Після нещодавньої апології чик-літу та гострого передозування фентезі мене остаточно потягнуло на “щось інакше”. Цього разу в ролі інакшого виступив цілком собі класичного формату любовний роман. NB: різниця між цими жанрами насправді проста, чик-літ – це про стосунки героїні зі світом, включно з романтичними, любовний роман – переважно про романтичні стосунки. Але геть чисто про “просто романтику” читати було не дуже цікаво, тому жертвою  нездорової уваги став один з наймодніших любовних романів сезону-2018 на американському книжковому ринку. Яскравий дебют, стрімка слава, гарні рецензії, обіцянка доточити до трилогії (друга книжка от прямо нині вийшла), продані права на екранізацію, амазонівська “Книжка року” в своєму жанрі та серйозні позиції в списках бестселерів. Що ж це за книжка така? Стара добра “Кралечка“, що їй зробили гендер-світч та додали психотерапевтичної достовірності.

The Kiss Quotient Гелен Хвон атакує одразу на багатьох фронтах. Беремо класичний мотив “Красуні і Чудовиська”, перемішуємо так, щоби красивими і лячними здавалися і героїня, і герой, щедро всипаємо дозу тієї самої “Кралечки“, вмикаємо блендер, додаємо трохи соціалки і багато сімейних цінностей – вуаля, наш ультра-сучасний любовний роман готовий.

Стелла – розумна, гарна, талановита, багата, успішна і взагалі – взірець всіх чеснот, але є одне “але” – вона має аутичний розлад. Майкл – гарний, розумний, талановитий, бідний, не дуже успішний, зате ідеальний син, але є одне “але” – сплачувати рахунки йому допомагає праця на ескорт-агенцію. А оскільки хлопець не практикує повторні зустрічі, тож на виході – це чистої води проституція. Життя Стелли підпорядковане ретельно налаштованій рутині, вона більш ніж успішна в професійній сфері, але мама каже “Треба онуків”, а зі стосунками у Стелли ніяк. Чому? Бо в ліжку не вправна – вирішує дівчина і наймає професіонала. Вам цей шаблон щось нагадує? Єп! Ромкоми про погано соціалізованих айтішників-мільйонерів (строго кажучи, Стелла – економетристка, яка пише програми  маркетингових моделей) – тільки навпаки. А що у нас з Майклом? А він дизайнер-початківець, красень, ніжний і відповідальний старший син у багатодітній міжрасовій родини, а за сумісництвом – мішок з daddy issues, що не дають йому будувати здорові стосунки, а от сексу за гроші дуже навіть сприяють. І що з того вийде? Звичайно ж любов до гробівця! Але спочатку героям треба буде докласти багато зусиль, перетравити кілька драматичних непорозумінь і напрацювати правила добросусідства для своїх тарганів.

“Коефіцієнт поцілунку” – книжка добряче дивна. Причини її популярності очевидні – вона непогано написана, вона дбайливо працює з жанровими кліше, зберігаючи дорогі серцю шанувальниць і шанувальників, вона привносить у жанр свіжі тематичні віяння (а та ж специфіка проявів розладів аутичного спектру в жінок – тема, що останніми роками доста бурливо обговорюється на Заході), не шарахається від соціальної проблематики і не забуває густо притрусити сюжет еротичними сценами. Тобто все бажане тут на місці. Все небажане – включно з ненайкращими жанровими умовностями – загалом теж. Любовний роман як любовний роман, але з декількох причин читати його було цікаво.

По-перше, бо ті самі issues, або по-нашому – психологічні проблеми. Не люблю апелювати до авторських біографій, але тут без цього не обійтися: Гелен Хвон якраз з тих самих жінок, яким поставили діагноз ASD в дорослому віці. Героїня не дублює її досвід, Стелла свого “аспергера” отримала в дитинстві і виросла з повним усвідомленням власних особливостей, які воліє маскувати. І все ж таки, хочеться вірити, що специфічні проблеми героїні в цій книжці відтворені достовірно. Ну, в усякому разі – ретельно. Одна з ключових проблем “Коефіцієнту” – це те, що головній героїні характерні риси в більшості випадків заміняють характер. Стелла гіперчутлива до будь-яких подразників, гранично сконцентрована, комунікаційно глуха (але дуже старається – і це старання авторка змальовує до сліз щемко), але щось, що варто назвати проявами вдачі, можна помітити хіба вряди-годи. І те – переважно в тих розділах, де Майкл виступає POVом. Тим не менш, не можна сказати, що аутичність героїні в тексті тільки родзинкою працює. Ні, вона впливає і на сторітелінг, і на конфлікт. Для Стелли справді важливо з’ясувати, вона зациклилася на Майклі, бо вона завжди зациклюється на цікавому, чи – бо вона закохалася.

