Ерзулі не в раю. The Sandman Universe: перший том House of Whispers

Ідея взяти і ще трішечки розширити всесвіт “Сендмена” минулого року гримнула добряче. До неї ставилися по-всякому, а я її всіляко вітала з простої причини – до числа запрошених авторів потрапила Нало Гопкінсон, а Гопкінсон – це завжди цікаво. І от нарешті дочекалася першого повновісного тому її House of Whispers і побігла читати. Але спочатку треба було продертися через вступну частину.

43097798

Парасолькова графічна новела (власне The Sandman Universe) мені категорично не зайшла. Зрозуміло, що тяжко бути оупенінгом одразу для чотирьох лінійок, але це було таке типове враження: хто ви, люди, чому ви зайшли до всесвіту Сендмена в брудному взутті і що збираєтеся тут робити? – плюс ще й спойлерів нахапалася. Розмова про те: нафіга тобі, Ксеню, читати розширення, коли в тебе в активі прочитаного всього лише два томи Сендмена – є непродуктивною, зате має відповідь. Довелося згадати, що мені подобається Гопкінсон, і саме на неї я сюди і прийшла.

(PS: окей, це все одно було доволі красиво плюс знайомі персонажі плюс оця-от героїня сусіднього проєкту здалася симпатичною, може, ще про неї почитаю)

img_0563

А от “Дім шепотів” – інша справа. Не був би він частиною цього всесвіту – зайшов би взагалі з піснями, але поряд с Ґеймановими текст, затекст, підтекст та контекст все ж таки здаються надто простенькими і однозначними, хоча також мають свої смаколики.

img_0564

Починається все це щастя, як поганенький анекдот: “Заходить якось Ерзулі до царства Морфея…”. Не з власної волі заходить, а рифтом принесло, і повернутися б рада, але вороги не пускають. І що тут у нас є?

Продовжувати читання “Ерзулі не в раю. The Sandman Universe: перший том House of Whispers”

Вікторіанський нуар з рогами та крильцями. Carnival Row

Анонси нових серіалів я зазвичай розподіляю на два стосики: “можна глянути”  та “можна й пережити”. Але іноді бувають і виключення. Похмурий квазіовікторіанський стімпанк. Політичний детектив. С соціалкою, жіночим питанням та проблемами ідентичності. З ельфами феями. Це що – все мені? У мене ж день народження пів року тому минув, невже таке буває?

maxresdefault

Більше за Carnival Row я цього року чекала тільки на екранізацію Good Omens. “Передвісники” принесли із собою дистильований захват. З “Карнавальним провулком” ситуація трохи інакша – інший жанр, принципово інша стилістика й інакший настрій. Хоча в цілому обидва ці амазонівські шоу мають спільний мотив – “Людяність, з чого вона складається і чого вона варта”.

Отже Carnival Row виявився всім тим, що нам обіцяв. Океанія завжди вою… Ні, не так. Люди вже давно зацікавилися далекими землями, населеними… скажімо так, не людьми. Тільки цікавість ця мала різний масштаб та практичне втілення. Близько семи років тому республіка Бург остаточно програла війну за віддалені колонії таємничому Пакту. Програли й програли, відступили й відступили. Але є одне але – війська Пакту очищують завойовані території від колишніх прибічників Бургу, і той накриває хвиля біженців. Отака у нас експозиція.

5yt46ox6k0k31

Сюжетоутворюючі герої серіалу – це фея-біженка Віньєтт, яка багато років була провідницею втікачів, але все одно мусить відпрацювати свій “переплив” до Бургу, та її колишній коханець Райкрофт Філострат – ветеран війни з бурзького боку, котрий нині працює в поліції і є одним з небагатьох представників влади, хто хоч трохи враховує інтереси вимушених мігрантів. Але окрім тих тут ще є багато людей та не-людей: аристократи і злидарі, політики і повії, бандити і багатії, священники і жриці, імпресаріо кобольдської трупи та моторошна провидиця – і з усіма ними не занудьгуєш.

