Графічна пауза. “Джейн Ейр. Millennial Edition”

Графічними версіями класичних і не тільки книжок вже давно нікого не здивуєш. Графічні ретелінги класичних і не тільки книжок – якщо про казки не йдеться – трапляються куди як рідше. І варто мені було побачити, що існує графічний роман за мотивами осучасненої “Джейн Ейр” – то й одразу понеслася читати. Бо “ДжЕ” – одна з моїх улюблених книжок, бо я “колекціоную” її екранізації, а графічний роман – це майже те ж саме, правильно? Але головно тому, що було дуже цікаво глянути на те, як автори бачать історію Джейн як нашої сучасниці. Бо роман Шарлотти Бронте – насправді не дуже гнучкий матеріал для таких експериментів.

36169380._SY475_

(NB: цей відгук написано так, наче всі знайомі з сюжетом оригінального роману. Якщо ви ще нє, але плануєте – стережіться спойлерів, їх буде чимало.)

Продовжувати читання “Графічна пауза. “Джейн Ейр. Millennial Edition””

Долиною темряви. “Хатина на курячих лапах”

Коли читаєш багато і кількома мовами водночас, часом бува таке, що от просто ніяк не виходить згадати, якою ж мовою була “ота книжка”. Тоді в пригоді стають додаткові фактори: нагадування собі, чи існує, скажімо, українське видання, що там були за жанр, тема, проблематика, котрий це том багатотомний саги – такий собі мікродетектив для не завжди уважної читачки. Але буває й так, що під час читання не відпускає зачудування: “Вау, це українською? Як незвично!”. Останнім таким досвідом для мене стало дитяче фентезі від британки Софі Андерсон.

DSCN0039

Хатина на курячих лапах” – це таке дуже характерне для нинішнього англомовного ринку сучасне фентезі для середнього шкільного віку: з майже обов’язковим екзотичним колоритом (в цьому випадку – а-ля слов’янським і дещицею близькосхідного), з дозовано неоднозначною головною героїнею, з порцією сімейних цінностей і направду добре розкритими психологічними проблемами, характерними для дитини на порозі дорослішання. Ну, але у нас до цього масиву перекладних текстів тільки потроху підступаються, свого пишуть небагато (не по нулях, на щастя, але я не знаю, коли вітчизняний ринок дійде до стадії “забагато міфологічного фентезі”), а тут ще й харківське видавництво Жорж не тільки відтворило оригінальні обкладинку та внутрішні ілюстрації, у них ще й пейпербеки якістю та на дотик нагадують американські. Повний стереоефект “Ого, а зазвичай такі книжки до мене потрапляють англійською!” . То про що ж ідеться?

Сирота Маринка живе з бабусею, вони багато подорожують, ніде не затримуються надовго, і тому у дівчинки взагалі нема друзів (окрім хіба що ручної галки). Та й людей вона бачить нечасто. В усякому разі, живих. Бабуся Маринки – Баба Яга, Вартова межі між світами, яка проводжає духи померлих в останню путь. І готує до такого ж заняття онучку. Тільки Маринці не подобається виряджати мертвяків, не подобається приймати на себе тягар чужих спогадів, підпорядковуватися волі живої хатинки на курячих лапах, та й загалом – жити отаким дивовижним, захопливим, але надто вже нестандартним життям. До бунту старших підлітків ще далеко, Маринка просто хоче бути “як усі”. І заради цього може наламати такі дрова, що потім ще пів книжки доведеться розгрібати.

Продовжувати читання “Долиною темряви. “Хатина на курячих лапах””

Дитяча хвилинка. El Deafo

Розповідаючи зрідка про дитячі книжки, я здебільшого намагаюся бути сумлінною букблогеркою і рекламувати те хороше малючкове, що вже існує (або ж тільки таким і було) українською. Але іноді концепція дає тріщину – коли йдеться про книжки, що їх мені на українському книжковому ринку страшенно бракує. “Ну а раптом? – думає в цю мить певна Ксеня. – Раптом улюблений гештеґ #ВидайтеУкраїнською спрацює?”. Сьогодні якраз про таку книжку – від якої щемить серце, про яку хочеться розповідати всім знайомим і подарувати одній чудовій маленькій дівчинці, яка ще не вміє читати.

