Ерзулі не в раю. The Sandman Universe: перший том House of Whispers

Ідея взяти і ще трішечки розширити всесвіт “Сендмена” минулого року гримнула добряче. До неї ставилися по-всякому, а я її всіляко вітала з простої причини – до числа запрошених авторів потрапила Нало Гопкінсон, а Гопкінсон – це завжди цікаво. І от нарешті дочекалася першого повновісного тому її House of Whispers і побігла читати. Але спочатку треба було продертися через вступну частину.

43097798

Парасолькова графічна новела (власне The Sandman Universe) мені категорично не зайшла. Зрозуміло, що тяжко бути оупенінгом одразу для чотирьох лінійок, але це було таке типове враження: хто ви, люди, чому ви зайшли до всесвіту Сендмена в брудному взутті і що збираєтеся тут робити? – плюс ще й спойлерів нахапалася. Розмова про те: нафіга тобі, Ксеню, читати розширення, коли в тебе в активі прочитаного всього лише два томи Сендмена – є непродуктивною, зате має відповідь. Довелося згадати, що мені подобається Гопкінсон, і саме на неї я сюди і прийшла.

(PS: окей, це все одно було доволі красиво плюс знайомі персонажі плюс оця-от героїня сусіднього проєкту здалася симпатичною, може, ще про неї почитаю)

img_0563

А от “Дім шепотів” – інша справа. Не був би він частиною цього всесвіту – зайшов би взагалі з піснями, але поряд с Ґеймановими текст, затекст, підтекст та контекст все ж таки здаються надто простенькими і однозначними, хоча також мають свої смаколики.

img_0564

Починається все це щастя, як поганенький анекдот: “Заходить якось Ерзулі до царства Морфея…”. Не з власної волі заходить, а рифтом принесло, і повернутися б рада, але вороги не пускають. І що тут у нас є?

Продовжувати читання “Ерзулі не в раю. The Sandman Universe: перший том House of Whispers”

Дитяча хвилинка. Harriet the Invincible

Що робити, якщо ви читали “Принцеса + Принцеса” і вам здалося, що комікс якось надто швидко закінчився? Чи якщо вам подобаються ретелінги і хотілося б частіше читати кумедні перекази улюблених казок? Чи ви фанатієте від гризунів і теж вірите, що маленькі пухнастики ще зможуть врятувати нам всім світ? Відповідь на всі ці питання ще кілька років тому дала американська письменниця й ілюстраторка Урсула Вернон. Вона написала казку про відважну принцесу з поважного хом’яцького роду. А потім ще одну. І ще. І от нині їх вже шість. Але сьогодні – лише про першеньку.

DSCN9805

Колись давно у далекому королівстві народилася довгоочікувана спадкоємиця трону – премила принцеса Гаррієт. Подальші події спрогнозувати не складно: на хрестини забули запросити злу фею-щурицю, прокляття, вере… ні, не веретено, колесо, ні, не від прядки, звичайне хом’ячине колесо – і всі обов’язкові діла. У свій дванадцятий день народження принцеса мусить заснути вічним сном, поки принц її не розбудить. Що буде після – всі знають заздалегідь. Але що має бути перед тим?

Любов до Harriet the Invincible спіткала мене на третій сторінці. Оцій.

Продовжувати читання “Дитяча хвилинка. Harriet the Invincible”

Дзеркальце, дзеркальце. Дитячий нонфікшен про видатних жінок

Практично кожна книжка заслуговує на розлогий окремішній відгук. Але є й такі, що аж просяться “Порівняй нас!”. Час від часу я пишу “спільні” відгуки на дві-три книжки, що їх об’єднує вузький жанр чи тема/проблема. Та іноді цікаво саме порівняти. І от для таких випадків слугуватиме нова рубричка “Дзеркальце, дзеркальце” (так, саме те, що на стіні). Час від часу я порівнюватиму подібні книжки – скажімо, максимально наближені за проблематикою, або історичні романи, що розповідають про одні й ті ж самі події, або (назва зобов’язує) ретелінги однієї і тіє ж казки. Але найпростіше порівнювати нехудожні книжки на одну тему. З цього і почну. Сьогодні в дзеркальце подивляться дві книжки про великих жінок – український проєкт та міжнародний.

