Вісник Netflix. Street Food Asia

Чергове маленьке зізнання: на відміну від багатьох членів моєї сім’ї я драматично байдужа до документальних фільмів. От розумію, що це цікаво, що це пізнавально, що в хороших руках це може бути дуже класно з художньої точки зору, але… Найнадійніший спосіб змусити мене подивитися документалку – це спробувати прив’язати до стільця, а на таке дурних нема. За останні роки я пом’якшила документальний мораторій лише двічі: заради серії ВВС-шної документалки про маленьких тваринок (це там, це про сенгі) та оце нещодавно подивилася перший сезон нетфліксівського серіалу про вуличну їжу. Визнаю: це було дуже круто.

Streetfood

Street Food Asia – це дев’ять півгодинних серій, що розповідають про традиції приготування та споживання їдла на вулиці в дев’яти країнах Азії – переважно це Далекий Схід та Південний Схід, за одним виключенням – Індія. Окрім очевидних варіантів – Японія, Корея, В’єтнам, Ки… за Китай там Тайвань, знімальні групи ще побували, до прикладу, в Індонезії та на Філіппінах. Цікаво було про все. Кожна серія вибудовується навколо особистої історії кухарки чи кухаря плюс розповідає про інші місцеві спеціалітети та їхніх виробників і все це перемежоване коментарями істориків, культурологів, місцевих журналістів, котрі слугують провідниками у світ незвичного. При чому добираючи “теми” автори в кожному випадку діяли по-різному: в одних випадках розповідали про кухарів-новаторів, в інших – про тих, хто робить автентичні версії страв, що стали популярними по всьому світу, але найчастіше – про хранителів відмираючої кулінарної традиції. Майже в кожній серії звучить один і той самий наскрізний мотив: життя змінюється, змінюються гігієнічні стандарти, влада суворіше ставиться до ліцензування громадського харчування, старше покоління відходить – і багатостолітні традиції поставлені на межу вимирання. Добре це чи погано – питання, до речі, дискусійне, адже у багатьох випадках “бабівські методи” справді трохи лякають. І відповідають на це питання герої по-всякому: хтось модернізує та автоматизує виробництво, якомога точніше зберігаючи традиційний смак, хтось з вулиць потроху переміщується в інтернет, а хтось змінює рецепти так, щоб зробити давнішній наїдок, скажімо, менш жирним або не аж таким фритюрним.

MV5BNmExODYwZjAtMjk4Ni00MTI0LWI2MWMtYjE0YjBlM2U3ZmJkXkEyXkFqcGdeQXVyMjY0MTQ5NzU@._V1_SY1000_SX1500_AL_

А! Про перевірену систему плюсів-мінусів забула. Окей, спробую нашвидкуруч перерахувати основні.

Продовжувати читання “Вісник Netflix. Street Food Asia”

Вікторіанський нуар з рогами та крильцями. Carnival Row

Анонси нових серіалів я зазвичай розподіляю на два стосики: “можна глянути”  та “можна й пережити”. Але іноді бувають і виключення. Похмурий квазіовікторіанський стімпанк. Політичний детектив. С соціалкою, жіночим питанням та проблемами ідентичності. З ельфами феями. Це що – все мені? У мене ж день народження пів року тому минув, невже таке буває?

maxresdefault

Більше за Carnival Row я цього року чекала тільки на екранізацію Good Omens. “Передвісники” принесли із собою дистильований захват. З “Карнавальним провулком” ситуація трохи інакша – інший жанр, принципово інша стилістика й інакший настрій. Хоча в цілому обидва ці амазонівські шоу мають спільний мотив – “Людяність, з чого вона складається і чого вона варта”.

Отже Carnival Row виявився всім тим, що нам обіцяв. Океанія завжди вою… Ні, не так. Люди вже давно зацікавилися далекими землями, населеними… скажімо так, не людьми. Тільки цікавість ця мала різний масштаб та практичне втілення. Близько семи років тому республіка Бург остаточно програла війну за віддалені колонії таємничому Пакту. Програли й програли, відступили й відступили. Але є одне але – війська Пакту очищують завойовані території від колишніх прибічників Бургу, і той накриває хвиля біженців. Отака у нас експозиція.

5yt46ox6k0k31

Сюжетоутворюючі герої серіалу – це фея-біженка Віньєтт, яка багато років була провідницею втікачів, але все одно мусить відпрацювати свій “переплив” до Бургу, та її колишній коханець Райкрофт Філострат – ветеран війни з бурзького боку, котрий нині працює в поліції і є одним з небагатьох представників влади, хто хоч трохи враховує інтереси вимушених мігрантів. Але окрім тих тут ще є багато людей та не-людей: аристократи і злидарі, політики і повії, бандити і багатії, священники і жриці, імпресаріо кобольдської трупи та моторошна провидиця – і з усіма ними не занудьгуєш.

Плюсів у серіалу багацько.

