Перші три місяці цьогорічного читання минули в стараннях “Треба уникати надміру американських книжок, треба уникати надміру американських книжок!”. І якщо кілька років тому я просто “забанила” американське читання на кілька місяців, то цього року дозволила його, але з обмеженнями: щоб не більше за прочитані британські книжки плюс половина від прочитаних українських. Звучить химерно? Є таке. Зате поки що працює! Працює в тому сенсі, що я вже “під’їла” половину запасів британщини в домі й міцно присіла на Бук Бокс. Ну але в цій гонитві за британськими книжками знайшлося місце й іншим 12 країнам.
Улюблена багаторічна забавка з Географією читання торік мене не радувала. Вірніше, то я її не радувала, адже фентезійно-аудіокнижковий загул призвів до вже непристойної домінації американських книжок. А потім переді мною постав складний вибір: або влаштувати собі #TheDarkestReading2020, або усвідомлено й послідовно розширювати читацьку мапу. Ви вже знаєте, на котрому варіанті я спинилися. І всі дбайливо дібрані книжки переїхали на читацький 2021-й.
Тож насправді нема чим хвалитися: порівняно з попередньою серією на мапі з’явилося тільки дві нові плями.
Шож, па-па 2020-й, ти був дивний. В усіх значеннях, в тому числі – в читацькому. Я так і не відновила звичні темпи читання (на то загалом є двійко-трійко поважних причин окрім коронапсихів), не повернулася до нормального блогування, не закрила парочку неофіційних челенджів, а ретелінгове бінго автоматично переїхало на 2021-й, бо його за рік виконати складно, хіба що виключно дуже специфічне фентезі читати. Що ще? Я відверто замало перекладала, практично нічого не писала і не реалізувала кілька організаційно-блогерсько-популяризаційно-читацацьких проєктів. Ну то й нехай – буде чим цьогоріч зайнятися. Та про плани згодом, а зараз – улюблені діаграми, котрі дають можливість глянути на читацький 2020-й в цифрах.
Цікавий факт: за кількістю книжок я прочитала помітно менше, ніж у 2019-му – 143 книжки проти 159, а от у сторінках ці роки майже зрівнялися – трохи більше 40 тисяч сторінок в обох випадках. Пояснень кілька: товстіші комікси, мінус окремішні оповідання (їх я читала, але загалом в статистиці майже не враховувала), кілька товстунців.
Не дуже цікавий факт: як була Ксеня лемінгом, так і лишилася. По-перше, вкотре кількість нововідкритих авторок та авторів перевищила кількість старих знайомців.
Завершується вересень, час підбивати тримісячні підсумки читання, а… Ні-ні, підбивати плюс-мінус є що. Але пишатися все ще рано. Попередні три місяці моє читання мандрувало країнами другого ешелону: варіанти не найочевидніші, але такі, що майже кожного року трапляються.
До попередніх 14 пунктів додалося ще 6, тож це практично пост-ювілей.
Отака тепер мапа. Побільшало замальованого в Азії і перша “плямка” в Африці:
У другому кварталі (божечки, як це бюрократично звучить!) я так захопилася зоряно-смугастою епопеєю, що на географію читання сил вже не стало. Якщо чесно, там ще один несподіваний читацький фактор доклався, але про нього трохи пізніше. А наразі картина читацьких мандрів – не прям-таки сумна, але не дуже задовільна.
За три останні місяці до цьогорічної мапи додалося тільки чотири країни. Зате, можна сказати, майже не банальні.
Перші три місяці шаленого-2020 майже минули. Читалося мені за цей час навіть менше, ніж очікувала, а розмаїття… З розмаїттям теж все доволі складно. До першої мапи роки потрапило тільки 10 країн. Але їх точно стане більше – лаву запасних назбирала симпатичну. Плюс вирішила, як компенсувати одну одвічну статистичну проблемку.
Плюс-мінус в березні цьому книжковому блогу як, власне, книжковому виповнилося п’ять років. Це більше 500 постів про… Складно порахувати, про скільки книжок, бо деяким присвячено окремі дописи, а дехто в оглядові “комуналочки” потрапили. Але найрегулярнішою, мабуть, рубрикою за все існування блогу є стабільно популярні вішлисти. Отаких постів за ці п’ять років було 40. Начебто небагато. Але мені раптом стало цікаво, чи була з них конкретна користь. Тож сіла й порахувала: скільки книжок мені кортіло купити, скільки з них купила/позичила/отримала в подарунок… А далі суцільні страшні сюрпризи. А скільки ти, Ксеню, з них прочитала? Агаага! От де справжні криваві подробиці! А так ефективно прочитала, що аж пост написала? Ні-ні, не коротенький на ГудРідз, нормальний такий, докладний, пост? Статистико, безжальна ж ти потворо!
Але рахувати було цікаво і повчально. А ще з того вийшла симпатична інфографічка. Отака:
Коли я затівала свій маленький симпатичний флешмоб книжкових подорожей, то щиро вважала, що про нові успіхи розповідатиму щонайрідше кожні півроку. Ага. Якщо перші тридцять країн набралися більш-менш жваво, то далі почалися проблеми. І шостий десяток назбирувався майже 15 місяців. Зате пункти стають дедалі цікавішими.
