Історичне #літо_читання №2. Романи про створення нового на Сході та експлуатацію старого на Заході

Наступна порція літочитацьких романів виявилася майже копією першої. Одна книжка – традиційний історичний роман про долю особистості, друга – поляроїдна замальовка людських пристрастей на тлі глобальних подій. І навіть епохи збігаються: шістнадцяте століття проти років Другої світової війни.

Salimiye's_beauty_and_grandeur
Вікі-фото Селіміє.

У першому випадку йдеться про спробу через фіктивного героя розповісти про життя та творчість реального історичного персонажа. У якомусь з 1540-х років до звіринцю султана Сулеймана Пишного привозять з Індії рідкісного білого слона. А до нього – хлопчика-погонича, який не тільки вправно керує своїм величеньким улюбленцем та вчить його “придворному” поводженню, але вміє малювати та захоплюється утилітарною архітектурою. Тож нескладно здогадатися, що турецький письменниці Еліф Шафак малий Джахан потрібен для того, щоби показати нам Сінана.

boocover5

І в “Підмайстрі зодчого” показуються майже шістдесят років життя: визначного архітектора, його учнів, Стамбула, Османської імперії, царедворців та можновладців, численних мечетей, медресе, акведуків і однієї нещасливої обсерваторії. Показується яскраво, виразно, але… Здається, це той випадок, коли матеріал опирається задумові, і синергія не злітає. Маємо тут кілька сюжетних ліній, які переплетені між собою з елегантністю паралельних прямих в евклідовій геометрії. Тобто десь поряд є, але разом не грають.

Є Джахан-злодюжка – типовий аладдіністий герой східної казки: як тягнутися – то до вершин, як навчатися – то в такого генія, що його за чаклуна мають, як закохатися – то аж в принцесу (дуже зручно, що в Сулеймана та Роксолани була лише одна донька). Є султанський звіринець з його мікрокосмом, складними правилами та прихованою конкуренцією (а ще – дивовижним, як на першу половину 16 сторіччя, персонажем – “Тарасом Сибіряком”). Є султанський двір та політичні чвари. Є вируючий і живий Стамбул, якому присвячені чудові замальовки. І є неймовірний Сінан, ніби списаний зі стандартів суфійських святих, який переміщується сюжетом на хмаринці власних чеснот, більше нагадуючи ікону, аніж живу людину.

Продовжувати читання “Історичне #літо_читання №2. Романи про створення нового на Сході та експлуатацію старого на Заході”

Графічна пауза. Годинка для фан-сервісу

Як вчинити, коли мозок діагностує нестачу Outlander-stuff в організмі? Стратегія притомної людини: “Ксеню, у тебе ще половина першого сезону не переглянута, а там ще другий… І, зрештою, можна взятися за “Барабани осені“. Стратегія людини, в якої якась клавіша залипла: “Аааааа, кажуть є комікс!”. Є, є комікс.

7517343

Отже, комікс. Ідея показати події першої книжки з точки зору іншого героя – йдеться, зрозуміло, про Джеймі, не буду розводитися з інтригами – така проста й елегантна, що хочеться плакати від нападу няшності. Бо стільки всього можна показати, що ух! І це я вже не кажу про те, що графічний роман писала сама Діана Гейблдон, художник – в’єтнамець Hoang Nguyen – там теж доволі модний, та й в принципі цікаво глянути на досеріальне графічне рішення. Плюс, згадуючи регулярно спливаючу у фейсбук-стрічці дискусію про “Право дівчаток на фан-сервіс у коміксах”, хотілося вже подивитися в той бік, де почісування ментального черевця читачок/глядачок гарантоване маркетингом.

І, мушу сказати, що все, про що йшлося абзацом вище, у “Вигнанці” є. Але воно не настільки радує, як того хотілося.

Продовжувати читання “Графічна пауза. Годинка для фан-сервісу”

Повільно, проте впевнено. Сьомий місяць #bookchallenge_ua

Останній місяць для найамбітнішого з кількісної точки зору книжкового виклику був не дуже вдалим. Роз’їзди, Книжковий Арсенал, раптове повернення до вишивання, гарна погода – читала я відверто мало. Але сьогодні дочиталася ювілейна книжечка. Символічно й мило. То я в собі вже майже не сумніваюся.

bookch-screen

Рахунок такий.