Продовжувати читання “Вікторіанський нуар з рогами та крильцями. Carnival Row”

Вісник екранізацій. Anne with an E (1 сезон)

Що з людьми Нетфлікс животворящій робе! Окей, в моєму випадку він “робе” два сезони Once Upon a Time за півтора тижні, але це радше акт провітрювання голови після здачі перекладу. Є там і не аж такі терапевтичні опції. Наприклад, ми лише оце зараз дісталися до нашумілої серіальної екранізації “Енн із Зелених Дахів“.

tv-anne-netflix-20170501

Якось так склалося, що раніше я не бачила жодної екранізації історії про те, як літня сестра з братом хотіли всиновити хлоп’я, щоб в роботі допомагало, а натомість отримали екзальтоване дівча з бурхливою фантазією. Навіть аніме пройшло повз. Тож за порівняно свіжу версію – перший сезон вийшов у 2017, третій потрапить в ефір за два місяці – бралася з незаплямованою уявою. Отримала трохи не те, чого очікувала. Більше і цікавіше.

MV5BZTFhODY4OWQtNjhhOS00ZDdlLWJkMTYtOTM1ODdlOTc0M2YwXkEyXkFqcGdeQXVyNTA0MDEwMjA@._V1_SY1000_SX1500_AL_

Не плюс, не мінус – просто особливість цього канадського шоу: це чергова екранізація. Тобто спроба розповісти знайому цільовій аудиторії історію по-своєму – з доповненими характерами, з ревізією настроїв, з доточуванням сюжету. Тут дуже багато “в книжці аж такого не було” і навіть настрій дещо інакший. Але таке воно вже. І по-своєму воно абсолютно прекрасне.

MV5BZTU4ZmRhN2ItMmNlYi00YmM5LTkwY2MtMGZiMjljMzZiMGZhXkEyXkFqcGdeQXVyNTA0MDEwMjA@._V1_SY1000_SX1500_AL_

До головних плюсів цієї серіальної версії, мабуть, треба віднести:

Продовжувати читання “Вісник екранізацій. Anne with an E (1 сезон)”

Почати спочатку. Striking Out (1-й сезон)

Бажання паралельно з “Грою престолів” дивитися категоричну “не-Гру престолів” змушує шукати щось таке, таке… Якесь інакше, причому щоб це були не “Даррелли“, які теж закінчуються. Пошуки чогось спокійного, мирного й помірно драматичного – а ще бажано британського – завели мене на незнайому землю. Я чи не вперше сіла дивитися ірландський серіал.

MV5BM2EzZWQ2ZDYtMTg2Ni00MGQ1LTg3MzMtNDcwYjNiNjA4YWQwXkEyXkFqcGdeQXVyMjExMjk0ODk@._V1_SY1000_CR0,0,712,1000_AL_

Striking Out (або по-нашому – “Виключення“, в сенсі процесу) це такий собі адвокатський процедурал з родинно-романтичними цінностями. Вірніше, трохи не так: первісна романтика закінчується десь так на 5-6 хвилині першого епізоду, коли молода юристка Тара Рафферті робить невдалий сюрприз своєму нареченому. Якби Тара не повернулася з дівич-вечора завчасно – не спіймала би би свого Еріка в ліжку з колегою. Не засмутила би маму скасованим весіллям. Не втратила кількох подруг-колег разом із роботою – продовжувати працювати поряд з колишнім нареченим для неї нестерпно, а син головного партнера точно не збирався звільняти зрадженій коханій простір для маневру. Отже купа “не” – і життя Тари летить шкереберть.

Що у нас там окрім романтики? Родина? Родин багато, вони різні – Тару перемикає, і колишня спеціалістка з корпоративного права стає повіреною у сімейних тяжбах. Власне, кожна серія – це окрема справа, тут все, як завжди. А! Адвокатство! І з цим непросто. Тара – соліситор, а це означає, що їй не тільки треба шукати десь принципово нових клієнтів, вирішувати проблеми свого спонтанного асистента з умовною судимістю, обживатися в занюханому офісі в приміщенні колишнього заводу металоконструкцій (вхід через кав’ярню – несолідно, зате свіжа кава завше поряд), а ще й підлаштовуватися під блискучого баристера Вінсента – старшого чоловіка з купою своїх проблем і непростим характером. І як тут починати нове життя? Тарі якось вдається.

Плюси цього невеличкого серіальцю (чотири серії в першому сезоні, що я його вже переглянула, та шість – в другому) доволі очевидні:

Продовжувати читання “Почати спочатку. Striking Out (1-й сезон)”

Дари моря. Tidelands (1 сезон)

Здається, у нас тут намітився патерн: як тільки я збираюся розповісти про серіал, що не є екранізацією, він обов’язково буде про русалок. Минулого літа йшлося про американську “Сирену“. А цієї зими я грілася австралійським Tidelands.

tidelands-poster.jpg

Одна із зимових Нетфлікс-новинок на перший погляд нагадує стопіццот інших янгадалтових урбан-фентезі: молода головна героїня після довгої відсутності повертається до рідного містечка, і спочатку дізнається, що там коїться якась чортівня, а потім – що вона трішки цей… не людина. Оскільки натякають на це із самого початку, а остаточно стає все зрозуміло під кінець другої серії, тому офіційний НЕДОСПОЛЕР: Калліопа (для друзів Кел) – напіврусалка, вона дуже сильна й спритна, може дихати під водою, віддавати накази таким тоном, що жодна людина перед нею не встоїть, а ще – сексуально приваблива. Дуже сексуально приваблива – це одна з ключових конкурентних переваг “побережників”. А, так, сюрприз-сюрприз – таких гібридів, як вона, в околицях аж на цільну комуну назбиралося, і править нею безжальна і прекрасна Адріель Катберт.

