(Дисклеймер: ще один відгук, оригінал якого виходив для патронів мого блогу до появи українського видання – я читала книжку в оригіналі і з перекладом ще не знайома)

Минулорічний роман Вікторії Шваб – типова вправа з готики з усім набором обов’язкових елементів. А проте уважна до першоджерел, стильна й по-своєму щемлива.

Олівія Пріор – типова вікторіанська сирітка з вікторіанського сиротинця, хоча надворі вже не сильно вікторіанство (принаймні, в цьому дивному часопросторі існують автомобілі, а от з іншими благами цивілізації – не дуже). Та кілька моментів Олівію між іншими сирітками вирізняють: вона не може говорити, отже шанси на вдочеріння в неї мізерні; вона може комунікувати зі світом через малюнки, але кому це в сиротинці цікаво; у неї є скарб – материн щоденник, з якого можна зробити висновок, що сердешна поступово збожеволіла; а ще Олівія бачить привидів. І то в дуже неприємний спосіб. Отже в гувернантки з таким багажем точно не візьмуть, але без загадкового й похмурого маєтку ця історія не обійдеться – Олівія отримує листа від начебто рідного дядька, який давно шукав небогу й запрошує її до родового маєтку з пафосно-романтичною назвою “Галант”. От тільки по приїзді з’ясовується, що маєток ледь тримається купи, дядько Олівії – уже помер, а підозріло блідий кузен-спадкоємець аж ніяк не радий її бачити й щосили намагається випхати куди завгодно. Але Олівія впирається всіма ногами й руками. Вона нарешті опинилася в місці, де виросла її мати-втікачка. А ще – в маєтку достобіса привидів. То, може, ось він – шанс Олівії зустрітися з небіжчицею бодай отак?

Продовжувати читання “У затінку. “Галант”” →

Читацько-географічні успіхи за перші три місяці 2023 року в мене приблизно такі ж, як читацькі успіхи загалом – дуже, дуже скромні, але не встидні. Звісно, потяг до ескапістського читання призводить до впевненого домінування американських книжок (ну бо ескапую я специфічно), але прогулятися континентами таки вийшло. Окрім Африки, з африканською літературою традиційно біда (але я вже знаю, що зможе це виправити).

Отже першими на мапі з’явилися 12 країн, і це:

Продовжувати читання “Географія читання-23. Перший квартал” →

Цьогоріч у мене вийшов дуже емоційно проблемний січень, тому я так і не зробила один з обов’язкових підсумкових постів – про те, творчість яких саме жінок Гугл вшанував заставочками впродовж попереднього року. Ну але восьме березня – прекрасний день наздогнати цей борг. Отже, у 2022-му Гугл нам розповів/нагадав про:

• польську письменницю, перекладачку та борчиню за право дітей на освіту рідною мовою Марію Конопницьку. Її казки видавали українською, а вірші теж активно перекладали, а от щодо прозових творів для дорослих – не впевнена

• Анну Франк – підлітку, яка писала один з найвідоміших щоденників в історії світової літератури. Якщо не помиляюся, останнє (і то повне) видання “Щоденника” вийшло у Віваті кілька років тому

(у дудл вшита презентація, подивитися можна тут)

• малайзійську журналістку, колекціонерку, популяризаторку народного мистецтва та дитячу письменницю Азу Азіз

Продовжувати читання “Дудли-2022. Жінки-письменниці та їхні твори” →

Одна з тих речей, які мені нескінченно дивують у хорошому сенсі слова, – це те, що в нас продовжують видавати книжки, й то так активно, що я не встигаю за новинками. Окей, почасти це пов’язано з тим, що я наразі не купую паперові книжки, а в електронках виходить не все, й не все хочеться читати саме в такому форматі, але… ситуація класу “знову повітряна тривога, знову може прилетіти по сусідству, а ще тут книжечок на новий вішлист назбиралося” – це таки дуже дивний формат “ого!”. Але так, ого!

То що ж назбиралося?

З того, що вийшло чи вийде найближчим часом, мені дуже кортить прочитати:

• новий – кримський і постапокаліптичний роман Світлани Тараторіної, що уже на передпродажі у Віваті. Я приблизно уявляю, яким може бути “Дім солі” – і він точно стане дуже помітним узвишшям на українському фантастичному ландшафті

• оскільки останнім часом у мене перезавантажилася цікавість до фентезі з романтичними лініями (на дорослу, так би мовити, голову) – то цікаво надгризнути цикл про відьму та мисливця на відьом, який анонсувала РМ

• ну і якщо вже заговорили про романтику, то шож… на комікс про здорові стосунки між Персефоною та Гадесом (видає Віват) теж цікаво глянути

Продовжувати читання “Пірати, підлітки та кінець світу. Вішлист до дня народження” →