DSCN9716

У випадку з цими двома виданнями порівняння не просто напрошується саме. Воно підкрадається посеред ночі, сідає на голову і тихо шепоче на вухо: “Невже думала уникнути?”. Та куди ж мені!

Казки на ніч для дівчат-бунтарок” – це всесвітньовідомий концепт-проєкт з категорії “Він підірвав Кікстартер!”. Створені Еленою Фавіллі та Франческою Кавалло короткі історії про сто видатних жінок викладені у форматі казок на ніч. Особливостями проєкту є власне оповідна інтонація, добір героїнь (дуже широкий) та розмаїття ілюстрацій – для книжки малювали близько шістдесяти різних художниць з усього світу. “Це зробила вона” – концептуально подібний проєкт, але суто український – лише українські героїні, лише українські автори та художники. До того ж всі есеї писали різні люди і створювали до них ілюстрації так само. І це теж відіграє свою роль. Кожен з проєктів має продовження, але я з ними ще не знайома, тож спиратимуся лише на перші “серії”.

Про загальний підхід. Порівнювати ці дві книжки з точки зору “А про кого вона” доволі складно. Адже в цьому випадку західне видання має очевидну конкурентну перевагу – там і героїнь вдвічі більше, і вибір набагато ширший. Але це умовно слабке місце. По-перше, “Це зробила вона” виграє на полі емоційних інвестицій – про своїх цікавіше. По-друге, добір героїнь, схоже, відбувався за принципом значущості – історичної, культурної, політичної. Фактично, ідеться про те, щоби показати, чим славні українки. У “Дівчатах-бунтарках” різнобарв’я буяє за радше за принципом – “Ви навіть не уявляєте, чим можуть займатися дівчата!”. Тому поряд з письменницями, науковицями та політикинями, тут є піратки (дві), татуювальниця, серфінгістка. Загалом складається враження, що в українській книжці більше культурних діячок, в американській – більше громадських активісток (це сильний момент – особливо, коли йдеться про освітні чи екологічні ініціативи в далеких країнах), спортсменок та жінок, які реалізувалися в бізнесовій чи прикладній сфері (від телекухарки Джулії Чайлд до модельєрки Коко Шанель). Цікаво вийшло і з диверсифікацією: для українського проєкту залучали численних жінок “українського походження”, в американському – пряма diversity з героїнями з Африки, Латинської Америки, Азії чи позначкою “перша/найвідоміша афроамериканка в своїй сфері”.

Продовжувати читання “Дзеркальце, дзеркальце. Дитячий нонфікшен про видатних жінок”

Парад богинь. “Жінки з легенд і міфів”

Останніми роками мені дуже полюбилися видання, навроді “Дівчат-бунтарок” чи “Це зробила вона” – напів енциклопедії, напів артальбоми, присвячені видатному жіноцтву. Але головна фіча таких книжок є водночас і їхнім маленьким багом – вони беруть розмаїттям. Прагнення показати якнайбільше видатних жінок, які досягли успіху в найдивовижніших сферах, – це дуже круто. Але бува хочеться взяти в руки щось концентрованіше, щось, що грає за певнішими правилами і не вимагає обирати тільки одну-дві найкрутіші постаті в своїй сфері. І поки я чекаю на  окремі книжки про письменниць чи художниць (усе ще йдеться про гарнюні дитячі видання, Неймовірні” я прочитала!), видавництво Віват українізувало минулорічну американську книжку про богинь. Буквально богинь – міфічних володарок всякого-різного.

