Я чекала цю книжку, я чекала цю книжку… а, власне, відколи дізналася, що вона запланована до друку, стільки й чекала. Наукпоп про історію читання! Уруру, дайте два, три, не жалійте спраглим читачкам нонфікшену про читання!

Щоправда, цільова аудиторія “для молодшого й середнього шкільного віку” трохи бентежила, але на що не підеш заради, ну ви зрозуміли.

Отже. “Бустрофедон та інші” – це дійсно наукпоп про історію читання від давніх шумерських давен і аж до сьогоднішніх цифрових реалій. На початку авторка трохи зупиняється на нейрофізіології читання, а одразу потому поринає у захопливий світ історії… писання. Власне, щоби читати – спочатку треба написати. Усе почалося з клинопису по глиняних табличках, а далі все закрутилось: ієрогліфи, абетки, папірус-пергамент-папір, кодекси починають й перемагають, монастирі-друкарі… ви знаєте ці історії. Але малеча, очевидно, ні, й “Бустрофедон *” незлецьки подужує завдання скласти плюс-мінус послідовну й несуперечливу історію про те, звідки пішли були писані тексти і яких форм вони могли набувати.  Все це розповідається розмірено, чітко, з історичними анекдотками й прикладами з життя – все за заповітами хороших методистів. Цільова аудиторія не мусить занудьгувати й, хочу вірити, з нею такого не станеться. Доросла аудиторія в моїй особі не нудьгувала ні хвилинки за десь так півтори години, які забрало читання 80 ілюстрованих сторінок. От тільки питання “Але ж?…” часом в дорослої аудиторії виникало.

Продовжувати читання “Кодекс – всьому голова. “Бустрофедон та інші”” →

Улюблена багаторічна забавка з Географією читання торік мене не радувала. Вірніше, то я її не радувала, адже фентезійно-аудіокнижковий загул призвів до вже непристойної домінації американських книжок. А потім переді мною постав складний вибір: або влаштувати собі #TheDarkestReading2020, або усвідомлено й послідовно розширювати читацьку мапу. Ви вже знаєте, на котрому варіанті я спинилися. І всі дбайливо дібрані книжки переїхали на читацький 2021-й.

Тож насправді нема чим хвалитися: порівняно з попередньою серією на мапі з’явилося тільки дві нові плями.

І це у нас:

Продовжувати читання “Читацький 2020-й. Географія читання” →

Шож, па-па 2020-й, ти був дивний. В усіх значеннях, в тому числі – в читацькому. Я так і не відновила звичні темпи читання (на то загалом є двійко-трійко поважних причин окрім коронапсихів), не повернулася до нормального блогування, не закрила парочку неофіційних челенджів, а ретелінгове бінго автоматично переїхало на 2021-й, бо його за рік виконати складно, хіба що виключно дуже специфічне фентезі читати. Що ще? Я відверто замало перекладала, практично нічого не писала і не реалізувала кілька організаційно-блогерсько-популяризаційно-читацацьких проєктів. Ну то й нехай – буде чим цьогоріч зайнятися. Та про плани згодом, а зараз – улюблені діаграми, котрі дають можливість глянути на читацький 2020-й в цифрах.

Цікавий факт: за кількістю книжок я прочитала помітно менше, ніж у 2019-му – 143 книжки проти 159, а от у сторінках ці роки майже зрівнялися – трохи більше 40 тисяч сторінок в обох випадках. Пояснень кілька: товстіші комікси, мінус окремішні оповідання (їх я читала, але загалом в статистиці майже не враховувала), кілька товстунців.

Не дуже цікавий факт: як була Ксеня лемінгом, так і лишилася. По-перше, вкотре кількість нововідкритих авторок та авторів перевищила кількість старих знайомців.