Плюсів у серіалу багацько.

Продовжувати читання “Вікторіанський нуар з рогами та крильцями. Carnival Row”

Дитяча хвилинка. Harriet the Invincible

Що робити, якщо ви читали “Принцеса + Принцеса” і вам здалося, що комікс якось надто швидко закінчився? Чи якщо вам подобаються ретелінги і хотілося б частіше читати кумедні перекази улюблених казок? Чи ви фанатієте від гризунів і теж вірите, що маленькі пухнастики ще зможуть врятувати нам всім світ? Відповідь на всі ці питання ще кілька років тому дала американська письменниця й ілюстраторка Урсула Вернон. Вона написала казку про відважну принцесу з поважного хом’яцького роду. А потім ще одну. І ще. І от нині їх вже шість. Але сьогодні – лише про першеньку.

DSCN9805

Колись давно у далекому королівстві народилася довгоочікувана спадкоємиця трону – премила принцеса Гаррієт. Подальші події спрогнозувати не складно: на хрестини забули запросити злу фею-щурицю, прокляття, вере… ні, не веретено, колесо, ні, не від прядки, звичайне хом’ячине колесо – і всі обов’язкові діла. У свій дванадцятий день народження принцеса мусить заснути вічним сном, поки принц її не розбудить. Що буде після – всі знають заздалегідь. Але що має бути перед тим?

Любов до Harriet the Invincible спіткала мене на третій сторінці. Оцій.

Продовжувати читання “Дитяча хвилинка. Harriet the Invincible”

Форум наближається, Форум наближається! Проміжний вішлист до книжкового свята

Сьогодні я купила уже навіть зворотній “форумний” квиток і остаточно усвідомила: а Форум вже близенько! Що це означає на практиці? Квитки вже є. По-друге, треба скласти реалістичну програму відвідування заходів. По-третє, узгодити розклади з друзями та знайомцями. В-четверте… О! Давно я вішлист не оновлювала!

Насправді, не дуже давно – трохи більше місяця минуло – але відтоді з’явилося стільки смаковитих анонсів, що аж очі пече, а картка нервово тремтить в гаманці. Упевнена, що це ще не всі цікаві новинки, але вже треба ділитися, бо інакше список надто довгим вийде. Нині в ньому 15 дуже різних книжок.

Наприклад, мій найулюбленіший роман Джоанн Гарріс. Нарешті! Трохи про цю книжку та докладно, про те, чому я люблю цю письменницю – можна дізнатися отут.

51874_91494

А якщо ми вже говоримо про історичні романи, то Віват видає один з наймодніших американських зразків жанру 2017 року. “Перш ніж ми стали вашими” – це проговорення тих болючих сторінок історії, що стосуються практики не дуже законних і не дуже етичних усиновлень дітлахів з бідних сімей забезпеченими родинами. Читали “Сирітський потяг“? Сюжетні обставини трохи схожі, але тут є свої родзинки.

67471975_2291419231121942_8021005210879000576_n

А у ВСЛ виходить довгоочікуваний новий історичний роман Елізабет Ґілберт. Публіцистику я її не читала, а от “Природа всіх речей” – це довічна любов.

misto_divchat_cover

Що у нас далі? Новий фентезійний роман Наталії Матолінець. Мені в “Гессі” сильно недодали таємничої академії для юних інкарнацій богів, тут оцього має бути багато.

47302504._SX318_

Продовжувати читання “Форум наближається, Форум наближається! Проміжний вішлист до книжкового свята”

Графічна пауза. Чарівна шаль та умоглядна Індія

Мій досвід коміксочитання поділяється на кілька умовних колекцій: супергероїка (здається, найменша), фентезі, містика, тревелоги, історично-травматичні, підлітково-ідентифікаційні тощо. Є в цьому щось трохи несподіване, але отак і є: графічні романи про підлітків-мігрантів, що шукають своє місце чи то в новому, чи то в старому світі, трапляються доволі часто. І за одним з таких я полювала мало не два роки.