DSCN9472

У “Жінках з легенд та міфів” Енн Шен вирішила розповісти про п’ять десятків представниць різних пантеонів. У передмові вона пише про те, що “ще донедавна вся історія була здебільшого патріархальна, а це означає, що жіноче начало було притлумленне буденністю”. Авторка має на меті здути оцей флер буденності і розповісти, що божественні дівчата можуть все – правити, воювати, любити, мудрувати, рятувати, надихати, робити все самі, якщо хочуть і звертатися по допомогу, якщо того потребують. І хоча не всі “жіночі” міфі – це справді про емпауермент, Енн Шен добирає такі історії, що краще пасують до такої концепції. Кінець кінцем вона створила дуже яскраву книжку, а проте – з виразними особливостями.

Про структуру: 50 божественних історій з цієї книжки розподілені на 5 частин – “Творчість і прояв сили”, “Кохання”, “Сила”, “Захист”, “Відродження”. Розподіл цей дещо умовний (і радше підпорядкованій другому завданню цієї книжки, але про нього трохи згодом). Я б подумала, що Ісіда потрапить до “Відродження”, але вона – у “Коханні”, Афіна – в “Творчості” (заслужено, хто ж сперечатиметься), а не в “Захисті” – такого плану умовності. І подеколи авторка підсмикує ковдрочки міфів, щоб до загальної ідеї краще пасували. Іноді виходить, іноді ні.

Продовжувати читання “Парад богинь. “Жінки з легенд і міфів””

Графічна пауза. Не всі прочитання класики однаково корисні

Я не дуже люблю писати про книжки, що мені не сподобалися, і практично ніколи не роблю такого, коли йдеться про комікси та графічні романи. Ібо нашо? Але іноді аж розпирає, як хочеться поділитися своїм розчаруванням/обуренням/злостивим форкання/підставте потрібне. То вирішила сьогодні ні в чому собі не відмовляти, бо це ж не я перша почала! Це Марвел замахнувся на святе – на “Гордість і упередження“!

6482046

Адаптації класики – це окремий напрямок діяльності відомого коміксового видавництва, і вони вже встигли розважитися з багатьма знаковими творами англомовної літератури. Що стосується проекту Jane Austen, то в нього входять чотири мінісерії – за мотивами “Гордості“, “Чуття і чутливості“, “Нортенґерського абатства” та “Емми“. Тексти під коміксовий формат в кожному випадку підлаштовувала Ненсі Батлер, а от художників на проекті було троє, і тепер мені цікаво подивитися на інші варіанти, бо те, що з “Гордістю” зробив Г’юґо Петрус, мені не дуже сподобалося.

Загальновідомою істиною є те, що секрет вдалої адаптації класики полягає в аптечному балансі між старим і новим: очікуваннями аудиторії (а солідна частина праведних остенів – аудиторія доволі консервативна) та свіжими поглядами. У марвелівській коміксовій версії і з першим, і з другим вийшло якось не дуже.

Продовжувати читання “Графічна пауза. Не всі прочитання класики однаково корисні”

Графічна пауза. Шпигунка-танцівниця у світлі MeToo

Останнім часом я незручно мало пишу про комікси та графічні романи, хоча здавалося б: у світі з цим ділом все добре, і в Україні стрімко кращає. Але щось таке, щоби “Ах-і-зомліти”, трапляється прикро нечасто. І тут несподівано перечепилася через цікавий проект. Не у повному сенсі АІЗ, але щось до цього дуже близьке. А проект цей – комікс у п’яти частинах про долю Марґарети Ґертруди Зелле, більше відомої як Мата Харі.

mh-2

Авторка коміксу – британка Емма Бібі, яка багато пише для графічного “Доктора Хто“, а також увійшла в історію як Перша-Жінка-Яка-Писала-Суддю-Дредда – у післямові до першого випуску зізнається, що її захоплення відомою танцівницею-куртизанкою-авантюристкою-шпигункою тяжіє до обсесії. А матеріал і справді цікавезний – межа культур, межа століть, межа світів – порівняного вільного чоловічого і жорстко регламентованого жіночого. І перетин деяких меж Марґареті не пробачило ані суспільство, ані історія. А нині, вважає Емма Бібі, якраз той час, щоби нагадати про цю незвичайну жінку:

“У світлі справи Гарві Вайнштейна та численних інших викриттів мені здалося, що саме зараз настала ідеальна мить, щоб розповісти історію про те, що трапляється, коли в жінок немає влади”.