Янг-адалт і янг-адалт (просто героїні трішки за двадцять), фентезі і фентезі, що могло тут такого дивного статися? А приблизно все. Tidelands з першої серії знищує майже всі надії на няшність (за неї тут відповідає кілька героїв і більшість з них… не щастить більшості з них, коротше кажучи) і урочисто проголошує: у нас тут все серйозно! От приблизно так само, як в Стівена Кінга. Правда-правда, зуб око даємо! Тож мила красуня Кел повертається не зі школи-пансіону, а з в’язниці, де відсиділа десяточку, головним бізнесом в містечку (і сімейним бізнесом родини Кел) є наркоторгівля, побережники цю наркоту постачають в обмін на страшенні гроші, які Адріель проти волі свого народу витрачає на якісь незрозумілі глиняні друзки, а корумповані копи все це діло прикривають перед федералами. І у всіх свої резони.

Продовжувати читання “Дари моря. Tidelands (1 сезон)”

Гаряча вісімнадцятка. Найцікавіше, що я дивилася цього року

2018 рік нас ще не покинув, отже підбивати книжкові підсумки поки що ранувато. А от глядацькі можна спробувати: я ще маю деякі плани на відвідини кінотеатрів в цьому році (а ще – на деякі серіальні новинки), але нехай вже. Хороший був рік, усе цікаве свіженьке в топ-18 не вмістилося. Так, у цьому списку буде саме свіжина – кіноновинки 2018 року (або ті фільми 2017-го, що у нас пішли в прокат пізніше, їх кілька таких є), нові серіали та найяскравіші, як на мій смак, серіальні повернення. З повернень і  почнемо.

Серіальні продовження

MV5BNjgzNTE5NTUtOGNiMC00YTA3LTgxNTEtYjE0MDgxNTQyNDhjXkEyXkFqcGdeQXVyMTYzMDM0NTU@._V1_

Мідж багато не буває. Другий сезон Marvelous Mrs. Maisel – це свято, феєрія і петарди на кожному кроці. Мідж знову смалить напалмом, але й другий план не пасе задніх. Що сподобалося: Джоела стало менше, у мами Роуз і менеджерки С’юзі прорізався бекграунд, Мідж почала непростий шлях не лише до комедійної кар’єри, але й до “Check Your Privileges” (їй не завадить). А ще, здається, я починаю розуміти стендап, це не той результат, на який розразховувала.

MV5BNTc2YmVjNmItZTdlMy00NzI1LWEwYmUtOWFjMGUwOTQ4ZTBjXkEyXkFqcGdeQXVyNjI3MDc0Njc@._V1_

Знову проблеми. Корморан Страйк та Робін Еллакот повернулися на дві серії, щоб переказати “Кар’єру зла“. Продовжую вважати, що формат в 3 серії детективам мами Ро пасував більше, але що вже поробиш. Що сподобалося: динаміка між персонажами, спроба делікатно розповісти про трагедію Робін, а ще Метт Кінг, який уже капітально вжився в образ підстаркуватого панк-рокера.

kDBgYZx

Об’єднання заради майбутнього. The Expanse – це такий дивовижний випадок, коли кожен наступний сезон – кращий за попередній. Перший – кіберпанк-нуар, другий – космоопера з війнушкою, третій – космоопера з контактом та розширенням горизонтів. Що сподобалося: історія стала стрункішою і краще зрежисованою, спрямилася мотивація фракцій, красиво запаралелили різні сюжетні лінії. А ще побільшало (та поширшало) цікавих персонажок. Каміна Драммер – моя богиня на цей сезон.

Продовжувати читання “Гаряча вісімнадцятка. Найцікавіше, що я дивилася цього року”

Вісник екранізацій. A Discovery of Witches (1-й сезон)

Восени мені завжди хочеться читати й дивитися щось чарівне. І, якщо з читанням зазвичай не виникає жодних проблем, то з “дивитися” трапляються сезони сумної дієти. Тому потенційне видиво вишукую завчасно й потім з нетерпінням чекаю-чекаю-чекаю. Цього року я отак чекала на британську серіальну екранізацію “Трилогії всіх святих” Дебори Гаркнесс.