DSCN9763

Ніді Чанані – доволі відома каліфорнійська художниця-коміксистка. Проте “Пашміна” – це її перший сольний графічний роман. І визначальними для нього є дві риси: автобіографічність та дебютність.

DSCN9773

Головна героїня “Пашміни” – каліфорнійська (я ж казала!) тінейджерка Пріянка, чия мама колись давно приїхала з Індії. Прі не любить, коли її називають на повне ім’я, коли її дражнять в школі, бо вдягається по-бідному,  та коли мама відмовляється ділитися секретами з минулого. Прі любить пиріжки-самоси, малювати комікси та дядька Джатина – маминого давнього друга, котрий грає в житті дівчинки батьківську роль. Але дядечкова дружина несподівано вагітніє і Пріянкине життя летить шкереберть.

Продовжувати читання “Графічна пауза. Чарівна шаль та умоглядна Індія”

5 причин любити “Барраярську сагу”

Десь навесні я була ділилася теплими почуттями до свого улюбленого урбан-фентезійного циклу. Відтоді рубрика 5 причин любити трохи занепала, але це ж не причина відмовлятися від такого зручного формату! Сьогодні будемо його реанімувати. Цього разу розповім про свою улюблену м’яку фантастику. Вона ж безбашенна космоопера з кровіщою та інтригами, “мелодрама в скафандрі”, пародія на десяток жанрів і парад дивних, стрьомних і дуже прикольних героїв.

Барраярська сага” (вона ж – “Сага про Воркосиганів“) Лоїс МакМастер Буджолд – це такий нефіговий стовп американської соціальної фантастики з купою галузевих премій. Так, все, що я казала про космооперу і кровіщу – в силі. Просто тут дуже багато книжок (на сьогодні – 15 романів, кілька повістей та авторська збірка оповідань), а ці книжки – доста різні за жанрами, фантастичними напрямками, інтонацією та настроєм. Перша книжка, “Скалки честі“, вийшла вже далекого 1986 року і – увага, майже не спойлер! – наскрізний герой всієї саги в ній ще навіть на світ не з’явився. Щойно з’явиться у другій, але за хронологією написання вона, здається, еее дев’ята? Не зважайте, там трохи “все складно”, але сама велика історія доволі струнка, а головне – оповідає про направду цікавезний світ, де багато всякого різного. І оце різнобарв’я неабияк підживлює мою читацьку любов. Причин загалом багацько, але традиційно зупинюся на п’яти.

Причина перша – розмаїття цивілізацій

Попри таку конкретну назву “Барраярська сага” розповідає про численні світи. Земляни давно розселилися галактикою – настільки, що колоністи в різних її частинах вже встигли солідно змінитися, а в окремих випадках – серйозно здичавіти. Власне, старт усій сазі дає конфлікт двох таких “дочірніх” цивілізацій. Одна сторона конфлікту – Колонія Бета, така собі біопанкова утопія з обмеженими ресурсами й необмеженими людськими можливостями. Інша – Барраяр – вкрай мілітаризований світ скаженого патріархату, що тривалий час лишався відрізаним від решти Всесвіту – кротовина схлопнулася. “Скалки честі” якраз розповідають про розвеселий шлях до примирення двох ворогів – бетанської космодослідниці та пихатого барраярського аристократа з найвищої воїнської касти. Єп! Завершиться все весіллячком і вся ця довжезна історія тією чи іншою мірою торкатиметься їхнього спадкоємця, котрий разом з матінкою ще наведе такого шереху в цьому застарілому світі, що просто ой. Але двома цивілізаціями-антагоністками діло не обійдеться. Ще Буджолд розкаже про народ, який живе в невагомості (і тому відростив собі замість ніг ще одну пару рук), про космічний Афон, де живуть тільки чоловіки, а розмножуються за допомогою придбаних яйцеклітин, про нарвану імперію, що трохи (гаразд, не трохи) попливла глуздом на ґрунті генетичних експериментів, про піратський осередок, про свіжоколонізовані планети, про більш-менш звичайні краї і про ріднесеньку Землю також, але не дуже багато. І кожна цивілізація саги має свої особливості, що серйозно впливають на персонажів.

