На новий роман Наталки Сняданко я кинулась, що той яструб. Запаралелені сюжетні лінії. Відень, Венеція, Будапешт, Львів. Музика, придворні інтриги, заколотники. Історичний детектив, де головною розслідувачкою виступає Елізабет Баварська – та сама імператриця Сіссі, буквально жертва цукрового образу “Felix Austria”. Хотіти, хапати, читати! І шо воно, і як воно? Ну-у-у. Складно сказати.

І ми справді маємо роман з двома сюжетними лініями. У сучасній – зальцбурзька музична менеджерка Доротея готується супроводжувати в перельоті до Львова… не стільки провідного скрипаля, скільки дорогоцінну скрипку, на котрій колись сам Моцарт грав. Самі розумієте, цей Дикий Схід, країна воює, як воно там буде… Легко дійсно не буде, але не тому, що Схід – дикий, а країна воює. А в історичний… А історична сюжетна лінія – просто-таки цукерочка. Відень, 1856 рік, молодий цісар призвичаюється до керування імперією, яка ще не оговталася ані після Весни народів, ані після не дуже славної участі у Кримській війні, юна імператриця призвичаюється до столичного життя і веде окопну війну за вплив на чоловіка зі свекрухою, не така вже юна імперія бурлить собі потихесеньку, і от на перших сторінках роману на цісаря скоюють замах, заколотника ловлять, хутенько страчують, всі задоволені, ніхто не щасливий. “Чекайте! – начеб каже нам запальна Елізабет. – Хіба ж може все бути так просто? Треба розібратися!”. І розбиратиметься, і допомагатиме їй львівська перукарка Катерина, і все швидко закру… а захопленим читачам тільки лишатиметься, що ґав ротом ловити й напружено міркувати: а скрипка, скрипка коли вистрелить?

Продовжувати читання “Що ви (не) хотіли дізнатися про життя цісарської родини. “Перше слідство імператриці”” →

Як і в романі Роберта Бітті “Серафіна і Чорна мантія“, про який я днями писала, ще один нещодавно виданий українською твір, номінований на Міфопоетичну премію, розповідає про дуже незвичайну дівчинку з доволі нестандартною професією. Тільки якщо Серафіна була natural born щуроловкою, то Авантюрина до сродної праці прийшла значно довшим шляхом. Почнімо з того, що народилася героїня британської казкарки Стефані Берджис драконицею. Ну, знаєте, луска, крила, всі діла – це дещо обмежує кар’єрні перспективи.

Авантюрина – вельми молода драконка. Настільки молода, що їй ще кількадесят років в рідній печері доведеться просидіти – поки лусочка не затвердіє й не зробить її майже невразливою перед людською зброєю й магією (ні, людей родина Авантюрини майже не їсть – м’ясо смачне, але як дідо каже – стільки з ним мороки…). А що робити, коли тобі на вулицю зась? Знайти Пристрасть. Пристрасть – це дуже серйозно, он, старша сестра в її роки вже кількома мовами вірші складала, а братик – встиг людською філософією захопитися. Тож сиди, дитино, читай книжки, бався з гарненькими коштовностями, мрій – чого тобі ще для щастя не вистачає? Але “дорогоцінне” ім’я трохи занадто буквально визначає Авантюринин характер. Підлітки – вони ж завжди краще знають. От і рушає наша героїня на полювання, тільки підступне людисько відволікає драконячу увагу запашним напоєм і – тадам! Тепер в Авантюрини три проблеми. По-перше, харчомаг перетворив її на людину. По-друге, рідна родина її в новій формі не впізнає й не приймає. По-третє, як ви сказали ця штука називається? Шоколад? Ура! Авантюрина знайшла свою Пристрасть!

Продовжувати читання “Міфопоетична премія. Луската шоколатьє та проблеми малого бізнесу” →

При всій моїй невгасимій любові до Міфопоетичної премії регулярно доводиться визнавати очевидне: українською тамтешні номінанти та переможці з’являються вкрай рідко. Ну, якщо не рахувати залізобетонний топ дуже відомих письменниць і письменників: Пратчетта, Ґеймана, Ролінґ, Страуда. Тим не менш, часом у цій греблі з’являються шпариночки. Тож сьогодні почну розповідати про дві книжки-номінантки з дитячої категорії, що торік вийшли українською.