Ні, самі книжки я не читала, хоча на початку 2010-х перші два томи видав КСД і – зненацька – аж одразу українською. Якось оминула увагою та й на той момент сюжет “Заборонене кохання до вампіра” викликав… складні почуття (окей, Ксеню, час бути чесною – хто тоді прочитав дев’ять томів “True Blood”? отож-бо). Але відтоді мода на вампірів трохи вщухла, фентезійних серіалів маємо небагато, пристойних фентезійний серіалів ще менше, а тут за роботу взялися британці, знімають в Оксфорді, а за головного героя вампіра у них Метью Ґуд. Ні, встояти тут би не вийшло. Я й не намагалася.

landscape-1511363937-a-discovery-of-witches-1

Коротенко про сюжет: спадкова відьма Даяна Бішоп – сквиб не успадкувала від предків жодних магічних талантів, але дуже цікавиться історією – і історією магії зокрема. Вона – науковиця, яка вивчає алхіміків єлизаветинських часів, провідна спеціалістка з теми, “наймолодша людина, яка колись отримувала теньюр у Йєлі” (тут я заплакала, а це ж перші сцени першого епізоду). Молода жінка повертається до Оксфорда, щоби попрацювати над наступною книжкою. Для цього їй потрібен певний манускрипт, і вона його отримує. Проблема в тому, що зачакловану книжку ніхто не бачив вже протягом століть. А вона, за легендами, містить пояснення, як саме колись відьми створили вампірі і – отже – як їх можна знищити. І тепер за Даяною полюють всі – відьми, вампіри, Конгрегація (всенелюдський орган співуправління), хіба що демони не полюють, вони тут взагалі нереальні няшки. Ну, а близьке знайомство з Метью Клермоном – вампіром-біохимиком, який вивчає причини послаблення крові вампірів (молодші покоління вже не можуть перетворювати людей на собі подібних) та виродження відьомських талантів – швидко стає дуже близьким. А далі – все як годиться: пристрасне кохання, таємниці, інтриги і приховані таланти.

Перші епізоди “Сповіді відьом” (не дуже подобається цей варіант, але це офіційний книжковий переклад, то нехай буде) у мене викликали шалений захват і несміливу віру в майбутнє. Правильно, що несміливу, бо під останні епізоди сезон вже розгубив і темп, і чарівливість свіжості. І все ж таки на загальному тлі – це цілком пристойний телевізійний продукт, який підсолодив мені половину осені. Ну, і як годиться – про плюси і мінуси.

Продовжувати читання “Вісник екранізацій. A Discovery of Witches (1-й сезон)”

Вабливі й зубасті. Siren (1-й сезон)

“Вісник екранізацій” взяв тимчасову відпустку (не траплялися мені останніми тижнями екранізації), але є щось неправильне в тому, щоби розповідати лише про книжки та ляльок. Тим більше, що в червні один невеличкий серіал певною мірою замінив мені книжку. Пам’ятаєте, в літньому челенджі від ГудРідз на червень було завдання “Книжка про рибалок або риболовлю”? Прочитати я нічого такого не прочитала. Натомість подивилася 10 серій про майже оте саме.

E404227A-0279-9E08-CBFEB69AB9164B3A

Маленьке американське містечко Брістоль-Коув, що на західному узбережжі, живе з промислового вилову риби та (в найкращі часи) з туризму. Тутешні мешканці призначили своє місто “Русалковою столицею світу”. Треба ж людям мати зиск з легенди про те, як один з батьків-засновників привіз собі жінку з моря (спойлер: скінчилося все погано). Тому нині хтось заробляє на траулерах, хтось – на сувенірах, а молодий морський біолог (за сумісництвом – блудний син місцевого багатія і праправнук того самого батька-засновника) Бен та його дівчина Медді рятують великих морських ссавців. Але одного разу в тенета шхуни друзів Бена потрапляє дуже незвичний морський ссавець. Імовірну русалку швиденько вивозять у невідомому напрямку військові, а заразом прихоплюють із собою пораненого рибалку. Тільки друзі бідолашного Кріса його ще шукатимуть. І русалку шукатимуть – її сестра, що здатна перекидатися на людину.

Перший десятисерійний сезон “Сирени” – це типова американська телепродукція другого ешелону класу “Недорого, але видно, що старалися”. Коли я тільки подивилася трейлер, по подумала, що матимемо урбан-фентезі (ну, або містику, то як справа піде) із соціальною проблематикою “Таємниці маленького містечка”. Натомість, Siren – це екологічна фантастика (тверда НФ там і повз не пробігала, але періодично герої намагаються щось там для себе прояснити) про зіткнення двох світів з типовими для піджанру конфліктами. Один – “зла воєнщина”, готова заради подоби вигоди винищувати рідкісні види, проти шляхетних вчених. Другий – цікавіший – крутиться навколо зіткнення з Іншим. І хоча в обох випадках в другій половині сезону серіал вирулює на надто добре змащені рейки жанрових штампів, те, як тут вирішена проблема контакту з невідомим, зроблено цікаво.

Що прикольного в “Сирені“:

Продовжувати читання “Вабливі й зубасті. Siren (1-й сезон)”

Троє в космічному човні (як не рахувати Люсі). Killjoys (2 сезони)

Перегляд серіалів, ніби, й має свою певну сезонність, але є один вічнозелений пункт. Будь-якої пори року я видивляюся те, що можна охарактеризувати як “веселу дурку”. Бо без цього жанру охоплює нас сум і туга, особливо, як врахувати, що сіткоми мій мозок чомусь не засвоює. То доводиться полювати на звіра драмеді, а це штука непроста. А тут раптом мені принесли на тарілочці: “Я тут чув про один серіал, схожий на “Світлячка“. Ні-ні, не аж такий класний, просто сетинг схожий. І герої трохи”. Схожий на “Світлячка“? Тобто весела дурка (тм) в космічних декораціях? Загортайте!