Щороку, обираючи ключові книжки серед усього прочитаного, я трохи варіюю критерії. “Найголовніші”. “Найцікавіші”. “Найзначущі”. “Найяскравіші”. І практично ніколи не “найкращі”, бо надто це вже аморфне визначення, яке вкрай рідко має якесь функціональне навантаження. І от коли я думала: а які саме книжки були для мене головними в тому химерному 2022-му – новий критерій знайшов мене сам. Ці книжки цього року – найчіплючіші. Не такі, що маслом по серцю розтікалися, але й не ті, що бісили. А ті, що в той чи інший спосіб бодай на трішечки виводили з апатії, чіпляли, змушували задуматися в несподіваному напрямку, щось примірити на себе, розглянути якийсь авторський прийом як засіб, що ним можна скористатися в майбутньому, підштовхували симпатизувати персонажам, до яких я зазвичай байдужа, нагадували, чому мені подобається таке й сяке. Це книжки, які не просто залишили по собі приємне враження, а запам’яталися чимось дуже конкретним. І чарівна двадцятка вийшла отака:

Продовжувати читання “Мій читацький-2022. Книжки року” →

Читацький 2022-й – це дуже химерний й дуже не-читацький рік, коли навіть вигадані світи стали кепським прихистком від реальності. Але, попри все, після першого весняного шоку мені вдалося так-сяк налагодити читання – не в звичних масштабах, та й читалося переважно щось таке, на чому легко сконцентрувати увагу: комікси, дитячі книжки, оповідання й короткі повісті, а ще – любовні романи, бо любовні романи – це той прекрасний жанр, де наприкінці в героїв обов’язково має бути все гаразд. Хай там як, але щось воно вийшло – трохи позорнувате, та яке вже є.

А далі – діаграми!

Продовжувати читання “Мій читацький 2022-й. Статистика, діаграми й топ видавництв” →

До кінця року лишився ще тиждень, але я сильно сумніваюся, що читатиму ще щось, окрім американських, українських чи британських книжок (ну хіба що на мене якась манґа з кущів вистрибне). Тому деякі читацькі результати року вже можна підписувати та здавати в архів.

Попри всі проблеми з читанням, з точки зору читацької географії цей рік був непоганим. Не вау, звісно, але 27 різних країн – пристойний результат. Досягався він, щоправда, не завжди конвенційними методами – часом я читала й позначала в прочитаному книжки-картинки для дошкільнят, бо їхні авторки – з далеких від нас й доволі екзотичних у читацькому плані країв. За останні пів року читання до мапи додалося тільки чотири нові позначки. І це в нас:

Продовжувати читання “Мій читацький-2022. Географія читання” →

Поки ми ловимо за хвіст електрику, світ собі живе й навіть роздає книжкові нагороди. Та навіть енергодієта не завадила мені поголосувати в Goodreads Choice Awards. Мої смаки дещо розійшлися із загальними, але серед книжок-номінанток цьогоріч було багацько тих, які я хотіла (або навіть встигла) прочитати, та й фінальні позиції моїх фавориток теж непогані. Тож вирішила зробити собі традиційний список на пам’ять, тільки цього разу – вже враховуючи результати.

Продовжувати читання “Goodreads Choice Awards-2022: переможці та мої книжки-фаворитки” →

Цьогоріч цей блог ледь тримається на поверхні, але все ж таки намагається вигребти в правильному напрямку. І оце лише під кінець жовтня я вперше наскладала книжковий вішлист. Якось так вийшло, що раніше в ньому просто не виникало потреби: на початку повномасштабного вторгнення книжки і не купувалися, й не видавалися, а коли книговидання трохи оклигало – я встигала одразу купити все потенційно цікаве і то переважно в електронках. Але за останні місяці ситуація трішки виправилась, а мене привалило нечитаними книжками, що змусило запровадити тимчасовий мораторій на букшопінг. А ніщо не сприяє бажанню купити книжечку так сильно, як обіцянка цього не робити.

Отже трішки бажаного таки назбиралося. Дещо вже вийшло (і я просто цього вчасно не помітила), дещо ще тільки вийде, а ще тут немає одного дуже довгоочікуваного видання, але про нього поки що тссс. А про що вже можна поговорити?

Про похмуре середньовічне фентезі із вайбами реальної історії, дуже гмгм своєрідними зомбаками (ммм, некроманти, люблю некромантів) та крилатими людьми від авторки “Леобургу” Ірини Грабовської.

Про спільну збірку проєкту “Фантастичні Talk (s)” – збірку повістей (судячи з обсягу книжки – це все ж не оповідання), дія яких відбувається в різні епохи української історії. Включно з майбутнім.

