Плюс-мінус в березні цьому книжковому блогу як, власне, книжковому виповнилося п’ять років. Це більше 500 постів про… Складно порахувати, про скільки книжок, бо деяким присвячено окремі дописи, а дехто в оглядові “комуналочки” потрапили. Але найрегулярнішою, мабуть, рубрикою за все існування блогу є стабільно популярні вішлисти. Отаких постів за ці п’ять років було 40. Начебто небагато. Але мені раптом стало цікаво, чи була з них конкретна користь. Тож сіла й порахувала: скільки книжок мені кортіло купити, скільки з них купила/позичила/отримала в подарунок… А далі суцільні страшні сюрпризи. А скільки ти, Ксеню, з них прочитала? Агаага! От де справжні криваві подробиці! А так ефективно прочитала, що аж пост написала? Ні-ні, не коротенький на ГудРідз, нормальний такий, докладний, пост? Статистико, безжальна ж ти потворо!
Але рахувати було цікаво і повчально. А ще з того вийшла симпатична інфографічка. Отака:
Коли я затівала свій маленький симпатичний флешмоб книжкових подорожей, то щиро вважала, що про нові успіхи розповідатиму щонайрідше кожні півроку. Ага. Якщо перші тридцять країн набралися більш-менш жваво, то далі почалися проблеми. І шостий десяток назбирувався майже 15 місяців. Зате пункти стають дедалі цікавішими.
цього разу вже є чим похвалитися, бодай одненьким пунктом. Це у нас Самоа, і подарував його графічний роман про Роберта Льюїса Стівенсона.
Азія:
Азії теж помітно покращало. На мапі з’явився Ліван (бо ще один графічний роман).
і Туреччина – так, знову графічний роман.
а ще Північна Корея, завдяки виданій минулоріч “Парідеґі“.
і Малайзія – її не треба було довго чекати, бо минулого року одразу дві мої улюблені малазійські фентезістки видали по роману: отут пост про один, а отут – про другий.
Африка:
теж більше не бідна родичка. Тут вдалося замалювати Джибуті (допомогли “Далекі обрії” Софії Яблонської, якими можна було б закрити чотири-п’ять пунктів одразу, але правила не дозволяють).
а ще Марокко (ні, ще до Яблонської трапилася мені фантастика ближнього прицілу від Анналіз Ньюїц).
та Єгипет – а тут уже можна подякувати Шеннон Чакраборті і її фентезі про девів (отут про книжку можна почитати).
Європа:
а з Європою ніяк. Легкі варіанти вичерпалися, а зі складними – складно. Проте я вже знаю, що допоможе додати старенькій нових барв.
Південна Америка:
це катастрофа. Я просто не знаю, що у мене з нею останніми роками трапилося.
Північна Америка:
продовжую опрацьовувати Центральну Америку. Тепер є Гватемала (подякуємо Ісабель Альєнде за “Там, за зимою“)…
та Панама (а тут вже пригодницький дитячий комікс від Гоуп Ларсон прислужився). Ксеню, час вирушати на Кариби, там ще багато цікавого є.
“Отаке”. І хотілося б сказати – невдовзі побачимося, але щось я трохи зневірилася. Хоча… Попереду стільки екзотики – якби ж лишень знайти книжки, що про цю екзотику розповідають.
NB: у челенджі #ЗКнижкоюНавколоСвіту “беруть участь” книжки, дія якої відбувається в певній країні чи на певній виокремленій території. Авторка чи автор не обов’язково мусять бути з тих країв. Якраз навпаки, оскільки основний фокус челенджу – це подорож, то й оповідачі-мандрівники усіляко вітаються.