І таки ви знаєте… Не аж “Світлячок“, але справді цілком собі ок – космічне, пригодницьке, в міру постмодерново-трешове, з вестерн-елементами, екшен-сценами і не завжди етичними жартами. До того ж, таке, що його подовжили на третій сезон. Бувають милосердні люди, і цього разу вони – канадці. А серіалець зветься Killjoys – “Кайфолами“, якщо по-нашому.

killjoys_tv_series-1366x768

На околиці далекої-далекої галактики є невеличкий еммм планетарний юніт Квад (використовую тут дивне офіційне словосполучення тому, що з двох сезонів неможливо зробити висновок – це вся система чи лише її зона). Юніт складається із чудової, але майже затопленої океаном планети Краш та її трьох місяців: холодного Аркина, під час терраморфування якого щось пішло _не так_, теплого аграрного Літа та неприємно-шахтарського Вестерлі. Тамтешні порядки найпростіше охарактеризувати як феодальний корпоративізм. Квад належить Компанії, Компанією керують Дев’ять шляхетних родів – представники найдавніших та найповажніших землевласників на Краші. Повільне підтоплення загалом зручної для колонізації планети і призвело до форсованого освоєння супутників, землю на яких розподіляє та ж таки Дев’ятка. Принцип простий: велика аристократія володарює собі, дрібна аристократія керує майже рабами на Літі та забезпечує всіх їдлом, а менш щасливі представники молодших родів приглядають за Вестерлі. На Вестерлі же живуть за принципом: хто в шістьох поколіннях відробить на Компанію, у тій родині сьоме може отримати свій клаптик землі на Літі. Може. Якщо чемно поводитиметься.

quad-planetary-system-killjoys

Отже Квад не можна назвати приємним куточком галактики: майже кастова система, приватні армії, бунтівні ченці, пролетарям нема чого втрачати – оце от усе. Систему не можна назвати стійкою, але триматися купи їй допомагає, в тому числі, Recovery and Apprehension Coalition – організація, чиї функції є сумішшю обов’язків федеральних маршалів та козачків-куди-пошлють: оці кіллджої ловлять та конвоюють злочинців (з точки зору Компанії, зрозуміло), транспортують проблемні вантажі, провадять неприємні розслідування – доволі весело живуть, як подумати. І саме до них належить загадкова красуня Ялена Ярдін, більше відома як Датч, та її санчо-панса Джонні Джакобі. Проте вдвох напарники-кіллджої працюватимуть недовго – бо Джонні трохи нєвтємно і не дуже ефективно вирішив врятувати старшого братика.

В оцих от веселих декораціях минають два сезони по десять серій кожна. До плюсів Killjoys одразу можна віднести:

Продовжувати читання “Троє в космічному човні (як не рахувати Люсі). Killjoys (2 сезони)”

Ботсванські цінності. The No. 1 Ladies’ Detective Agency (1-й сезон – він же останній)

Іноді повсякденні дива реалізуються себе у весело-несподіваний спосіб. Кілька тижнів тому ми переглянули екранізацію “Ніде в Африці“: дуже красивий зняли фільм, але сюжетні акценти там розставлені інакше, аніж в романі. І по тому аж припекло подивитися ще щось про Африку, щоби не надто драматичне і не надто артхаусне. І тоді я згадала про цикл детективів Александра МакКол Сміта і почала захоплено фантазувати вголос, який би з цих книжечок гарний зняли б серіал, як руки з правильного місця ростуть. Аж раптом п’ятихвилинний фонтан-панегірик всох на півслові – я здогадалася відкрити ІМДб.

Короткий зміст наступних п’яти хвилин можна скоротити до”АААА, він існує!” (радісні танці навколо комп’ютера залишимо за кадром). Так, він існує. Ще у 2008-му ВВС показали двогодинний пілот, що його зрежисував Ентоні Мінґелла, а наступного року – 6 серій першого сезону, який, на жаль, залишився останнім. Але за, що вже є – велика подяка.

mv5bmtizntk3njc5mv5bml5banbnxkftztcwnzi4nzqymg-_v1_

Жіноча детективна агенція №1” – це цикл “затишних детективів”, що на сьогодні складається з 17 книжок, перша з яких була написана ще у 1998 році, а наразі остання – ото лише 2016-го. Я читала лише першу з них, але точно читатиму далі. І саме на ній загалом базується сюжет пілоту. Поважна ботсванська леді – мма* Прешес Рамотсве втрачає батька, скотопромисловця середньої руки. Усіх своїх корів небіжчик лишає непутящій доньці – диви яка, розлучена та ще й інтереси має якісь дуже дивні. Грошей від продажу мма Рамотсве вистачає на те, щоби втілити в життя давню мрію. Вона переїздить до столиці та відкриває там детективну агенцію. Першу жіночу детективну агенцію в Габороне!