Нічого хорошого, показує Емма і з нею складно сперечатися. Авторка жене свою героїню через усі ключові моменти: щасливе дитинство дівчинки з багатої голландської сім’ї, банкрутство батька, смерть матері, епізод із перерваним навчанням (УкрВікі про причину скромно каже “коли директор училища почав відкрито фліртувати з нею”, в коміксі ця ситуація змальована жорсткіше), заміжжя, переїзд до Індонезії, народження дітей, смерть сина, повернення до Європи, розлучення, втрата доньки, початок артистичної кар’єри, вершина артистичної кар’єри, війна, арешт, суд, розстріл. Факти відомі, але сценаристка залишає за собою право на інтерпретації (як із директором училища чи з однозначністю причин хвороби дітей). Лишає вона таке право і читачам.

Продовжувати читання “Графічна пауза. Шпигунка-танцівниця у світлі MeToo”

Графічна пауза. Шкільна вистава з мишами та жабами

“Перша українська графічна повість”, нехай навіть для дітей молодшого шкільного віку – це амбітна заявка. Особливо враховуючи, скільки нині з’являється цікавих проектів, що ґрунтуються на ілюстраціях. У будь-якому разі, пройти повз таке я змогла б. Тим паче, що це книжка, яка вже на п’ятій сторінці містить правдешнє зізнання в любові до мишей!

DSCN6468

Що таке “графічна повість”? Це, мабуть, коли обсягу на графічний роман не вистачило, але інші жанрові ознаки наче на місці. “Безхвоста” (написала Оксана Лущевська, намалювала Яна Гавриш) – це невеличка історія (в текстовому варіанті було б міцне оповідання) про підготовку до новорічної звітної вистави в дитячій театральний студії. А що ставить керівниця Мона “Рукавичку“, то в дітей розгоряється конкуренція за яскраву роль Лисички. Оповідачка Рита участі у змаганні не бере – вона цілком задоволена своїм амплуа Мишки. А от її найкраща подруга Катя костюм з пишним хвостом підготувала заздалегідь. Та режисерка налаштована скептично: не тягне Катя роль, може, варто пошукати інші варіанти?

Триактна, як за нотами, структура, ретельно окреслений конфлікт, чітко проговорена мораль… “Безхвоста” є простою для розуміння і старанно (аж по-аптекарському навіть) виписаною історією для молодших читачів. Такою типовою правильною книжкою про дружбу, чесність та відповідальність. А з-поміж інших схожих сюжетів її вигідно вирізняють три моменти. Перший – реалістичність, коли і “енд” нібито “хепі”, але не аж так, щоби виникли сумніви в правдоподібності (а з сучасними дитячими книжками тут буває по-всякому).. Другий – оця впізнавана атмосфера театральної студії, де всі звірі – друзі, але бувають варіанти (написала Ксеня, яка колись пробувалася на скромного Їжачка, а зрештою несподівано зіграла головну роль Зайчика). Третій – ілюстрації. Історія, історія… Це книжка візуально прекрасна настільки, що справедливі питання до передбачуваного сторітелінгу розчиняються в світанковій блакиті. Трішки прикладів під катом.

Продовжувати читання “Графічна пауза. Шкільна вистава з мишами та жабами”

Віконце у казковий світ. “Туконі – мешканець лісу”

Продовжувати читати нові книжки, дія яких відбувається в уже знайомому світі, іноді трохи боязко. Сподобається так само, як раніше – чи менше? Розширить нова книжка цей світ – чи не зможе вийти за межі самоповтору? Схочеться після неї повертатися знову і знову – чи вона скаже все і закриє улюблену тему?

