Торік я визначала ключову двадцятку серед прочитаного за 2022-й як “найчіплючіші книжки”, а якими були головні книжки 2023-го? Довго про це думала, і найкраще, що спало на думку, – “найчитацькіші”, тобто такі, які нагадували мені, чому я люблю читати й чому вподобую певні книжки, тоді як інші лишають мене байдужою чи в стані “нє, ну це прикольно, але…” А оці двадцять книжок мають свої “але”, проте дуже хутко змушують про них забути.
У цьому різномастому списку є наукпоп (причому лише український), є химерні книжки, що хитро піддивляються з високої полиці, є любовні романи, є старосвітське фентезі, а є й дуже сучасне, є здоровезні книжки, які складно втримати в руках, а є й повістинки-крихітки. Але знайомство з кожною було для мене дуже важливим.
Химерний читацький рік, коли я читала найменше за останнє десятиліття, лишився позаду. Не можу назвати його невдалим, адже із самими книжками все було дуже гаразд. А от із різноманіттям культур і жанрів – значно гірше. Хай там як, а 19 різних країн – це сумно, але й не сказати, що дуже ганебно.
Після першого читацького кварталу 2023 року на мапі з’явилися 12 країн, а потім… я мапи не робила, бо в тому було мало сенсу +2 країни, +1 країна… Якось не тойво. Ну а тепер з’ясувалося, що за дев’ять місяців таких нових країн вийшло тільки сім. Деякі – несподівані, і навпаки – це чи не перший рік за весь час, що я стежу за цієї статистикою, коли на мапі, скажімо, не загорілася Польща. Соромно, оцього вже року постараюся виправитися.
Останнім часом спіймала себе на тому, що в мене дуже повільно поповнюється список книжок, який раніше раз на півтора-два місяці перетворювався на пост-вішлист у блозі. Але ж виходить дуже багато чудових книжок, як так? А все виявилося просто – у мене трішки змінилися звички. По-перше, я почала частіше купувати одразу електронки в тих видавництв, які з ними не баряться, по-друге, помітну частину книжкових забаганок передзамовляю. Тобто, у вішлист їх наче не внесеш – це ж книжки, які _вже_ куплені, але так трохи нечесно: це ж не просто бажані книжки, а такі, де я взагалі не сумніваюся, чи точно вони мені потрібні. Тому вирішила десь раз на пів року робити отакий “вішлист з гарантією” і розповідати про свої передзамовлення.
І сьогодні про 17 перших ластівок – 15 українських видань і два англомовних.
На те, щоб підчитати першу порцію книжок, згрупованих за кольорами обкладинок, у мене пішов майже місяць, та й те… не без сюрпризів. Про сюрпризи і несподівані рішення трохи згодом, а поки що – про початок експерименту “прочитай те, що є в домі, але так, щоб було не нудно”.
Що ж, дещо прочиталося. І що то було? Сім книжок, серед яких – два графічні романи, одна збірка оповідань і жанрова проза до кольору до вибору.
Читацько-географічні успіхи за перші три місяці 2023 року в мене приблизно такі ж, як читацькі успіхи загалом – дуже, дуже скромні, але не встидні. Звісно, потяг до ескапістського читання призводить до впевненого домінування американських книжок (ну бо ескапую я специфічно), але прогулятися континентами таки вийшло. Окрім Африки, з африканською літературою традиційно біда (але я вже знаю, що зможе це виправити).
Щороку, обираючи ключові книжки серед усього прочитаного, я трохи варіюю критерії. “Найголовніші”. “Найцікавіші”. “Найзначущі”. “Найяскравіші”. І практично ніколи не “найкращі”, бо надто це вже аморфне визначення, яке вкрай рідко має якесь функціональне навантаження. І от коли я думала: а які саме книжки були для мене головними в тому химерному 2022-му – новий критерій знайшов мене сам. Ці книжки цього року – найчіплючіші. Не такі, що маслом по серцю розтікалися, але й не ті, що бісили. А ті, що в той чи інший спосіб бодай на трішечки виводили з апатії, чіпляли, змушували задуматися в несподіваному напрямку, щось примірити на себе, розглянути якийсь авторський прийом як засіб, що ним можна скористатися в майбутньому, підштовхували симпатизувати персонажам, до яких я зазвичай байдужа, нагадували, чому мені подобається таке й сяке. Це книжки, які не просто залишили по собі приємне враження, а запам’яталися чимось дуже конкретним. І чарівна двадцятка вийшла отака:
Читацький 2022-й – це дуже химерний й дуже не-читацький рік, коли навіть вигадані світи стали кепським прихистком від реальності. Але, попри все, після першого весняного шоку мені вдалося так-сяк налагодити читання – не в звичних масштабах, та й читалося переважно щось таке, на чому легко сконцентрувати увагу: комікси, дитячі книжки, оповідання й короткі повісті, а ще – любовні романи, бо любовні романи – це той прекрасний жанр, де наприкінці в героїв обов’язково має бути все гаразд. Хай там як, але щось воно вийшло – трохи позорнувате, та яке вже є.