Продовжувати читання “5 причин любити “Барраярську сагу””

Діти, хащі й комунізм. “Таємниця проклятого лісу”

Після “Таємниці покинутого монастиря” польська письменниця Анна Каньтох отримала добрячий такий кредит моєї читацької довіри. Перша книжка про таємничі пригоди Ніни Панкович була одночасно і дуже-дуже олдскульною: грубезний роман, що спирається на кілька ніжок літературної традиції ХІХ століття (від роману виховання до готики та пригодницької герметики) – і свіжою, як вранішнє сонечко, бо слідує за основними трендами сучасної підліткової літератури – від уваги до психології вчорашньої дитини до вплетених в сюжет емансипаційних моментів. Плюс до всього там ще була небанальна локація – ранньо-соціалістична Польща, з бідністю, суспільною параноєю і спробами вберегти основи ідентичності від комуністичної загрози. Коротше кажучи, перша книжка була у своїй ніші була прекрасною. І друга пішла за нею майже слід в слід, але уже в інший бік.

img_0507

Від завершення попередньої книжки минуло два місяці, і життя Ніни Панкович, на перший погляд, повернулося до звичного русла: родина, навчання, жодних янголів в околицях. Але, по-перше, Ніна все ще відчуває в собі дивну й неприємну силу, контролювати яку дівчина так і не навчилася. По-друге, одного нечудового дня до школи прийшла дивна парочка і забрала Ніну та ще одного хлопака із собою. З батьками домовлено, речі спаковано і от уже нашу героїню, не питаючись згоди, завозять кудись у нетрі Біловезької пущі. А там посеред лісу причаївся дивний табір-Інститут на території колишнього військового об’єкту, у якому ВОНИ (комуністи, хто ж іще) зібрали з усієї країни дітей, які могли контактувати з янголами. Чого ВОНИ хочуть? Що означають коди, що їх присвоюють кожній дитини? Чи можна довіряти симпатичному поручнику Лису – він дуже милий, хоча й комуніст. За що отримують страхітливу “червону картку”? До якого трудового загону пристати, щоб Ніні та її друзям за Маркотами простіше було розкривати навколишні таємниці? Хто ховається в тумані? І що в біса трапилося в поближньому закинутому селі?

Продовжувати читання “Діти, хащі й комунізм. “Таємниця проклятого лісу””

Принцеси на подіумі. Disney Designer Premiere Series

Нещодавно на ФБ-сторінці блогу зайшла мова про колекційні ляльки-“діснейки” – власний продукт дизайнерів корпорації. З ігровими ляльками там все складно – частково їх робить сам Disney (мої Анна та Моана – якраз з таких), є релізи від  Mattel (на кілька років королі барбєй втрачали ліцензію, але вже передомовилися) та Hasbro. Але окрім іграшок для дітей корпорація має напрямок “для дорослих і небідних людей”. Переважно йдеться про тих-таки принцес, але дуже по-багатому.

Колекційок від Діснея багацько, вони об’єднуються в проміжні колекції, що існують в двох варіантах – 12-дюймові ляльки (як барбі та діснеївські ігровушки) та 17-дюймові – розкішні статуетки з категорії “Поставити на столик і милуватися”. Зібрати інформацію про всі релізи дуже непросто. Тому поки я її по крихітці накопичую – вирішила розповідати про чітко оформлені лінійки з граничною кількістю ляльок і спільною ідеєю. І почну із серії “Прем’єра“.

