Я повернулася до вишивання, а це означає ще одне: кількість переглянутих коротких серіалів в такі періоди зростає втроє-вчетверо. Причому серіали ці навмисно розмаїті. Той, про який хочу розповісти сьогодні, з костюмної братії, але – отака оригінальність – не вікторіанський і не про Середньовіччя.

Спільний продукт канадського та французького виробництва (знятий, між іншим англійською, що трохи збиває настрій) пішов модним шляхом “У нас теж є матеріал на “Гру престолів!” і взявся розповідати про становлення абсолютизму у Франції. Кров, інтриги, відверті еротичні сцени – ну все, як у дорослих. У центрі уваги – знана історія про те, як один “просто король” перетворився на Сонце. А метафорою змін в країні та розростання влади короля тут виступає поступове будівництво такого мегаломанськи прекрасного палацу, який годі було й уявити. Мадам та мсьє, дозвольте розказати вам про перший сезон “Версаля“.

Серіал стартував восени минулого року й, схоже, одразу розмахувався на щось велике. Це доволі дорогий проект, до того ж на такому матеріалі, який дозволяє добряче погулятися. Перша десятисерійка (алілуя, його таки справді подовжили!) вельми своєрідно переказує події 1667-1670 років. Ключові чекпойнти присутні, але у якийсь виразний історизм тут не граються. І це, як не дивно, один з вагомих плюсів. А до інших можна віднести:

Продовжувати читання “Якби “Анжеліка” зіграла в престоли.Versailles (1й сезон)” →

Щось в мене ця підрубрика – чисто тобі саундтрекова.

Додивилися вчора Fortitude. Маємо типове _началі за здравіє_, а скінчили… ну, не сприйміть це за спойлер. Детектив з (ніби) містикою, який потроху розгублює і містику, і детектив – примітне видовище. І небезнадійне.

Там абсолютно фантастична Арктика (зрозуміла тепер брата, який хоче як не в Антарктиду, то хоча б в Ісландію). Там типове маленьке містечко із переповненими клозетами (але містечко з майже нульовим рівнем злочинності тому скелети там переважно особистого життя стосуються). Там кілька цікавих жіночих персонажів, що здебільшого відтінюють чоловічі характери, які власноруч підштовхують сюжет. Але серед тих чоловічих характерів – блискучий бенефіс Стенлі Туччі, то, цього разу, нехай його.

Хоча дама-губернатор там також шикарна.

Це були плюси та напівплюси. З мінусів – дуже дивний сюжет, місцями недомотивоване м’ясо та загальне враження “У вас тут реалістичність чи вже шизуха?”. Бо недодали всього.

Але. Ще там кльовий оупенінг і чудова головна тема.

 

Днями мене знову накрила хвиля роздратування щодо того: які Starz нехороші люди, бо розірвали перший сезон Outlander на дві половини із піврічною перервою між ними.

І так дратувалася, так дратувалася, що, по-перше, провела масовану рекламну кампанію (а шо, мені одній страждати?) в неохоплених колах; по-друге, прочитала другу книжку з циклу (а це більше тисячі сторінок, все ж таки); по-третє – вже другий тиждень намагаюся вигнати з голови центрову музичну тему. Невдало.

А тут полізла трішки про цю The Skye Boat Song почитати. А там такі контексти!

“The Skye Boat Song” is a Scottish folk song, which can be played as a waltz, recalling the escape of Prince Charles Edward Stuart (Bonnie Prince Charlie) from Uist to the Isle of Skye after his defeat at the Battle of Culloden in 1746.

– каже нам Вікіпедія. Ач яка історична адекватність сюжетам книжок/серіальцю! Відповідно, пісня існує в кількох варіантах. Серед них найвідоміші – максимально конкретний:

Speed, bonnie boat, like a bird on the wing,
Onward! the sailors cry;
Carry the lad that’s born to be King
Over the sea to Skye.

і так далі… або ж трохи абстрактніший – Стівенсона, до речі (тут можна знайти переклад російською).

Sing me a song of a lad that is gone,
Say, could that lad be I?
Merry of soul he sailed on a day
Over the sea to Skye.

Аж тут виявляється, що під серіальні потреби один з варіантів вирішили переробити.

Продовжувати читання “Музична пауза” →

Раз уже згадала – залишу це тут.
Шмат із саундтрека чудового грецього кіно про тугу за Стамбулом.

Одна із найулюбленіших мелодій останнього часу )

Після чергового перегляду придивлялася-прислухалася до OST-у до Love actually:
Айяйяй – там нема моєї улюбленої пісні! (зрозуміло, якщо не рахувати Christmas Is All Around)
А і нічого – зате на ютюбі таке зачотне відео із 1975-го )))

шматочками Крізь всесвіт…

Ррромантика – I want to hold your hand

під катом є ще

днями купили, а сьогодні подивилися Across the Universe

об’єктивно нічого сказати не можу
ну простенька лав_сторі
ну на тлі буремних шістдесятих
ну селебрітіз

але ж…
коли почуття та ідеї висловлюються через пісні бітлів, як тут можна лишитися байдужим
(моє дитинство, коли батьки могли піти гуляти, залишаючи мені платівку замість колискової, того б не зрозуміло)

пісень нібито 33
мало. багато чого улюбленого не взяли (а She loves you одним рядком – то взагалі неподобство якесь)

вразили Come together у виконанні Джо_нашего_Кокера
_I Am The Walrus_ Боно
госпел-версія Let it be
Арія Дядечка Сема I Want You

а для душі… чекання It Won’t Be Long, гімн нерозділеного кохання I want to hold your hand та шикарна антивоєнна Strawberry fields forever

і на цьому симпатичне не закінчується

зі: а сабж – просто улюблена пісня
ззі: пішла передивлятися епізодами

ганяю тудой-сюдой шмат саундтреку до коенівського O Brother, Where Art Thou?

усе ж Man Of Constant Sorrow – сила

але відео все одне краще )