Географія читання-2021. Перші три місяці

Перші три місяці цьогорічного читання минули в стараннях “Треба уникати надміру американських книжок, треба уникати надміру американських книжок!”. І якщо кілька років тому я просто “забанила” американське читання на кілька місяців, то цього року дозволила його, але з обмеженнями: щоб не більше за прочитані британські книжки плюс половина від прочитаних українських. Звучить химерно? Є таке. Зате поки що працює! Працює в тому сенсі, що я вже “під’їла” половину запасів британщини в домі й міцно присіла на Бук Бокс. Ну але в цій гонитві за британськими книжками знайшлося місце й іншим 12 країнам.

Чарівна 13-ка першого кварталу має отакий вигляд:

Продовжувати читання “Географія читання-2021. Перші три місяці”

Бібліотечка малої феміністки. Челсі-вок, 6. Дівчата за право вибору

Останнім часом впевнено більшає книжок, які відповідають на питання: “Як виховати дитину з профеміністичними поглядами?”. Навіть українською більшає, що не може не тішити. Деякі адресовані батькам – як вже майже легендарна “Люба Іджеавеле“, інші – це власне дитячі книжечки, які знайомлять з біографіями відомих жінок, розповідають про перебіг боротьби за права, пропонують різні сценарії дівочого емпаверменту тощо. Помітна частина таких видань – це все ж таки науково-популярний нонфікшен, але мене почали цікавити (наразі) нечисленні на нашому ринку художні твори. Торік одну з таких серій почав видавати Жорж. І одразу з козирів зайшов – тобто з книжки про британських суфражисток. Для молодшого й середнього шкільного віку – а чом би й ні.

Про жанр.Дівчата за право вибору” – це така собі премила й характерно молодшопідліткова повість про поворотне для дорослішання літо в житті 12-річної Поллі. Авторка дбайливо проводить героїню та читачів через низку виховних “чекпойнтів”, дозволяючи спостерігачам робити власні висновки. В кількох випадках Поллі вчиняє доволі по-дурному й зустрічається із закономірними наслідками. І навіть очікуваний для жанру щасливий фінал не створює враження цукеркового царства – протягом майже двох сотень сторінок головна героїня вчиться отому самому вмінню розрізняти те, що можеш змінити, і те, з чим на якийсь час треба змиритися.

Про сюжет. Надворі літо-1914, і життя Поллі просто не може не змінитися (вона ще просто не уявляє – наскільки). По-перше, її мама вагітна, й всі розповідають дівчинці, що тепер вона буде старшою сестричкою – та вона не впевнена, як до цього ставитися. По-друге, родина її найкращої подруги переїжджає до курортного містечка, і тепер Поллі в Лондоні сама-самісінька (не рахувати ж того противного Моріса з першого поверху, правильно?). По-третє, до квартири поверхом вище заїжджають нові сусідки, і тут раптом дві “старі діви” (тм) виявляються молодими й симпатичними жінками, які не приховують скандальну таємницю. Вайолет та Едвіна – суфражистки. І якщо Вайолет – прихильниця ненасильницького спротиву, то Едвіну щойно випустили зі в’язниці – на умовно-дострокових умовах, відновитися після голодування. Отак боротьба жінок за право голосувати, про яку Поллі досі чула переважно через невдоволене гмикання старших, отримує обличчя. А Поллі тепер має старших подруг, які не беруть її на кпини за мрію стати мандрівницею-дослідницею. Як і будь-яка неофітка, Поллі починає гарячково шукати способи прислужитися шляхетній справі. І виходить це в неї… по-всякому.

Продовжувати читання “Бібліотечка малої феміністки. Челсі-вок, 6. Дівчата за право вибору”

Чай, абсурд, шпигунські ігри. “Розшифровка”

– Чай, сер.
– Чай?
– Чай. Якість чаю, який нам прислали, просто шокує.
– Смію нагадати вам, міс Армстронґ, що точиться війна.
– Мені всі так кажуть, але ця операція тримається на чаї.