Американська художниця та письменниця Сесі Белл у 2014 році видала белетризовані мемуари про своє дитинство у форматі графічного роману – і зібрала низку номінацій та премій: як традиційних нагород за дитячу літературу, так і премій за мальовані історії (включно з одним “Айcнером”). У чотири роки Сесі перехворіла на менінгіт і втратила слух. І її книжка дуже просто, дуже делікатно, так, що й п’ятирічки (судячи з відгуків їхніх батьків) зрозуміють, розповідає про те, як це – жити у світі, який для тебе змінився назавжди.

20701984

За формою El Deafo – це простенький послідовний роман виховання, що поетапно показує життя Сесі від того моменту, як вона захворіла, і до кінця п’ятого класу школи, коли вона вже більш-менш змирилася зі своєю Інакшістю. Так, за бажання цей текст можна читати як історію прийняття психологічної травми. Або як прозору метафору сприйняття Іншого – і самим собою, і суспільством навколо нього. Або просто як історію про те, наскільки наш світ є незатишним і незручним місцем, коли людина не здатна вписатися в загальноприйняту норму.

img_0978

Продовжувати читання “Дитяча хвилинка. El Deafo”

(Не) солодке життя. With the Fire on High

Сучасний янг-адалт – особливо американський – штука доволі специфічна. Для таких книжок характерні певна фабульність (чи то навіть схематичність), обов’язкові елементи сюжету, доста типовий психологізм, часто дуже конкретний штиб гумору і не те щоб насправді широке коло залізно-неодмінних для обговорення проблем. Але є одне “але”. Ринок насичується і, щоб посунути численних конкуренток, книжкам вже потрібне дещо, що їх вирізняє поміж десятками й сотнями інших затишно-передбачуваних творів. Якась родзинка. І от іноді трапляються випадки, коли в якійсь одній книжці тих родзинок на цілий кексик стане. Мені нещодавно з однією такою пощастило.

38739562

With the Fire on High на перший погляд схожа на багатьох своїх сестричок за жанром. Головній героїні – випускниці Емоні – треба подолати останні шкільні проблеми, визначитися, чи збирається вона вступати до коледжу і на що може в цьому випадку претендувати, зрозуміти, чого вона хоче насправді (а до чого її підштовхує оточення), ну і визначитися з тим, що їй потрібно від стосунків з красенем-новеньким, а ще – підтримати найкращу подругу і розібратися із сімейними проблемами. Нуднувато? Було б, якби Елізабет Асеведо цим обмежилася. А вона ж додала до стандартного коктейлю кілька цікавих інгредієнтів.

Родзинка перша – “Радощі і прикрощі 17-річної самотньої матері”. Власне, більшість розмов про “На сильному вогні” починається (незрідка – і закінчується) з того, що це роман виховання про школярку, яка не просто завагітніла, а вирішила залишити дитину. Знаючи про це, я від книжки очікувала жорстокої соціалки про бідні квартали та обмежені життєві вибори темношкірих дівчат. Трохи про це в книжці є, але так… помірно. Народження доньки не стало для головної героїні драмою, яка наперед визначила абсолютно все її життя: вона не кидала школу, вона змушена підпрацьовувати, бо в родини сутужно грошима, але близькі її підтримують, наскільки можуть, дехто в школі на неї косо дивиться, але раннє материнство не стає приводом для цькування чи соціальної ізоляції, батько дитини не розчинився в тумані після того, як його батьки запропонували оплатити аборт, а допомагає, чим може, та й сама крихітка Емма справляє враження порівняно подарункової дитини. Власне, в тексті вона відіграє роль радше тригера передчасного дорослішання Емоні, не навколо неї крутиться основний сюжет, він таки не про Емму, а про Емоні. Про її майбутнє.