Premiere Series cover

Ідея була проста й елегантна – взяти кілька найвідоміших мультфільмів та переосмислити образи головних героїнь в дусі року прем’єри кожного. Для принцесової ери найзолотішою добою є друга половина 1980-х-1990-ті. Тож не дивно, що половина релізів відсилає до цього періоду. Але є трохи ретро-ретро і є Тіана, яка відповідає за моду початку ХХІ століття.

Продовжувати читання “Принцеси на подіумі. Disney Designer Premiere Series”

Дзеркальце, дзеркальце. Дитячий нонфікшен про видатних жінок

Практично кожна книжка заслуговує на розлогий окремішній відгук. Але є й такі, що аж просяться “Порівняй нас!”. Час від часу я пишу “спільні” відгуки на дві-три книжки, що їх об’єднує вузький жанр чи тема/проблема. Та іноді цікаво саме порівняти. І от для таких випадків слугуватиме нова рубричка “Дзеркальце, дзеркальце” (так, саме те, що на стіні). Час від часу я порівнюватиму подібні книжки – скажімо, максимально наближені за проблематикою, або історичні романи, що розповідають про одні й ті ж самі події, або (назва зобов’язує) ретелінги однієї і тіє ж казки. Але найпростіше порівнювати нехудожні книжки на одну тему. З цього і почну. Сьогодні в дзеркальце подивляться дві книжки про великих жінок – український проєкт та міжнародний.

DSCN9716

У випадку з цими двома виданнями порівняння не просто напрошується саме. Воно підкрадається посеред ночі, сідає на голову і тихо шепоче на вухо: “Невже думала уникнути?”. Та куди ж мені!

Казки на ніч для дівчат-бунтарок” – це всесвітньовідомий концепт-проєкт з категорії “Він підірвав Кікстартер!”. Створені Еленою Фавіллі та Франческою Кавалло короткі історії про сто видатних жінок викладені у форматі казок на ніч. Особливостями проєкту є власне оповідна інтонація, добір героїнь (дуже широкий) та розмаїття ілюстрацій – для книжки малювали близько шістдесяти різних художниць з усього світу. “Це зробила вона” – концептуально подібний проєкт, але суто український – лише українські героїні, лише українські автори та художники. До того ж всі есеї писали різні люди і створювали до них ілюстрації так само. І це теж відіграє свою роль. Кожен з проєктів має продовження, але я з ними ще не знайома, тож спиратимуся лише на перші “серії”.

Про загальний підхід. Порівнювати ці дві книжки з точки зору “А про кого вона” доволі складно. Адже в цьому випадку західне видання має очевидну конкурентну перевагу – там і героїнь вдвічі більше, і вибір набагато ширший. Але це умовно слабке місце. По-перше, “Це зробила вона” виграє на полі емоційних інвестицій – про своїх цікавіше. По-друге, добір героїнь, схоже, відбувався за принципом значущості – історичної, культурної, політичної. Фактично, ідеться про те, щоби показати, чим славні українки. У “Дівчатах-бунтарках” різнобарв’я буяє за радше за принципом – “Ви навіть не уявляєте, чим можуть займатися дівчата!”. Тому поряд з письменницями, науковицями та політикинями, тут є піратки (дві), татуювальниця, серфінгістка. Загалом складається враження, що в українській книжці більше культурних діячок, в американській – більше громадських активісток (це сильний момент – особливо, коли йдеться про освітні чи екологічні ініціативи в далеких країнах), спортсменок та жінок, які реалізувалися в бізнесовій чи прикладній сфері (від телекухарки Джулії Чайлд до модельєрки Коко Шанель). Цікаво вийшло і з диверсифікацією: для українського проєкту залучали численних жінок “українського походження”, в американському – пряма diversity з героїнями з Африки, Латинської Америки, Азії чи позначкою “перша/найвідоміша афроамериканка в своїй сфері”.