Цей міні-серіал – справжній подарунок для тих, хто любить детективи, але втомився від темних кольорів, засилля маніяків та психованих геніїв. Тут маємо золотаво-сепійну картинку, симпатичних, хоча й трохи пришелепкуватих, персонажів та дуже побутові розслідування: невірні чоловіки та дружини, проблемні діти, дрібні пограбування і лише подеколи – зникнення людей. Звучить нуднувато? Якоюсь мірою так, але автори створили дуже цілісний світ, в якому те, що відбувається на тлі та за рогом, не менш важливе за, власне, розслідування. Тим не менш, попри всю няшність та затишність,  ЖДА лишається соціально чутливим текстом – тут і про боротьбу із забобонами йдеться, і про корупцію різного роду (включно з медичною), і про домашнє насилля, і про скляну стелю, і в принципі – дуже багато про місце та роль емансипованої жінки в традиційному суспільстві… Але я вже почала говорити про плюси, але забула, що треба дотриматися звичної схеми.

Продовжувати читання “Ботсванські цінності. The No. 1 Ladies’ Detective Agency (1-й сезон – він же останній)”

Діти проти Чогось. Stranger Things (1 сезон)

Отак тижнями збираєшся чемно написати про купу передивленого серіального в хронологічному порядку, а сідаєш розповідати про найсвіжіші враження. Негарно якось, а шо поробиш.

Отже, якщо хтось читав мій відгук на “Елеанор і Парк” і раптом думав собі: “А було б круто, якби таке ж, але без ґудзиків такого акценту на коханні!” – то радісно повідомляю. що таке є! Ну як таке… Про вісімдесяті, про “не таких”, про дітей-гіків з коміксами, роком у навушниках та настільними іграми, про перші кохання (трохи), про сімейні непорозуміння, дещо про домашнє насилля та проблемне виховання. Тільки тут все набагато дивніше.

stranger-things-title-card

Як всюди пишуть про головну літню новинку від Neflix, Stranger Things – це подарунок фанатам маскульту вісімдесятих у восьмисерійному форматі. Упізнавані герої, знайомі до болю сюжетні повороти, переспівані мізансцени та репліки – усе дуже передбачуване та майже абсолютно прекрасне. Не серіалець, а різдвяна панчоха: тут у нас Кінг (багато-багато-багато Кінга, більше, ніж в деяких екранізаціях творів Короля), тут – Карпентер, там – трохи Діна Кунца, тут – щось від навіть старших бойовичків (на епізоді-омажі до чи то “Рембо“, чи то “Коммандо” плакала від захвату навіть я- людина, якій байдуже на “Бойовики нашого відеосалонного дитинства”), і навіть по тодішнім ромкомам пробіглися, не кажучи вже про шкільну класику а-ля “Сніданковий клуб”. І головне – зроблено все з такою любов’ю, що ця підкреслена заштампованість не бісить (гаразд, мене не бісить, за всіх не скажу), а радує, як перший сніг.

У маленькому-сіренькому містечку серед індіанських полів живе собі четверо десь так дванадцятирічних друзяк. Живуть непогано, гікують потроху, а що в школі круті чіпляються – то закони жанру не оминути. І все було б нічого, тільки після однієї задовгої сесії у D&D один з хлопчаків не повернувся додому. Мати Вілла в істериці, шериф-алкоголік в легкій прострації, а друзі – в ніфіга-не-легкій ажитації. Адже Вілла точно забрало Щось. Щось живе у кар’єрі? Чи в дивному “Інституті”, який охороняють військові? Чи, може, Щось не належить до нашого світу,  а виходить сюди лише полювати? Стоп, а звідки тут з’явилася неговірка мала дівчинка? Невже вона теж Щось, просто іншого ґатунку?

Продовжувати читання “Діти проти Чогось. Stranger Things (1 сезон)”

Королівською милостю. Перша австралійська лікарня для жінок

Як я і казала, пишучи про “смачні” книжки, худло – бездонне джерело неочікуваних знань. Протягом місяця з гаком знічев’я дізналася про полоцьку архітектуру, початок суфражистського руху в Новій Зеландії, культурні особливості народу хімба і купу всякого іншого. А вчора на мене з детектива вистрибнули відомості про історію медичної системи Австралії. Було це так:

– Расскажите мне, – попросила Фрина, – как появилась эта больница для женщин. Ее построили на пожертвования старой королевы?

– Это удивительная история, Фрина. Такое могло случиться только в молодой стране. Две женщины-врача основали практику здесь, в Мельбурне, но высшее медицинское начальство, будучи тогда таким же закоснелым и консервативным, как и сегодня, не разрешило им отравлять стерильный воздух больниц. Медсестры – да. Врачи женского пола – нет. Поэтому они основали больницу в здании уэльской церкви – единственном помещении, которое смогли получить. С тех пор я стала теплее относиться к уэльсцам. В больнице был всего один кран с водой, один стерилизатор и – очень скоро – гораздо больше пациентов, чем туда помещалось. Женщины спали на полу, каждый час принимали роды. Но им нужен был не просто родильный дом – они подали прошение об организации больницы. Разумеется, парламент отказал им в финансировании. Поэтому они послали прошение королеве, и все женщины Виктории собрали для нее по шиллингу. И тогда старая королева (благослови ее Господь!) дала им разрешение и право именоваться больницей королевы Виктории. К сожалению, это здание выстроено из рук вон плохо. Через несколько лет мы переедем в новое, а этот приют снесем до последнего камня. Раньше здесь была школа для гувернанток.