Родзинка друга – “Теорія чи практика?”. Для головної героїні роману дворічна дитина – це тільки один з приводів всерйоз замислитися над тим, що їй потрібно від життя уже сьогодні. Емоні – напівсирота, дівчину виростила бабуся, яка вже забула про те, що таке життя не для інших (а тепер змушена стати до колиски наступного покоління своїх нащадків), а батько, що після смерті дружини повернувся з США до Пуерто-Рико, в житті майже дорослої доньки присутній дуже епізодично. Саме тому для Емоні сакраментальне випускне питання “Куди вступати?” звучить трохи інакше: “А чи треба вступати взагалі?”. Загалом США до нашого рівня інфляції цінності вищої освіти ще далекувато, але  в підлітковій літературі дедалі частіше проговорюється оцей лихоманковий мотив “Якщо ти не вступиш до крутого коледжу – вважай, життя собі уже зіпсував”. І тут Елізабет Асеведо тихенько каже: “А, може, давайте, подумаємо?”. З одного боку письменниця розповідає про молодих мешканців вчорашнього мігрантського гетто, котрого оце ледь-ледь торкнулася джентрифікація, і для героїв її книжки стати першим в родині поколінням з вищою освітою – це і честь, і виклик, і нічне жахіття. З іншого – деякі герої замислюються над тим, а чи точно ця вища освіта їм потрібна. І життєва ситуація Емоні дозволяє поговорити на цю тему на повен голос. По-перше, в неї мала дитина. По-друге, в неї уже мало грошей, вона не хоче бути залежною від бабусі, і влізти в освітній кредит, який потім треба буде років п’ятнадцять повертати, для неї взагалі не варіант. По-третє, в Емоні є талант. Дуже прикладний талант, з яким можна йти і повноцінно працювати прямо після школи. Тому для неї позірна аксіома “Диплом кишеню не обтяжує” – це гіпотеза, що потребує доказів. Емоні хоче стати шеф-кухарем – і вже робить до того перші кроки.

Продовжувати читання “(Не) солодке життя. With the Fire on High”

Дитяча хвилинка. “Оця Марія звірів малювала”

Звістка про те, що Видавництво готує серію дитячих художніх книжок за мотивами біографій українських художниць (?) (таку собі доповнену й розширену версію “Це зробила вона“) для мене стала одним з найцікавіших післяФорумних анонсів. Казка? Про Примаченко? З картинками? Писала Світлана Тараторіна? Ви тільки скажіть: коли? Як з’ясувалося, акурат під “перше” Різдво. Пречудовий вийшов подарунок, бо як відкрила, так і не випустила з рук, поки не прочитала.

DSCN9998

Оця Марія звірів малювала” – це дуже симпатичний зразок дитячої біографічної прози. Зроблено його за впізнаваними лекалами: розповідаємо про дитинство визначної особистості, наближуємо до аудиторії, додаємо пригодницького чи казкового колориту (в цьому випадку – і того, й того, і ще з вершечком, бо матеріал дозволяє) і перекидуємо місточок до дорослого життя й основних досягнень. Але це ж про Марію Примаченко – і стандартна схема per aspera ad astra тут міниться яскравими кольорами і підморгує очиськами дивовижних створінь.

DSCN9999

Продовжувати читання “Дитяча хвилинка. “Оця Марія звірів малювала””

Після скону. Grave Witch

З розважальною літературою є така цікава штука – дуже часто замість того, щоб власне розважати, вона бісить. І фабульність надто фабульна, і герої надто передбачувані, і жодного оригінального колориту, і жарти наче з методички “Двадцять п’ять влучних фраз для іронічної героїні” списані, а “зате читається легко” – це не той аргумент, що рятує будь-який текст. Тож коли я раптом знаходжу релакс-чтиво, задля якого не треба прокачувати дзен, то тішуся тому неймовірно. Про одне таке сьогодні розкажу.

7823038

Насправді взятися за цикл книжок Калайни Прайс про пригоди юної некромантки я збиралася, ще коли тільки-но зареєструвалася на ГудРідз і придивлялася до тамтешнього рекомендаційного движка. Grave Witch – була номером 16 у моєму тамтешньому списку “Хочу прочитати”, але руки дійшли тільки оце зараз – після того, як я капітально передознулася підлітковим фентезі та страшенно захотіла почитати щось легеньке, але про дорослих людей.

