Форум вже майже завершився, час збирати каміння робити замовлення. Але спочатку треба з’ясувати, що саме замовляти з дорослої художньої літератури.
Пункт №1, найбажаніша й найочікуваніша новинка, – це, звісно, “Агенція “Незалежність” (НК-Богдан). Збірка з 30 фантастичних оповідань, де кожне розповідає про певну подію кожного року з 1991-го. Але під незвичним кутом: що як те, що ми пам’ятаємо – результат зусиль спеціальних агентів, а без їхньої допомоги все могло би піти за значно гіршим сценарієм? Збірку уклали Олег та Альона Сіліни із “Зоряної Фортеці“, авторський колектив – строкатий і дуже цікавий, і я там теж є. Обрала собі 2012-й рік, але писала… не зовсім про “Євро-2012”, хоча й про нього трохи є. Але центральний мотив “Справи про заблукалий потяг“: “Скільки філологів потрібно, щоб запобігти катастрофі на залізниці”. Трохи Пратчеттівських алюзій, трохи підморгувань європейським міфологіям і кілька пачок чипсів included.
А іще:
ура, фанфари, дочекалися! Нарешті виходить заключна книжка про Варту Тарновецьку. Чекати на “Кров Будапешта” я почала ще до того, як “Артефакти Праги” прочитала, і от нарешті – ще трішечки і матимемо (АССА)
Художнє читання у мене завжди перемагає нехудожнє, але останнім часом нонфікшен поступово відвойовує собі місце в шафах. Переважно за рахунок науково-популярної літератури – мені таких українських видань давно бракує, а тепер цікавих проєктів більшає нарешті.
Отже з нехудожнього плюс-мінус під Форум на полиці просяться:
свіженьке (наразі на передзамовленні) видання про середньовічну кухню та її смаки від однієї зі співзасновниць “Симболон” Стефанії Демчук (Їжак)
нова книжка Віри Агеєвої – про антиколінальну складову української літератури (Віхола)
американський нонфікшен-бестселер про механізми дії соціальної нерівності в США і нелінійну роботу соціальних ліфтів, або ж – сучасну кастовість (Лабораторія)
Форум на порозі, цього разу я до Львова не потраплю, але це ж не привід не скласти список обов’язкових закупівель! Тим більше, що вішлист назбирався величезний, і його доведеться розбити на три частини. Сьогодні про врожай дитячої й старопідліткової літератури. Трохи українського та скандинавського, багато американського, продовження популярних серій, початок нових – і кілька історій в картинках.
До найочікуваніших новинок цієї осені я, мабуть, зарахувала б дві перші книжки із серії Рошані Чокші про Ару Шах – дівчинку, яка дуже близько познайомилась з індійською міфологією (Жорж)
Локальні шок та сенсація! Уперше в рубриці Скарби книжкової шафи (де переважно оселяються пости про профеміністичний научпоп) – книжка дитяча, книжка художня, книжка з казками. А то просто і проєкт непересічний, і дуже добре до сьогоднішнього свята пасує. Адже йдеться про збірочку ретелінгів українських народних казок.
Спільний проєкт БараБуки та видавництва Ранок зібрав під однією обкладинкою короткі тексти восьми українських письменниць, які переповіли наново (або ж – як кажуть самі упорядниці – заплутали) традиційні сюжети. Ідея не нова й на багатьох зарубіжних ринках дуже популярна, але в українських видавничих реаліях не сказати, що поширена. Єп, окремі письменниці й письменники (особливо ті, хто з дитліт працює) регулярно звертаються до народних сюжетів, єп, Світ Фентезі кілька років тому тематичний конкурс фантастичних мініатюр проводив (онде, на поличці, збірка стоїть), але ані навали грубеньких романів на будь-який смак і жанр, ані численних антологій на горизонті поки що не видно, та й загалом мало хто послідовно працює з темою переосмислення казкових мотивів. І в цьому сенсі “Котигорошка” – це справжній скарб, бо це воно – спроба додати ідеї, що вперто пурхає на поверхі, системності.
Більше півтора року знадобилось для того, щоб назбирати ще десять країн світу для епічного челенджу “Читай книжки, де дія відбувається в усіх країнах світу“. Я підозрювала, що це буде складно, але щоб настільки! Ні, якщо свідомо докласти пів центнера зусиль і послідовно урізноманітнювати читання – мабуть, воно й швидше вийшло б. Але мені якоїсь миті стало цікаво: а якщо зусиль не докладати – це взагалі можливо? Мабуть, що так. Але процес ну дуже повільний.
Хай там як, а наступна десятка кольорових плямочок нарешті потрапила на мапу. Що ж нового порівняно з попереднім випуском?
