доводиться визнавати очевидне: українською тамтешні номінанти та переможці з’являються вкрай рідко. Ну, якщо не рахувати залізобетонний топ дуже відомих письменниць і письменників: Пратчетта, Ґеймана, Ролінґ, Страуда. Тим не менш, часом у цій греблі з’являються шпариночки. Тож сьогодні почну розповідати про дві книжки-номінантки з дитячої категорії, що торік вийшли українською.

Дебютний роман американського письменника Роберта Бітті розповідає про незвичайну дівчинку в екзотичних для нас локаціях. Серафіні скоро виповниться тринадцять, але єдина людина, яка про неї дбає, яка з нею розмовляє, яка взагалі знає про її існування – це її па. Серафінин па – механік, що працює (і нелегально живе) в підвалі величного маєтку Білтмор, котрий збудував in the middle of nowhere ексцентричний багатій Джордж Вандербільт. Па слідкує за тим, аби все в маєтку працювало як годинник – бо щось новомодна динамо-машина негарно поводиться, а Серафіна спить удень, а вночі… А вночі вона сумлінно виконує обов’язки самопроголошеного Головного Ловця Щурів. От тільки дуже швидко з’ясовується, що ті щури, котрі сірі й зі слизькими хвостами – то ще пів біди, бо в кромішній темряві (пам’ятаєте, з динамо-машиною щось не те) нипає страхітливий чоловік в Чорній мантії і краде дітей. Вирішити цю проблему самотужки в хороброї дівчинки не виходить: па їй банально не повірив, а інших знайомих у неї в околицях просто нема. Але, може, юний племінник Вандербільтів заслуговує на довіру?

Продовжувати читання “Міфопоетична премія. Гроза щурів та нахабних демонів”

Бібліотечка малої феміністки. Челсі-вок, 6. Дівчата за право вибору

Останнім часом впевнено більшає книжок, які відповідають на питання: “Як виховати дитину з профеміністичними поглядами?”. Навіть українською більшає, що не може не тішити. Деякі адресовані батькам – як вже майже легендарна “Люба Іджеавеле“, інші – це власне дитячі книжечки, які знайомлять з біографіями відомих жінок, розповідають про перебіг боротьби за права, пропонують різні сценарії дівочого емпаверменту тощо. Помітна частина таких видань – це все ж таки науково-популярний нонфікшен, але мене почали цікавити (наразі) нечисленні на нашому ринку художні твори. Торік одну з таких серій почав видавати Жорж. І одразу з козирів зайшов – тобто з книжки про британських суфражисток. Для молодшого й середнього шкільного віку – а чом би й ні.

Про жанр.Дівчата за право вибору” – це така собі премила й характерно молодшопідліткова повість про поворотне для дорослішання літо в житті 12-річної Поллі. Авторка дбайливо проводить героїню та читачів через низку виховних “чекпойнтів”, дозволяючи спостерігачам робити власні висновки. В кількох випадках Поллі вчиняє доволі по-дурному й зустрічається із закономірними наслідками. І навіть очікуваний для жанру щасливий фінал не створює враження цукеркового царства – протягом майже двох сотень сторінок головна героїня вчиться отому самому вмінню розрізняти те, що можеш змінити, і те, з чим на якийсь час треба змиритися.

Про сюжет. Надворі літо-1914, і життя Поллі просто не може не змінитися (вона ще просто не уявляє – наскільки). По-перше, її мама вагітна, й всі розповідають дівчинці, що тепер вона буде старшою сестричкою – та вона не впевнена, як до цього ставитися. По-друге, родина її найкращої подруги переїжджає до курортного містечка, і тепер Поллі в Лондоні сама-самісінька (не рахувати ж того противного Моріса з першого поверху, правильно?). По-третє, до квартири поверхом вище заїжджають нові сусідки, і тут раптом дві “старі діви” (тм) виявляються молодими й симпатичними жінками, які не приховують скандальну таємницю. Вайолет та Едвіна – суфражистки. І якщо Вайолет – прихильниця ненасильницького спротиву, то Едвіну щойно випустили зі в’язниці – на умовно-дострокових умовах, відновитися після голодування. Отак боротьба жінок за право голосувати, про яку Поллі досі чула переважно через невдоволене гмикання старших, отримує обличчя. А Поллі тепер має старших подруг, які не беруть її на кпини за мрію стати мандрівницею-дослідницею. Як і будь-яка неофітка, Поллі починає гарячково шукати способи прислужитися шляхетній справі. І виходить це в неї… по-всякому.

