Букблогерка та вішлисти: чи читаються книжки, що їх так хочеться купити?

Плюс-мінус в березні цьому книжковому блогу як, власне, книжковому виповнилося п’ять років. Це більше 500 постів про… Складно порахувати, про  скільки книжок, бо деяким присвячено окремі дописи, а дехто в оглядові “комуналочки” потрапили. Але найрегулярнішою, мабуть, рубрикою за все існування блогу є стабільно популярні вішлисти. Отаких постів за ці п’ять років було 40. Начебто небагато. Але мені раптом стало цікаво, чи була з них конкретна користь. Тож сіла й порахувала: скільки книжок мені кортіло купити, скільки з них купила/позичила/отримала в подарунок… А далі суцільні страшні сюрпризи. А скільки ти, Ксеню, з них прочитала? Агаага! От де справжні криваві подробиці! А так ефективно прочитала, що аж пост написала? Ні-ні, не коротенький на ГудРідз, нормальний такий, докладний, пост? Статистико, безжальна ж ти потворо!

Але рахувати було цікаво і повчально. А ще з того вийшла симпатична інфографічка. Отака:

Продовжувати читання “Букблогерка та вішлисти: чи читаються книжки, що їх так хочеться купити?”

Фантастика: Ретро vs Свіжак

Спостерігання за сабжевими дискусіями, що раз у раз зупиняються на проміжних станціях “Як треба писати?”, “Чого треба навчатися в класиків?”, “Що воліють читати поціновувачі?”, “На якого читача краще орієнтуватися?”, “Які цінності ретранслювати?” (не puppies, звичайно, але місцями також весело), іноді спонукає дослухатися до себе.

У тому, що стосується фантастики, в мене якихось особливих сумнівів не було. Давно зрозуміла, що рука так і тягнеться до свіжачка (і для мене проблемне питання: а чи справді треба вичитувати аж всенький Канон, якщо там багато чого особисто для мене застаріле й проблематично нецікаве).

Але “Н” – значить наочність. Ще два тижні тому зробила була гарненьку діаграмку, але забула викласти. Отже так виглядає моє фантастичне/фентезійне/всяке наближене читання в майже останніх 100 пунктах. Майже – бо відтоді ще дещо підчиталося – і все писане в останню п’ятирічку.

fant_d

Переможна хода 21 сторіччя помітна неозброєним оком. 1950-ті – це Азімов та Віндем. Половина шістдесятих – Ле Гуїн. А успіх 1980-тим та (здебільшого) 1990-тим забезпечила Бараярська сага. “Отаке”.

А як виглядає ваше читання? Скоріше, щось старе чи щось нове? (незалежно від жанру).