Ця чарівна емансипація. Sorcerer to the Crown

Серед найтяжчих читацьких зізнань в моїй практиці одне з головних місць вже роками посідає маленьке, але трохи пришиблене: я не люблю вичитувати письменників бібліографіями. Причина проста: якщо автори не дуже подобаються – в цьому нема сенсу. Якщо автори помірно цікаві – завжди прикольніше пошукати щось несподіване (хоча настрій почитати щось_гарантоване_ теж бува нападає). А якщо письменниця чи письменник мені дуже подобається – то важко змиритися з думкою про те, що можна прочитати все. Можна, звісно. Але як жити далі?

Та іноді буває важко втриматися, і от просто зараз я вкотре підійшла до цієї драматичної межі: прочитала перший і останній на сьогодні роман Цзень Чо. Ретроспективно: Цзень Чо – малазійська письменниця з китайської родини, живе в Англії, пише переважно малу прозу (власне, стала відомою, завдячуючи чудовій збірці оповідань Spirits Abroadотут я про неї писала) – орієнтальне фентезі, орієнтальний кіберпанк, орієнтальний магічний реалізм масштабом від “Симпатично”до “Афігєть як круто!”. А от її єдиний наразі роман про Англію та англійських чарівників. Але не без фірмової “східнинки”.

25615305

Неназваний рік, Британія воює з Наполеонівською Францією, гребе під себе колонії та непокоїться через падіння загального рівня магії в країні. Хто в цьому винен? Очевидно, новий Королівський чарівник Захаріас Віт. Молодикові лише 24 роки, він поза всі сумніви талановитий чудотворець, але обійняв посаду за підозрілих обставин (власне, смерті попереднього Королівського чарівника – його опікуна та вихователя), ніхто ніколи не бачив його фамільяра, і він… ну, ви знаєте, як би це сказати… чорношкірий.

Народжений рабом Захаріас Віт – і справді не та людина, яка буде свято зберігати давні традиції британської магії. Протягом роману обдарований чарівник примудриться пережити кілька замахів на своє життя, відвідати Чарівну країну та отримати аудієнцію в короля фейрі, влізти в міжнародну політику, розрулити битву між сиреною, драконом та громовим чудовиськом, закохатися та започаткувати найскандальнішу магічну реформу. Цей дивак чомусь вважає, що високому мистецтву чарів можна навчити… жінок. Щоправда, не дивно, що він так вважає після знайомства з міс Прунеллою Джентльмен.

Продовжувати читання “Ця чарівна емансипація. Sorcerer to the Crown”

#YakabooBingoAutumn. Звична післямова у 75 (я стараюся!) словах

#YakabooBingoAutumn is over. Поки що в це важко повірити, але я це зробила, я це зробила, я це зробила! Як мені і здавалося із самого початку, прочитати сто книжок під конкретні пункти проблемою не було (хоча іноді треба було викручуватися, а ще кілька разів потрібна книжка знаходила мене сама останньої миті, коли я вже вирішувала: “Ну все, зарахую неідеальну” – так у цьому сезоні було з Wintersong). Проблемою було про ці сто книжок написати. І я дуже рада, що Бінго привчило мене (сподіваюся, що привчило), не валандатися, тижнями шукаючи настрій для написання великих пристойних постів, а майже одразу робити коротенькі настроєві відгуки для ГудРідз. Ці різні жанри, але для мене – однаково цінні.

Це було складно, це було круто, це було дуже весело. Я занедбала усі свої персональні челенджі та цілком свідомо вирішила зійти з дистанції #ФабулаКнигоманія2017 в середині забігу. Звісно, можна було б записувати книжки і туди, і сюди, але чомусь не схотілося. Ну, тепер маю лише одне виконане Бінго, зате величезне. Дякую всім читайкам, хто брали участь – ми молодці!

Bingo_ua_2

Про книжки в трьох словах та з посиланнями на відгуки – під катом.