Кейт Аткінсон написала роман про війну? Нічого несподіваного, в неї таких багато. Кейт Аткінсон написала роман про “людей слова”?І таке вже було. “Люди слова” в Аткінсон – це розвідники й контррозвідники? Ого, а з цього місця, будь ласка, докладніше!

І таки написала. “Розшифровка” – це ще один характерний для авторки “клаптиковий” британський-британський (аж чай з вух ллється) роман про… А про що власне? Про несподівані повороти й вибрики долі, про різницю між сказаним і почутим, про етику й естетику міфотворення, ну і про чай, само собою. Як жеж у воєнній Британії без чаю.

Джульєтті Армстронґ близько шістдесяти. Вона з’являється на сторінках, аби померти. Джульєтті Армстронґ під тридцятку. Вона з’являється на сторінках, щоб довести – життя після війни існує. Ну, начебто. Люди кажуть. Треба ще перевірити, бо часом здається, що війна не завершується ніколи, що вона як вчепилася пазурами “Батьківщина тебе потребує”, так і ніколи не відпустить. Це ж добре, коли тебе потребує Батьківщина? Це ж добре, коли бодай Батьківщина тебе потребує, хіба ні? Джульєтті Армстронґ вісімнадцять. Ось воно, нарешті! Вона з’являється на сторінках, щоб з головою бахнутися в пучину шпигунських ігор. З усім своїм здоровим вісімнадцятирічним цинізмом і дещо патологічним потягом до брехні. І в цю мить аж кортить викресати з читацьких долоньок полум’я: ура-ура, зараз буде цікаво! Цікаво буде. Але сильно не в тому сенсі, як можна було очікувати.

Продовжувати читання “Чай, абсурд, шпигунські ігри. “Розшифровка””

Vaenn’s дайджест. Міфопоетична премія, фентезійні дівчата та велетенські BookBox-плани

Попередній рік обійшовся без дайджестів про навколоблогові новини, але 2021-й якось бадьоріше почався. Тож коротенько (окей, в одному випадку – не дуже) про всяке різне й один наполеонівський план.

По-перше, я незчулася, як Міфопоетичне товариство тишком-нишком таки визначилося з переможцями за 2020-й рік. В дорослій категорії перемогла Теодора Ґосс (її збірку ретелінгів я минулого року встигла прочитати), в дитячій Юн Ха Лі (а от “Драконову перлину” не читаю, бо вперто сподіваюся на український переклад). Вітаємо переможців, бо шортлисти були насичені.

З інших номінантів я вже читала The Ten Thousand Doors of January (великий пост так і не написала, а коротенько про книжку є в одному зі звітів про “Зоряно-смугастий челендж“) та The Haunting of Tram Car 015 (теж є мінівідгук). Та й поміж нечитаним є цікаві варіанти.

І до свіжіших новин. Черговий сеанс Vaenn’s на виїзді – це коли прекрасні люди з БараБуки попросили написати до восьмого березня щось таке про сильних героїнь українського фентезі. От взяла й написала.

Продовжувати читання “Vaenn’s дайджест. Міфопоетична премія, фентезійні дівчата та велетенські BookBox-плани”

Гени та імперія. That Inevitable Victorian Thing

У канадської письменниці Емілі Кейт Джонстон я раніше читала дві книжки. Перша з них “Тисяча ночей” – була дуже колоритним профеміністичним перепрочитанням мотивів з “Тисяча й однієї ночі“. Вау, – подумала тобі я й написала захоплений пост. Її умовне продовження (дія відбувається в тому ж світі через кілька поколінь) “Веретено” – уже плюс-мінус ретелінг “Сплячої красуні” і це… дивовижно безпорадна книжка. На той момент я вже замахнулась на прочитання кількох інших книжок Джонстон (ага, тих, що з цікавими анотаціями) і отак просиділа перед ними кілька років, як кролиця перед удавом. А раптом все не так страшно? А раптом то була якась окрема творча невдача? Ну не може ж книжка з настільки крутою ідеєю бути поганою? Ха.

