The Beauty and the Issues. The Kiss Quotient

Після нещодавньої апології чик-літу та гострого передозування фентезі мене остаточно потягнуло на “щось інакше”. Цього разу в ролі інакшого виступив цілком собі класичного формату любовний роман. NB: різниця між цими жанрами насправді проста, чик-літ – це про стосунки героїні зі світом, включно з романтичними, любовний роман – переважно про романтичні стосунки. Але геть чисто про “просто романтику” читати було не дуже цікаво, тому жертвою  нездорової уваги став один з наймодніших любовних романів сезону-2018 на американському книжковому ринку. Яскравий дебют, стрімка слава, гарні рецензії, обіцянка доточити до трилогії (друга книжка от прямо нині вийшла), продані права на екранізацію, амазонівська “Книжка року” в своєму жанрі та серйозні позиції в списках бестселерів. Що ж це за книжка така? Стара добра “Кралечка“, що їй зробили гендер-світч та додали психотерапевтичної достовірності.

The Kiss Quotient Гелен Хвон атакує одразу на багатьох фронтах. Беремо класичний мотив “Красуні і Чудовиська”, перемішуємо так, щоби красивими і лячними здавалися і героїня, і герой, щедро всипаємо дозу тієї самої “Кралечки“, вмикаємо блендер, додаємо трохи соціалки і багато сімейних цінностей – вуаля, наш ультра-сучасний любовний роман готовий.

Стелла – розумна, гарна, талановита, багата, успішна і взагалі – взірець всіх чеснот, але є одне “але” – вона має аутичний розлад. Майкл – гарний, розумний, талановитий, бідний, не дуже успішний, зате ідеальний син, але є одне “але” – сплачувати рахунки йому допомагає праця на ескорт-агенцію. А оскільки хлопець не практикує повторні зустрічі, тож на виході – це чистої води проституція. Життя Стелли підпорядковане ретельно налаштованій рутині, вона більш ніж успішна в професійній сфері, але мама каже “Треба онуків”, а зі стосунками у Стелли ніяк. Чому? Бо в ліжку не вправна – вирішує дівчина і наймає професіонала. Вам цей шаблон щось нагадує? Єп! Ромкоми про погано соціалізованих айтішників-мільйонерів (строго кажучи, Стелла – економетристка, яка пише програми  маркетингових моделей) – тільки навпаки. А що у нас з Майклом? А він дизайнер-початківець, красень, ніжний і відповідальний старший син у багатодітній міжрасовій родини, а за сумісництвом – мішок з daddy issues, що не дають йому будувати здорові стосунки, а от сексу за гроші дуже навіть сприяють. І що з того вийде? Звичайно ж любов до гробівця! Але спочатку героям треба буде докласти багато зусиль, перетравити кілька драматичних непорозумінь і напрацювати правила добросусідства для своїх тарганів.

Коефіцієнт поцілунку” – книжка добряче дивна. Причини її популярності очевидні – вона непогано написана, вона дбайливо працює з жанровими кліше, зберігаючи дорогі серцю шанувальниць і шанувальників, вона привносить у жанр свіжі тематичні віяння (а та ж специфіка проявів розладів аутичного спектру в жінок – тема, що останніми роками доста бурливо обговорюється на Заході), не шарахається від соціальної проблематики і не забуває густо притрусити сюжет еротичними сценами. Тобто все бажане тут на місці. Все небажане – включно з ненайкращими жанровими умовностями – загалом теж. Любовний роман як любовний роман, але з декількох причин читати його було цікаво.

По-перше, бо ті самі issues, або по-нашому – психологічні проблеми. Не люблю апелювати до авторських біографій, але тут без цього не обійтися: Гелен Хвон якраз з тих самих жінок, яким поставили діагноз ASD в дорослому віці. Героїня не дублює її досвід, Стелла свого “аспергера” отримала в дитинстві і виросла з повним усвідомленням власних особливостей, які воліє маскувати. І все ж таки, хочеться вірити, що специфічні проблеми героїні в цій книжці відтворені достовірно. Ну, в усякому разі – ретельно. Одна з ключових проблем “Коефіцієнту” – це те, що головній героїні характерні риси в більшості випадків заміняють характер. Стелла гіперчутлива до будь-яких подразників, гранично сконцентрована, комунікаційно глуха (але дуже старається – і це старання авторка змальовує до сліз щемко), але щось, що варто назвати проявами вдачі, можна помітити хіба вряди-годи. І те – переважно в тих розділах, де Майкл виступає POVом. Тим не менш, не можна сказати, що аутичність героїні в тексті тільки родзинкою працює. Ні, вона впливає і на сторітелінг, і на конфлікт. Для Стелли справді важливо з’ясувати, вона зациклилася на Майклі, бо вона завжди зациклюється на цікавому, чи – бо вона закохалася.

