Традиційне, але у фантастичному варіанті:

Пишіть! Наші голоси важливі!

Write like a girl. Пиши-як-дівчина, подорожуй-як-дівчина, живи-як-дівчина…

Останніми роками нам дедалі частіше книжки нагадують: дівчата можуть все. Дівчата справді можуть все. Головне про це завжди пам’ятати. А ще часом за це треба поборотися. Усе ще треба. Але нехай.

Як завжди цього дня. Зі святом, сестри! Пишіть, читайте, боріться, живіть своє життя,  а не те, що від вас чекають.

Плакатик (с) Раяна Шеффілда. У нього багато прикольних.

Цього року мої день-народженні подарунки виявилися трішечки нестандартними. Поки що жодної ляльки. І книжки стосиками ще теж ніхто не дарував. Але без нового читання не залишуся, бо серед основних подарунків знайшлася березнева коробочка від “Буковини”. Мімімі, мій перший букбокс ever!

Насправді, я нечасто отримую геть несподівані подарунки (і не можу себе назвати фанаткою абсолютної спонтанності як концепції – радше навпаки), але це той випадок, коли сюрприз поводиться чемно. Обіцяли книжки і вино – маємо книжки і вино. Ідеальне жеж поєднання!

Продовжувати читання “Свято поруч. Мій перший букбокс – і це Bookowina” →

Зі святом, сестри! Гарних нам текстів – написаних для нас, про нас і заради нас.

Не можу втриматися й не повісити це фото замість листівки. Дуже його люблю і до свіженького перевидання від Основ пасує.

Вважатимемо, що пані Симона приєднується до побажань.

Від Форуму, до якого я завзято збирала відомості про новинки, минуло вже майже три місяці. Гадаю, вже час формулювати новий вішлист. Тим паче, що він буде чесним вішлистом. По-перше, свята вже на порозі, а кращий подарунок – це книжка. По-друге, у мене все одне рецидив мораторію на купівлю паперових книжок, тому тут я сама собі не конкурентка.

Вішлист цього разу вийшов якимсь аж надто строкатим. І в жанровому сенсі, і навіть в… часовому? Адже тут є книжки, які вийшли до Форуму, а я їх просто не помітила. Але також частина видань – це лише анонси, в кращому випадку відкриті до передзамовлення. Проте традиційно – хочу все.

Ну, от наприклад, хочу тепла, а тепло останнім часом у мене асоціюється з фільмами/серіалами/книжками про Африку. Одна така книжка має ось-ось вийти – роман на документальній основі, присвяченій доньці місіонерів фермерів, якій закортіло літати (ура, Санта приніс книжку! – а тут пост про неї).

Схоже, африканська тема Нашому формату добре зайшла. Але не лише вона. Видавництво вперто торує шлях до вузького кола моїх фаворитів – тобто таких, що найкраще потурають моїм трохи екзотичним смакам. Останній рік пройшов під знаком: “А що сталося, що НФ видає стільки цікавезного жіночого фікшену?”. Не знаю, хто добирає ці проекти, але цим людям треба відправляти вітальні листівки. Чого це мене так розпирає? Селесте Інґ виходить українською!

“Несказане” – це з тих випадків, коли я переконую себе, що ось-ось прочитаю цю книжку англійською, бо якжеж можна таке не прочитати (і йду читати щось фентезійне). А тепер і гострої необхідності нема. Фух. (Не втрималася, передзамовила, і навіть мораторій на закупівлі не завадив – пост про книжку)

Продовжувати читання “За два тижні до Різдва. Останній вішлист 2016 року” →

Навколо-ірландські колекційні барбі, як на мій смак, одні з найбільш вдалих. Сама я, на жаль, маю лише одну таку – Принцесу Ірландії із багаторічної колекції початку 2000-х.

А хочеться мати майже усіх. Тому, на честь свята спробую підманити удачу. А раптом протягом наступного року котрась поповнить-таки колекцію?

Ірландські барбі бувають ще такі:

Продовжувати читання “До Дня Святого Патрика. Барбі з ірландським колоритом” →

Я вже якось писала, що конкретної дати перезапуску у новому форматі цей блоґ не має (відбулося це десь між кінцем березня та початком квітня минулого року), але початок весни – чудова символічна дата (і заразом велике болгарське свято). Кращого годі й шукати, тому урочисто проголошую Vaenn’s Day.

Від часів оновлення у цьому блоґу з’явилося близько 130 постів.

Трійця найпопулярніших це:

• про критерії поповнення читацьких вішлистів;
• про два історичні романи українських письменниць, в яких події відбуваються за часів Другої світової війни;
• про методичні матеріали до “шкільно-класичного” видання Ольги Кобилянської, що пропонують школярам подивитися на спадок письменниці і з феміністичної точки зору також.

Найпоширенішими теґами виявилися: загальночитацькі практики, читання за життє, історичне читання та фентезійне читання (тут усе логічно).

Найкращу рекламу я влаштувала ГудРідз (завдяки посиланням на профілі книжок), Вікіпедії (скромний, але постійний трафік для статті про тест Бехдель – та цим можна пишатися!) та ІМДб. А мене найбільше любив Фейсбук (лев’яча доля переходів), ЖЖ та дружній блоґ Етажерка, чий пост про бук-блоґерів (дякую, Ксеню!) суттєво змінив статистичне “обличчя”.

