2018 рік нас ще не покинув, отже підбивати книжкові підсумки поки що ранувато. А от глядацькі можна спробувати: я ще маю деякі плани на відвідини кінотеатрів в цьому році (а ще – на деякі серіальні новинки), але нехай вже. Хороший був рік, усе цікаве свіженьке в топ-18 не вмістилося. Так, у цьому списку буде саме свіжина – кіноновинки 2018 року (або ті фільми 2017-го, що у нас пішли в прокат пізніше, їх кілька таких є), нові серіали та найяскравіші, як на мій смак, серіальні повернення. З повернень і  почнемо.

Серіальні продовження

Мідж багато не буває. Другий сезон Marvelous Mrs. Maisel – це свято, феєрія і петарди на кожному кроці. Мідж знову смалить напалмом, але й другий план не пасе задніх. Що сподобалося: Джоела стало менше, у мами Роуз і менеджерки С’юзі прорізався бекграунд, Мідж почала непростий шлях не лише до комедійної кар’єри, але й до “Check Your Privileges” (їй не завадить). А ще, здається, я починаю розуміти стендап, це не той результат, на який розразховувала.

Знову проблеми. Корморан Страйк та Робін Еллакот повернулися на дві серії, щоб переказати “Кар’єру зла“. Продовжую вважати, що формат в 3 серії детективам мами Ро пасував більше, але що вже поробиш. Що сподобалося: динаміка між персонажами, спроба делікатно розповісти про трагедію Робін, а ще Метт Кінг, який уже капітально вжився в образ підстаркуватого панк-рокера.

Об’єднання заради майбутнього. The Expanse – це такий дивовижний випадок, коли кожен наступний сезон – кращий за попередній. Перший – кіберпанк-нуар, другий – космоопера з війнушкою, третій – космоопера з контактом та розширенням горизонтів. Що сподобалося: історія стала стрункішою і краще зрежисованою, спрямилася мотивація фракцій, красиво запаралелили різні сюжетні лінії. А ще побільшало (та поширшало) цікавих персонажок. Каміна Драммер – моя богиня на цей сезон.

Продовжувати читання “Гаряча вісімнадцятка. Найцікавіше, що я дивилася цього року” →

“Вісник екранізацій” взяв тимчасову відпустку (не траплялися мені останніми тижнями екранізації), але є щось неправильне в тому, щоби розповідати лише про книжки та ляльок. Тим більше, що в червні один невеличкий серіал певною мірою замінив мені книжку. Пам’ятаєте, в літньому челенджі від ГудРідз на червень було завдання “Книжка про рибалок або риболовлю”? Прочитати я нічого такого не прочитала. Натомість подивилася 10 серій про майже оте саме.

Маленьке американське містечко Брістоль-Коув, що на західному узбережжі, живе з промислового вилову риби та (в найкращі часи) з туризму. Тутешні мешканці призначили своє місто “Русалковою столицею світу”. Треба ж людям мати зиск з легенди про те, як один з батьків-засновників привіз собі жінку з моря (спойлер: скінчилося все погано). Тому нині хтось заробляє на траулерах, хтось – на сувенірах, а молодий морський біолог (за сумісництвом – блудний син місцевого багатія і праправнук того самого батька-засновника) Бен та його дівчина Медді рятують великих морських ссавців. Але одного разу в тенета шхуни друзів Бена потрапляє дуже незвичний морський ссавець. Імовірну русалку швиденько вивозять у невідомому напрямку військові, а заразом прихоплюють із собою пораненого рибалку. Тільки друзі бідолашного Кріса його ще шукатимуть. І русалку шукатимуть – її сестра, що здатна перекидатися на людину.

Перший десятисерійний сезон “Сирени” – це типова американська телепродукція другого ешелону класу “Недорого, але видно, що старалися”. Коли я тільки подивилася трейлер, по подумала, що матимемо урбан-фентезі (ну, або містику, то як справа піде) із соціальною проблематикою “Таємниці маленького містечка”. Натомість, Siren – це екологічна фантастика (тверда НФ там і повз не пробігала, але періодично герої намагаються щось там для себе прояснити) про зіткнення двох світів з типовими для піджанру конфліктами. Один – “зла воєнщина”, готова заради подоби вигоди винищувати рідкісні види, проти шляхетних вчених. Другий – цікавіший – крутиться навколо зіткнення з Іншим. І хоча в обох випадках в другій половині сезону серіал вирулює на надто добре змащені рейки жанрових штампів, те, як тут вирішена проблема контакту з невідомим, зроблено цікаво.

Що прикольного в “Сирені“:

Продовжувати читання “Вабливі й зубасті. Siren (1-й сезон)” →

Перегляд серіалів, ніби, й має свою певну сезонність, але є один вічнозелений пункт. Будь-якої пори року я видивляюся те, що можна охарактеризувати як “веселу дурку”. Бо без цього жанру охоплює нас сум і туга, особливо, як врахувати, що сіткоми мій мозок чомусь не засвоює. То доводиться полювати на звіра драмеді, а це штука непроста. А тут раптом мені принесли на тарілочці: “Я тут чув про один серіал, схожий на “Світлячка“. Ні-ні, не аж такий класний, просто сетинг схожий. І герої трохи”. Схожий на “Світлячка“? Тобто весела дурка (тм) в космічних декораціях? Загортайте!

І таки ви знаєте… Не аж “Світлячок“, але справді цілком собі ок – космічне, пригодницьке, в міру постмодерново-трешове, з вестерн-елементами, екшен-сценами і не завжди етичними жартами. До того ж, таке, що його подовжили на третій сезон. Бувають милосердні люди, і цього разу вони – канадці. А серіалець зветься Killjoys – “Кайфолами“, якщо по-нашому.