Продовжувати читання “#YakabooBingoAutumn. Звична післямова у 75 (я стараюся!) словах”

Перша Kurhn в колекції. Фея персикового цвіту

Навіть коли ніби зупинилася на якомусь конкретному ляльковому форматі для колекції – важко буває не дивитися в якийсь інший бік. Оскільки я фанатка 1:6 і на орієнтальній стилістиці схиблена лиш трішки менше, аніж на кельтиці, моєю альтернативною колекцією мрії – “Кого би я збирала, якби не Барбі” – вже кілька років є китайські Kurhn. І нарешті, нарешті вчора теорія перетворилася на шматочок практики. У мене є Курнятко! Одразу колекційне, одразу ексклюзив торговельної мережі, та ще й чесно привезене як подарунок з Китаю.

DSCN4186

Коротенько: Kurhn – це чергова “наша відповідь барбі”, але напрочуд успішна. Перші курнятка з’явилися у 2004 році. Відпочатку йшлося про ігрову ляльку лоліта-стайл: тендітна фігурка, підліткова легенда, костюмчики няшної старшокласниці. Але порівняно швидко виробники оцінили “культурно-дипломатичний” потенціал ляльки. І окрім лімітованих лінійок в кооперації з відомими брендами (Діснеєм зокрема), що вписуються в базову стилістику бренду, ще й почали активно розробляти фентезійні та історичні колекції. І саме вони – ті фантастично красиві ляльки, на яких я роками медитувала на Аліекспресі. А тепер от маю.

Моє перше Курнятко – Taohua Fairy – Фея персикового цвіту. І як правдешня квіткова феєчка має романтично-фентезійне серпанкове вбрання в біло-рожевих тонах. Усі фото під катом.

Продовжувати читання “Перша Kurhn в колекції. Фея персикового цвіту”

Двічі по п’ять. Казковий вітер зі сходу

#YakabooBingo має цікавий ефект – я постійно складаю в голові списки книжок, що можуть підходити під той чи інший пункт. З цього можна було б зробити кілька оповідань з десяток випусків “Двічі по п’ять”, але один з літніх завис у чернетках (реанімувати чи вже пізно?), зате осінні ідеї буяють. Отак раптово утворився списочок, твори з якого закривають одразу – щонайменш – два квадратики. Бо я маю пунктик щодо орієнтального фентезі.

Japanese wallpapers Beautiful asian wallpapers

Я дуже старалася обирати якомога різноманітніші культурні корені, але виходило не завжди.

У п’ятірці читаного книжки дуже різні – деякі я дуже люблю, деякі лишили по собі неоднозначне враження.

18485204

Пункт перший – єдина з п’ятірки книжка, перекладена українською. “Повітряний замок” Діани Вінн Джонс – це трохи умовне продовження “Мандрівного замку Хаула“, в основі якої лежить переспів Аладдіна. Переспів доволі симпатичний, хоча мені тут недоклали активних героїнь. Без Софі щось воно не те.

Пункт другий – дилогія, де тих активних героїнь хоч греблю гати. “Казки сироти” Кетрін Валенте на початку цього року взяли мене в полон і, здається, так і не відпустили. Монументальний твір, два томи, чотири внутрішні книги і безліч закручених навколо себе впізнаваних і не дуже сюжетів і сюжетиків. Багацько з них мають виразний орієнтальний колорит – усіх ґатунків, що можна собі уявити (про ці книжки писала тут).

Продовжувати читання “Двічі по п’ять. Казковий вітер зі сходу”

Привид у відпустці, дракон на канікулах, вампірка у школі… Spirits Abroad

Я й ніби взяла паузу у читанні збірок оповідань, але деякі не погоджуються відпустити мене з миром. Тому, здається, настав час нашвидкуруч розповісти про книжку, що я її читала майже два роки і закінчувала якраз в районі недавнього Різдва. І це було правильне довге читання, адже дочитуючи цю збірку, я вже дивилася на оповідання трохи іншими очима. Більш практично, мабуть, і на те є причина.