Продовжувати читання “Дзеркальце, дзеркальце. Дитячий нонфікшен про видатних жінок”

До іншого світу і назад. “Кишеньковий мандруарій”

Літо – це той час, коли нестерпно тягне у мандри, але далеко не завжди виходить цей потяг реалізувати. Я цьогоріч застрягла у Києві і подорожую виключно віртуально. А тут, як і завше, дуже книжки помічні. От сьогодні йтиметься про типову літньо-мандрівну книжку – збірку фантастичних оповідань про неймовірний транспорт.

img_0415

Кишеньковий мандруарій” – це збірка оповідань українських фантастів, укладена під егідою “Зоряної Фортеці“. (Мікродовідка: “ЗФ” – це літературне об’єднання, що зокрема проводить самосудні тематичні конкурси фантастичної малої прози, на яких “виросло” чимало сучасних українських авторів.) І це дається взнаки. Чим “Мандруарій” радує одразу, так це цілісністю. Оповідань в збірці, як на 320 сторінок, багато – аж сімнадцять. Всі вони дуже різні – і стилістично, і настроєво, і тим, наскільки захопливим (чи ні) є сюжет – але дещо їх тримає укупі. По-перше, тема – більше, більше тематичних антологій богам тематичних антологій! По-друге, фокус. Більшість розміщених у збірці текстів об’єднує така собі… Старосвітська позитивність. Це трохи дивно, це трохи несучасно, окремі оповідання на шаленій швидкості минають станцію “Хіба зараз так пишуть?”, щоб пришвартуватися біля причалу “А що – таке нині ще читають?”, але разом ці тексти справляють єдине враження “Симпатичний олдскул”, навіть якщо ці дві ознаки необов’язково збігаються в одному оповіданні.

А є й інші об’єднуючі тренди:

Продовжувати читання “До іншого світу і назад. “Кишеньковий мандруарій””

Вісник екранізацій. Anne with an E (1 сезон)

Що з людьми Нетфлікс животворящій робе! Окей, в моєму випадку він “робе” два сезони Once Upon a Time за півтора тижні, але це радше акт провітрювання голови після здачі перекладу. Є там і не аж такі терапевтичні опції. Наприклад, ми лише оце зараз дісталися до нашумілої серіальної екранізації “Енн із Зелених Дахів“.

tv-anne-netflix-20170501

Якось так склалося, що раніше я не бачила жодної екранізації історії про те, як літня сестра з братом хотіли всиновити хлоп’я, щоб в роботі допомагало, а натомість отримали екзальтоване дівча з бурхливою фантазією. Навіть аніме пройшло повз. Тож за порівняно свіжу версію – перший сезон вийшов у 2017, третій потрапить в ефір за два місяці – бралася з незаплямованою уявою. Отримала трохи не те, чого очікувала. Більше і цікавіше.

MV5BZTFhODY4OWQtNjhhOS00ZDdlLWJkMTYtOTM1ODdlOTc0M2YwXkEyXkFqcGdeQXVyNTA0MDEwMjA@._V1_SY1000_SX1500_AL_

Не плюс, не мінус – просто особливість цього канадського шоу: це чергова екранізація. Тобто спроба розповісти знайому цільовій аудиторії історію по-своєму – з доповненими характерами, з ревізією настроїв, з доточуванням сюжету. Тут дуже багато “в книжці аж такого не було” і навіть настрій дещо інакший. Але таке воно вже. І по-своєму воно абсолютно прекрасне.