Чого я очікувала від книжки: пригоди, романтика з легкою еротикою, небісюча героїня. Що я отримала від книжки: усе це плюс детективний сюжет, ельфи (мій улюблений кінк!), елементи альтернативної історії, виробничий роман та доволі цікава магічна система. А тепер про все потроху, але трохи в іншому порядку:

Продовжувати читання “Після скону. Grave Witch”

Дитяча хвилинка. Товариство чайних драконів

Принцеса + принцеса” Кейті О’Нілл – це надзвичайно мімімішний дитячий графічний роман про пригоди. Та пригоди – це щось казкове і прекрасне, але від повсякдення доволі віддалене. І поки я міркувала, чи може оте саме повсякдення бути не менш казковим і привабливим, як виявилося, що новозеландська письменниця й ілюстраторка на це питання вже відповіла. Ще й як може! – начеб каже нам “Товариство чайних драконів“.

DSCN9877

Товариство” – це також казка, що розповідає приблизну ту ж саму історію – про те, наскільки непросто бути собою. Тільки звитяги й подвиги тут відсунуті убік, бо ця книжка про… можна сказати, що про мистецтво. А ще – про ремесло. Але головно – про дружбу та взаємопідтримку, про вразливість та крихкість, а ще про чар та тягар традицій.

DSCN9883

Головна героїня “Товариства чайних драконів” – маленька Ґрета, донька ковальки. Їхнє шляхетне ремесло вже потроху відмирає – бо кому в негероїчні потрібні гарні мечи? – але батьки раз по раз нагадують: у Ґрети талант, Ґрета має продовжити сімейну справу. А сама дівчинка тим часом випадково рятує дивну істотку і відкриває для себе принципово інший світ – затишне та церемонне царство власників чайних драконів.

Продовжувати читання “Дитяча хвилинка. Товариство чайних драконів”

Теорія і практика сімейних катастроф. “Усюди жевріють пожежі”

Свого часу мене так вразив дебютний роман Селесте Інґ “Несказане“, що з другою книжкою вийшло цікаво: одночасно хотілося і бігти читати його одразу, як тільки вийшов, і… можливо, не читати взагалі. Бо з дуже вдалими дебютами непросто не лише авторкам й авторам, але й читачам також: а раптом “уже не торт” – і що тоді робити з марними сподіваннями? Тож друга книжка вийшла, дочекалася українського перекладу, по тому минуло майже півтора роки – і нарешті Ксеня зважилася.

Чи “торт” другий роман Селесте Інґ? Однозначно торт, причому за схожим рецептом – сімейні проблеми, міжпоколінні проблеми, соціальні проблеми, проблеми мультикультуралізму, шкільні проблеми, підліткові проблеми – усе на місці. Чи сподобався цей “торт” так само? Не аж так. І проблема не в тому, що друга книжка гірша – ні, написана вона на тому ж рівні, з використанням тих самих прийомів, а структурно складніша. Ні, проблема у мене була з двома моментами: один – текстово-організаційний, а інший – ідейний. Але про все по порядку.

DSCN9818

Як і перший роман Інґ, “Усюди жевріють пожежі” починається з катастрофи. У багатому і захмарно благополучному передмісті палає будинок, що належить комплекту стовпів місцевої громади – і найімовірніше підпалила його молодша дочка подружжя. Як таке може бути? Подальші триста сторінок розкажуть, що ж всьому цьому передувало. Власне, річне зіткнення двох світів на одному полі.

Родина Річардсон – ідеальні мешканці містечка щастя Шейкер-Гайтс: він – адвокат, вона – журналістка місцевої газети (на сидіти ж мамі вдома, треба щось суспільно корисне робити, але отак… без фанатизму), у них троє ідеальних дітей і одна ходяча халепа. А ще у них є пожильці – Річардсони в щедроті своїй занедорого здають менший будинок тим людям, які за інших обставин ніколи б не могли собі дозволити розкіш жити в їхньому спокійному Едемі з чудовими школами і гарним показником вступу до пристойних вишів. Тільки з черговим об’єктом благодійності Єлені Річардсон трохи не пощастило. ні-ні, юна Перлина Ворен – та сама ідеальна дитина, яка заслуговує на свій шанс. Але її матір Мія – якась неправильна. Вона працює на пів ставки, де прийдеться, бо вважає себе… ви тільки уявіть! – художницею. А мистецтво – своїм справжнім заняттям. Чи впишеться сім’я сучасних номадів в таку своєрідну спільноту? Складно сказати. Хоча, насправді, нескладно.