Анотація в That Inevitable Victorian Thing дійсно прекрасна, як зіронька. Уявімо собі Британську імперію часів королеви Вікторії. Уявімо собі правительку, яка вирішила укріплювати свою владу над чужими землями династично, але трохи не в тому сенсі, як зазвичай історично складалося. Уявімо, що та сама Вікторія І поодружувала своїх численних нащадків не з високородними аристократами чи принцами/принцесами сусідніх держав, а з представниками впливових місцевих родин Канади, Китаю, Індії. Дуже здоровими представниками впливових місцевих родин – гемофілія сама себе не розчинить. А потім її наступниця повторила цей досвід. А потім інші аристократи вирішили підхопити королівську моду, а потім вигадали генетику, винайшли богонатхненний Комп’ютер, котрим відає архієпископ Кентерберійський, і всі-всі-всі підданці імперії, над якою не сходить, пардон, не заходить сонце, почали одружуватися виключно з міркувань генетичної сумісності, не зважаючи на расу, етнічність, класове походження і всілякі інші дурниці, що тільки генофонд нації псують. І настав розквіт, і прийшли мир і благодєнствіє, і єдине, що хвилює молодь середини ХХІ століття – це щоб Сезон вдало пройшов, і щоб отой приємний молодик, з котрим ти аж двічі танцювала, вдало з тобою генами співпав.

Єп. “Оте невідворотне вікторіанство” – це шалений жанровий мікс, що поєднує мотиви сучасної янгадалтової прози, іронію на адресу регентсько-вікторіанського любовного роману, біопанкові фантастичні мотиви та дрібочку хитрозакрученої альтернативної історії. І що з цього виходить? Ну, любовний роман ще нічогенький. А от за іншими напрямками – місцями відвертий фейл.

Продовжувати читання “Гени та імперія. That Inevitable Victorian Thing”

Перший вішлист-2021: продовження, дракони, трилери та краї Європи

Перші півтора місяці року минули, вже час придивлятися до книжкових новинок. І їх таки трохи є – до високого сезону далеченько, але дещо цікаве вже надрукували чи обіцяють ось-ось. Включно з довгоочікуваними продовженнями кількох книжкових циклів.

А власне:

  • урааа, втілена няшність повертається. На питання, що краще: дракони чи чай – Кейті О’Ніл відповідає радикально. Все одразу. А Рідна Мова тим часом допомагає повернутися до світу тих самих чайних драконів.

  • тоді як Наш Формат дає можливість дізнатися, чи всі революціонери обов’язково вічні. Тетралогія про Мару Барров в українському варіанті нарешті наблизилися до фіналу. Щоправда, там ще збірка оповідань є…

  • а от #Книголав на лютий анонсував продовження пригод у світі пригноблених магів. Шкода тільки, що в українському перекладі назва другого тому загубила фірмову алітерацію.

Не продовження, але теж заманливі варіанти:

Продовжувати читання “Перший вішлист-2021: продовження, дракони, трилери та краї Європи”

Зоряно-смугастий челендж: 15 штатів в читацькому кошику

Нарешті мій дивний намір прочитати по книжці, де дія відбувається в кожному штаті США (й окрузі Колумбія – це вже сталося), дошкандибав до наступної позначки. На це пішло близько пів року (так, це я просто блогерка-равличок останнім часом) і далі… Далі буде ще повільніше, гадаю, бо більшість очевидних й поширених варіантів вже потрапили до скарбнички, а крім того я тут собі влаштувала “дієту” і дуже ретельно слідкую, аби відсоток американського читання більше в стратосферу не злітав. Енівей, сьогодні про ті п’ять штатів, котрі з’явилися на мапі нещодавно.

На мій подив, в сучасній американській жанровій літературі, штат Вашингтон – це ще не Нью-Йорк або Каліфорнія, але вже щось наближене. Принаймні, мені він в книжках торік траплявся знову й знову. Але першою такою книжкою, відколи я челендж започаткувала, був український переклад одного з романів Сари Джіо.