Днями я прочитала одразу дві книжки, що пробуджували такі сумніви. У першому випадку – то чергове томисько з “Бараярської саги” (короткий конспект вражень про пригоди Айвена є на ГудРідз). У другому – книжка, що є повною протилежністю першої. Тільки третя,  а не п’ятнадцята, і взагалі – дитяча й ілюстрована. Єєє, я нарешті купила нову книжку про туконі!

DSCN5731

Мої несміливі побоювання були пов’язані з тим, що книжка про Зубра-шукача гнізда свого часу справила абсолютно приголомшливе враження. Безсонний Ведмідь теж дуже хороший, але вже не аж настільки – у ньому історія простіша, дитинніша (ага, треба постійно собі нагадувати “Ксеню, це дитячі книжки, ти ж у курсі?”) і однозначніша. І тому було дуже цікаво, якою виявиться третя книжка Оксани Були. Дуже коротке резюме – іншою.

Туконі – мешканець лісу” не дуже схожий на попередні книжки. Тут уже нема драматичного екзистенційного пошуку (хоча є інша важлива проблема), тут мінімально конфліктний і простіший (тобто, можна сформулювати не трьома реченнями, а одним) сюжет, тут картинки ще переконливіше перемагають літери. І все це не баги, а фічі.

Продовжувати читання “Віконце у казковий світ. “Туконі – мешканець лісу””

Графічна пауза. Найкрасивіша книжка на світі

Зазвичай “Графічна пауза” була такою спеціальною рубрикою, де можна нав’язливо рекламувати графічні романи і комікси. Але буває, буває, що находить нестримна жага розповісти про “щось інше”, ґрунтуючись на ілюстраціях. Із сюжетними книжками робити таке у більшості випадків трохи ніяково (це не те саме, що зізнаватися в прочитанні книжки через шикарну обкладинку, але щось до того близьке). А з не-сюжетними… Така не-сюжетна книжка мені зустрілася чи не вперше. Але тут так і задумано, що художня довершеність – це головна складова. І це не мистецьке видання в “музейному” сенсі слова. Хоча… wait… І мистецьке, і музейне – просто в трохи незвичному ракурсі.

DSCN5522

Тож якщо мене зараз спитати, що за книжка є найкрасивішою на світі, я довго не міркуватиму. “Ботанікум“! “Ботанікум” від Кейти Скотт і Кесі Вілліс – фантастично чудова книжка, гортаючи яку мені хотілося плакати

З двох причин. По-перше, це неймовірно красиво. Ок, припустимо, я – фанатка ботанічної ілюстрації, тобто є людиною упередженою. Але… це ж правда захмарно прекрасно! По-друге, ця книжка викликає бентежно заздрісний розпач. Чому, чому в моєму середньошкільному дитинстві не було такої прекрасної книжки, а була “Біологія для шостого класу” Морозюк? Причому в моєму шостому класі був ще якийсь спрощений радянський підручник, а отой біленький монстр з маком на обкладинці наздогнав уже у восьмому, коли проганяли програму для “районки” з біології. Believe me, прочитати перше видання підручника Морозюк (з усіма респектами до “першого вітчизняного шкільного підручника з ботаніки”) з його переускладеною лексикою та манерою викладу, ніби то для дуже замотивованих студентів, а не для школярів, за два дні – це нефігова психологічна травма. Ні, в “Ботанікумі” теж розповідають про вайї з архегоніями, але роблять це повільно, охайно та старанно повторюючи “людськими словами”. Професорка Кесі Вілліс – завідувачка науково-дослідницького управління в К’ю – свою частину справи зробила круто. Статті тут поділяються на дві частини: перша – дуже загальний вступ до теми, друга – уточнення специфіки, що йдуть “додатком” до ілюстрації. І от складні технічні моменти та більшість специфічних термінів ідуть якраз в тих “додатках”, а їх можна читати, а можна і нє. Можна й взагалі не читати, а картинки роздивлятися, вони ще крутіші. Зараз покажу.