Продовжувати читання “Теорія і практика сімейних катастроф. “Усюди жевріють пожежі””

Вісник екранізацій. “Офелія” (2018)

Американська письменниця Ліза Клайн зробила собі ім’я на підліткових романах за мотивами визначних подій з історії США та на таких само підліткових ретелінгах шекспірівських сюжетів. І от поки я неквапно (тобто роки десь так з чотири) сбиралася прочитати її “Дочку леді Макбет“, добрі люди екранізували інший роман авторки – “Офелію“. Окей, подумала я, будемо тоді дивитися. Тим більше, що фільм зненацька дошкандибав до напів широкого українського прокату.

p16504809_v_h8_aa

Ідея переповісти сюжет “Гамлета” з точки зору Офелії – багата і вдячна: образ відомий, дуже яскравий, але в самому тексті п’єси Офелії мало, тож можна добряче розважитися, вигадуючи те, що лишилося “за кадром”. Не знаю, як воно в книжці, а от у фільмі крім очевидної “гамлетовщини” в сюжеті з’явилося трохи з “Ромео і Джульєтти“, трошки з “Макбета” і “Зимової казки“, дрібочка того, дрібочка сього… Вийшло цікаво.

Отже при данському дворі зростає крихітка Офелія – дочка радника короля. Дівчинка мріє вчитися – “як брат!” – але в неї такої опції нема. А проте дикувату розумницю Офелію бере під крило королева Гертруда. І якось воно все спокійно крутиться, поки з університету не повертається принц Гамлет. Отоді все направду завєртє…

До плюсів цього фільму можна вписати:

Продовжувати читання “Вісник екранізацій. “Офелія” (2018)”

Ерзулі не в раю. The Sandman Universe: перший том House of Whispers

Ідея взяти і ще трішечки розширити всесвіт “Сендмена” минулого року гримнула добряче. До неї ставилися по-всякому, а я її всіляко вітала з простої причини – до числа запрошених авторів потрапила Нало Гопкінсон, а Гопкінсон – це завжди цікаво. І от нарешті дочекалася першого повновісного тому її House of Whispers і побігла читати. Але спочатку треба було продертися через вступну частину.

43097798

Парасолькова графічна новела (власне The Sandman Universe) мені категорично не зайшла. Зрозуміло, що тяжко бути оупенінгом одразу для чотирьох лінійок, але це було таке типове враження: хто ви, люди, чому ви зайшли до всесвіту Сендмена в брудному взутті і що збираєтеся тут робити? – плюс ще й спойлерів нахапалася. Розмова про те: нафіга тобі, Ксеню, читати розширення, коли в тебе в активі прочитаного всього лише два томи Сендмена – є непродуктивною, зате має відповідь. Довелося згадати, що мені подобається Гопкінсон, і саме на неї я сюди і прийшла.

(PS: окей, це все одно було доволі красиво плюс знайомі персонажі плюс оця-от героїня сусіднього проєкту здалася симпатичною, може, ще про неї почитаю)

img_0563

А от “Дім шепотів” – інша справа. Не був би він частиною цього всесвіту – зайшов би взагалі з піснями, але поряд с Ґеймановими текст, затекст, підтекст та контекст все ж таки здаються надто простенькими і однозначними, хоча також мають свої смаколики.

img_0564

Починається все це щастя, як поганенький анекдот: “Заходить якось Ерзулі до царства Морфея…”. Не з власної волі заходить, а рифтом принесло, і повернутися б рада, але вороги не пускають. І що тут у нас є?

Продовжувати читання “Ерзулі не в раю. The Sandman Universe: перший том House of Whispers”

Дитяча хвилинка. Harriet the Invincible

Що робити, якщо ви читали “Принцеса + Принцеса” і вам здалося, що комікс якось надто швидко закінчився? Чи якщо вам подобаються ретелінги і хотілося б частіше читати кумедні перекази улюблених казок? Чи ви фанатієте від гризунів і теж вірите, що маленькі пухнастики ще зможуть врятувати нам всім світ? Відповідь на всі ці питання ще кілька років тому дала американська письменниця й ілюстраторка Урсула Вернон. Вона написала казку про відважну принцесу з поважного хом’яцького роду. А потім ще одну. І ще. І от нині їх вже шість. Але сьогодні – лише про першеньку.