От і настав час поговорити про ключові книжку року. І це не так вже й просто зробити. Перша чернетка топ-19 містила об’єктивно дуже гарні книжки, але я вчасно згадала, що зазвичай стараюся писати не про вершки з вершків, а все ж таки про те, що найбільше зацікавило. Гаразд. Зробила список з 19 найцікавіших та найнезвичніших книжок (приблизно, як минулого року) – він вийшов яскравим, трохи химерним, і десь так третина, як не більше, книжок з нього палко бісили мене під час читання. Знову щось не те! Тому вирішила скласти список з головних книжок. Головних для мене. Тих, що визначили не просто річне читання, а весь мій рік. Отут пазл нарешті склався. Поїхали?
Найнесподіваніша книжка: бувають такі книжки, що ти їх наче чекаєш українською, але насправді ні, бо “нууу, таке навряд хтось ризикне видавати”. А потім страшенно дивуєшся: та невже! Цього року такою книжкою став “Чайний канон” Лу Юя – один з дебютних проєктів молодого сходознавчого видавництва Сафран. Найперший в світі трактат про чай, найстарша для мене книжка, читана цьогоріч, і одна з найкрасивіших (про книжку є пост).
Найписьменницька книжка: маю маленьку пристрасть – я люблю… художні книжки про бюрократію, от чомусь на відстані робота цього механізму заворожує. І в 2019-му українська література поповнилася дуже яскравим романом про роботу системи і те, як в ній виживати/з нею зживатися людям. Єп, все це про “Клавку” Марини Гримич і пленум Спілки письменників.
Найближча книжка: у нас, як і за будь-якого іншого літературного процесу, прийнято час від часу суворо дивитися письменницям й письменникам у вічі: хто у нас тут голос певного покоління? Кандидати завжди знаходяться, але от мені не щастило. Слідом за деякими друзями й знайомими я чесно намагалася примірити на себе прозу Каті Бабкіної – але ні, не бриніло. А забриніли несподівано есеї Ірини Славінської. “Мої запасні життя” – це справді щось дуже близьке до мого відчуття епохи, мого уявлення про власний і чужий досвід та дуже знайомий світ побутових дрібниць і непроханих думок.
Настав час підбивати книжкові підсумки і я традиційно почну з Географії читання. Ну, бо з географією все дуже сумно, і цьогоріч це буде десь як: 15 хвилин ганьби – і вільна.
Минулого року я червоніла, зеленіла і вважала поганим результатом начитати за рік книжки авторів з 29 різних країн. Ну і сама собі sweet summer child – бо за 2019-й тих країн вийшло всього лише 23. Але радує те, що є кілька незвичних пунктів і один – ексклюзивний.
Ситуація з моєю читацькою географією цьогоріч до болю нагадує читані в дитинстві піратські книжки. Тільки метафоричний папуга, що в мене на плечі сидить, вигукує не “Піастри, піастри!”, а “Фіаско, фіаско!”. Єп. Все якось не дуже блискучо. Аж украй.
Виборча лихоманка вплинула не лише на те, що останніми днями я майже не читаю. Я ще й не пишу, причому особливо цинічно: геть забула, що це ж перший квартал минув і треба ділитися географією читання. Хвалитися, правда, нема чим. От взагалі. Десятка країн, всі до сліз очевидні.
Про географію читання-2018 розповіла, про річну статистику розповіла, тепер час розповідати про самі книжки. 2018 рік був часом наполегливого читання підліткового фентезі (помітною мірою – українського, що дуже круто), реанімації інтересу до класичних детективів, деяких нових горизонтів в англомовному читанні та цілковитої перемоги європейських текстів із середньої та високої полиць. А ще роком, коли я не читала майже нічого з ключових українських новинок, розрахованих на дорослого читача, натомість встигла прочитати (і недочитати також) кілька свіженьких світових бестселерів – дещо навіть в оперативному українському перекладі. У випадку з асортиментом перекладів нашому ринку продовжує відчутно кращати. З якістю… З якістю буває по-всякому. Ще з дивного: не прочитала жодної японської книжки, не прочитала нічого у Стівена Кінга, не прочитала багато того, що збиралася. Тому оцей рік думаю присвятити підтягуванню хвостів. І це навіть не про класику-класику, а, наприклад, про цікаве фентезі, що вийшло років п’ять тому, а не от прям за останні два.
Стандартний топ-9 найпопулярніших інста-фото. Всі книжкові, ага.
Ну, а тепер про найцікавіше. Вірніше, про найцікавіші.
Найрідніша книжка: тут без сюрпризів, бо які вже сюрпризи. Минулого року я перечитала “Життя за життям” Кейт Аткінсон і зрозуміла, що від повторення історія Урсули Тодд не гіршає. Власне, воно таким і задумане. Але переконатися було приємно (є пост про книжку).
Найочікуваніша книжка: нехай простить мене “Моя неймовірна подруга“, на яку я чекала два роки, але тут теж без варіантів. “Колір магії” Террі Пратчетта, бо світ, в якому Пратчетта не було українською, був страшенно неправильним світом. Тепер йому стало краще. А я стала щасливішою.
Найяскравіші книжки: їх тут дві, бо не могла обрати. Обидві книжки є віконцями у часом знайомий, але дуже екзотичній світ. Це таки Неаполь середини ХХ століття очима двох дівчаток (“Моя неймовірна подруга” Елени Ферранте – про книжку є пост) та чорна Америка й Нігерія, описані пером однієї блогерки (Americanah Нґозі Чимаманди Адічі).
Цікавий факт: за кількістю книжок я прочитала помітно менше, ніж у 2019-му – 143 книжки проти 159, а от у сторінках ці роки майже зрівнялися – трохи більше 40 тисяч сторінок в обох випадках. Пояснень кілька: товстіші комікси, мінус окремішні оповідання (їх я читала, але загалом в статистиці майже не враховувала), кілька товстунців.