З Майклом по-своєму ще цікавіше. Настільки, що часом здається, що головний герой в цій книжці – він. З любов’ю образ розписувався, неозброєним оком видно. І все ж таки, хотілося би знати, чи свідомо, чи випадково письменниця створила нейротипового персонажа з таким багажем психологічних проблем, що уповні свідома своїх особливостей Стелла в цих стосунках є єдиним і беззаперечним джерелом адекватності. Проте за одне Гелен Хвон треба точно подякувати – це не типаж Гіткліфа (терпіти не можу любовні романи про ЗагадковихПридурків такого масштабу), це радше плюшева версія містера Рочестера, де роль Дружини На Горищі виконує батько – чарівливий шахрай, що кинув родину в боргах. Але тут ми до соціалочки підійшли.

По-друге, привертає увагу те, що романтично-рожевий світ сюжету все ж таки перетинається з реальним. Старі каліфорнійські гроші сім’ї Стелли авторку мало цікавлять, робота та кар’єра героїні – теж в межах сюжетного мінімуму, а за реалістичність тут також віддувається Майкл та його оточення. Уся сюжетна лінія з проституцією – це… Це складно коментувати, бо етичні проблеми авторку хвилюють рівно в тих межах, де вони трішечки торкаються психології героя (тобто, як розв’язатися з настирливими клієнтками чи як підтримувати комерційно достатній рівень ерекції). Для Майкла проституція – це неприємна опція, до якої його штовхнула необхідність “Гроші-багато-швидко – оберіть всі три” та бажання дошкулити батькові. Так, ота сама рецепція “Просто така робота” – з якою бореться багато хто з феміністок. З одного боку, доволі цікаво спостерігати за тим, як авторка вимальовує свій гендер-світч (зокрема, в цих стосунках підлаштовування та емоційне обслуговування чужих потреб – обов’язок чоловіка). З іншого боку, важко витрусити голови нав’язливу думку: нє, ну добре, але ж для жінок це все значно небезпечніше і неприємніше. Окей, тут ще специфіка жанру наклалася – і всі перші ознаки ПТСР розвіює правдешнє кохання.

Якщо проституція – це не та соціалка, що цікавить авторку, то що тоді? По-перше, бідність. Родина Майкла із впевненого середнього класу сповзла в не дуже впевнений. Тобто, вчити одну з дочок в Стенфорді ще так-сяк вистачає (ні, там нічого не кажуть про стипендію, а знаєте – цікаво дуже!), а іншим вже не так пощастило. Ще тут трішечки розповідають, як витягувати сімейний малий бізнес, більше про те, як  оплачувати великі медичні рахунки, не маючи страховки (ви здогадалися), і для годиться – про мішані сім’ї, національні квартали і життя-буття у великій родині в’єтнамського походження. Мій маленький читацький біль – про родину Майкла та стосунки в ній хотілося дізнатися більше (старший брат п’ятьох сестер – там і без національної складової було б гаряче!), але ні, це любовний роман, тут інше в порядку денному.

По-третє, той самий романтичний порядок денний тут дещо відходить від гіркувато-зефіркових канонів. The Kiss Quotient – це, вибачєйте, 50 відтінків сірого” для покоління Smart Is New Sexy. Тобто еротичних сцен в книжці багато, сюжет просто-таки підлаштовується під те, щоб збільшити їхню кількість – і вони достатньо відверті. Шо ж тут скажеш – приємно, що у когось виходить заробити непогані гроші на еротичних фантазіях. Нічого аж такого нового для жанру, але маленька особливість є. Вони – жіночоорієнтовані. На відміну від класики жанру, де майже все крутилося навколо як не цілковито очевидних зґвалтувань, то маніпуляційних зваблень,  в “Коефіцієнті” майже все відбувається так, як хоче жінка, де хоче жінка і в такому темпі, як хоче жінка. А враховуючи, що Стелла підбирала ескорт під власні уявлення про прекрасне, й авторка їй активно підігрувала – до пунктів “Як хоче жінка” входить, наприклад, любов до корейських дорам. Я ж кажу, хтось справді заробив на еротичній фантазії!

Та й загалом як новітня варіація “Красуні і Чудовиська”, де найпроблемніше ховається всередині, але любов перемагає все – The Kiss Quotient не найгірший варіант у жанрі. Найкращим теж би не назвала (бо є проблеми з вибудовою персонажів, бо незручну частину проблематики авторка продумувати не прагне, бо еротичні сцени відкусили шмат ефіру від потенційно цікавіших тем), але читати його можна. Хоча я б з більшим інтересом зазирнула в сімейну сагу, якби авторка зібралася таке написати. А поки можна одним оком кинути на другу книжку. В ній пара центральних персонажів змінилася, і тепер аутичним буде хлопець, а дівчина – “попелюшкою”-іммігранткою, якій треба зачепитися в США через шлюб. Хтозна, може цього разу цікавіших мені тем зважать більше?

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s