От і настав час поговорити про ключові книжку року. І це не так вже й просто зробити. Перша чернетка топ-19 містила об’єктивно дуже гарні книжки, але я вчасно згадала, що зазвичай стараюся писати не про вершки з вершків, а все ж таки про те, що найбільше зацікавило. Гаразд. Зробила список з 19 найцікавіших та найнезвичніших книжок (приблизно, як минулого року) – він вийшов яскравим, трохи химерним, і десь так третина, як не більше, книжок з нього палко бісили мене під час читання. Знову щось не те! Тому вирішила скласти список з головних книжок. Головних для мене. Тих, що визначили не просто річне читання, а весь мій рік. Отут пазл нарешті склався. Поїхали?
Найнесподіваніша книжка: бувають такі книжки, що ти їх наче чекаєш українською, але насправді ні, бо “нууу, таке навряд хтось ризикне видавати”. А потім страшенно дивуєшся: та невже! Цього року такою книжкою став “Чайний канон” Лу Юя – один з дебютних проєктів молодого сходознавчого видавництва Сафран. Найперший в світі трактат про чай, найстарша для мене книжка, читана цьогоріч, і одна з найкрасивіших (про книжку є пост).
Найписьменницька книжка: маю маленьку пристрасть – я люблю… художні книжки про бюрократію, от чомусь на відстані робота цього механізму заворожує. І в 2019-му українська література поповнилася дуже яскравим романом про роботу системи і те, як в ній виживати/з нею зживатися людям. Єп, все це про “Клавку” Марини Гримич і пленум Спілки письменників.
Найближча книжка: у нас, як і за будь-якого іншого літературного процесу, прийнято час від часу суворо дивитися письменницям й письменникам у вічі: хто у нас тут голос певного покоління? Кандидати завжди знаходяться, але от мені не щастило. Слідом за деякими друзями й знайомими я чесно намагалася примірити на себе прозу Каті Бабкіної – але ні, не бриніло. А забриніли несподівано есеї Ірини Славінської. “Мої запасні життя” – це справді щось дуже близьке до мого відчуття епохи, мого уявлення про власний і чужий досвід та дуже знайомий світ побутових дрібниць і непроханих думок.
Настав час підбивати книжкові підсумки і я традиційно почну з Географії читання. Ну, бо з географією все дуже сумно, і цьогоріч це буде десь як: 15 хвилин ганьби – і вільна.
Минулого року я червоніла, зеленіла і вважала поганим результатом начитати за рік книжки авторів з 29 різних країн. Ну і сама собі sweet summer child – бо за 2019-й тих країн вийшло всього лише 23. Але радує те, що є кілька незвичних пунктів і один – ексклюзивний.
Ситуація з моєю читацькою географією цьогоріч до болю нагадує читані в дитинстві піратські книжки. Тільки метафоричний папуга, що в мене на плечі сидить, вигукує не “Піастри, піастри!”, а “Фіаско, фіаско!”. Єп. Все якось не дуже блискучо. Аж украй.
Виборча лихоманка вплинула не лише на те, що останніми днями я майже не читаю. Я ще й не пишу, причому особливо цинічно: геть забула, що це ж перший квартал минув і треба ділитися географією читання. Хвалитися, правда, нема чим. От взагалі. Десятка країн, всі до сліз очевидні.
Про географію читання-2018 розповіла, про річну статистику розповіла, тепер час розповідати про самі книжки. 2018 рік був часом наполегливого читання підліткового фентезі (помітною мірою – українського, що дуже круто), реанімації інтересу до класичних детективів, деяких нових горизонтів в англомовному читанні та цілковитої перемоги європейських текстів із середньої та високої полиць. А ще роком, коли я не читала майже нічого з ключових українських новинок, розрахованих на дорослого читача, натомість встигла прочитати (і недочитати також) кілька свіженьких світових бестселерів – дещо навіть в оперативному українському перекладі. У випадку з асортиментом перекладів нашому ринку продовжує відчутно кращати. З якістю… З якістю буває по-всякому. Ще з дивного: не прочитала жодної японської книжки, не прочитала нічого у Стівена Кінга, не прочитала багато того, що збиралася. Тому оцей рік думаю присвятити підтягуванню хвостів. І це навіть не про класику-класику, а, наприклад, про цікаве фентезі, що вийшло років п’ять тому, а не от прям за останні два.