До кінця року лишився ще тиждень, але я сильно сумніваюся, що читатиму ще щось, окрім американських, українських чи британських книжок (ну хіба що на мене якась манґа з кущів вистрибне). Тому деякі читацькі результати року вже можна підписувати та здавати в архів.
Попри всі проблеми з читанням, з точки зору читацької географії цей рік був непоганим. Не вау, звісно, але 27 різних країн – пристойний результат. Досягався він, щоправда, не завжди конвенційними методами – часом я читала й позначала в прочитаному книжки-картинки для дошкільнят, бо їхні авторки – з далеких від нас й доволі екзотичних у читацькому плані країв. За останні пів року читання до мапи додалося тільки чотири нові позначки. І це в нас:
Поки ми ловимо за хвіст електрику, світ собі живе й навіть роздає книжкові нагороди. Та навіть енергодієта не завадила мені поголосувати в Goodreads Choice Awards. Мої смаки дещо розійшлися із загальними, але серед книжок-номінанток цьогоріч було багацько тих, які я хотіла (або навіть встигла) прочитати, та й фінальні позиції моїх фавориток теж непогані. Тож вирішила зробити собі традиційний список на пам’ять, тільки цього разу – вже враховуючи результати.
Цьогоріч цей блог ледь тримається на поверхні, але все ж таки намагається вигребти в правильному напрямку. І оце лише під кінець жовтня я вперше наскладала книжковий вішлист. Якось так вийшло, що раніше в ньому просто не виникало потреби: на початку повномасштабного вторгнення книжки і не купувалися, й не видавалися, а коли книговидання трохи оклигало – я встигала одразу купити все потенційно цікаве і то переважно в електронках. Але за останні місяці ситуація трішки виправилась, а мене привалило нечитаними книжками, що змусило запровадити тимчасовий мораторій на букшопінг. А ніщо не сприяє бажанню купити книжечку так сильно, як обіцянка цього не робити.
Отже трішки бажаного таки назбиралося. Дещо вже вийшло (і я просто цього вчасно не помітила), дещо ще тільки вийде, а ще тут немає одного дуже довгоочікуваного видання, але про нього поки що тссс. А про що вже можна поговорити?
Про похмуре середньовічне фентезі із вайбами реальної історії, дуже гмгм своєрідними зомбаками (ммм, некроманти, люблю некромантів) та крилатими людьми від авторки “Леобургу” Ірини Грабовської.
Про спільну збірку проєкту “Фантастичні Talk (s)” – збірку повістей (судячи з обсягу книжки – це все ж не оповідання), дія яких відбувається в різні епохи української історії. Включно з майбутнім.
Про черговий країнознавчий нонфікшен від Віхоли – цього разу це розповідь про Швецію й розповідає про цю країну історикиня та перекладачка Юлія Юрчук.
Я вже не раз скаржилась, що з початком великої війни й вимушеним переселенням у мене, як і в багатьох, міцно відбило здатність концентруватися на об’ємних текстах. То рятувалась текстами або короткими, або з картинками, а за можливості – намагалася поєднувати. Та попри це виявилось, що за весну та літо мальописів прочиталося не аж так багато, але пачечка все одно вийшла солідна, до того ж там є й кілька неочікуваних варіантів. Головна сенсація – я почала читати манґу! (треба буде якось розповісти, чому читання манґи – це сенсація) Але попри те, що я чесно скриншотила цікаві сторінки й планувала нормальні випуски Графічної паузи, ніц з того не вийшло. То розкажу бодай отак – дайджестом, хай навіть з величезним запізненням.