Продовжувати читання “Графічна пауза. Найкрасивіша книжка на світі”

Графічна пауза. Привиди В’єтнаму

Читацькі боги почули мої молитви і нарешті послали мені графічний роман/комікс, про який хочеться розповісти – і рубрика “Графічна пауза” повертається вперше цього року. А чому лише зараз? Бо мораторій був, а це текст все ж таки американський.

29936927

Дуже цікаво, що The Best We Could Do – графічні мемуари американської художниці в’єтнамського походження Thi Bui – трапилася мені на читацькому шляху якраз тоді, коли українською з’явилася інша книжка, традиційніша за формою, на плюс-мінус схожому матеріалі – про життя іммігрантів-біженців з В’єтнаму. До Ru руки ще не дотягнулися, то розкажу поки про варіант “в картинках”.

Найкраще, що ми могли зробити” – це дуже болючий текст про пошук себе у світі непевного коріння. Thi Bui починає розповідати про себе з того моменту, як в неї народжується син (народжується от просто на перших сторінках – привіт “Сазі“) і ця подія змушує її подивитися наново на те, що її дитина успадковує. Спадок непростий і щільно “запакований”. Верхній шар – складні стосунки героїні-оповідачки з батьками та відголоски ненайприємнішого досвіду дитини з родини мігрантів.

tbwcd3

Другий шар – набуті страхи, нав’язані комплекси і непорозуміння багаторічної витримки.

tbwcd11

Третій шар – непідйомний тягар того, що визначило долю молодої жінки, бо раз у раз трощило життя її батьків. Тягар історії ХХ століття. Те, що змусило родину Bui покинути батьківщину.

tbwcd1

Продовжувати читання “Графічна пауза. Привиди В’єтнаму”

Крилатий вінець еволюції. “Mox Nox”

Любов з першого погляду у книжковому вимірі зародилася з першого погляду на вухасте створіння з гіпотетичної обкладинки. Таня Малярчук написала дитячу книжку? Вау! Це книжка про кінець світу? Двічі вау! Там на обкладинці летюча лисиця, яка ніжно обіймає… каштан? “Зовні дуріан схожий на плід каштанів, його шкаралупа теж вкрита колючками, але сплутати їх неможливо, бо, на відміну від каштанів, дуріан дуже смердить”. Ну, точно про летючу лисицю! Дитяча апокаліптика про летючу лисицю. Shut up and take my money!

DSCN4732

За місяць ми з “Mox Nox” возз’єдналися і всі мої сподіванні були сплачені з відсотками.

У дивному-дивному-дивному світі серед геологічних “формацій”, підозріло схожих на людські будівлі, живуть єдині розумні істоти на Землі – кажани (ну, або птеропуси). А як не рахувати комашок – то, вважай, взагалі єдині істоти істоти на землі. Народ Терези глядить сади, запасає фрукти й ягоди на зиму, виховує малих птеропусів – живе собі, як жили покоління й покоління їхніх предків, відколи Вухатий Вульпес відірвався від землі. Але Тереза – типова для дитячої книжки допитлива героїня. Вона хоче знати все: куди зникли всі, хто побудував їхнє місце, чи є життя на Марсі за гірським хребтом, чи насправді існують райські манґрові ліси, ніби навмисно створені для ідеального буття птеропусів, яке на смак муміфіковане манго, перепрошую, священна реліквія, чому панянка з пристойної родини не може подружитися з мишем-пиргачем з гір і чи справді перший хлопець у садах на неї прихильно дивитися?

Вау. По-перше, “Mox Nox” – це дитяча книжка і книжка, дитяча по-хорошому. Є атмосфера, є плавний сюжет “тут пригоди, тут поміркувати”, є Велика Таємниця (тм) – навіть штуки три, не менше, є моральні дилеми для обговорення (неповні сім’ї, догляд за літніми людьми членами спільноти та смерть, підліткове кохання, цькування, ксенофобія – багато всякого різного),  є яскраві персонажі, а в тих ще й особливі мовні характеристики є, що для дитячої книжки – момент незайвий. А також – настільки розкішні ілюстрації, що книжку хочеться всюди тягати із собою та кожної вільної хвильки – розгортати й милуватися. Малювала цю нелюдську красу Катя Слонова.