Стандартний топ-9 найпопулярніших інста-фото. Всі книжкові, ага.
Ну, а тепер про найцікавіше. Вірніше, про найцікавіші.
Найрідніша книжка: тут без сюрпризів, бо які вже сюрпризи. Минулого року я перечитала “Життя за життям” Кейт Аткінсон і зрозуміла, що від повторення історія Урсули Тодд не гіршає. Власне, воно таким і задумане. Але переконатися було приємно (є пост про книжку).
Найочікуваніша книжка: нехай простить мене “Моя неймовірна подруга“, на яку я чекала два роки, але тут теж без варіантів. “Колір магії” Террі Пратчетта, бо світ, в якому Пратчетта не було українською, був страшенно неправильним світом. Тепер йому стало краще. А я стала щасливішою.
Найяскравіші книжки: їх тут дві, бо не могла обрати. Обидві книжки є віконцями у часом знайомий, але дуже екзотичній світ. Це таки Неаполь середини ХХ століття очима двох дівчаток (“Моя неймовірна подруга” Елени Ферранте – про книжку є пост) та чорна Америка й Нігерія, описані пером однієї блогерки (Americanah Нґозі Чимаманди Адічі).
2018-й рік ще не минув, і я все ще сподіваюся прочитати одну-дві книжечки (ну, хоча б котрийсь графічний роман – це теж вплине на загальну статистику), але є один пункт читацьких підсумків, що його вже можна сміливо закривати. Час визнати, що з географією читання цьогоріч не дуже, і краще вже точно не стане.
Отже цього року мені читалося книжки письменників і письменниць із 29 різних країн. Результат абсолютно середньостатистичний, радіти нема чому, плакати – загалом теж. Хоча мапа вийшла дещо нестандартна: уперше за багато-багато-багато років я не читала нічого японського, Балкани мають відверто блідий вигляд і лише одна африканська країна – це теж якось сумно. Ну, але таке вже вийшло.
Від попереднього звіту про перебіг маленького, але дуже гордого челенджу #ЗКнижкоюНавколоСвіту – читати книжки, дія в яких відбувається в усіх країнах світу, – минуло рівно сім місяців. І нарешті настав час похвалитися наступною десяткою “відвіданих” країн (насправді, їх вже раптово стало дванадцять, але дві поки що залишаться інкогніто). І вже є, на що подивитися, – очевидні варіанти закінчуються, починається доросла гра.
Минули ще три місяці 2018-го. І тепер вже остаточно очевидно, що в плані читацької географії похвалитися буде нічим. З одного боку, влітку та – особливо – у вересні читалося якось не дуже: багато поїздок, третій “Відьмак“, насичений був період. З іншого – плюс три країни? Ксеню, це ж стидобисько!
Як я і здогадувалася, зняття мораторію на американські книжки географічне розмаїття читання скосило. Не під корінь, там книжки-британки все ще непогано почуваються, але що є то є. Три місяці тому на мапі було 18 країн, а оце зараз – 24. Ніби й не мало (особливо, як порівняти з минулим роком), та все одне – хотілося би більшого.
На початку року, зважуючи зобов’язання та персональні виклики, я ще роздумувала: долучитися чи ні до нового читацького флешмобу від Фабули, бо у 2018-му він мав бути географічним. Зрештою засмутили оновлені правила участі, та й розуміння “Або власні плани, або навіяні” – не дозволило розслабитися. 45 країн за рік? Та ну, це надто важко!
А от минули перші три місяці – і у скарбничці читацької географії уже 18 “монеток”. На диво пристойний результат (за весь минулий рік назбиралося лише на десять пунктів більше), який частково обумовлений #ЗКнижкоюНавколоСвіту. І все одне географія вийшла от ніби й передбачуваною, але місцями дивною.