Йєп, водевільні та хворобливо зациклені на лахах детективчики про міс Фрайні Фішер – першооснова одного з моїх найулюбленіших серіалів – має цілком виразний про-жіночий, а то і про-фем характер, який успадкувала і екранізація. І нехай цей характер себе проявляє в таких не дуже елегантних програмних вставках, користь з того добряча. А й справді, чому не розповідати про емансипацію або ж патріархатну експлуатацію жінок через невагомо легке чтиво? Це теж канал для отримання інформації.

Так от, про Queen Victoria Hospital.

front-of-building
Це не та будівля, про яку йдеться вище, це Мельбурнський шпиталь на Лонсдейл-стрит, побудований у 1912 році, куди “Королева Вікторія” перебралася лише у 1946-му. Згодом сама лікарня знову переїхала, а тут базується Жіночий фонд імені королеви Вікторії – ширша за функціями організація, яка виросла з первинної ініціативи.

Коротенько: так, дійсно, ідея про появу спеціальної лікарні для жінок з’явилася у 1896 році. Гроші на її організацію збиралися – от несподіванка! – також серед жінок через так званий “Шилінговий фонд”. Перші кілька років лікарки справді працювали в режимі клініки при церкві, але проблема розширення стояла дуже гостро. Паралельно засновниці зверталися за підтримкою до Її Величності. Її Величність була не проти: з нагоди її нещодавно минулого 75-го ювілею лікарні надали підтримку та високе ім’я. У 1899 році “Королева Вікторія” переїхала у більш придатне для роботи приміщення і запрацювала на повну силу. Це була одна з трьох перших лікарень у світі, що працювали в режимі “Жінки для жінок”: жінки заснували, жінки керували, жінки працювали. Головною метою була надання лікування та підтримки (в тому числі – педіатричного нагляду за немовлятами) бідним жінкам, до інтересів і потреб яких лікарі-чоловіки на той момент могли поставитися скептично.

Лікарок-засновниць, до речі, було не дві (вони, мабуть, з таким навантаженням і не впоралися б), а одинадцять. Але, схоже, що в уривку йдеться про сестер Стоун. Ініціаторкою та двигуном створення “Королеви Вікторії” була Емма Констанс Стоун – перша жінка, що практикувала медицину в Австралії. Вивчитися в Мельбурні змоги в неї не було (а ця проблема доволі гостро стояла навіть тоді, коли зняли офіційні обмеження – навіть в 1950-60 роках), отримувала освіту вона в Пенсильванії, де вже був спеціалізований жіночий медичний коледж, а ступінь MD – у Торонто. Працювати почала у Лондоні, але згодом повернулася з Британії на батьківщину, і у 1890 році (у віці 34 років) стала першою жінкою в штаті Вікторія, що зареєструвала медичну практику. Майже одразу до неї долучилася її сестра Клара, яка у 1891 році все ж таки стала однією з двох перших “медичних” випускниць Мельбурнського університету. Перша зустріч Жіночої медичної спілки імені королеви Вікторії відбулася у 1895 році, головувала на ній тоді Клара Стоун. А далі все відомо – пошук однодумиць та запуск ідеї. Наступного року робота вже кипіла та булькала, хоча й офіційним відкриттям лікарні вважається 1899 рік. На жаль, Констанс Стоун недовго раділа своєму успіхові. Вона померла у 1902 році у свої сорок п’ять – туберкульоз тоді був безжальним. З часом донька Констанс – Бронвен – також стала лікаркою. Клара ж залишалася почесною головою лікарні до 1919 року, після чого пішла на “пенсію” – приватно практикувати. На відміну від старшої сестри вона прожила дуже довге життя, і померла у віці 97 років у 1957.

63693
Австралійська марка “Сто років жіноцтва в медичній практиці”. Знайомтеся, Констанс Стоун.

А під катом ще одна цитатка з роману.

Продовжувати читання “Королівською милостю. Перша австралійська лікарня для жінок”

Мати-героїня та її звіринець. The Durrells (1-й сезон)

Як ніжний, самовідданий і чуйний Ной, мама сміливо вела свій ковчег із кумедними нащадками крізь бурхливе житейське море, завжди готова до бунту, раз у раз долаючи фінансові мілини, ніколи не певна того, що команда схвалить її дії, і завжди готова нести відповідальність за будь-які неполадки на кораблі. Неймовірно, що мама знаходила сили переносити це плавання, проте вона його переносила і навіть залишалась при здоровому розумі. Як твердить мій брат Ларрі, і не без рації, ми можемо пишатися тим, як ми виховали нашу маму; всім нам вона робить честь, їй вдалося досягти тієї щасливої Нірвани, де ніщо вже не приголомшує і не дивує.

Джеральд Даррелл.