Про черговий країнознавчий нонфікшен від Віхоли – цього разу це розповідь про Швецію й розповідає про цю країну історикиня та перекладачка Юлія Юрчук.

А ще, а ще…

Продовжувати читання “Очікуване й неждане. Геловінський вішлист” →

Я вже не раз скаржилась, що з початком великої війни й вимушеним переселенням у мене, як і в багатьох, міцно відбило здатність концентруватися на об’ємних текстах. То рятувалась текстами або короткими, або з картинками, а за можливості – намагалася поєднувати. Та попри це виявилось, що за весну та літо мальописів прочиталося не аж так багато, але пачечка все одно вийшла солідна, до того ж там є й кілька неочікуваних варіантів. Головна сенсація – я почала читати манґу! (треба буде якось розповісти, чому читання манґи – це сенсація) Але попри те, що я чесно скриншотила цікаві сторінки й планувала нормальні випуски Графічної паузи, ніц з того не вийшло. То розкажу бодай отак – дайджестом, хай навіть з величезним запізненням.

Космічні пригоди

Здається, саме перший том “Саги” був першою ж книжкою, яку я прочитала від початку й до кінця за повномасштабного вторгнення (строго кажучи, перед тим я три тижні мучила “Позолочених вовків“, але я їх ще в Києві почала, “мучила” – то не перебільшення було). Читалася ця “Сага” дивно: з одного боку, там про війну, ще й описану так, що застрягає в горлі: ми так давно ворогуємо, проксі-конфлікти, це все політика, make family not war… місцями це було нестерпно огидно. Але з іншого – оця космічна проксі-війна з божевільними персонажами й ще божевільнішими пригодами сприймалася настільки відірваною від реальності, що в якийсь момент я струсила із себе трохи несправедливі асоціації, втягнулась і навіть розшукала другий том англійською. От тільки один момент й досі крає серце, й абстрагуватися від нього не виходить. Той, що про бебіситерку Ліщинки, якщо ви пам’ятаєте, в чому там особливість персонажки.

Продовжувати читання “Графічна пауза. #КороткоПро мої весну та літо в мальописах. Частина I” →

Якби ще рік тому мені сказали б, що читання більше 15 хвилин поспіль перетвориться на малопідйомний процес… мені було б дуже соромно. Але що поробиш – життя змінилось, читацькі звички також, але часом виникає потреба відшукати оту колишню затяту читачку. Щоб підготуватися до ефіру Фантастичних talk(s) про ключові фант’премії США (ви ж дивилися запис того ефіру?), довелося поставити апку з трекінгом читання, і я багато нила з цього приводу в твітері, але твітер для того й створено, щоби… Ну от, знов відволіклась. Апка виявилась корисною, я переконалася, що читати “для діла” – це дійсно мінімум три години на день, але на наступний день після ефіру радісно її знесла. А потім зрозуміла, що є свій шарм у таких штуках, і одночасно ж – зустріла посилання на український аналог таких програм, Rork.

Отже Rork – це дійсно аналог читацького щоденника, який дбайливо рахує прочитане, дозволяє додавати нотатки по ходу читання (в тому числі – у фотоваріанті, що властиво далеко не всім таким апкам), генерує календар читацьких успіхів, ще й дає можливість піддивитися, що читають інші користувачі. Зара’ коротенько розкажу й покажу, який це має вигляд.

Продовжувати читання “Перший погляд. Читацький застосунок Rork” →

Липень догоряє, час, мабуть, нарешті розповісти про найлітнішу книжку мого читацького сезону – красиве, але неочікувано бентежне в деяких дрібницях минулорічне видання про канікули по-польськи.

“Літо в Бескидах” позиціонують як артбук, і це головне, що про нього можна розказати. По-перше, по-друге й по-третє книжка дуже красива. Але то своєрідна краса. Марія Стшелецька розповідає не про одне, а про два літа в Бескидах: “колись” (сюжетна лінія школярки Терки за часів глибокого соціялізму) та “плюс-мінус зараз” (історія матері, яка намагається заохотити до радощів походів у гори дочку-(здається)-дошкільнятко). І от ілюстрації чудово працюють з цим сюжетним вододілом. Перша частина книжки – це соковитий плакатний соцреалізм, сторінки з інфографікою в дусі радянських дитячих атласів, ілюстрації під “найновіші художні ідеї 1960-х”, краса і сила, двома словами, але трохи своєрідні. А умовну сучасну частину супроводжує такий собі кондовий діджитал від кліпартів зорі століття та типових патернів до цифрових версій “оригамі”. А оскільки теми ілюстрацій не раз і не два збігаються – виходить дуже крутий і по-своєму гармонійний контраст.

Продовжувати читання “Одні гори, два літа. “Літо в Бескидах”” →