Малазійська письменниця Цзень Чо (Zen Cho) – одна з тих юних зірочок сучасного фентезі, що повільно, але впевнено приходять до успіху. Оповідання й повісті, цифровий селфпринт, журнали, антології… А потім авторська збірка, що вийшла в маленькому малазійському видавництві, отримує другорядну, але помітну міжнародну премію (імені Вільяма Кроуфорда, якщо вдаватися в деталі), а майбутній дебютний роман підгрібає під себе “доросле” видавництво. Sorcerer to the Crown виступив чудово: кілька номінацій (зокрема на “Локус”) та найкращий дебют British Fantasy Award, плани на трилогію – поки що кар’єра вчорашньої дебютантки вибудовується так, що хотілося б зичити такого всім друзям, які пишуть фантастику. Oh wait, у нас з “інфраструктурою” все набагато гірше, але nevertheless – будьте як Цзень Чо!

23340117

Повертаючись до того, з чого я почала: чим настільки цікаві ті самі преміальні Spirits Abroad, “Привиди за кордоном“? Тим, що це чудова дебютна збірка, що старанно і цілком концептуально об’єднує ранні тексти, з яких… видно, що вони ранні, видно, як міняється авторський фокус, як розширюється діапазон, як трансформуються ідеї (пояснення авторки, як одне з оповідань виросло з фанфіків про Леголаса та Гімлі – це мімімі в квадраті), як в принципі мультикультурна письменниця (китаянка з Малайзії, що живе нині в Британії)  працює з матеріалом. Якраз матеріал – це те, через що я закохалася в ці твори. Цзень Чо щедро черпає з південноазійського фольклору, балансуючи на межі “А тут читачам-не-в-темі ніфіга не буде зрозуміло” (і іноді зриваючись в ту прірву неочевидності), бадьоро перемішує літературні традиції і взагалі – облаштовує доволі цікаву версію легкого та романтичного фентезійного постмодернізму. Її тексти чимось нагадують паперові будиночки – пожертви для предків – все таке маленьке, гарненьке, декоративне, але як починати медитувати над підтекстами – отут драматизм і накриває.

Якась задовга вийшла передмова, тому закруглюючись ще мушу попередити: не всі оповідання в збірці літературно рівноцінні, і не всі навіть цікаві. Але як цілісне явище вона заслуговує на увагу. Ну і зрештою це може бути навіть свого роду затишним читанням, якщо пропустити кілька справді жорстоких текстів.

Продовжувати читання “Привид у відпустці, дракон на канікулах, вампірка у школі… Spirits Abroad”

Відмінниці бойової підготовки. “Последняя принцесса Индии”

Що може вийти, якщо хтось вирішить схрестити в пробірці (глибокий вдих) роман виховання, пригодницький роман, романтичну драму, шпигунський роман, політичний детектив, військову драму, комедію звичаїв, трагедію звичаїв та все це зверху притрусити товстезним шаром лікнепового нонфікшену? У багатьох випадках – нічого доброго, і перша думка: може, краще залишити якісь два-три компоненти? А от американська письменниця Мішель Моран спробувала написати все це одночасно і в неї… Ви знаєте, вийшло. Небездоганно, текст і в жанровому, і в стилістичному аспектах хитає, як пальму в розпал тайфуну, та його цікаво читати. Але вона бралася за справді шикарний матеріал.

dscn1564

Маленька Сіта зростала в селі на півночі Індії. Мама в неї померла, тато – ветеран Бірманської війни, бабуня – та ще відьма, а замість братика у дівчинки є лише сестричка. Грошей на подвійний посаг в родини немає, тому старшій доньці загрожує “кар’єра” девадасі – храмової танцівниці (в кращому випадку, в гіршому – повії). Проте сільце їхнє належить до земель раджі Джхансі, а це означає, що для гарненької і сильної дівчинки є ще один шлях: вчитися, тренуватися і сподіватися, що коли підросте – вона пройде відбір до особистої гвардії рані. Сіта тренувалася, Сіта пройшла. А що проходила вона іспит на початку 1850-х, то передбачити її долю нескладно. Бо дружиною раджі Гангадара Рао на той момент була Її Високість Лакшмі Баї, якій судилося стати однією з найвідоміших жінок в історії Індії.