Продовжувати читання “Бібліотечка малої феміністки. Челсі-вок, 6. Дівчата за право вибору”

Гени та імперія. That Inevitable Victorian Thing

У канадської письменниці Емілі Кейт Джонстон я раніше читала дві книжки. Перша з них “Тисяча ночей” – була дуже колоритним профеміністичним перепрочитанням мотивів з “Тисяча й однієї ночі“. Вау, – подумала тобі я й написала захоплений пост. Її умовне продовження (дія відбувається в тому ж світі через кілька поколінь) “Веретено” – уже плюс-мінус ретелінг “Сплячої красуні” і це… дивовижно безпорадна книжка. На той момент я вже замахнулась на прочитання кількох інших книжок Джонстон (ага, тих, що з цікавими анотаціями) і отак просиділа перед ними кілька років, як кролиця перед удавом. А раптом все не так страшно? А раптом то була якась окрема творча невдача? Ну не може ж книжка з настільки крутою ідеєю бути поганою? Ха.

Анотація в That Inevitable Victorian Thing дійсно прекрасна, як зіронька. Уявімо собі Британську імперію часів королеви Вікторії. Уявімо собі правительку, яка вирішила укріплювати свою владу над чужими землями династично, але трохи не в тому сенсі, як зазвичай історично складалося. Уявімо, що та сама Вікторія І поодружувала своїх численних нащадків не з високородними аристократами чи принцами/принцесами сусідніх держав, а з представниками впливових місцевих родин Канади, Китаю, Індії. Дуже здоровими представниками впливових місцевих родин – гемофілія сама себе не розчинить. А потім її наступниця повторила цей досвід. А потім інші аристократи вирішили підхопити королівську моду, а потім вигадали генетику, винайшли богонатхненний Комп’ютер, котрим відає архієпископ Кентерберійський, і всі-всі-всі підданці імперії, над якою не сходить, пардон, не заходить сонце, почали одружуватися виключно з міркувань генетичної сумісності, не зважаючи на расу, етнічність, класове походження і всілякі інші дурниці, що тільки генофонд нації псують. І настав розквіт, і прийшли мир і благодєнствіє, і єдине, що хвилює молодь середини ХХІ століття – це щоб Сезон вдало пройшов, і щоб отой приємний молодик, з котрим ти аж двічі танцювала, вдало з тобою генами співпав.

Єп. “Оте невідворотне вікторіанство” – це шалений жанровий мікс, що поєднує мотиви сучасної янгадалтової прози, іронію на адресу регентсько-вікторіанського любовного роману, біопанкові фантастичні мотиви та дрібочку хитрозакрученої альтернативної історії. І що з цього виходить? Ну, любовний роман ще нічогенький. А от за іншими напрямками – місцями відвертий фейл.

Продовжувати читання “Гени та імперія. That Inevitable Victorian Thing”

Ми такі не перші. Дві підліткові книжки про епідемії минулого

Дивно часом виходить із ситуативно-тематичним читанням. Перші оберти коронакризи навесні посприяли стрімкому росту популярності “пандемічного читання”: постапокаліптики, антиутопій про ізоляцію та історичних чи фантастичних романів про епідемії. Я тоді й собі думала зробити добірочку цікавих текстів, бо тематичну поличку на ГудРідз вже багато років тримаю. Але… Не пішло. Не хотілося. І читати щось подібне також. Але якось так цікаво вийшло, що “епідемічні” книжки знайшли мене самі – обидві доволі небанальні, обидві я давно хотіла прочитати, обидві – про епідемії в США. Тільки в одному випадку йдеться про трохи нестандартний погляд на дуже відому пандемію, а в другому – про визначальну, але маловідому у нас сторінку ранньої історії США. Та головне – в обох випадках авторки вирішили розповісти юній аудиторії, як в таких непересічних обставинах жилося їхнім одноліткам. Пророчий намір, як показала реальність.