Продовжувати читання “Читацький 2020-й. Статистика, діаграми, топ видавництв” →

От і минула найдовша ніч у році, марафон з темного читання можна завершувати. Це була цікава читацька розвага, ще й для блогу корисна. І нехай прочиталася десь половина від того, про що мріялось, і в кращому випадку – дві третини від того, що планувалося, результати мене загалом цілковито влаштовують.

Що читалося в останні дні марафону:

Продовжувати читання “#TheDarkestReading2020. Останні півтора тижні. Одержимий трамвай, міфопоетичний забіг та загальні результати” →

Різдво вже рівно за тиждень, я вкотре пообіцяла собі, що книжок найближчим часом не купую – ні-ні! – тому оцей вішлист – прямо таки чесний вішлист! Не декларація про наміри купити наступного місяця, а тиха мрія під ялинку (хм, може, й справді вже ялинку поставити?). То чого ж мені під ту гіпотетичну ялинку хочеться?

Віват одним махом влаштував справжнісінький джекпот передзамовлень, і серед усього іншого – нарешті предметно проанонсував книжку, на яку я дуже давно чекаю. “Позолочені вовки” Рошані Чокші: кінець ХІХ століття, Париж, таємниці, загадкові артефакти та строката компанія дивних людей, котрим треба один такий артефакт розшукати.

Не менш, а, може, навіть більш довгоочікувана книжка – один з трьох найнайнайулюбленіших романів про “Дискосвіт” “Глиняні ноги” – це знову про Варту, а ще про робочий варіант дайверсіті, подолання несправедливості й емансипацію таких упосліджених, від яких ніхто не чекав нічого, окрім покори.

Дитячий нонфікшен про історію читання. З книжок Порталу в мене поки що нічого нема, а якраз з “Бустрофедон та інші” можна було б почати. Бо про книжки, бо про тяглість читання як практики, бо я знаю авторку і в її виконанні готова читати про будь-що – окрім хіба що каталогу запчастин для комбайнів. Хоча…

А що іще?

Продовжувати читання “Передріздвяний вішлист. Багато фентезі та всяке інше” →

Неймовірно, але факт: ми з марафончиком дотягнули до кінця шостого тижня, до фіналу – десять днів. І куди тільки той найтемніший період (майже) подівся!

Що читалося:

• одна з найвідоміших книжок плюс-мінус сучасної американської літератури. “Кохана” – це той роман, за котрий боязко братися і котрий складно читати, бо фабулу він має настільки загальновідому, що тут і про спойлери складно говорити. Напередодні початку Громадянської війни Сет втікає з рабства, щоб возз’єднатися зі своїми дітьми, котрих незадовго до того переправили на волю – до офіційно звільненої бабусі. Сет наздоганяють. Сет не хоче повертатися в неволю й намагається здійснити розширене самогубство, але встигає вбити тільки одну дочку з чотирьох малюків. Відсиджує якийсь час у в’язниці, виходить на волю, а тим часом воля перетворюється на прямо таки в усіх сенсах волю, от тільки не для Сет та її родини. Бо їхній будинок поневолює привид. Розлючений й сумний привид померлої дитини. Та й загалом для нобелівської лавреатки Тоні Моррісон йдеться не про те, що сталося, а радше про в першу чергу – чому, а в другу – як потім з цим жити. “Кохана” – це текст, що його до певного моменту нескладно читати, але дуже некомфортно проживати. Густа, аж “бурштинова”, атмосфера життя, в якому вже сталося все – це “все” абсолютно жахливе, але саме воно тиранічно визначає прийдешнє, причому не однієї людини, а всіх навколишніх. Нотки магічного реалізму, що поступово перетворюється на дошкульний сюрреалізм. Жаскі флешбеки, що розповідають про рабство. Проста начебто ідея, яку авторка відбійним молотом вбиває в голову (імовірно все ж таки білих) читачів: “хороших” господарів не існує, несвобода – це абсолют, її не можна міряти лінійкою, проголошуючи, що отам, на пів пальчика було легше, то й чого жалітися. Але найстрашніше в “Коханій” – це та радість, з якою Сет вітає повернення дочки до цього світу, нехай навіть розуміє, що поверненням це назвати ніяк не можна.