MV5BZTU4ZmRhN2ItMmNlYi00YmM5LTkwY2MtMGZiMjljMzZiMGZhXkEyXkFqcGdeQXVyNTA0MDEwMjA@._V1_SY1000_SX1500_AL_

До головних плюсів цієї серіальної версії, мабуть, треба віднести:

Продовжувати читання “Вісник екранізацій. Anne with an E (1 сезон)”

Перші ластівки. Вішлист за два місяці до Форуму

Від Книжкового арсеналу минуло вже майже два місяці, щонайменш половина придбаного за цієї оказії вже прочитана (цього року Ксеня молодчинка!) і до нас потроху насуває цунамі підфорумних новинок. Щоб напередодні не втопило в бажаннях – традиційно починаю складати вішлист заздалегідь, поки маленький. Тож сьогодні до нього потрапило тринадцять книжок – деякі вийшли під Арсенал і я просто не встигла їх спіймати тоді, деякі ось-ось потраплять в книгарні, але є й такі, що їх ще місяць почекати треба. І серед них – кілька абсолютно фантастичних анонсів.

Рубрику “Я так чекала, так чекала” відкриває другий роман Арундаті Рой. Єп, дякувати Видавництву Старого Лева, ми ось-ось побачимо “Міністерство граничного щастя“.

ministerstvo_hranychnoho_shchastya_cover

А от Віват зайшов з інших козирів. Як порадувати Ксеню? Видати ще щось з неовікторіанської готики. Цього разу – знаковий для піджанру текст. Вотерс незвична, цікава, яскрава і любить занурюватися в промовисті деталі приблизно так само, як Кейт Аткінсон. А от з гумором в неї дещо гірше, проте любимо ми її не за це. До речі, про те, що таке неовікторіанщина в літературі і за що її можна любити і ненавидіти я навесні писала до Літакценту. Про Сару Вотерс там теж трішки є.

66478874_2283365641927301_3607421221790023680_n

А КСД радує продовженням топового європейського циклу. Нарешті очікування винагороджені. До нас повертаються Ліла та Елена.

51416_90008

Продовжувати читання “Перші ластівки. Вішлист за два місяці до Форуму”

Нестерпна крихкість щастя. “Зруйнована гавань”

Я дуже давно хотіла почитати щось з детективів Тани Френч – років майже з десять. Але перший з російських перекладів, куди сунула носа, був епічно дивним, в оригіналі читати детективи я не люблю, тож чекала в моря погоди і нарешті дочекалася. Дочекалася і здивувалася. По-перше, бо українським дебютом знаної ірландської письменниці стала аж четверта книжка в циклі. Ні, зрадоньки тут нема, цикл – трохи умовний і об’єднує книжки один і той самий поліційний відділ, а не залізно наскрізні герої. По-друге, бо виявилося, що “Зруйнована гавань” – це не детектив. Хоча й про детективів та розслідування.

img_0399

У далекому передмісті Дубліна стався жахливий злочин – хтось вбив усю родину: чудову молоду пару та двійко їхніх янголят. Преса стає дибки, родичі в шоці, сусіди перелякані, співгромадяни прагнуть крові, а поліціанти сумовито усвідомлюють, що винуватця треба знайти “на вчора”, бо громадськість їх без солі й перцю зжере. Але з цим ділом все дуже непросто: передмістя, що заповідалося бути райським котеджним містечком на узбережжі, радше нагадує локацію для зйомок фільмів жахів, улік на місці злочину стільки, що історія не тримається купи (чи це кілька історій?), версія з маніяком звучить привабливо, але суспільно-безвідповідально, а ще з цією ідеальною родиною щось очевидно не те. Власне, щось не те тут і з детективом Майклом Кеннеді, причому “не тому” вже років майже тридцять, тож вони знайшли одне одного, але чи вийде тут щось на добре?

Типова детективна зав’язка “Зруйнованої гавані” обіцяє, власне, детектив. Але вже перші кількадесят сторінок доводять, що з жанром тут також все дуже непросто. Адже на ділі ця книжка – суміш сімейної драми та психологічного трилеру з домішками ну дуже ретельно прописаного поліційного роману. І всі ці інгредієнти ще й поєднуються в несподіваній пропорції, яка добряче впливала і на процес читання, і на враження від нього.

