Я маю дуже складні стосунки із напівколишньою професією, але цілковито усвідомлюю – в журналістиці колишніх не буває. Це тільки професія, але й значною мірою спосіб мислення, картина світу та манера оформлювати висловлювання – будь-яке висловлювання, від репліки в черзі за полуницями до художнього тексту, бо “чіпляти треба першим реченням”. І хоча нині я звела контакти з журналістикою до мінімуму, але все одно продовжую віддано відшукувати книжки та фільми про роботу колег. Про шість таких книжок – неймовірно різних за жанрами і підходами до журналістської роботи – вирішила сьогодні розповісти.
Перші два романи з цієї шістки – це трилери, в яких журналістська робота є чи то маленькою вишенькою на торті, чи то сюжетною індульгенцією. Про “Гострі предмети” Ґіліян Флінн (колись писала про цю книжку докладно) після минулорічної екранізації, здається, вже чули всі. А раптом ні – це тягучий роман про спекотне літо в маленькому містечку на Півдні США з його традиційним соціальним розшаруванням і дуже специфічними етикетними практиками. А ще про дівчат, які в цьому містечку зникають. І про Каміллу, яка має зробити про зі зникнення репортаж з претензією на Пулітцера. От тільки Камілла – не стороння спостерігачка і ненависне рідне місто лишило на ній забагато шрамів.
“Осяйні дівчата” Лорен Б’юкес – це приблизно та ж сама ліга, але із ще сильнішим замахом. Є маніяк, що вбиває молодих обдарованих жінок. Вбиває плюс-мінус в однаковий спосіб, але простежити в цьому всьому виразну серію практично неможливо. Вірніше, простежити можна – повірити неможливо, адже ці вбивства на позір хаотично розкидані протягом багатьох років – люди можуть стільки й не жити. Кірбі, одна з жертв цього маніяка, виживає, але щоб здолати внутрішніх демонів потребує відшукати демона зовнішнього. Влаштувавшись практиканткою до газети, дівчина знаходить колегу, готового дослухатися до її дивних теорій. Разом з Деном вона продовжує копирсатися в збігах та шукати патерни. От тільки в те, що вони знайдуть, дуже складно повірити. “Дівчата” – дуже складно сконструйований, міцно написаний і вкрай неприємний в читанні текст. Б’юкес – крута, але це не так книжка, яку можна безоглядно радити усім.
Продовжувати читання “До 6 червня. Шість дуже різних книжок про журналісток та редакції”