Настав час ділитися ще однією порцією читацьких подорожей. Мені все більше здається, що план прочитати цьогоріч книжки з 40 різних країн – трохи занадто оптимістичний, але… помалу-помалу, а процес ворушиться. А головне – ще є простір для зростання, бо серед нових 6 країн трапились і ненайпоширеніші варіанти.
За ще один квартал Географія читання набула такого вигляду:
Для мене #ДочекатисяКнижкового було не про особисті зустрічі (все одно на Правий берег носа не поткнула), а про давно обіцяні книжкові новинки. І між ними одне з чільних місць посідала “Драконова Перлина” Юн Ха Лі. Бо ж рідкісний звір на наших теренах – преміальний (Локус та Міфопоетичну премію взяла плюс пачка номінацій) підлітковий текст з ультрапопулярним останніми роками на Заході південноазійським колоритом. Тобто те, що я й так читаю кілограмами – тільки українською зазвичай не випадає. А тут нарешті випало (подякуймо за це видавництву Жорж) і виявилось, що книжковий “звір” не просто рідкісний, він – червонокнижний. Бо ж не просто міфологічне фентезі, а міфологічне фентезі у космосі.
Мін – дуже порядна куміхо, лисячий дух-перевертень. Вона практично ніколи не повертається до первісної форми, вона не впливає Чарами на людей, вона часом тренується перекидатися на всяке-різне (от, скажімо, стіл, хіба стіл – це не досягнення?), але загалом поводиться дуже сумирно, бо мама сказала, бо тітоньки стежать, бо поганенький імідж у куміхо, куди ж правду сховаєш. Але тринадцтяь років майже зразкового життя швиденько пішли шкереберть, коли Мін дізналася, що її обожнюваного старшого брата Чуна звинуватили у дезертирстві. Треба розібратися – вирішила Мін і одразу пустилася берега. Огріти по голові спецслідчого, інфільтруватися до грального притону, втертися в довіру до контрабандистів, взяти участь у ближньому бої в космосі… Що ще може зробити бешкетний дух? Потримайте газованку, наша героїня ще не всі підтрибунальні статті в колекцію зібрала. Начувайся, Тисяча світів, гіперактивні лисоньки тобі даром не минуться!
І-і-і, здається, ми таки дожили до цього моменту. Буде, буде Арсенал! Мене, щоправда, на ньому не буде, але коли це заважало роздивлятися анонси й новинки й подумки складати список “Купити обов’язково”. Ні, нас ніщо не спинить, цить, непрочитані книжки з попередніх Арсеналів, навіть не пробуйте!
Отже, на що впало око від попереднього вішлиста? Переважно на легке читання, але… Але є й моменти.
У кошику гіпотетичних придбань опинилися:
польське фентезі про непросте янгольське життя – ну недарма ж я всі сезони “Люцифера” подивилася, треба ще чимось зверху заполірувати!
алілуя! До нас нарешті підкрався цей тренд! Ранок видав збірку ретелінгів українських казок. Так, для дитячої аудиторії, але тут головне почати. Радості моїй нема меж, я ж бо давня прихильниця ідеї поламаних, перекручених, переосмислених кафольклорних мотивів
і якщо ми вже заговорили про ретелінги – то серед новинок від Рідної мови є… ну, назвімо це коміксовим переосмисленням “Червоного капелюшка“
Скільки себе не переконую: треба менше бігати за новинками, треба підчитати вже давно заплановане до читання/куплене/колись страшенно бажане (допишіть свої варіанти) – працює це сильно не завжди. А ще й є кілька авторок, котрим варто лишень нову книжку видати – і все, Ксені тут нема. Одна з таких письменниць – Цзень Чо. У неї я готова читати будь-що. Але навіть за таких обставин не чекала, що вона раптом напише урбан-фентезі моєї мрії. Щоправда, я мріяла прочитати щось подібне про Україну, але нехай – добре, що бодай про Малайзію хтось отак написала.
Ще рік тому життя Джесс спокійно їхало по звичних рейках: виросла в іммігрантській родині середнього класу, вивчилася в Гарварді, має стабільні стосунки з дівчиною – але раптом все пішло шкереберть. Батька Джесс звільняють з роботи, в оцей момент життя без страховки його спіткає онкологічний діагноз, лікування з’їдає всі сімейні заощадження, змушує продати житло… все, американська мрія згоріла. Після одужання батька сім’я збирає речі і фактично втікає із США, де лишилися погані спогади та страшенні борги (а ще дівчина Джесс – але ж про неї батьки не знають), до рідної Малайзії. Отже тепер Джесс треба звикати до нової для неї країни, до не аж такої звичної культури, до життя з родичами, до нав’язливої турботи матері, яка тепер кожного руху навколо своїх близьких боїться, до стосунків на відстані, до непевних робочих перспектив, до… Божевілля? Внаслідок тривалого стресу в людини ж можуть розвинутись слухові галюцинації? Тільки чому вони говорять не англійською, а хок-к’єнь, шпетять Джесс на всі заставки і стверджують, що вони – її бабуся? Вітаємо у чудесному світі новому. Де забобони працюють, де забудовникам протистоять духи місця, де Джесс треба звикнути до неприємної думки: так, її справді переслідує привид рідної бабусі, так, смерть явно не поліпшила вдачу покійниці, так, якщо шантажем чи примусом не вийде – вона пробуватиме захопити онуччине тіло, ні, це далеко не найстрашніше, що може з нею статися. Бо в цьому світі боги – це неодмінна складова повсякденної реальності. І тобі не варто привертати їхню увагу.