Книжки, написані жінками – 100/150

Із них:
українською (паперові видання) – 24 (20)/50
англійською – 17/25
неєвропейських та непівнічноамериканських авторок – 14/25

І в 11 реченнях про місяць в 11 книжках.

Продовжувати читання “Повільно, проте впевнено. Сьомий місяць #bookchallenge_ua”

Пастка на гуманність. “До зустрічі з тобою”

Мене вполював маркетингово вивірений маслітературний бестселер, і це було доволі весело!

Рівненьке-гладеньке “До зустрічі з тобою” ретельно розставляє гачечки, дозовано підпускає штампів (деконструюючи деякі, аби не було геть нудно), нанизує епізоди за логікою дорогої голлівудської мелодрами з дуже дорогими сценаристами, але робить це якось так невимушено, що мимоволі думаєш: “Ну вже яке виросло!”. Зрештою, такий підхід непринципово гірший за будь-який інший, а конфлікт “ТВОРЕЦЬ vs ремісник” мені неблизький. Тут інша потенційна проблема – придатна до емоційних спекуляцій тема-сльозодавка, але її Джоджо Мойєс вирішує в такий спосіб, що проковтнула, майже не мружачись, а в мене з таким великі трабли.

29541937

Сюжет в роману простий й легкий, як дві копійки: Лу-лузерку із вітром в голові майже випадково наймають як помічницю-доглядальницю до паралізованого екс-спортсмена-ектремала, екс-акули Сіті, і пункт “доволі приємний хлопець” в житті Вілла також позначений лейбою “екс”. А далі все, як годиться: він не такий ЗП, як хоче здаватися; вона не така ідіотка, як часто поводиться; безнадійне життя зненацька освітлюють сонячні зайчики сміху й любові – кількадесят “драматичних” ромкомів дозволяють з легкістю домалювати сюжетну схему й розцяцькувати її передбачуваними епізодами. Але є кілька “але”.

Приємною несподіванкою в Me Before You (от все ж таки оригінальна назва тонша), як на мій смак, є, по-перше, “Me”, а по-друге – “Before”. З одного боку, Луїза не така прозора, як багато героїнь жанру (межа чик-літу та сімейної мелодрами): в цієї дівчини є щось схоже на характер, а головне – більшість її дій, навіть безглуздих непогано замотивовані. І хоча трохи тисне на совість те, що життєва драма, яка спаскудила людині всю молодість, вирішується однією (!) терапевтичною бесідою, ця драма все ж таки існує і на щось-таки впливає, а не висить в повітрі мечем бідолаги Дамокла. З іншого, навколо головних героїв нема вакууму. Кількома епізодами, але доволі переконливо письменниця змальовує сонне туристичне містечко, в якому порядній дівчині, окрім як заміж, і вийти нема куди; життя сучасного пролетаріату (вікторіанські класики б плакали – сто п’ятдесят років минуло, а проблемі ті ж самі – як жити, якщо звільнять, як отримати освіту дорослій людині, чи є сенс вдосконалювати кваліфікацію, як забезпечувати комфорт єдиному годівникові, особливо, якщо це годувальниця і таке інше); трішки й саркастично – буття posh-класу, та й ще купу доволі цікавих подробиць, наприклад, про роботу британських центрів зайнятості…

Звісно ще є “You” і тут все… ні, не складно, але доволі цікаво. На початку книжки, коли вже стало зрозуміло, що це – в міру захопливе, хоча й передбачувано простеньке, читання, я із собою заклалася: якщо кінець буде солодко-романтичний – дві ГудРідз зірочки, трагічно-романтичний – три зірочки, життєво-правдоподібний – чотири зірочки (знаю, що дитинно, але це розважає). Аж потім сюжет вніс корективу, і довелося переглядати схему.