DSCN9805

Колись давно у далекому королівстві народилася довгоочікувана спадкоємиця трону – премила принцеса Гаррієт. Подальші події спрогнозувати не складно: на хрестини забули запросити злу фею-щурицю, прокляття, вере… ні, не веретено, колесо, ні, не від прядки, звичайне хом’ячине колесо – і всі обов’язкові діла. У свій дванадцятий день народження принцеса мусить заснути вічним сном, поки принц її не розбудить. Що буде після – всі знають заздалегідь. Але що має бути перед тим?

Любов до Harriet the Invincible спіткала мене на третій сторінці. Оцій.

Продовжувати читання “Дитяча хвилинка. Harriet the Invincible”

Графічна пауза. Чарівна шаль та умоглядна Індія

Мій досвід коміксочитання поділяється на кілька умовних колекцій: супергероїка (здається, найменша), фентезі, містика, тревелоги, історично-травматичні, підлітково-ідентифікаційні тощо. Є в цьому щось трохи несподіване, але отак і є: графічні романи про підлітків-мігрантів, що шукають своє місце чи то в новому, чи то в старому світі, трапляються доволі часто. І за одним з таких я полювала мало не два роки.

DSCN9763

Ніді Чанані – доволі відома каліфорнійська художниця-коміксистка. Проте “Пашміна” – це її перший сольний графічний роман. І визначальними для нього є дві риси: автобіографічність та дебютність.

DSCN9773

Головна героїня “Пашміни” – каліфорнійська (я ж казала!) тінейджерка Пріянка, чия мама колись давно приїхала з Індії. Прі не любить, коли її називають на повне ім’я, коли її дражнять в школі, бо вдягається по-бідному,  та коли мама відмовляється ділитися секретами з минулого. Прі любить пиріжки-самоси, малювати комікси та дядька Джатина – маминого давнього друга, котрий грає в житті дівчинки батьківську роль. Але дядечкова дружина несподівано вагітніє і Пріянкине життя летить шкереберть.

Продовжувати читання “Графічна пауза. Чарівна шаль та умоглядна Індія”

Вісник екранізацій. Anne with an E (1 сезон)

Що з людьми Нетфлікс животворящій робе! Окей, в моєму випадку він “робе” два сезони Once Upon a Time за півтора тижні, але це радше акт провітрювання голови після здачі перекладу. Є там і не аж такі терапевтичні опції. Наприклад, ми лише оце зараз дісталися до нашумілої серіальної екранізації “Енн із Зелених Дахів“.

tv-anne-netflix-20170501

Якось так склалося, що раніше я не бачила жодної екранізації історії про те, як літня сестра з братом хотіли всиновити хлоп’я, щоб в роботі допомагало, а натомість отримали екзальтоване дівча з бурхливою фантазією. Навіть аніме пройшло повз. Тож за порівняно свіжу версію – перший сезон вийшов у 2017, третій потрапить в ефір за два місяці – бралася з незаплямованою уявою. Отримала трохи не те, чого очікувала. Більше і цікавіше.

MV5BZTFhODY4OWQtNjhhOS00ZDdlLWJkMTYtOTM1ODdlOTc0M2YwXkEyXkFqcGdeQXVyNTA0MDEwMjA@._V1_SY1000_SX1500_AL_

Не плюс, не мінус – просто особливість цього канадського шоу: це чергова екранізація. Тобто спроба розповісти знайому цільовій аудиторії історію по-своєму – з доповненими характерами, з ревізією настроїв, з доточуванням сюжету. Тут дуже багато “в книжці аж такого не було” і навіть настрій дещо інакший. Але таке воно вже. І по-своєму воно абсолютно прекрасне.