Black Water Sister найчастіше характеризують якось навроді “Хіпстерка VS магічний реалізм“. І воно дійсно десь так і є: це урбан-фентезі про людину ХХІ століття, яка раптом з’ясувала, що те ХХІ століття настало сильно не всюди. І найменше зміни в світі цікавлять істот, що існують поза межами звичного часу. Якщо локальна богиня хоче, щоб будівництво житлового комплексу зупинилося – воно мусить зупинитися. Забудовник – п’ятий рядок малайзійського “Форбса”? Явно в минулому бандит? До тих, хто виступає проти будівництва неприємні люди з ножами й битками приходять? Богині байдуже. Ти людина – ти й викручуйся. Бо якщо діло в свої руки братимуть не-люди – людям одразу стане дуже мало місця.
На полиці з українськими виданнями з жіночої історії є діляночка, до якої я боюся підступатися. Та, що стосується радянських репресій ХХ століття. Але хай там яке воно травматичне, це важливе читання. Тож нещодавно знайшла в собі сили прочитати доволі несподівану книжку-колаборацію КСД та Likbez, що вийшла друком 2018 року.
“Долаючи тишу” – це зібрання монологів-спогадів 27 жінок, які брали участь в підпільницькій діяльності. Марта Гавришко в передмові одразу попереджає: це не сирий матеріал усної історії, не розшифровки інтерв’ю, це те, що пройшло сито не тільки її редагування, а й самих респонденток. Тобто, якщо жінки про щось не хотіли говорити – їх не силували. Якщо вони хотіли прибрати щось зі сказаного – на те воно й виходило. Тож це дуже специфічне читання: з одного боку, причесаний, але таки документ, з іншого – такі собі малюнки Роршаха, де біле, несказане, часом важить не менше, а то й більше за промовлене. І це робить і без того страшне читання, ще жаскішим. Бо якщо розповідали про таке, то про що могли мовчати.
Розповідали про різне. Хтось більше про те, як партизанили, хтось – докладніше про табори. Хтось про вишкіл, хтось – про стосунки в родині. Хтось про патріотизм, хтось – про панчохи. Частина оповідачок уникали проблемних сторінок, частина – розповідали, як є.
Писати відгук на роботу сервісу, котрий припинив працювати у форматі “для фізиків” – сильно дивна ідея, але шож. По-перше, обіцяла. По-друге, БукБокс дійсно дуже прикрасив оці наші локдаун-будні. По-третє, завдяки йому я остаточно переконалася, що геть не всі книжки треба неодмінно мати в домі. Знати б ще, що далі з цим осяянням робити.
А тепер коротенько про цифри, книжки та висновки.
Шість з половиною тижнів користування сервісом це:
14 книжок – 3712 сторінок – вартістю 3224 гривень (якщо рахувати за базовими цінами на сайтах видавництв, без знижок). Тобто, так, це було вигідно.
На новий роман Наталки Сняданко я кинулась, що той яструб. Запаралелені сюжетні лінії. Відень, Венеція, Будапешт, Львів. Музика, придворні інтриги, заколотники. Історичний детектив, де головною розслідувачкою виступає Елізабет Баварська – та сама імператриця Сіссі, буквально жертва цукрового образу “Felix Austria”. Хотіти, хапати, читати! І шо воно, і як воно? Ну-у-у. Складно сказати.