На перший десяток поглядів “Бунтівна королева” (з якоїсь загадкової причини в КСД переклали не оригінальну назву – Rebel Queen, а версію для британського ринку, причому знічев’я замінили в ній “королеву” на “принцесу”) складає дуже дивне враження. Загорнута в екзотичні декорації, історія дівчинки з бідної родини, яка пройшла Відбір і потрапила до чарівної школи елітного загону жінок-воїтельок, нагадує півтонни стандартно-сучасного фентезійного читання. І це дійсно доволі непоганий підлітковий роман дорослішання, сповнений звичних для нього деталей та сюжетних ходів – вибудовування ієрархії, перші паростки дружби, каверзи “головної дівки на селі” – шкільна проза detected. А декорації екзотичні, так. Яскраві барви, незвичні смаки  та чужі звичаї Мішель Моран змальовує з увагою, любов’ю та просто-таки кінематографічною яскравістю. Тому, якщо комусь посеред зими хочеться спеки та ароматів – можна сюди. Але варто не забувати, що і ця екзотика не є казковою, а доволі фантастична фабула збудована на міцній історичній основі.

Продовжувати читання “Відмінниці бойової підготовки. “Последняя принцесса Индии””

Графічна пауза. Східний стімпанк та проблеми ідентичності

Переглядаючи список номінантів/переможців цьогорічної премії Айснера, серед інших знайомих імен та назв побачила такі, що їх в фем-спільнотах згадують. “А кину оком”, – подумала я… і, на щастя, встигла дочитати до тієї миті, коли вже конче треба було спати лягати. Неочікувано захопливий комікс зветься Monstress, а писали-малювали його американка Марджорі Ліу (авторка численних “паранормал-романс” книжок, але також – коміксів для мейджорів, “Марвелів” у першу чергу) та японка Сана Такеда.

29396738

Перший томисько – Awakening – включає в себе шість випусків (сьомий от тільки-тільки виходить, тому поки що про продовження говорити зарано). А те, що у нас уже є – це сюжетно кучерява історія дорослішання надзвичайної дівчинки в несприятливих умовах. Війна між цивілізаціями, шалені сегрегація та дискримінація, рабство, вівісекторські експерименти, біль, жах і підлота. Скидається на сюжет стотищ стандартних підліткових фентезійних саг? Загалом воно так і є. Тільки ще є і комплект “але”.

Перше – це стімпанк (в пам’яті автоматично спливає небагатий арсенал передивленого аніме і, власне, так, там багато спільного в стилістиці та сюжетних штампах). Друге – це орієнтальний стімпанк. Аналог “західного світу” там, схоже, є, але локацій, що їх уже показали, це не торкнулося. Третє – це орієнтальний стімпанк із потужною міфологічно-фольклорною компонентою – власне, на перший план виходить далекосхідна. Четверте – це збіса постмодерновий міфологічний орієнтальний стімпанк. І якщо цитати з класики фентезі та сайфаю я ще якось виловлювала, то можливі відсилання до того ж таки аніме чи популярних корейських-китайських історичних серіалів можу пропускати.Ну й п’яте – це постмодерновий міфологічний орієнтальний стімпанк з виразним присмаком матріархатності. Наскільки це справедливе твердження – поки що сказати складно, але усі особи “при владі”, що трапляються в першому томі, – жінки, пригоди пригоджуються з жінками, та й взагалі серед більш-менш значущих персонажів з іменами у перших випусках чоловіків аж три. Правда, двоє з них – коти. Але в кожного – не по одному хвосту, то, може, це трохи компенсує…

Що ж воно є?

Продовжувати читання “Графічна пауза. Східний стімпанк та проблеми ідентичності”

#bookchallenge_ua. Є 150!

Свято-радість-танці! Я подолала встановлену 10 жовтня минулого року межу. Прочитати за (як вийшло) неповні 11 місяців півтори сотні книжок проблему не складало. Бувало й більше, я цьогоріч свідомо притримала темпи. Прочитати 150 книжок, написаних жінками, – ще менша проблема. А от додаткові умови… диявол ховався саме там.

Отже, попри те, що кількісний залік було складено завчасно, з якісним вийшло все набагато гірше. Учора я одним пострілом не лише закрила весь челендж, але й встигла виконати третю додумову. А з першою та головною, тією, що була введена на честь “-ua”, ситуація залишилася катастрофічною.