Формулювання “Пастка на гуманність” я в сабж винесла недаремно, адже останню третину книжки до стеження за фабулою додається ще один пласт сприйняття: внутрішня полеміка читачки із самою читачкою. Той фактор-коректива – право на евтаназію та ставлення до неї усіх більш чи менш зацікавлених осіб. І тут продумано, ретельно, сльозогінно письменниця довела читачці-мені, що є, є в цій парафії невідрефлексовані моменти. Це було боляче. I mean it. Складена про всяк випадок поведінкова схема почала питатися про можливі зміни, а одна колись дана обіцянка повисла мертвим, пардон, каменем на сумлінні. Це трохи не те, чого очікуєш від голлівудського штибу романтичної мелодрамки, але – дякую, то було корисно. Ну і якщо, розмазуючи “солодкі сльози” чи плюючись “Фу, примітивний тиск на емоцію!”, хтось також програє в голові сценарій, про який не хочеться думати наперед, ця книжка заробить ще один плюсик до карми. І не сказала б, що не відроблений.

А, ну й про Голлівуд. Під катом трейлер до екранізації. Здається, надто сонячний, але симпатичний.

Продовжувати читання “Пастка на гуманність. “До зустрічі з тобою””

Ґламур як мистецтво. Shades of Milk and Honey

Жага няшності часом змушує передивитися свої читацькі плани на найближче майбутнє (а англомовні книжки – це той випадок, коли я цих планів все ж таки дотримуюсь). Чи то зменшення кількості вживаного цукру посприяло, чи в усьому винний голосний анонс “Гордості і упередження і зомбі“, але мене потягло на остеніану із чимось _таким_. А _таке_ спритно знайшлося в доробку письменниці з моєї річної гарячої десятки.

7295501

Нотки молока й меду” – це плюс-мінус стандартний “регентський” любовний роман із розлитою текстом відчутною повагою до JA (ага, і численними алюзіями – в тому числі, на рівні персонажів) та стандартизованим сюжетом, що дбайливо відтворює основні кліше. Але, по-перше, тут це не баґ, а фіча: я – не остенітка, так, скраєчку стою, але деякі речі оцінила. А, по-друге, це все ж таки пристойне кантрі-фентезі (що його англомовні частіше звуть “доместік”) із однією з найцікавіших реалізацій “міноритарної” магії, що мені зустрічалися останнім часом.

Загальновідомою істиною є те, що кожна юна леді, яка мріє укласти гідний шлюб, має кохатися у витончених мистецтвах: живописі, співі, ґламурі. Міс Джейн Елсворт уже 28, вона негарна, не має привабливого посагу, зате має сестру, що легко затьмарює plain Jane. Але міс Елсворт завжди є бажаною гостею на будь-якому суаре, пікніку чи вечері. Міс Елсворт надзвичайно обдарована: її акварелі чудові, її голос дуже милий, а з пасмами ґламуру вона вправляється краще за будь-кого в їхніх околицях. І навіть модний (і дуже похмурий) професійний ґламурист містер Вінсент знаходить обдарування міс Елсворт такими, що інтригують.

Продовжувати читання “Ґламур як мистецтво. Shades of Milk and Honey”

Три жінки і граблі. “Гордієві жінки”

Цього разу потяг до розширення читацьких горизонтів підсунув мені найсвіжіших з романів постійної КСД-авторки Жанни Куяви. Ну як “підсунув” – не змогла пройти повз обкладинку з маками, так буде чесніше. А оскільки анотація натякала на сімейну сагу із таємницями та катарсисами, невмируща надія на цікаве читання сказала: “Беремо!”. Читання, до речі, справді було цікавим – але радше з дослідницьких міркувань.

26256502

Отже десь під Києвом – на майже-хуторі побіля невеличкого селища живуть три сестри – Софія, Лія та Мія. Софія вже заміжня, Лія – майже, Мія себе ще не знайшла, але кожне з сестер не дуже вправно орієнтується у власному житті, бо мали травматичне виховання й до того самостійного життя не те, щоб справді пристосовані. Їхня мати-співачка між гастролями завозила малечу на виховання своїм батькам і завіювалася далі. Вже й мати померла, й дід з бабою, а жінки продовжують жити під ментальним гнітом тих самих родинних таємниць та “грабель”, що їх на кожному кроці порозкидав дід-тиран.