І ми справді маємо роман з двома сюжетними лініями. У сучасній – зальцбурзька музична менеджерка Доротея готується супроводжувати в перельоті до Львова… не стільки провідного скрипаля, скільки дорогоцінну скрипку, на котрій колись сам Моцарт грав. Самі розумієте, цей Дикий Схід, країна воює, як воно там буде… Легко дійсно не буде, але не тому, що Схід – дикий, а країна воює. А в історичний… А історична сюжетна лінія – просто-таки цукерочка. Відень, 1856 рік, молодий цісар призвичаюється до керування імперією, яка ще не оговталася ані після Весни народів, ані після не дуже славної участі у Кримській війні, юна імператриця призвичаюється до столичного життя і веде окопну війну за вплив на чоловіка зі свекрухою, не така вже юна імперія бурлить собі потихесеньку, і от на перших сторінках роману на цісаря скоюють замах, заколотника ловлять, хутенько страчують, всі задоволені, ніхто не щасливий. “Чекайте! – начеб каже нам запальна Елізабет. – Хіба ж може все бути так просто? Треба розібратися!”. І розбиратиметься, і допомагатиме їй львівська перукарка Катерина, і все швидко закру… а захопленим читачам тільки лишатиметься, що ґав ротом ловити й напружено міркувати: а скрипка, скрипка коли вистрелить?
Як і в романі Роберта Бітті “Серафіна і Чорна мантія“, про який я днями писала, ще один нещодавно виданий українською твір, номінований на Міфопоетичну премію, розповідає про дуже незвичайну дівчинку з доволі нестандартною професією. Тільки якщо Серафіна була natural born щуроловкою, то Авантюрина до сродної праці прийшла значно довшим шляхом. Почнімо з того, що народилася героїня британської казкарки Стефані Берджис драконицею. Ну, знаєте, луска, крила, всі діла – це дещо обмежує кар’єрні перспективи.
Авантюрина – вельми молода драконка. Настільки молода, що їй ще кількадесят років в рідній печері доведеться просидіти – поки лусочка не затвердіє й не зробить її майже невразливою перед людською зброєю й магією (ні, людей родина Авантюрини майже не їсть – м’ясо смачне, але як дідо каже – стільки з ним мороки…). А що робити, коли тобі на вулицю зась? Знайти Пристрасть. Пристрасть – це дуже серйозно, он, старша сестра в її роки вже кількома мовами вірші складала, а братик – встиг людською філософією захопитися. Тож сиди, дитино, читай книжки, бався з гарненькими коштовностями, мрій – чого тобі ще для щастя не вистачає? Але “дорогоцінне” ім’я трохи занадто буквально визначає Авантюринин характер. Підлітки – вони ж завжди краще знають. От і рушає наша героїня на полювання, тільки підступне людисько відволікає драконячу увагу запашним напоєм і – тадам! Тепер в Авантюрини три проблеми. По-перше, харчомаг перетворив її на людину. По-друге, рідна родина її в новій формі не впізнає й не приймає. По-третє, як ви сказали ця штука називається? Шоколад? Ура! Авантюрина знайшла свою Пристрасть!
При всій моїй невгасимій любові до Міфопоетичної премії регулярно доводиться визнавати очевидне: українською тамтешні номінанти та переможці з’являються вкрай рідко. Ну, якщо не рахувати залізобетонний топ дуже відомих письменниць і письменників: Пратчетта, Ґеймана, Ролінґ, Страуда. Тим не менш, часом у цій греблі з’являються шпариночки. Тож сьогодні почну розповідати про дві книжки-номінантки з дитячої категорії, що торік вийшли українською.
Дебютний роман американського письменника Роберта Бітті розповідає про незвичайну дівчинку в екзотичних для нас локаціях. Серафіні скоро виповниться тринадцять, але єдина людина, яка про неї дбає, яка з нею розмовляє, яка взагалі знає про її існування – це її па. Серафінин па – механік, що працює (і нелегально живе) в підвалі величного маєтку Білтмор, котрий збудував in the middle of nowhere ексцентричний багатій Джордж Вандербільт. Па слідкує за тим, аби все в маєтку працювало як годинник – бо щось новомодна динамо-машина негарно поводиться, а Серафіна спить удень, а вночі… А вночі вона сумлінно виконує обов’язки самопроголошеного Головного Ловця Щурів. От тільки дуже швидко з’ясовується, що ті щури, котрі сірі й зі слизькими хвостами – то ще пів біди, бо в кромішній темряві (пам’ятаєте, з динамо-машиною щось не те) нипає страхітливий чоловік в Чорній мантії і краде дітей. Вирішити цю проблему самотужки в хороброї дівчинки не виходить: па їй банально не повірив, а інших знайомих у неї в околицях просто нема. Але, може, юний племінник Вандербільтів заслуговує на довіру?
Книжковий Арсенал відклали до кінця червня, але діло його живе. В тому сенсі, що попри коронавірусну реальність напровесні суттєво більшає цікавих видавничих анонсів. От, назбирала трохи різного за перші півтора місяці.
Отже, що в нас вийшло, виходить, скоро вийде:
Фабула видає букерівський роман Бернардін Еварісто
КСД добиває-таки (так, аж не віриться) “Неаполітанську тетралогію” Елени Ферранте (треба вже за другу книжку братися, тепер це можна сміливо робити)