Хвилинка зізнань: зазвичай це стається раніше, але я завжди була трохи пригальмованою істотою. Відколи мені виповнилося 13 – я люблю Джеральда Даррелла. Люблю кумедне хлопчисько, зухвалого парубійка з над-ідеями, поважне світило та зірку бібісішних телеекранів сімдесятих, і навіть підстаркуватого алкоголіка-соціофоба також люблю. Та ця любов не затьмарює розум. І коли думаю про вшанування пам’яті, то мені не лише хочеться відвідати Джерсі (хоча, направду, дуже-дуже хочеться), але й розшукати пам’ятник, під який треба покласти оберемок квітів. Пам’ятник Луїзі Даррелл – героїчній жінці, що виростила той дітинець-звіринець і не придушила жодне зі своїх обдарованих та намаханих нащадків. Не знаю, чи існує він у фізичному вимірі, але в телевізійному вже точно є.

(… тут лишився вереск захоплення, непридатний до артикулювання)

mv5bzwm2mwyzmdktzme4mi00owfmltgzyzitywq0ntu3yznmzgfhxkeyxkfqcgdeqxvyntezmzqznzq-_v1__sx1089_sy534_

Так, мені йдеться про “Дарреллів“, перший сезон яких цієї весни запустив британський ITV. І хоча каноністи бризкають отрутою, мені важко знайти для цієї шестисерійки інші слова окрім: “Це прекрасно!”. Це справді прекрасно, невимовно, неймовірно прекрасно, але все ж спробую стандартну схему з плюсами й мінусами.

Продовжувати читання “Мати-героїня та її звіринець. The Durrells (1-й сезон)”

Якби “Анжеліка” зіграла в престоли.Versailles (1й сезон)

Я повернулася до вишивання, а це означає ще одне: кількість переглянутих коротких серіалів в такі періоди зростає втроє-вчетверо. Причому серіали ці навмисно розмаїті. Той, про який хочу розповісти сьогодні, з костюмної братії, але – отака оригінальність – не вікторіанський і не про Середньовіччя.

Спільний продукт канадського та французького виробництва (знятий, між іншим англійською, що трохи збиває настрій) пішов модним шляхом “У нас теж є матеріал на “Гру престолів!” і взявся розповідати про становлення абсолютизму у Франції. Кров, інтриги, відверті еротичні сцени – ну все, як у дорослих. У центрі уваги – знана історія про те, як один “просто король” перетворився на Сонце. А метафорою змін в країні та розростання влади короля тут виступає поступове будівництво такого мегаломанськи прекрасного палацу, який годі було й уявити. Мадам та мсьє, дозвольте розказати вам про перший сезон “Версаля“.

VERSAILLES-fresque

Серіал стартував восени минулого року й, схоже, одразу розмахувався на щось велике. Це доволі дорогий проект, до того ж на такому матеріалі, який дозволяє добряче погулятися. Перша десятисерійка (алілуя, його таки справді подовжили!) вельми своєрідно переказує події 1667-1670 років. Ключові чекпойнти присутні, але у якийсь виразний історизм тут не граються. І це, як не дивно, один з вагомих плюсів. А до інших можна віднести:

Продовжувати читання “Якби “Анжеліка” зіграла в престоли.Versailles (1й сезон)”

Привид як метафора. Spirited

В межах особистої програми саморозвитку “Та додивися ти вже початі серіали!” нарешті добила перший сезон вже підстаркуватого – 2010-11 рр – австралійського шоу.

Стартувало воно весело та з феєрверками, але під кінець сезону трохи здулося, чи то пак пішло розвиватися (як на мій смак) кудись не туди. Але скільки там того сезону – 8 серій лишень, а серед перших з них є дуже класні.

spirited

Отже наша “Одержима” починається з того, що якоїсь чудової сонячної днини Сьюзі купує квартиру поблизу від свого стоматологічного кабінету, пакує дітей і рішуче йде від чоловіка-нарциса. Чоловік в шоці, діти в шоці, родичі й друзі в шоці… І Сьюзі також в шоці, але з іншої причини (бо квартира таки натякає, що рішення спонтанним не було). Шок у Сьюзі спричинив той факт, що стрес провокує галюцинації. Тільки галюцинація виявилася аж ніяк не мовчазною й дуже нав’язливою. Справді стресованій жінці не пощастило: вона придбала житло із привидом в довісок. Причому йдеться не про чемну сумну мертву дитинку чи “криваві плями” Кентервільського Ґоста. У проклятій квартирі оселився великий й жахливий Генрі Маллет – трохи підтоптана зірка британського панк-року, що зник без вісті 25 років тому. Проблємка в тому, що окрім Сьюзі та сусідського кота ніхто інший Генрі не бачить. А головну героїню і без звички розмовляти з пусткою вже всі навколишні вважають за божевільну. Такий чоловік, такий будинок, така зразкова сім’я! Ну точно жіночка несповна розуму!

Така сюжетна зав’язка автоматично очолює список серіальних плюсів. Але також до них можна віднести:

  • живу-чудову-цікаву головну героїню, яка більш-менш схожа на нормальну жінку із нормальними (навіть коли вони паранормальні) проблемами – тобто, не аж настільки гламуризовану, як це буває в багатьох американських серіалах.

Продовжувати читання “Привид як метафора. Spirited”