Продовжувати читання “Крилатий вінець еволюції. “Mox Nox””

Дудли-2017. Жінки-письменниці та їхні твори

На мій преглибокий жаль, оптимістичний план: докопатися до найдавніших дудлових шарів – минулого року довелося відмовитися – із суто технічних причин. Тому багато місяців я себе втішала думкою: “Може, там і не було нічого надзвичайно цікавого?” – і накопичувала письменницькі дудли за 2017 рік. Настав час ними поділитися, бо уже цікавезне у 2018-му почало з’являтися.

(У зворотньому хронологічному порядку) 2017 року дудли вітали з річницями таких письменниць:

  • Грація Деледда – одна з найвідоміших італійських письменниць і нобелівська лауреатка. Її навіть видавали українською, і я страшенно шкодую, що завтикала купити книжку – тепер її складніше знайти.

grazia-deleddas-146th-birthday-5123062327410688-2x

  • Беґума Рокея вважається однією з перших феміністичних мислительок-мусульманок, а також вона відома індійська поетка, казкарка. есеїстка – і авторка кількох феміністичних утопій.

begum-rokeyas-137th-birthday-5659150481620992-2x

  • Ракель де Кейрош – бразильська письменниця, перекладачка та журналістка, перша жінка, яка увійшла до складу Бразильської академії літератури.

rachel-de-queirozs-107th-birthday-5738148016422912-2-2x

  • Сестра Хуана Інес де ла Крус – поетеса, абсолютна зірка мексиканської барокової літератури, з творчістю якої широко коло українських читачів познайомили порівняно нещодавно, зате системно і вичерпно (так, це я про чотиритомник від Видавництва Анетти Антоненко).

sor-juana-ines-de-la-cruzs-366th-birthday-4893256788738048-2x

Продовжувати читання “Дудли-2017. Жінки-письменниці та їхні твори”

#YakabooBingoAutumn. Звична післямова у 75 (я стараюся!) словах

#YakabooBingoAutumn is over. Поки що в це важко повірити, але я це зробила, я це зробила, я це зробила! Як мені і здавалося із самого початку, прочитати сто книжок під конкретні пункти проблемою не було (хоча іноді треба було викручуватися, а ще кілька разів потрібна книжка знаходила мене сама останньої миті, коли я вже вирішувала: “Ну все, зарахую неідеальну” – так у цьому сезоні було з Wintersong). Проблемою було про ці сто книжок написати. І я дуже рада, що Бінго привчило мене (сподіваюся, що привчило), не валандатися, тижнями шукаючи настрій для написання великих пристойних постів, а майже одразу робити коротенькі настроєві відгуки для ГудРідз. Ці різні жанри, але для мене – однаково цінні.

Це було складно, це було круто, це було дуже весело. Я занедбала усі свої персональні челенджі та цілком свідомо вирішила зійти з дистанції #ФабулаКнигоманія2017 в середині забігу. Звісно, можна було б записувати книжки і туди, і сюди, але чомусь не схотілося. Ну, тепер маю лише одне виконане Бінго, зате величезне. Дякую всім читайкам, хто брали участь – ми молодці!

Bingo_ua_2

Про книжки в трьох словах та з посиланнями на відгуки – під катом.

Продовжувати читання “#YakabooBingoAutumn. Звична післямова у 75 (я стараюся!) словах”

Полювання на нареченого у мишачому варіанті. “Миші: казка-шкряботушка”

З усіх чудових завдань від #YakabooBingoSummer для мене чи не найскладнішим мало стати ніби простеньке та очевидне – “Книжка про улюблену тварину”. “Шо ж робити? – думала я. – Коти? Банально. Книжки про землерийок (моя тотемна тварина вже років десять – то бурозубка) існують, але перекладених версій я не бачила. Книжки про тихоходів мені геть не траплялися, морські свинки – також нечасті гості на українських книжкових полицях, а перечитувати “Алісу в Дивокраї” заради Соні – це якось некреативно. О! Миші! Миші врятують людство в моїй особі!”.