Цілі на найближчі місяці: встановити хоча б якусь притомну періодичність між умовними рубриками, трохи більше писати про фільми чи серіали, трохи частіше робити оглядові пости, для яких книжки будуть відбиратися за якимсь цікавим критерієм (навроді оцього – про піонерські книжки). А ще – прочитати томисько Women in England, 1760-1914: A Social History (цікаві факти з нього я пощу на Фейсбук-сторінці з хештеґом #‎reading_women_in_england_1760_1914‬ – долучайтеся, має бути цікаво!). Також готова приймати замовлення на відгуки (списки книжок, які я читала або хочу прочитати можна подивитися у ГудРідз-профілі, але якщо читано було давно – докладну розповідь не гарантую).

І ще одне: друзі, хто багато тут коментував – стережіться: можете найближчими днями отримати отакий лист щастя:

Продовжувати читання “Прийшла весна та перша річниця” →

Переддень місячного (“китайського”) Нового року ми відсвяткували не лише східними наїдками, але ще й порівняно свіже аніме подивилися. Як годиться, був це ще невпольований продукт Ghibli – Omoide no Mānī, про який я дізналася абсолютно випадково. Усе майже як завжди – дівчинка, море, чари, ретро-стилістика. Але робив його вже “младий поросль” Hiromasa Yonebayashi – той самий, що був режисером на “Позичайках“.

У трохи невиразному сьогоденні небезпроблемну (бо прийомна та характер важкий) дванадцятирічну Анну відсилають до родичів в крихітне містечко на узбережжі – відновлювати підточене астмою здоров’я. Ідея Анні не дуже подобається, але там принаймні можна не ходити в школу, ігнорувати всіх тих неприємних людей, і лишень вештатися мальовничими околицями із скетчбуком та олівцями. Найцікавіша натура знайшлася швидко – колись розкішна, але зараз закинута садиба на тому березі лиману. Проте, коли Анна якось вийшла на берег ввечері – вона побачила світло, що блимає в башточці. А згодом познайомилася із білявою пустункою Марні – “Шшшш, нікому не кажи про нашу дружбу, це ж таємниця, правда?”.

М’яка та ненав’язливо фантасмагорична оповідь, в який важко іноді розрізнити сон та яв, повільно розгортає історію дівочої дружби та, водночас, примирення із собою та навколишньою дійсністю. Структурно “Коли тут була Марні” – типовий більдунгзроман (це, власне є адаптацією вже класичної британської книжки, написаної Джоан Робінсон). Жанрово – дуже приземлений магічний реалізм із фант’компонентом, який від початку й майже до самого кінця дозволяє захоплено будувати теорії. Що не так із закинутим будинком? До чого тут силосна вежа, якої бояться навколишні дітлахи? Чому Марні та її родина так дивно вдягнені? Чи правда це, що Анна може зустріти Марні лише у стані добряче зміненої свідомості і чому після їхніх прогулянок вона прокидається десь на узбіччі дороги?

(Прикольно те, що розмаїття інтерпретацій сидить в голові глядача. Я от зараз дочитую Fire and Hemlock Діани Вінн Джонс – це вільний переспів Там Ліна якшошо – тому під час перегляду наполегливо радила головній героїні: “Ти, дитинко, нічого там у них в домі не їж. І не пий також!”. А Л., що якраз читав Юнга, під лікоть буркотів про Тінь та пошук Самості).

Хоча на контрасті “світло-тінь” в мульті багато чого побудовано – сюжетно, в першу чергу (чорне життя Анни не таке вже й чорне, якщо подивитися з іншого боку), але й частково візуально. З цієї візуальної точки зору також йдеться про якесь свято контрастів: простенько вимальовані всі живі персонажі (включно із рибками та птахами) дещо бентежно поєднуються із ретельно виписаним майже акварельним і майже статичним другим планом. Воно трохи заважає сприйняттю: не раз і не двічі хотілося вимкнути героїв і просто милуватися пейзажами.

А в цілому воно симпатичне, гарне, добре, із виразним, але пристойно дозованим педагогічним компонентом, – і дуже-дуже літнє. Ну і якщо порівнювати з іншим баченим-читаним – одна із найкращих розповідей про жіночу дружбу та вибудовування жіночих же родинних зв’язків з тих, що траплялися останнім часом.

Продовжувати читання “Світло й тінь. “Коли там була Марні”” →

Не минуло й три місяці, як я доотримувала подарунки на день народження. Оцей, мабуть, найочікуваніший (і не тому що запізнився). Два з гаком кіло щастя.

Моя лялькова колекція пішла у спіраль: із чого почалася – до того й повертається. Фан я чи не фан!
Пруфото

Навіть з огляду на обставини не варто ігнорувати деякі традиції. Тож традиційно хвалюся найвизначнішими подарунками. Тим паче, їх, з огляду на ті ж такі обставини та складну родинну ситуацію, поки що мало )
Парам! Під катом – сабж. Пратчетомани, проходьте наперед :Р

А чого ж!
2012-й у п’яти словах:
Барбі
Листівки
Стамбул
КитайськийЧай
ASongOfIceAndFire

Всьо!
Бо про все-все надто довго розповідати )))

Після чергового перегляду придивлялася-прислухалася до OST-у до Love actually:
Айяйяй – там нема моєї улюбленої пісні! (зрозуміло, якщо не рахувати Christmas Is All Around)
А і нічого – зате на ютюбі таке зачотне відео із 1975-го )))