Космічні пригоди
Здається, саме перший том “Саги” був першою ж книжкою, яку я прочитала від початку й до кінця за повномасштабного вторгнення (строго кажучи, перед тим я три тижні мучила “Позолочених вовків“, але я їх ще в Києві почала, “мучила” – то не перебільшення було). Читалася ця “Сага” дивно: з одного боку, там про війну, ще й описану так, що застрягає в горлі: ми так давно ворогуємо, проксі-конфлікти, це все політика, make family not war… місцями це було нестерпно огидно. Але з іншого – оця космічна проксі-війна з божевільними персонажами й ще божевільнішими пригодами сприймалася настільки відірваною від реальності, що в якийсь момент я струсила із себе трохи несправедливі асоціації, втягнулась і навіть розшукала другий том англійською. От тільки один момент й досі крає серце, й абстрагуватися від нього не виходить. Той, що про бебіситерку Ліщинки, якщо ви пам’ятаєте, в чому там особливість персонажки.
Я давно звернула увагу, що однією з найпривабливіших рис книжок, де серед героїв трапляються любителі читання, є те, що завдяки ним можна поповнити свій список “Хочу прочитати”. Але не тільки. Уже багато років я уважно придивляюся до того, що саме читають персонажі, бо це один з простих способів охарактеризувати героя чи героїню: підкреслити мрійливість, практичність чи заклопотаність, з мінімумом зусиль розказати про її/його освіту чи коло інтересів, часом – позначити соціальну страту або вихід за її межі. Та чомусь ніколи не вистачало терпіння не просто ставити “пташечки” подумки, а й робити з цього щось довговічніше, навроді популярних в англомовному світі списків “Усі книжки, які читала в кадрі Рорі Ґілмор”. Аж тут мені одна за одною зустрілися кілька книжок про затятих читачок, і на третій я здалася й вирішила робити закладки. А коли дочитала – ідея про тематичні добірки в блозі напросилась вже сама.
Що за книжка: “Повільне горіння” Поли Гоукінз – черговий для авторки трилер про нещасних жінок.
Що за героїня: пенсіонерка Ірен, яка часом губиться в реальності, часом – допитливо придивляється до сусідського життя, і завжди – ковтає книжку за книжкою.
“Ірен зі свого місця не могла розібрати назви на корінцях, і це її дратувало. Вона мало що любила більше, ніж добренько роздивитися чиїсь книжки, хоча зараз явно не найкращий час”.
Якби ще рік тому мені сказали б, що читання більше 15 хвилин поспіль перетвориться на малопідйомний процес… мені було б дуже соромно. Але що поробиш – життя змінилось, читацькі звички також, але часом виникає потреба відшукати оту колишню затяту читачку. Щоб підготуватися до ефіру Фантастичних talk(s) про ключові фант’премії США (ви ж дивилися запис того ефіру?), довелося поставити апку з трекінгом читання, і я багато нила з цього приводу в твітері, але твітер для того й створено, щоби… Ну от, знов відволіклась. Апка виявилась корисною, я переконалася, що читати “для діла” – це дійсно мінімум три години на день, але на наступний день після ефіру радісно її знесла. А потім зрозуміла, що є свій шарм у таких штуках, і одночасно ж – зустріла посилання на український аналог таких програм, Rork.
Отже Rork – це дійсно аналог читацького щоденника, який дбайливо рахує прочитане, дозволяє додавати нотатки по ходу читання (в тому числі – у фотоваріанті, що властиво далеко не всім таким апкам), генерує календар читацьких успіхів, ще й дає можливість піддивитися, що читають інші користувачі. Зара’ коротенько розкажу й покажу, який це має вигляд.
Із середини весни читанням вже пішло бадьоріше (шкода, що з писанням до блогу це поки що не працює), і на мапу читаного це теж вплинуло. До попередньої версіїдодалося дев’ять країн. А ще – сталося те, на що не кожного року вистачає сил і наснаги – уперше за довго-довго-довго за шість місяців читацького року кольорові плями з’явилися на всіх континентах (окрім Антарктиди, а мемуари полярників, раптом що, можна зарахувати в літературу Антарктиди?).
Останнім часом дедалі більше видавництв надають можливість читати електронні версії їхніх книжок безкоштовно або за символічні гроші. Подеколи це роблять через підписні сервіси. Таких книжок вже чимало, й серед них можна розгубитися. Тому вирішила зробити кілька добірок з уже готовими відгуками на безкоштовне читання, а згодом, можливо, робитиму дайджести мінівідгуків на те, що читаю зараз сама.
Сьогодні – про кілька знайомих мені книжок, які можна прочитати в застосунку Лібраріуса.
Vaenn's Bookblog 