Продовжувати читання “#TheDarkestReading2020. Тиждень VI. Непозбувний привид, преміальна поезія та скандинавсько-французький детектив” →

Ну здрастуйте нарешті довгоочікувані результати читацького голосування! Очевидні, не дуже, повні сюрпризів й трохи приємних несподіванок. Зараз швиденько глянемо на всіх.

Номінація “Художня література“: ох ніфіга собі перегони! В красному письменстві доволі несподівано переміг британець Метт Гейґ зі своєю The Midnight Library – романом про… спрощено кажучи, бібліотеку доль – вмістилище можливих варіацій людських життів. В моїй інстастрічці цю книжку читають дуже активно і ще активніше хвалять, але я не очікувала побачити її в переможницях. І на те є цілком вагомі підстави. Бо ж від другого місця “Опівнічна бібліотека” відірвалася всього лише на п’ять голосів. Серйозно, на п’ять! Трішечки недотягнули Anxious People Бакмана. На третьому місці – “Американський бруд“. Гадаю, це той випадок, коли українською ми побачимо всю переможну трійцю: Каммінс вже є, Бакмана анонсували та й Гейґа українською доволі активно видають (правда, більше його дитячі книжки) – тож, думаю, і на цю хтось-таки права купить. “Моя темна Ванесса“, за яку голосувала я, на п’ятому місці. Як на дебют – цілком непогано.

Номінація “Детективи/трилери“: і ще одна перемога в скарбничку Британії. На першому місці (з відривом від другого більш як в половину голосів) опинився The Guest List Люсі Фоулі – герметичний детективо-трилер про весілля, яке вирішили влаштувати на віддаленому острівці, а далі все пішло, як то завше в герметичних детективах буває. Ця книжка пройшла повз мої радари, треба буде до неї уважніше придивитися. А моя фаворитка “Бентежна кров” навіть до десятки не потрапила.

Номінація “Історичні романи“: а тут з величезною перевагою (десь так втричі) перемогла сімейна сага про “глибокий Південь” та долі сестер-близнючок – The Vanishing Half Бріт Беннетт. Враховуючи, що цю номінацію наші видавці дуже люблять, думаю, є шанси побачити українською. На другому місці опинилася книжка, яку я ніяк не прочитаю, хоча давно купила – The Jane Austen Society. Інші мої симпатії в глибокому прольоті. Включно з Гіларі Мантел.

Продовжувати читання “Goodreads Choice Awards-2020. Чарівна двадцятка (і кільком моїм фавориткам пощастило!)” →

Дивно часом виходить із ситуативно-тематичним читанням. Перші оберти коронакризи навесні посприяли стрімкому росту популярності “пандемічного читання”: постапокаліптики, антиутопій про ізоляцію та історичних чи фантастичних романів про епідемії. Я тоді й собі думала зробити добірочку цікавих текстів, бо тематичну поличку на ГудРідз вже багато років тримаю. Але… Не пішло. Не хотілося. І читати щось подібне також. Але якось так цікаво вийшло, що “епідемічні” книжки знайшли мене самі – обидві доволі небанальні, обидві я давно хотіла прочитати, обидві – про епідемії в США. Тільки в одному випадку йдеться про трохи нестандартний погляд на дуже відому пандемію, а в другому – про визначальну, але маловідому у нас сторінку ранньої історії США. Та головне – в обох випадках авторки вирішили розповісти юній аудиторії, як в таких непересічних обставинах жилося їхнім одноліткам. Пророчий намір, як показала реальність.