На околиці далекої-далекої галактики є невеличкий еммм планетарний юніт Квад (використовую тут дивне офіційне словосполучення тому, що з двох сезонів неможливо зробити висновок – це вся система чи лише її зона). Юніт складається із чудової, але майже затопленої океаном планети Краш та її трьох місяців: холодного Аркина, під час терраморфування якого щось пішло _не так_, теплого аграрного Літа та неприємно-шахтарського Вестерлі. Тамтешні порядки найпростіше охарактеризувати як феодальний корпоративізм. Квад належить Компанії, Компанією керують Дев’ять шляхетних родів – представники найдавніших та найповажніших землевласників на Краші. Повільне підтоплення загалом зручної для колонізації планети і призвело до форсованого освоєння супутників, землю на яких розподіляє та ж таки Дев’ятка. Принцип простий: велика аристократія володарює собі, дрібна аристократія керує майже рабами на Літі та забезпечує всіх їдлом, а менш щасливі представники молодших родів приглядають за Вестерлі. На Вестерлі же живуть за принципом: хто в шістьох поколіннях відробить на Компанію, у тій родині сьоме може отримати свій клаптик землі на Літі. Може. Якщо чемно поводитиметься.

Отже Квад не можна назвати приємним куточком галактики: майже кастова система, приватні армії, бунтівні ченці, пролетарям нема чого втрачати – оце от усе. Систему не можна назвати стійкою, але триматися купи їй допомагає, в тому числі, Recovery and Apprehension Coalition – організація, чиї функції є сумішшю обов’язків федеральних маршалів та козачків-куди-пошлють: оці кіллджої ловлять та конвоюють злочинців (з точки зору Компанії, зрозуміло), транспортують проблемні вантажі, провадять неприємні розслідування – доволі весело живуть, як подумати. І саме до них належить загадкова красуня Ялена Ярдін, більше відома як Датч, та її санчо-панса Джонні Джакобі. Проте вдвох напарники-кіллджої працюватимуть недовго – бо Джонні трохи нєвтємно і не дуже ефективно вирішив врятувати старшого братика.

В оцих от веселих декораціях минають два сезони по десять серій кожна. До плюсів Killjoys одразу можна віднести:

Продовжувати читання “Троє в космічному човні (як не рахувати Люсі). Killjoys (2 сезони)” →

Отак тижнями збираєшся чемно написати про купу передивленого серіального в хронологічному порядку, а сідаєш розповідати про найсвіжіші враження. Негарно якось, а шо поробиш.

Отже, якщо хтось читав мій відгук на “Елеанор і Парк” і раптом думав собі: “А було б круто, якби таке ж, але без ґудзиків такого акценту на коханні!” – то радісно повідомляю. що таке є! Ну як таке… Про вісімдесяті, про “не таких”, про дітей-гіків з коміксами, роком у навушниках та настільними іграми, про перші кохання (трохи), про сімейні непорозуміння, дещо про домашнє насилля та проблемне виховання. Тільки тут все набагато дивніше.

Як всюди пишуть про головну літню новинку від Neflix, Stranger Things – це подарунок фанатам маскульту вісімдесятих у восьмисерійному форматі. Упізнавані герої, знайомі до болю сюжетні повороти, переспівані мізансцени та репліки – усе дуже передбачуване та майже абсолютно прекрасне. Не серіалець, а різдвяна панчоха: тут у нас Кінг (багато-багато-багато Кінга, більше, ніж в деяких екранізаціях творів Короля), тут – Карпентер, там – трохи Діна Кунца, тут – щось від навіть старших бойовичків (на епізоді-омажі до чи то “Рембо“, чи то “Коммандо” плакала від захвату навіть я- людина, якій байдуже на “Бойовики нашого відеосалонного дитинства”), і навіть по тодішнім ромкомам пробіглися, не кажучи вже про шкільну класику а-ля “Сніданковий клуб”. І головне – зроблено все з такою любов’ю, що ця підкреслена заштампованість не бісить (гаразд, мене не бісить, за всіх не скажу), а радує, як перший сніг.

У маленькому-сіренькому містечку серед індіанських полів живе собі четверо десь так дванадцятирічних друзяк. Живуть непогано, гікують потроху, а що в школі круті чіпляються – то закони жанру не оминути. І все було б нічого, тільки після однієї задовгої сесії у D&D один з хлопчаків не повернувся додому. Мати Вілла в істериці, шериф-алкоголік в легкій прострації, а друзі – в ніфіга-не-легкій ажитації. Адже Вілла точно забрало Щось. Щось живе у кар’єрі? Чи в дивному “Інституті”, який охороняють військові? Чи, може, Щось не належить до нашого світу,  а виходить сюди лише полювати? Стоп, а звідки тут з’явилася неговірка мала дівчинка? Невже вона теж Щось, просто іншого ґатунку?

Продовжувати читання “Діти проти Чогось. Stranger Things (1 сезон)” →

виявляється, для того, щоб влаштувати собі свято душі, знадобилося всього лише поєднати мій вихідний із робочим днем чоловіка…
і вечір раптово був присвячений закінченню перегляду другого сезону True Bloоd (про те, що я гальмо, я вже казала)
і всього лише п’ять серій поспіль…

зате визначилася із призом глядацьких симпатій на сезон

хто б міг подумати, що з дєвачкі-пріпєвачкі з Across the Universe

вийде цілком нічогенька Софія-Анна