DSCN0724
Привітаємо осінь!

Книжки, написані жінками – 150/150

Із них:
українською (паперові видання) – 36 (32)/50
англійською – 32/25
неєвропейських та непівнічноамериканських авторок – 25/25

Якими ж були ці останні книжки:

Продовжувати читання “#bookchallenge_ua. Є 150!”

Смак далекої землі. Практичні відголоски непрактичного читання

Варто було подивитися смачний, але, на жаль, надто добре знайомий за більшості пунктів список книжок про їжу, як закортіло зробити собі щось схоже. Я люблю гарно видані кулінарні книжки, але ще більше мені подобається знаходити цікаві рецепти чи хоча б смакові поєднання в книжках художніх. Але це давнє викривлення сприйняття – з малого дитинства вчуся в книжок поганому чомусь несподіваному. То чого готування має бути виключенням?

Тому сьогодні хочу розповісти про дев’ять “уроків”, яким я можу завдячити випадково прочитаному серед любовних перипетій та життєвих драм героїв літературних творів.

DSCN0378

Аніта Амірезвані Кров квітів.

Де та коли: Іран 17 століття.

Про що: Скалки осиротілої родини перебираються до багатших родичів в Ісфахан.Попри те, що головна героїня гарна, розумна та ще й вправна у мистецтві ткання килимів, вигідне заміжжя їй не світить – посагу нема, родина мізерна… Натомість їй пропонують річ доволі скандальну, проте таку, до якої перське суспільство ставиться в міру толерантно, – тимчасовий шлюб. Ой, заждіть, толерантно перське суспільство ставиться до чоловіків, які беруть собі дружин на кілька місяців/років. Не до жінок.

Чому вчить на кухні: розуміти, що смачна їжа – це також привілей, який треба цінувати. А якщо суто практично: поєднувати смаки, “розуміти” каву та знаходити нові способи використання баклажанів.

Смачна цитата:

Какой пир предстал нашим глазам! Я никогда не видела такой еды даже на свадьбах, однако для Гостахама и Гордийе это было обычной трапезой. Здесь был охлажденный суп из простокваши с укропом, мятой, зеленым изюмом, орехами и лепестками роз; тушеная курица с подслащенным барбарисом; нежные баклажаны, приготовленные с чесноком и пахтой; рис, приправленный шафраном, с хрустящей коричневой корочкой; пряный овечий сыр; горячий хлеб, а также тарелка редиски, свежей мяты и горьких трав для пищеварения. В этот вечер я съела слишком много, будто пытаясь восполнить то время, когда мы недоедали.

Далі.

Продовжувати читання “Смак далекої землі. Практичні відголоски непрактичного читання”

Графічна пауза. Мовчазне світло

Хоча я останнім часом неабияк зацікавилася світом графічних романів, свіжий допис Даші про принципово безсловесні комікси відкрив мені віконце у якийсь геть новий та незбагненний вимір. Якщо подумати, то до літератури такі штуки вже важко віднести – найближчі вони до анімації. Такої… застиглої анімації. Загалом Wordless Novel дипломатично називають “наративним жанром”, період розквіту в нього прийшовсь на 1920-30-ті роки, а естетичною домінантою тоді був німецький експресіонізм; згодом традиція занепала, але інтерес шанувальників коміксів до класики, схоже, перевів стиль в режим “Друге дихання”. Ну і той твір, який для знайомства обрала я, був виданий у 2015-му, але прабатьківські корені в ньому аж буяють.

 28814818

Leaf – робота молодої китайської художниці Daishu Ma, що її схвально зустріли в американській навколографічній тусовці. Цитуючи себе з ГудРідз:

“Простій, як дві копійки, ретро-футуристичній історії про те, як зле технократичне Місто витягує звідусіль життєдайні сили, шалено пасує абсолютна безмовність. Небанальну й непафосну оповідку на цю схему доволі важко натягнути, а варто лише відмовитися від слів – і все стає двозначнішим та цікавішим. Ну й царює тут, звісно, графіка, і вона дуже прикольна – нехай царює далі”.