Дебютний роман американського письменника Роберта Бітті розповідає про незвичайну дівчинку в екзотичних для нас локаціях. Серафіні скоро виповниться тринадцять, але єдина людина, яка про неї дбає, яка з нею розмовляє, яка взагалі знає про її існування – це її па. Серафінин па – механік, що працює (і нелегально живе) в підвалі величного маєтку Білтмор, котрий збудував in the middle of nowhere ексцентричний багатій Джордж Вандербільт. Па слідкує за тим, аби все в маєтку працювало як годинник – бо щось новомодна динамо-машина негарно поводиться, а Серафіна спить удень, а вночі… А вночі вона сумлінно виконує обов’язки самопроголошеного Головного Ловця Щурів. От тільки дуже швидко з’ясовується, що ті щури, котрі сірі й зі слизькими хвостами – то ще пів біди, бо в кромішній темряві (пам’ятаєте, з динамо-машиною щось не те) нипає страхітливий чоловік в Чорній мантії і краде дітей. Вирішити цю проблему самотужки в хороброї дівчинки не виходить: па їй банально не повірив, а інших знайомих у неї в околицях просто нема. Але, може, юний племінник Вандербільтів заслуговує на довіру?

Продовжувати читання “Міфопоетична премія. Гроза щурів та нахабних демонів” →

Книжковий Арсенал відклали до кінця червня, але діло його живе. В тому сенсі, що попри коронавірусну реальність напровесні суттєво більшає цікавих видавничих анонсів. От, назбирала трохи різного за перші півтора місяці.

Отже, що в нас вийшло, виходить, скоро вийде:

• Фабула видає букерівський роман Бернардін Еварісто

• КСД добиває-таки (так, аж не віриться) “Неаполітанську тетралогію” Елени Ферранте (треба вже за другу книжку братися, тепер це можна сміливо робити)

• а ще – зненацька згадує про Джоан Гарріс

Продовжувати читання “Давні знайомі, лавреатки, птахи і кімоно. Вішлист середини весни” →

Перші три місяці цьогорічного читання минули в стараннях “Треба уникати надміру американських книжок, треба уникати надміру американських книжок!”. І якщо кілька років тому я просто “забанила” американське читання на кілька місяців, то цього року дозволила його, але з обмеженнями: щоб не більше за прочитані британські книжки плюс половина від прочитаних українських. Звучить химерно? Є таке. Зате поки що працює! Працює в тому сенсі, що я вже “під’їла” половину запасів британщини в домі й міцно присіла на Бук Бокс. Ну але в цій гонитві за британськими книжками знайшлося місце й іншим 12 країнам.

Чарівна 13-ка першого кварталу має отакий вигляд:

Продовжувати читання “Географія читання-2021. Перші три місяці” →

– Чай, сер.
– Чай?
– Чай. Якість чаю, який нам прислали, просто шокує.
– Смію нагадати вам, міс Армстронґ, що точиться війна.
– Мені всі так кажуть, але ця операція тримається на чаї.

Кейт Аткінсон написала роман про війну? Нічого несподіваного, в неї таких багато. Кейт Аткінсон написала роман про “людей слова”?І таке вже було. “Люди слова” в Аткінсон – це розвідники й контррозвідники? Ого, а з цього місця, будь ласка, докладніше!

І таки написала. “Розшифровка” – це ще один характерний для авторки “клаптиковий” британський-британський (аж чай з вух ллється) роман про… А про що власне? Про несподівані повороти й вибрики долі, про різницю між сказаним і почутим, про етику й естетику міфотворення, ну і про чай, само собою. Як жеж у воєнній Британії без чаю.

Джульєтті Армстронґ близько шістдесяти. Вона з’являється на сторінках, аби померти. Джульєтті Армстронґ під тридцятку. Вона з’являється на сторінках, щоб довести – життя після війни існує. Ну, начебто. Люди кажуть. Треба ще перевірити, бо часом здається, що війна не завершується ніколи, що вона як вчепилася пазурами “Батьківщина тебе потребує”, так і ніколи не відпустить. Це ж добре, коли тебе потребує Батьківщина? Це ж добре, коли бодай Батьківщина тебе потребує, хіба ні? Джульєтті Армстронґ вісімнадцять. Ось воно, нарешті! Вона з’являється на сторінках, щоб з головою бахнутися в пучину шпигунських ігор. З усім своїм здоровим вісімнадцятирічним цинізмом і дещо патологічним потягом до брехні. І в цю мить аж кортить викресати з читацьких долоньок полум’я: ура-ура, зараз буде цікаво! Цікаво буде. Але сильно не в тому сенсі, як можна було очікувати.

