Минулої весни я нарешті прочитала черговий роман Сари Вотерс і тоді ж дізналася про те, що наближається екранізація. Ооо, я чекала на це кіно, але не стала дивитися його одразу. І правильно зробила, для сезону осінь-зима це було б трохи занадто.
“Маленький незнайомець” наперед приваблював шикарним акторським складом та нетерплячим очікуванням: як же вони змогли це екранізувати? Роман для екранізації непростий – це готична драма про черговий етап занепаду старої аристократії, який показано очима молодого амбітного лікаря, якому ще макітриться в голові від дитячих спогадів про блиск місцевих джентрі. А що від тих спогадів лишилися, властиво, тільки спогади – то вже інше діло. Доктора Фарадея такі дрібниці не бентежать. Іншим не настільки пощастило.

Якось молодого терапевта запрошують до маєтку колишніх хазяїв селища – юна служниця трохи прихворіла, так незручно, перепрошуємо, докторе. Нічого-нічого, відповідає гість, він давно мріяв знову опинитися у Гандредз-Голлі – величному маєтку, де його мати колись працювала покоївкою і він сам одного разу побував на літньому святі. Але від колишньої пишноти лишилися самі друзки: податки з’їли більшу частину сімейних статків, молодий спадкоємець для бізнесування не придатний – повернувся з війни скаліченим в усіх сенсах, та й природної клепки до того не мав, тож всі проблеми готовий вирішувати розпродажем родинних ланів під типову забудову. Його старша сестра неприкаяно совається, бо і її активне життя завершилося разом з війною, коли їй довелося повернутися до дому з допоміжної служби, а вдома робити нема чого. Але мамá воліла би того всього не помічати, це ж так незручно, знаєте! Проте є речі, котрі не помічати складніше, аніж шпалери, що відстають від стіни, чи надщерблені келихи. З мешканцями занепалого маєтку щось не те. В такому, знаєте, незручному сенсі слова. Або щось дуже-дуже не те із самим будинком. Але про це доктор Фарадей і чути нічого не хоче!
Смутна й невесела історія любові одного молодика до чужого дому – для екранізації дуже цікавий матеріал. Тут вам і психологічна драма, і море соціальної проблематики, і дрібочка сатири і кілька відер цілком класичного розливу готики – мені от найбільше Шерідан Ле Фаню з праотців/праматерів згадувався, він умів створити схожу задушливо-липучу атмосферу зачаєного… ні, не жаху, біди й зіпсутості, докорінної неправильності того, що відбувається. З нюансуванням там, правда, могли би бути проблеми, але такі актори, невже не подужають? Актори старалися. Біда там із режисурою, сценарієм та (схоже) монтажем. Але спочатку про плюси:
Продовжувати читання “Вісник екранізацій. The Little Stranger (2018)” →