Продовжувати читання “Нестерпна крихкість щастя. “Зруйнована гавань””

Межа світів. “Міст у Терабітію”

Почнемо з маленького зізнання: я примудрилася пропустити “Міст у Терабітію“. Тобто, я знала, що це фільм, який подивилися всі мої знайомі, і він про дітей, котрі вигадують собі чарівний світ, а ще там наприкінці стається щось страшенно драматичне, від чого всі знайомі пустили сльозу. Трохи згодом дізналася, що фільм зняли за книжкою Кетрін Патерсон – однієї з чільних американських дитячих письменниць другої половини двадцятого століття. На цьому все. Я примудрилася дожити до порівняно поважних літ, так і не подивитися фільм і не нахапатися спойлерів. Тож за український переклад першоджерела бралася з чистим сумлінням та незаплямованими враженнями.

img_0335

Міст у Терабітію” розповідає про двох американських дітлахів, що живуть на початку 1970-х у вірджинській глибинці. Джесс – син фермерів, середня дитина в багатодітній родині (і єдиний хлопець поміж дівчат), який щодня порається по господарству, мріє стати найспритнішим бігуном на всі середні класи та потайки від усіх малює – а то навіть рідний батько подумає, що він гомік якийсь. Леслі – міська дитина, яку батьки-письменники завезли у глушину до привілля, свіжого повітря, парного молока і про що там ще небідний середній клас мріє, коли фантазує про ідеальне дитинство для своїх дітей. Діти ці дуже різні. І звісно, вони встигнуть і поворогувати, і подружитися, і навіть створити свій власний світ.

Читати старшу за мене дитячу класику – це дуже цікаве заняття. З одного боку давнішні тексти просто не можуть не застаріти – вони розповідають про вже не дуже актуальні реалії, вони повняться зневагою до жінок і дівчат (увага: побутова мізогінія цього тексту зумовлена не тільки і не стільки часом написання, скільки фігурою оповідача – для Джесса Леслі стала першою дівчинкою, в якій він роздивився людину, а не незбагненне нєчто, що псує йому життя), вони апелюють до світу, якого вже може не бути. З іншого боку, трохи застаріти – не означає зів’яти. Кетрін Патерсон більш як сорок років тому розповіла історію, що й понині актуальна – про самотність “білих ворон”, про шкільне цькування, про нерозуміння дорослими і нерозуміння дорослого світу, про дружбу, про силу фантазії, а ще – про горе та його переживання.

Ця книжка зіткана з контрастів, які показують майже підліткам, наскільки складно влаштований цей світ. На позір головний контраст – це похмурий і не дуже приязний реальний світ та казкова Терабітія, де майже завжди все правильно і майже завжди все можна полагодити. Але ще є інші такі різні світи.

Продовжувати читання “Межа світів. “Міст у Терабітію””

Графічна пауза. Твій дім – твоя в’язниця

Є такі видання, де в першу чергу важить соціальна складова і терапевтичний ефект. І їх дуже складно оцінювати з художньої точки зору, бо будь-яке “А чому так?” у власних же очах починає здаватися малахольною дріб’язковістю. Тому і писати про них дуже важко. Але треба. Тож спробую розповісти про яскраві особливості “першого в Україні коміксу про домашнє насилля”.

DSCN9509

Розквашене яблуко” – це коротка (56 сторінок лишень), але дуже концентрована історія про насилля в одній на позір щасливій та гармонійній родині. Вона – вчителює, заробляє трохи, дбає про чоловіка, дім та себе (приблизно в такому порядку). Він – десь там гарує, забезпечує родину і чекає на те, що кожне його бажання буде втілене ще до того, як навідає голову. У них все добре. Окрім того, що, коли недобре – погано стає лише одній стороні.

Продовжувати читання “Графічна пауза. Твій дім – твоя в’язниця”