Продовжувати читання “Чай, абсурд, шпигунські ігри. “Розшифровка”” →

Попередній рік обійшовся без дайджестів про навколоблогові новини, але 2021-й якось бадьоріше почався. Тож коротенько (окей, в одному випадку – не дуже) про всяке різне й один наполеонівський план.

По-перше, я незчулася, як Міфопоетичне товариство тишком-нишком таки визначилося з переможцями за 2020-й рік. В дорослій категорії перемогла Теодора Ґосс (її збірку ретелінгів я минулого року встигла прочитати), в дитячій Юн Ха Лі (а от “Драконову перлину” не читаю, бо вперто сподіваюся на український переклад). Вітаємо переможців, бо шортлисти були насичені.

З інших номінантів я вже читала The Ten Thousand Doors of January (великий пост так і не написала, а коротенько про книжку є в одному зі звітів про “Зоряно-смугастий челендж“) та The Haunting of Tram Car 015 (теж є мінівідгук). Та й поміж нечитаним є цікаві варіанти.

І до свіжіших новин. Черговий сеанс Vaenn’s на виїзді – це коли прекрасні люди з БараБуки попросили написати до восьмого березня щось таке про сильних героїнь українського фентезі. От взяла й написала.

Продовжувати читання “Vaenn’s дайджест. Міфопоетична премія, фентезійні дівчата та велетенські BookBox-плани” →

Перші півтора місяці року минули, вже час придивлятися до книжкових новинок. І їх таки трохи є – до високого сезону далеченько, але дещо цікаве вже надрукували чи обіцяють ось-ось. Включно з довгоочікуваними продовженнями кількох книжкових циклів.

А власне:

• урааа, втілена няшність повертається. На питання, що краще: дракони чи чай – Кейті О’Ніл відповідає радикально. Все одразу. А Рідна Мова тим часом допомагає повернутися до світу тих самих чайних драконів.

• тоді як Наш Формат дає можливість дізнатися, чи всі революціонери обов’язково вічні. Тетралогія про Мару Барров в українському варіанті нарешті наблизилися до фіналу. Щоправда, там ще збірка оповідань є…

• а от #Книголав на лютий анонсував продовження пригод у світі пригноблених магів. Шкода тільки, що в українському перекладі назва другого тому загубила фірмову алітерацію.

Не продовження, але теж заманливі варіанти:

Продовжувати читання “Перший вішлист-2021: продовження, дракони, трилери та краї Європи” →

Нарешті мій дивний намір прочитати по книжці, де дія відбувається в кожному штаті США (й окрузі Колумбія – це вже сталося), дошкандибав до наступної позначки. На це пішло близько пів року (так, це я просто блогерка-равличок останнім часом) і далі… Далі буде ще повільніше, гадаю, бо більшість очевидних й поширених варіантів вже потрапили до скарбнички, а крім того я тут собі влаштувала “дієту” і дуже ретельно слідкую, аби відсоток американського читання більше в стратосферу не злітав. Енівей, сьогодні про ті п’ять штатів, котрі з’явилися на мапі нещодавно.

На мій подив, в сучасній американській жанровій літературі, штат Вашингтон – це ще не Нью-Йорк або Каліфорнія, але вже щось наближене. Принаймні, мені він в книжках торік траплявся знову й знову. Але першою такою книжкою, відколи я челендж започаткувала, був український переклад одного з романів Сари Джіо.

“Фіалки в березні” – це любовний роман, що заснув і побачив себе уві сні сімейною сагою. Від першого жанру книжка про особистісну кризу молодої письменниці, в котрої після успішного дебютного роману так і не виходить взятися за наступний, успадкувала граничну фабульність, неймовірну передбачуваність сюжетних поворотів та вкрай невиразно прописаних персонажів (дивовижно бідний, в поганому сенсі репортерський, стиль наразі залишимо на совісті дебютності). Від другого – традиційну для американської філґуд-прози “історичну” сюжетну лінію про загадкове зникнення молодої жінки, яку oh wait! щось пов’язує з головною героїнею. Таємниці виявляються не такими потаємними, як хотілося б, але один безсумнівний плюс в роману все ж таки є – авторка з превеликою любов’ю пише про природу й мешканців острова Бейнбридж. Й іноді навіть яскраво виходить – особливо, якщо поєднувати з переглядом Інстаграму української письменниці Олександри Орлової, котра також мешкає у Вашингтоні.

Далі майже безваріантно рухаємося на схід.

Продовжувати читання “Зоряно-смугастий челендж: 15 штатів в читацькому кошику” →