Кав’ярня та карантин

У нас про американську письменницю Лорі Галс Андерсон дізналися завдяки практично культовому роману “Говори” – і це, мабуть, дійсно найвідоміша її книжка. Та спину їй дихає ще двійко, і між ними – “Лихоманка-1793“. Історичний роман для молодших підлітків розповідає про дівчинку Метті, яка жила й вижила під час нищівної епідемії жовтої лихоманки у Філадельфії. У місті, що на той момент було столицею нещодавно створених Сполучених Штатів, за кілька місяців вимерло близько десяти відсотків населення. Судячи з відголосків, це була перша настільки руйнівна криза після Війни за незалежність, і молода держава цей іспит склала поганенько: чимала частина більш-менш платоспроможного населення (включно з майже всіма вітцями-засновниками) здиміла під три чорти, подеколи розносячи заразу по всіх усюдах, організувати системну медичну допомогу вдалося не одразу, частина жертв на совісті не хорі, а голоду (місто так закарантинили, що припинилося регулярне постачання харчів), а здолати епідемію допомогли не злагодженні зусилля людей, а банальна зима.

Що там, як там?

Юна американка Метті живе разом з матір’ю та дідусем над кав’ярнею. І те трохи не те, що ми собі уявляємо (раф та тортики), а типова кав’ярня кінця ХVІІІ століття – свого роду прообраз клубу, місце, де солідні чоловіки пили каву та ще щось не дуже алкогольне, часом щось під’їдали, спілкувалися й угоди укладали. Мама Метті веде бізнес, як воно за покійного чоловіка було – повільно й обережно, а сама дівчинка мріє розширюватися й поглиблюватися: по-перше, перетворити сімейну справу на щось ближче до ресторану (у них пречудова куховарка – втікачка з Півдня Елайза), по-друге, ще й експортно-імпортним бізнесом зайнятися. Але час для мрій трохи несприятливий: сезонний спалах доволі звичної для тих країв жовтої гарячки швидко перетворився на катастрофу. Публічні місця зачинені, люди падають на вулиці, головні ліки від всього – кровопускання, головні ефективні ліки від всього – втікати від вірусу світ за очі. Матір намагається влаштувати дівчинці виїзд на село, до знайомих, але все йде шкереберть. І чотирнадцятирічній дитині доводиться виживати посеред натурального апокаліпсису міського масштабу. І часом – взагалі без допомоги дорослих.

Продовжувати читання “Ми такі не перші. Дві підліткові книжки про епідемії минулого” →

От і настала улюблена розвага кінця осені-початку зими: голосування за найкращі книжки року за версією користувачів ГудРідз. І нехай на ділі найчастіше це голосування перетворюється на битву бестселерів або ж герць фендомів (скажімо, фанати Сари Маас пішли стінкою на фанатів Голлі Блек) – я ніжно люблю цю нагороду й роками рахую, скільки з номінантів потрапляє до мого читацького списку й скільки з того насправді читається. Бо цікаво глянути, наскільки я читачка-лемінг і чи кидаюся на наймодніші в Америці книжки. Енівей, ходімо подивимося, за кого я вболіватиму цього року?

/Стандартний дисклеймер: мій фаворитизм має дуже гіпотетичний характер – здебільшого йдеться про книжки, які я хочу прочитати, але ще не встигла – кожного року намагаюся не ганятися за новинками, кожного року виходить… по-різному./

Категорія “Художня проза”

Усі побігли і… Я точно збираюся читати “Ванессу” – оно, на полиці вже лежить, тож за неї і проголосувала.

Також можна було б проголосувати за роман про життя іммігрантів з Гани в алабамській глибинці, новий роман Емілі Сент-Джон Мандел (скрушне зітхання – я ж готова віддати шмат гіпотетичного королівства за можливість перекласти її “Станцію 11“, але… Ксеня – людина не фартова) та роман про дівчину, яка кожний наступний рік життя живе в своєму тілі – але в різні часи, відповідно – в різні епохи та за різних обставин. Така собі варіація на тему “Дружини мандрівника у часі“, тільки інакше реалізована і з точки бідолахи-“мандрівниці”.

Продовжувати читання “Goodreads Choice Awards-2020. Мої фаворитки” →