Миші врятували-таки, але не настільки впевнено, як могли би. Ну але тут вже мені закортіло екзотички. Можна було піти простим шляхом і купити парну до “Ліндберґа” книжечку про мишеня-Армстронга. Але я подалася в бік “казки-шкряботушки” Соні Атлантової, що її видав Фонтан Казок.

Як на духу: останнє, чого я могла б чекати выд казкової пригодницької повісті про гризунів для молодшого та середнього шкільного віку, – це сюжет, що крутиться навколо шлюбної проблематики. Але таке воно є – мила дитяча книжечка з чудовими ілюстраціями про мишачу спільноту, підвалини якої тримаються на старосвітському патріархальному шлюбові. Вааа! Життя мене до такого не готувало.

“А Оришка сиділа тим часом у дідовій норі й обмірковувала важке питання: чи варто їй сподіватися на заміжжя, чи полишити цю безглузду затію?”

Продовжувати читання “Полювання на нареченого у мишачому варіанті. “Миші: казка-шкряботушка””

Місце в серці у формі песика. Три дитячі книжки про собак

Ніби люблю гризунів та котів (так, іноді це непросто поєднати), а навколо мене вперто юрмляться книжки про собак. У першу чергу – дитячі книжки про собак, і про частину з них вже час розповісти. Тим більше, добірка вийшла цікава: кожну з книжок можна віднести до категорії “Психологічна проза для маленьких” (попри те, що одна радше казка-притча, а ще інша – така жорстка психологічна проза, що направду аж соціальна), кожна з них розглядає певний “кейс” та пропонує моделі поведінки. Дві з них для молодших дітей, одна – для “середнього шкільного віку”. Дві – з картинками, одна – з надлишком слів. Дві – українські, одна – американська. Одна мені просто сподобалася, ще одна – непросто сподобалася, ще ще одна – неймовірно сподобалася. То що воно таке?

DSCN3227

Бігль-старший” Оксани Лущевської купив мене… картинками, чесно зізнаюся. Але до ілюстрацій Наталки Гайди там обіцяли ще й цікаву історію про самотніх усіх – дитину, дорослого та собаку.

35278998

Коля хоче собаку, його батьки собаку не хочуть. Тому Коля хоче собаку для немолодого сусіда дядька Мирона, який тихесенько собі колекціонує фігурки качечок. І одного дня хлопець зустрічає дуже немолодого напівбігля… і доля дядька Мирона вирішується ще до того, як він про це дізнається.  “Бігль-старший” – це спокійне й дуже осіннє оповідання про розділення самотності, любов та потребу дбати. Усе у ньому до ладу, усе на місцях і з дозованою мораллю. От тільки є в ньому один момент (якщо ми вже про мораль), що він мені дуже погано заходить. “Якщо дуже хотіти – мрії збуваються” – це хороша ідея. “Допоможи ближньому своєму” – ще краща. Але слизьке місце: “Я краще за ближнього знаю, чого йому треба” – і саме по собі проблемне (зокрема обґрунтуванням – як не виправданням – емоційних маніпуляцій),  а тут ще й додатково тема чутлива. Літні люди і їхні літні улюбленці… Тут, як на мене, потрібен триптих. Але книжки-доповнення вже були б не настільки світло-оптимістичними.

У мене з’явилася погана звичка – міряти українські дитячі книжки-картинки мірилом “Зубр шукає гніздо“. От, наприклад, “Ведмідь не хоче спати” – це 0.75 зубра, а “Де Ойра?” Тані Стус – 0.85.

Продовжувати читання “Місце в серці у формі песика. Три дитячі книжки про собак”