Кав’ярня та карантин

У нас про американську письменницю Лорі Галс Андерсон дізналися завдяки практично культовому роману “Говори” – і це, мабуть, дійсно найвідоміша її книжка. Та спину їй дихає ще двійко, і між ними – “Лихоманка-1793“. Історичний роман для молодших підлітків розповідає про дівчинку Метті, яка жила й вижила під час нищівної епідемії жовтої лихоманки у Філадельфії. У місті, що на той момент було столицею нещодавно створених Сполучених Штатів, за кілька місяців вимерло близько десяти відсотків населення. Судячи з відголосків, це була перша настільки руйнівна криза після Війни за незалежність, і молода держава цей іспит склала поганенько: чимала частина більш-менш платоспроможного населення (включно з майже всіма вітцями-засновниками) здиміла під три чорти, подеколи розносячи заразу по всіх усюдах, організувати системну медичну допомогу вдалося не одразу, частина жертв на совісті не хорі, а голоду (місто так закарантинили, що припинилося регулярне постачання харчів), а здолати епідемію допомогли не злагодженні зусилля людей, а банальна зима.

Що там, як там?

Юна американка Метті живе разом з матір’ю та дідусем над кав’ярнею. І те трохи не те, що ми собі уявляємо (раф та тортики), а типова кав’ярня кінця ХVІІІ століття – свого роду прообраз клубу, місце, де солідні чоловіки пили каву та ще щось не дуже алкогольне, часом щось під’їдали, спілкувалися й угоди укладали. Мама Метті веде бізнес, як воно за покійного чоловіка було – повільно й обережно, а сама дівчинка мріє розширюватися й поглиблюватися: по-перше, перетворити сімейну справу на щось ближче до ресторану (у них пречудова куховарка – втікачка з Півдня Елайза), по-друге, ще й експортно-імпортним бізнесом зайнятися. Але час для мрій трохи несприятливий: сезонний спалах доволі звичної для тих країв жовтої гарячки швидко перетворився на катастрофу. Публічні місця зачинені, люди падають на вулиці, головні ліки від всього – кровопускання, головні ефективні ліки від всього – втікати від вірусу світ за очі. Матір намагається влаштувати дівчинці виїзд на село, до знайомих, але все йде шкереберть. І чотирнадцятирічній дитині доводиться виживати посеред натурального апокаліпсису міського масштабу. І часом – взагалі без допомоги дорослих.

Продовжувати читання “Ми такі не перші. Дві підліткові книжки про епідемії минулого”

Тактико-технічні характеристики бойового печива. A Wizard’s Guide To Defensive Baking

Більша частина фентезі про Обраних (і то надто – фентезі дитячого) починається з того, що в мить епохальних змін маленькі й непримітні герої отримують Великий Дар. А якщо дар – аж ніяк не великий? А якщо його не отримають, а співіснують з ним все життя, а епохальні зміни просто вимагають вчитися жити з ним по-новому? Імовірно, десь отак собі думає Урсула Вернон, пардон, Т. Кінґфішер, бо тема магів з дрібними обдаруваннями та негероїчних героїв в її творчості спливає знову й знову, в неї навіть максимально тематична дитяча повість є. Так і зветься – Minor Mage. Але сьогодні не про неї. Сьогодні про прекрасну, як свіжоспечена булочка, книжку про пекарську магію, що рушила на війну.

Моні – чотирнадцять і на перші кілька поглядів вона – найзвичайнісінька казкова сирітка-попелюшка: батьків забрала пошесть, дівчинка встає ще вдосвіта, щоб тяжко працювати, а найкращий друг в неї – пряничковий чоловічок. Oh wait… Працює Мона у пекарні своєї ж тітки, успішний малий бізнес, скоріш за все, вона й успадкує, та в будь-якому разі в іншій ролі дівчинка себе не бачить. У Мони талант. Магічний талант. До випічки. Її мафіни й булочки завжди найкращі, її хліб – найдухмяніший, а пряникове тісто виходить настільки слухняним, що невеличкий магічний імпульс дозволяє фігурки буквально анімувати. А що після одного прикрого інциденту її фірмова закваска набула певною мірою хижого самоусвідомлення і точить собі щурів у льосі – то таке, хто ж без провтиків вчився, правильно? І все в Мониному житті було відносно прекрасно, поки одного нечудового дня вона не перечепилася через мертве тіло, і це навіть не було найгіршим. Найгірше те, що місцевий інквізитор одразу ж звинуватив дівчину в цьому злочині, і тій довелося постати перед судом. На щастя, обійшлося, але звістка про те, що хтось в їхньому місті послідовно вбиває магічно обдарований люд, прямо скажемо, представницю цього люду не потішила.

Продовжувати читання “Тактико-технічні характеристики бойового печива. A Wizard’s Guide To Defensive Baking”