Гордієві жінки” мають доволі цікавий сюжет, вельми густу й автентичну атмосферу сільського життя та добряче зайвих рюшечок: філософські трюїстичні міркування, які можна сміливо оминати, місцями зайві стилістичні ігри в “текст в тексті”, тягучі діалоги, з яких радісно вихлюпуються самоповтори… Та й якщо чесно, суто жанрово – це лише ескіз сімейної саги, бо богиня з машини вибовкує всі таємниці жужмом наприкінці роману, і вони навіть не встигають суттєво вплинути на сюжет. Зате з функцією: показати, що й у наших селах такі клозети зі скелетами, шо ух! – тут все чудово.

Але попри певні негаразди й фабульну мелодраматичність “Гордієві жінки” чіпляють основною темою. Якщо спростити, вийде щось навроді: чи (або ж як?) можна оговтатися після виховання відвертим абьюзером. Відповіді та стратегії там… як на мій смак, нелінійні й спірні (наприклад, укотре згадала, чому мені так важко зрозуміти християнську практику).

Софія, хоч дивилася на нього, та перед очима побачила свого завше невдоволеного, сердитого й водночас нещасного у своїй слабкості й некерованості власними емоціями діда Гордія, якого часто ненавиділа, та частіше любила. Зокрема, й тому, що любити погану чи, правильніше, зіпсовану власним життям людину, нелегко, зате вельми важливо й корисно для душі.

Але самим лише ретельним проговоренням цього абьюзу – і тим паче, що йдеться не лише про очевидне “бив, б’є і битиме”, а ще й про менш хрестоматійне емоційне насилля (і з елементами економічного – просто-таки не текст, а художній додаток до підручника) – і неодноразовим підкресленням ненормальності того, що відбувалося з дівчатами в дитинстві, “Гордієві жінки” справді цінні. Ну і як бонус можна сприймати окремі моменти, що звертаються до ненайпопулярніших в нашому маскульті тем: нутряної ксенофобії, відповідальності перед дітьми, демонстративної релігійності, яка не обов’язково корелює з моральністю. І специфічно жіночий досвід тут прохоплюється цікаво, хоча й не без рожево-романтичних виблисків. По-своєму корисне читання як на жанр та формат. Хоча сюжетно-ідейне коло: маємо двох мудаків на всенький роман, дядько – мудак, бо мати погано виховала і з коханням не пощастило, а мати його – людина-мудак, бо такою від природи є – це, я б сказала, ой.

Ну й трохи цитаток.

Продовжувати читання “Три жінки і граблі. “Гордієві жінки””

Третій місяць #bookchallenge_ua

Чверть челенджевого року позаду, і вже остаточно видно, де в мене проблеми. У тій частці, що UA. Знімаю всі шапки, що є у домі, перед людьми, для яких всі челенджеві книжки мають бути українськими. У моєму випадку нетривіальне завдання навіть знайти ті 50, на які підписалася.

Але ближче до діла. Загальний результат наразі є таким.

Книжки, написані жінками – 54/150

Із них:
українською (паперові видання) – 9 (7)/50
англійською – 8/25
неєвропейських та непівнічноамериканських авторок – 7/25

Clipboard01

І як завжди, про кожну книжку в одному реченні.

Продовжувати читання “Третій місяць #bookchallenge_ua”

Перший місяць #bookchallenge_ua

Як і обіцяла, коротко звітую про перебіг цього марафону.

В цілому можна сказати, що політ минає добре. Але так є, якщо не вдаватися в деталі. Бо направду мені важкенько дотримуватися особливих умов: і в тому, що стосується регулярного читання англійською, і – на превеликий жаль – в україномовному аспекті. Думка “Де взяти 50 цікавих і паперових книжок українською, щоб їх написали жінки” вкриває мене нервовою памороззю. Днями Оля допомогла – оце от позичила:

… але завжди буда рада подальшій підтримці 🙂 Бо своїх запасів ненадовго вистачить

Енівей, на сьогодні моя турнірна таблиця має такий вигляд:

Книжки, написані жінками – 17/150
Із них:
українською (паперові видання) – 3/50
англійською – 2/25
неєвропейських та непівнічноамериканських авторок – 3/25

Про кожну з них – відгук в одне речення (цікаво, чи вийде?)

Продовжувати читання “Перший місяць #bookchallenge_ua”