Фіалки в березні” – це любовний роман, що заснув і побачив себе уві сні сімейною сагою. Від першого жанру книжка про особистісну кризу молодої письменниці, в котрої після успішного дебютного роману так і не виходить взятися за наступний, успадкувала граничну фабульність, неймовірну передбачуваність сюжетних поворотів та вкрай невиразно прописаних персонажів (дивовижно бідний, в поганому сенсі репортерський, стиль наразі залишимо на совісті дебютності). Від другого – традиційну для американської філґуд-прози “історичну” сюжетну лінію про загадкове зникнення молодої жінки, яку oh wait! щось пов’язує з головною героїнею. Таємниці виявляються не такими потаємними, як хотілося б, але один безсумнівний плюс в роману все ж таки є – авторка з превеликою любов’ю пише про природу й мешканців острова Бейнбридж. Й іноді навіть яскраво виходить – особливо, якщо поєднувати з переглядом Інстаграму української письменниці Олександри Орлової, котра також мешкає у Вашингтоні.

Далі майже безваріантно рухаємося на схід.

Продовжувати читання “Зоряно-смугастий челендж: 15 штатів в читацькому кошику”

Дудли-2020. Жінки-письменниці та їхня творчість

Поки ще січень триває, не пізно нарешті доробити один з ключових січневих постів. Увесь 2020-й я журилася, бо дудли, присвячені творчості жінок-письменниць, здається, не вродили. Так і вийшло – врожайним минулий рік назвати складно. Але трохи краси і на нашу долю припало.

2020-го року Гугл вшанував пам’ять 11 авторок, серед яких:

  • відома франкомовна романістка (бельгійка за походженням) Маргеріт Юрсенар – перша жінка у Французькій академії, авторка “Адріанових спогадів” і чи не єдина із героїнь минулорічних дудлів, кого перекладали українською

  • аргентинська поетка-сюрреалістка, авторка десятка збірок (а ще журналістка) Ольга Ороско

Продовжувати читання “Дудли-2020. Жінки-письменниці та їхня творчість”

Barbie Inspiring Women: Саллі Райд

Днями вихідний вдало припав на сонячний день, і я нарешті випустила з коробки свій різдвяний подарунок. Ура, колекція барбі із серії Inspiring Women продовжує рости, тепер у мене є лялькова версія Саллі Райд.

Коротенько: астрофізикиня Саллі Райд була першою американкою та третьою жінкою взагалі, поміж тих, хто побували у космосі. Перший її політ відбувся в 1983 році, Райд на той момент було 32 (треба подивитися, чи не здолав хтось її рекорд наймолодшої людини серед астронавтів НАСА, котрі літали за межі планети).

Науковиця, астронавтка, дитяча письменниця – Маттел повз таку фігуру пройти просто не зміг, тож довго чекати на лялькову версію не довелося.

Продовжувати читання “Barbie Inspiring Women: Саллі Райд”

Читацький 2020-й. Найяскравіші книжки року

Кожного року, складаючи перелік ключових книжок, я дуже довго медитую над назвою. “Найкращі книжки року”? Якось надто гучно. “Головні”? Ще гірше. “Найцікавіші”? Оце вже ближче, але часом найцікавішими стають геть не ті книжки, що насправді сподобалися. “Найвизначніші для мене”? Ксеню, прикрути градус пафосу, обпечешся! Отак щороку маюся, але на цей раз вирішила зупинитися на варіанті “найяскравіші” – такі, що зачепили, запам’яталися, здивували та/або змушують згадувати себе знову й знову.

Осяйну двадцятку-2020 для мене склали отакі книжки:

Продовжувати читання “Читацький 2020-й. Найяскравіші книжки року”

Кодекс – всьому голова. “Бустрофедон та інші”

Я чекала цю книжку, я чекала цю книжку… а, власне, відколи дізналася, що вона запланована до друку, стільки й чекала. Наукпоп про історію читання! Уруру, дайте два, три, не жалійте спраглим читачкам нонфікшену про читання!

Щоправда, цільова аудиторія “для молодшого й середнього шкільного віку” трохи бентежила, але на що не підеш заради, ну ви зрозуміли.