З Майклом по-своєму ще цікавіше. Настільки, що часом здається, що головний герой в цій книжці – він. З любов’ю образ розписувався, неозброєним оком видно. І все ж таки, хотілося би знати, чи свідомо, чи випадково письменниця створила нейротипового персонажа з таким багажем психологічних проблем, що уповні свідома своїх особливостей Стелла в цих стосунках є єдиним і беззаперечним джерелом адекватності. Проте за одне Гелен Хвон треба точно подякувати – це не типаж Гіткліфа (терпіти не можу любовні романи про ЗагадковихПридурків такого масштабу), це радше плюшева версія містера Рочестера, де роль Дружини На Горищі виконує батько – чарівливий шахрай, що кинув родину в боргах. Але тут ми до соціалочки підійшли.

По-друге, привертає увагу те, що романтично-рожевий світ сюжету все ж таки перетинається з реальним. Старі каліфорнійські гроші сім’ї Стелли авторку мало цікавлять, робота та кар’єра героїні – теж в межах сюжетного мінімуму, а за реалістичність тут також віддувається Майкл та його оточення. Уся сюжетна лінія з проституцією – це… Це складно коментувати, бо етичні проблеми авторку хвилюють рівно в тих межах, де вони трішечки торкаються психології героя (тобто, як розв’язатися з настирливими клієнтками чи як підтримувати комерційно достатній рівень ерекції). Для Майкла проституція – це неприємна опція, до якої його штовхнула необхідність “Гроші-багато-швидко – оберіть всі три” та бажання дошкулити батькові. Так, ота сама рецепція “Просто така робота” – з якою бореться багато хто з феміністок. З одного боку, доволі цікаво спостерігати за тим, як авторка вимальовує свій гендер-світч (зокрема, в цих стосунках підлаштовування та емоційне обслуговування чужих потреб – обов’язок чоловіка). З іншого боку, важко витрусити голови нав’язливу думку: нє, ну добре, але ж для жінок це все значно небезпечніше і неприємніше. Окей, тут ще специфіка жанру наклалася – і всі перші ознаки ПТСР розвіює правдешнє кохання.

Якщо проституція – це не та соціалка, що цікавить авторку, то що тоді? По-перше, бідність. Родина Майкла із впевненого середнього класу сповзла в не дуже впевнений. Тобто, вчити одну з дочок в Стенфорді ще так-сяк вистачає (ні, там нічого не кажуть про стипендію, а знаєте – цікаво дуже!), а іншим вже не так пощастило. Ще тут трішечки розповідають, як витягувати сімейний малий бізнес, більше про те, як  оплачувати великі медичні рахунки, не маючи страховки (ви здогадалися), і для годиться – про мішані сім’ї, національні квартали і життя-буття у великій родині в’єтнамського походження. Мій маленький читацький біль – про родину Майкла та стосунки в ній хотілося дізнатися більше (старший брат п’ятьох сестер – там і без національної складової було б гаряче!), але ні, це любовний роман, тут інше в порядку денному.

По-третє, той самий романтичний порядок денний тут дещо відходить від гіркувато-зефіркових канонів. The Kiss Quotient – це, вибачєйте, “50 відтінків сірого” для покоління Smart Is New Sexy. Тобто еротичних сцен в книжці багато, сюжет просто-таки підлаштовується під те, щоб збільшити їхню кількість – і вони достатньо відверті. Шо ж тут скажеш – приємно, що у когось виходить заробити непогані гроші на еротичних фантазіях. Нічого аж такого нового для жанру, але маленька особливість є. Вони – жіночоорієнтовані. На відміну від класики жанру, де майже все крутилося навколо як не цілковито очевидних зґвалтувань, то маніпуляційних зваблень,  в “Коефіцієнті” майже все відбувається так, як хоче жінка, де хоче жінка і в такому темпі, як хоче жінка. А враховуючи, що Стелла підбирала ескорт під власні уявлення про прекрасне, й авторка їй активно підігрувала – до пунктів “Як хоче жінка” входить, наприклад, любов до корейських дорам. Я ж кажу, хтось справді заробив на еротичній фантазії!

Та й загалом як новітня варіація “Красуні і Чудовиська”, де найпроблемніше ховається всередині, але любов перемагає все – The Kiss Quotient не найгірший варіант у жанрі. Найкращим теж би не назвала (бо є проблеми з вибудовою персонажів, бо незручну частину проблематики авторка продумувати не прагне, бо еротичні сцени відкусили шмат ефіру від потенційно цікавіших тем), але читати його можна. Хоча я б з більшим інтересом зазирнула в сімейну сагу, якби авторка зібралася таке написати. А поки можна одним оком кинути на другу книжку. В ній пара центральних персонажів змінилася, і тепер аутичним буде хлопець, а дівчина – “попелюшкою”-іммігранткою, якій треба зачепитися в США через шлюб. Хтозна, може цього разу цікавіших мені тем зважать більше?