MV5BZTU4ZmRhN2ItMmNlYi00YmM5LTkwY2MtMGZiMjljMzZiMGZhXkEyXkFqcGdeQXVyNTA0MDEwMjA@._V1_SY1000_SX1500_AL_

До головних плюсів цієї серіальної версії, мабуть, треба віднести:

Продовжувати читання “Вісник екранізацій. Anne with an E (1 сезон)”

Summertime Craziness. “Артефакти Праги”

Читання другого тому потенційної трилогії – це завжди ризик. Особливо, коли авторка каже: “Спочатку я думала, що це буде stand-alone, але якось воно…”. Тож я чекала на продовження “Варти у Грі” Наталії Матолінець – бо Варта сподобалася, бо Прага, бо перша книжка була цікава, але надто сюжетоорієнтована, а з під того сюжету визирав потенційно дуже цікавий світ. Чекала, але трохи непокоїлася: а чи буде воно круто? Прочитала. Висновок перший: так, це було круто. Висновок другий: усе моє занепокоєння розвіялося, окрім одного – і за сумісництвом головного.

img_0310

З героями “Варти у Грі” ми попрощалися в найцікавіший момент – Гра скінчилася, у Центральноєвропейському конгломераті влада переходить до темної фракції, головні герої дізналися про себе багато нового, а декого ще свіжонадбаною силою по голові бахнуло. Що ж може бути після такого шаленства? За логікою – нормальне життя, але все не так просто.

В “Артефактах Праги” знайома нам двійця вирушає до рідного міста Златана, щоб офіційно підтвердити свій новий статус та спостерігати за обранням нового голови Конгломерату. Але є кілька “але”. По-перше, герої миттю влізають по маківку у центральноєвропейську магічну політику. По-друге, провести ритуал ініціації неможливо – чехи провтикали потрібні артефакти, тож їх треба шукати. По-третє, в Празі відбувається щось дуже дивне – зникають молоді маги, а старші  навіть думати про те не хочуть. По-четверте, на тлі всього цього щастя стосунки Варти та Златана набувають нової кгхм глибини, і це теж суттєво впливає на обставини. А ще навколо точиться звичний герць “Світлі проти темних”, празькі відьми мутять щось незрозуміле, Златан має веселеньку родину та шухлядку з mommy issues, що заважають йому тверезо дивитися на ситуацію, а ще навколишні легенди поводяться дуже нечемно – вони, холєра, чомусь оживають!

Продовжувати читання “Summertime Craziness. “Артефакти Праги””

Місце тимчасового перебування. “Готель Світ”

Після того, як в кінці минулого року я прочитала “Як бути двома” Алі Сміт, то вирішила: в цієї жінки треба читати все! Доречний драматизм, цікавий психологізм, помірна постмодерновість зі стилістичними привітаннями до класиків модернізму та адекватні ігри зі структурою, де вигадлива форма допомагає прокачати зміст, – що ще треба для щастя? І поки я думала, з якого боку підступатися до сезонного циклу в оригіналі (на сьогодні вже є три романи – “Осінь“, “Зима” та “Весна“), як Фабула видала ще один роман Сміт – не з нових, але уже радість.

DSCN9365

Готель Світ” – це впізнавання з перших сторінок. Уже знайома емоційність, уже знайомий фокус на розбіжностях між внутрішнім і зовнішнім, уже знайоме протиставлення/взаємодоповнення історій кількох персонажок, уже знайомі експерименти із синтаксисом. Синтаксис тут казково прекрасний, бо він водночас підкреслює і спосіб мислення кожної героїні, і її… скажімо чемно, організаційно-сюжетні проблеми. От від синтаксису і танцюватиму.

По-перше, у нас є Сара, а Сара втрачає ці… як його? як вони називаються? А! Слова. Сара померла. Пішла була на нову роботу до готелю і по-дурному, по-тупому, по-безглуздому загинула на другий день роботи. Смерть юної дівчини – гарної дочки, талановитої плавчині з олімпійського резерву – сколихнуло все містечко… Ну, тижні на два сколихнула. Але минув час, газетні заголовки вицвіли, батьки позбулися речей старшої доньки, і лише молодша сестра продовжує палати гнівом, адресованим світобудові. А від самої Сари вже майже нічого не залишилося – їй складно з’являтися рідним, її мертве тіло хоче лише спокою і жене душу геть, а душа поступово розчиняється, губить спогади, губить слова і чіпляється за останню думку: як це було – летіти чотири поверхи? Скільки часу це зайняло? Скільки секунд змінюють весь твій світ? І чому вони майже не змінюють світ загальний, адже він чомусь існує і без тебе.

Продовжувати читання “Місце тимчасового перебування. “Готель Світ””