Дочекалась і поклала під ялинку

Отже. “Бустрофедон та інші” – це дійсно наукпоп про історію читання від давніх шумерських давен і аж до сьогоднішніх цифрових реалій. На початку авторка трохи зупиняється на нейрофізіології читання, а одразу потому поринає у захопливий світ історії… писання. Власне, щоби читати – спочатку треба написати. Усе почалося з клинопису по глиняних табличках, а далі все закрутилось: ієрогліфи, абетки, папірус-пергамент-папір, кодекси починають й перемагають, монастирі-друкарі… ви знаєте ці історії. Але малеча, очевидно, ні, й “Бустрофедон *” незлецьки подужує завдання скласти плюс-мінус послідовну й несуперечливу історію про те, звідки пішли були писані тексти і яких форм вони могли набувати.  Все це розповідається розмірено, чітко, з історичними анекдотками й прикладами з життя – все за заповітами хороших методистів. Цільова аудиторія не мусить занудьгувати й, хочу вірити, з нею такого не станеться. Доросла аудиторія в моїй особі не нудьгувала ні хвилинки за десь так півтори години, які забрало читання 80 ілюстрованих сторінок. От тільки питання “Але ж?…” часом в дорослої аудиторії виникало.

Продовжувати читання “Кодекс – всьому голова. “Бустрофедон та інші””

Читацький 2020-й. Географія читання

Улюблена багаторічна забавка з Географією читання торік мене не радувала. Вірніше, то я її не радувала, адже фентезійно-аудіокнижковий загул призвів до вже непристойної домінації американських книжок. А потім переді мною постав складний вибір: або влаштувати собі #TheDarkestReading2020, або усвідомлено й послідовно розширювати читацьку мапу. Ви вже знаєте, на котрому варіанті я спинилися. І всі дбайливо дібрані книжки переїхали на читацький 2021-й.

Тож насправді нема чим хвалитися: порівняно з попередньою серією на мапі з’явилося тільки дві нові плями.

І це у нас:

Продовжувати читання “Читацький 2020-й. Географія читання”

Читацький 2020-й. Статистика, діаграми, топ видавництв

Шож, па-па 2020-й, ти був дивний. В усіх значеннях, в тому числі – в читацькому. Я так і не відновила звичні темпи читання (на то загалом є двійко-трійко поважних причин окрім коронапсихів), не повернулася до нормального блогування, не закрила парочку неофіційних челенджів, а ретелінгове бінго автоматично переїхало на 2021-й, бо його за рік виконати складно, хіба що виключно дуже специфічне фентезі читати. Що ще? Я відверто замало перекладала, практично нічого не писала і не реалізувала кілька організаційно-блогерсько-популяризаційно-читацацьких проєктів. Ну то й нехай – буде чим цьогоріч зайнятися. Та про плани згодом, а зараз – улюблені діаграми, котрі дають можливість глянути на читацький 2020-й в цифрах.

Цікавий факт: за кількістю книжок я прочитала помітно менше, ніж у 2019-му – 143 книжки проти 159, а от у сторінках ці роки майже зрівнялися – трохи більше 40 тисяч сторінок в обох випадках. Пояснень кілька: товстіші комікси, мінус окремішні оповідання (їх я читала, але загалом в статистиці майже не враховувала), кілька товстунців.

Не дуже цікавий факт: як була Ксеня лемінгом, так і лишилася. По-перше, вкотре кількість нововідкритих авторок та авторів перевищила кількість старих знайомців.

Продовжувати читання “Читацький 2020-й. Статистика, діаграми, топ видавництв”

#TheDarkestReading2020. Останні півтора тижні. Одержимий трамвай, міфопоетичний забіг та загальні результати

От і минула найдовша ніч у році, марафон з темного читання можна завершувати. Це була цікава читацька розвага, ще й для блогу корисна. І нехай прочиталася десь половина від того, про що мріялось, і в кращому випадку – дві третини від того, що планувалося, результати мене загалом цілковито влаштовують.

Тепер ночі мусять стати коротшими

Що читалося в останні дні марафону:

Продовжувати читання “#TheDarkestReading2020. Останні півтора тижні. Одержимий трамвай, міфопоетичний забіг та загальні результати”