Листочок” і справді дуже простий, але стильний і практично універсальний. Причому “китайськість” в ньому доволі умовна (йдеться про невиразно-альтернативний світ), і орієнтальний колорит помірно прохоплюється в обличчях та окремих деталях. Але, наскільки можу судити, сам пафос “Місто проти природи” для сучасної Піднебесної актуальний. Хоча тут тяглість проблематики (десь так з середини 19 століття) ще додатково підкреслюється обраною естетикою.

Слайди під катом.

Продовжувати читання “Графічна пауза. Мовчазне світло”

Тут живуть дракони. Where the Mountain Meets the Moon

Підчитування мого майже нескінченного списку міфопоетичних номінантів – справа кропітка. Системно взятися за завдання: вичитувати роками чи бібліографіями конкретних письменників – це так просто, що аж не цікаво. Але спроби встановити якесь чергування поки що провалювалися. Наприклад, найпростіший шлях – пунктирчик “Доросла-дитяча”. Проблема в тому, що я трохи побоююся тамтешніх дитячих книжечок, хоча поки що все з читаного подобалося.

Власне основна причина побоювання – розуміння, що від цільової аудиторії я страшно далека. Тут ще треба сказати, що сучасна література для старших підлітків – любий моєму серцю янг-адалт – за замовченням йде до дорослої категорії. Вікове обмеження дитячої – до 13 років. А це все ж таки специфічні книжки. Тим не менш, все, що мені поки що траплялося, було “прикордонним” – тексти, розраховані на підрощену середню школу, десь так 11-14 років приблизно. Але настала, настала черга читання чесно дитячої книжки з офіційною віковою рекомендацією 8-12 років, та, здається, її можна й трохи молодшим читати – якщо з батьками та поясненнями. Йдеться про переможницю 2010 року Ґрейс Лін, яка за свій казковий роман отримала не лише Міфопоетичну премію, але й Newbery Honor (тобто номінацію на чи не найпрестижнішу нагороду в американському дитліті) і має ще кілька нішевих досягнень. Що ж там за роман такий?

5983694

У крихітному та злиденному селищі у підніжжя Неродючої гори живе маленька Міньлі та її батьки. Сім’я в них доволі традиційна: тато-мрійник, що розповідає казки, та мама-Єхидна, яка нарікає на долю. Сама ж Міньлі дівчинка розумна, але добряче підірвана. То наслухавшись маминого буркотіння та татових апеляцій “Спитай в Місячного Діда, він все знає!”, дитина подумала, ретельно зібрала потрібні речі й пішла шукати Нескінченну гору, з якої можна піднятися до самого Місяця. Дорогою Міньлі зустріне балакучих Золотих рибок, примарного, але дуже агресивного Тигра, не-дуже-справжнього-Дракона, Хлопчину-з-буйволом, замріяного Короля, бешкетних близнюків та інших цікавих людей та нелюдів. Ну й Місячного Діда також – як жеж без нього обійдеться!

Продовжувати читання “Тут живуть дракони. Where the Mountain Meets the Moon”

Хмарно з проясненнями. Восьмий місяць #bookchallenge_ua

Ближче до кінця супер-челендж пішов трохи бадьоріше. Щоправда, як на це вплине літній режим “Читаймо веселе/приємне/гостросюжетне”, ще важко спрогнозувати, але, думаю, базовий челендж закрию передчасно. Проблема з особливими умовами.

DSC_1753

Книжки, написані жінками – 114/150

Із них:
українською (паперові видання) – 28 (24)/50
англійською – 21/25
неєвропейських та непівнічноамериканських авторок – 15/25

Як завжди – про здобутки одним реченням.

Продовжувати читання “Хмарно з проясненнями. Восьмий місяць #bookchallenge_ua”

Пустельний фемінізм в казкових декораціях

Помірна, але невгасима пристрасть до ретелінгів час від часу заводить на дивні манівці. Здебільшого моє читання не виходить за межі західноєвропейського чи далекосхідного фольклорних дискурсів — якось так карта лягає. Але іноді так хочеться чогось екзотичного, що й пофіг, коли переспів на мотив “Тисяча та ще однієї ночі” виконує канадська письменниця. Тим більше, що заспів у такому варіанті звучить… свіжо.

29558694

Володар пустелі Ло-Мелхіїн — гарний правитель. Під його владою вщухли війні, багатіють купці, процвітають ремесла й витончені мистецтва, кожне має оливкову олію на столі, а життя, здається, ось-ось перетвориться на казку. Але Ло-Мелхіїн — поганий правитель. Бо добробут та спокій в його державі забезпечений сотнями людських жертв. Хоча… Щодо “людських” ще можна посперечатися. Данина, якої чекає Ло-Мелхіїн від підданців — дівчата. Ні, не обов’язково найгарніші чи найобдарованіші. Йому все одне — дружини Ло-Мелхіїна нечасто переживають першу шлюбну ніч, а протриматися тиждень — вже неабиякий подвиг. Одна втіха — такі дівчата після смерті хутко стають богинями для своїх родин, але кому від того легше?

Казалось, мужчины всегда готовы закрыть глаза на неприятное ради приятного. На жуткие статуи — ради мелодичного пения фонтанов. На смерть своих дочерей — ради выгодной торговли.

Але підемо з кінця. Роман Е. К. Джонстон (за ініціалами ховається жінка на ім’я Кейт) сумлінно тримається берега ваді східної казки. Невизначений хронотоп (лише наприкінці оповіді стає зрозумілим, що в героїв ще цілком собі бронзовий вік), “кругове” сприйняття часу, сюжет-уроборос, буйні метафори, розкішні шати, солодкі слова, ну й головне — джини. Це не проговорюється прямим текстом, але іншої назви для істоти, яка полонила місцевого монарха, у мене не знайшлося. Але “демон” — також робочий варіант.

Продовжувати читання “Пустельний фемінізм в казкових декораціях”

Як сховатись від мерця? The Ghost Bride

Черговою книжкою зі списку номінантів на Міфопоетичну премію для мене стала порівняно свіжа (перегони-2014) “Наречена привида“, що я її отримала у подарунок до Різдва. І добре, що отримала, бо це той випадок, коли книжку краще читати паперову – надто вже вона вигадливо зроблена. Але зовнішніми перевагами список плюсів не вичерпується.

12328462_579067558909565_802178894_n

Наприкінці 19 століття в під-англійській Малайї живе собі дівчина з порядної, хоча й зубожілої родини. І живе Лі Лань порівняно щасливим життям, допоки їй, як сніг вулканічний попіл на голову не впала несподівана шлюбна пропозиція. Для гарної 17-річної дівчини з порядної родини сама по собі пропозиція несподіванкою не має бути. Справа в деталях, адже запропонований Лі Лань наречений –  спадкоємець ще поряднішої родини Лім – трішечки… мертвий.

“Шлюби з привидами” для китайської культурної традиції штука екзотична, але не прям такий жах жаский. Таким чином можна було уникнути деяких специфічних скандалів, уклавши шлюб постфактум, або ж знайти додаткового спадкоємця чи зайву рабиню невістку в дім, де такої не вистачало. Але у випадку з Лі Лань химерна пропозиція “Здивувались-посміялись-забули” отримала несподіваний розвиток. Нє, те, що її батько, який давно скурив майже все майно та половину мізків разом з опіумом, був би не проти отак вирішити проблему з боргами, ще не головна причина для занепокоєння. Головна – це те, що майбутній наречений унадився ходити до Лі Лань у сни, і в своїх залицяннях є таким наполегливим, що не кожен медіум подужає. Особливо, якщо необережно перебрати із захистом та опинитися поза межами свого тіла – беззахисною та неготовою до складного й жорстко регламентованого буття китайського потойбіччя.

Продовжувати читання “Як сховатись від мерця? The Ghost Bride”

“Японська історія”

Стосовно значення одного слова :Р
Це означає “так”. Ну не зовсім те, що у вас. Воно означає: “я вас слухаю”, “говоріть”,”так”. “Хай” означає “Що?”. “Хай” – “я не знаю”, “дайте подумати”. Інколи воно означає “ні”. Ніхто не скаже “ні”.

Одразу б сказали… Хай = ну…