Goodreads Choice Award-2019: мої книжки-фаворитки

Як то завше буває о цій порі року, у листопаді я починаю захоплено спостерігати за улюбленими перегонами – річною книжковою премією користувачів ГудРідз. Дуже корисне заняття – миттю згадую, скільки всього цікавого я протягом року не прочитала. Але фавориток, як і в попередні роки, маю.

grca-2019

Категорія “Художня проза”

42975172

Не жмогла я, не жмогла не проголосувати за продовження “Оповіді служниці“. Ні, ще не читала – чекаю на український переклад. Так, вірю в Етвуд. Та й відгуки знайомих, чиїм смакам довіряю, дуже обнадійливі. Ну й, зрештою, то є Букер.

Також можна було б проголосувати за проводження розповіді про Олію Кіттерідж, книжку про книгоманку-інтровертку та модний роман Саллі Руні.

Продовжувати читання “Goodreads Choice Award-2019: мої книжки-фаворитки”

Принцеси на балу. Disney Designer’ Midnight Masquerade

Поки я неквапом збираюся написати про найцікавіші барбі-релізи цього року, суворі передріздвяні реалії підкинули ідейку продовжити розказувати про колекційних ляльок від Діснея. А то просто восени вийшла наступна колекція лінійки Disney Designer – “Опівнічний маскарад“.

Минулорічне переосмислення образів кількох діснеївських принцес було по-своєму концептуальним – дизайнери уявили, яким могло би бути їхнє впізнаване вбрання, якби відповідало моді років виходу мультфільмів. Цього року нічого аж такого не сталося – принцес вдягнули в бальні сукні з присмаком барокових маскарадів. Вийшло розкішно, яскраво, але… Не завжди по-справжньому цікаво.6003040901180-1

До колекції увійшло п’ять ляльок. Кожна коштує близько 130 доларів (мені так не жити), кожна стандартного барбєйського формату 1:6, кожна – лімітка в районі 6000 екземплярів. Віддавали їх по дві в кожні руки і можна було купити одразу всю колекцію – за 650 доларів. То хто ж туди увійшов?

Цього разу обійшлося без Білосніжки, але, здається, Дісней просто не може не зробити Попелюшку…

6003040901180-4

… та Белль.

Продовжувати читання “Принцеси на балу. Disney Designer’ Midnight Masquerade”

В очікуванні “чорної п’ятниці”. Листопадовий вішлист

Форум своє відгомонів, післяфорумну ревізію вішлистів я провела, але щось таки на нашому книжковому ринку змінюється. Це щось називається “Побільшало міжсезонних цікавинок”. Власне, у нас давно є видавництва не аж так залежні від системи двох сезонів – переважно завдячуючи схемам розповсюдження (і так, КСД з його квартальними каталогами тут попереду всієї країни). А що більше книжок – то рівномірніше вони можуть розподілятися в річному масштабі. Душа радіє – завжди можна знайти щось прикольне свіженьке. Гаманець – ні, але хто ж до нього в таких випадках дослухається.

Отак і вийшло, що за пів осені мій вішлист трохи розширився. На деякі з цих книжок я давно чекала, а дещо стало цікавою несподіванкою.

До кінця року було б непогано прикупити:

  • продовження пригод Фітца. Я дуже довго придивлялася до цієї серії Робін Гобб і насмілилася взятися за читання лише тоді, як український переклад з’явився. “Продано!” – тобто тепер готова читати все, що під руку трапиться. А тут ще й з другим томом дуже хороша перекладачка працювала.

52456_93969

  • несподіване мімімі – книжка багаторічного листування між Астрід Ліндґрен та її (спочатку маленькою) фанаткою. Воєнні щоденники письменниці я так і не купила, буду знайомитися ближче отак.

q-gup-26053-01-uastridlindhren-300x420

  • грім з неба в асортименті Духу і Літери. Комікс! Власне, біоГрафічний роман про Анну Франк, так що це не аж так несподівано, як спочатку здалося. Це не найвідоміший варіант з можливих (є дуже популярна графічна версія самого “Щоденника“), але вже кортить познайомитися ближче.

annafrank_big-774x464

Продовжувати читання “В очікуванні “чорної п’ятниці”. Листопадовий вішлист”

Дитяча хвилинка. Товариство чайних драконів

Принцеса + принцеса” Кейті О’Нілл – це надзвичайно мімімішний дитячий графічний роман про пригоди. Та пригоди – це щось казкове і прекрасне, але від повсякдення доволі віддалене. І поки я міркувала, чи може оте саме повсякдення бути не менш казковим і привабливим, як виявилося, що новозеландська письменниця й ілюстраторка на це питання вже відповіла. Ще й як може! – начеб каже нам “Товариство чайних драконів“.

DSCN9877

Товариство” – це також казка, що розповідає приблизну ту ж саму історію – про те, наскільки непросто бути собою. Тільки звитяги й подвиги тут відсунуті убік, бо ця книжка про… можна сказати, що про мистецтво. А ще – про ремесло. Але головно – про дружбу та взаємопідтримку, про вразливість та крихкість, а ще про чар та тягар традицій.

DSCN9883

Головна героїня “Товариства чайних драконів” – маленька Ґрета, донька ковальки. Їхнє шляхетне ремесло вже потроху відмирає – бо кому в негероїчні потрібні гарні мечи? – але батьки раз по раз нагадують: у Ґрети талант, Ґрета має продовжити сімейну справу. А сама дівчинка тим часом випадково рятує дивну істотку і відкриває для себе принципово інший світ – затишне та церемонне царство власників чайних драконів.

Продовжувати читання “Дитяча хвилинка. Товариство чайних драконів”

Вісник Netflix. Street Food Asia

Чергове маленьке зізнання: на відміну від багатьох членів моєї сім’ї я драматично байдужа до документальних фільмів. От розумію, що це цікаво, що це пізнавально, що в хороших руках це може бути дуже класно з художньої точки зору, але… Найнадійніший спосіб змусити мене подивитися документалку – це спробувати прив’язати до стільця, а на таке дурних нема. За останні роки я пом’якшила документальний мораторій лише двічі: заради серії ВВС-шної документалки про маленьких тваринок (це там, це про сенгі) та оце нещодавно подивилася перший сезон нетфліксівського серіалу про вуличну їжу. Визнаю: це було дуже круто.

Streetfood

Street Food Asia – це дев’ять півгодинних серій, що розповідають про традиції приготування та споживання їдла на вулиці в дев’яти країнах Азії – переважно це Далекий Схід та Південний Схід, за одним виключенням – Індія. Окрім очевидних варіантів – Японія, Корея, В’єтнам, Ки… за Китай там Тайвань, знімальні групи ще побували, до прикладу, в Індонезії та на Філіппінах. Цікаво було про все. Кожна серія вибудовується навколо особистої історії кухарки чи кухаря плюс розповідає про інші місцеві спеціалітети та їхніх виробників і все це перемежоване коментарями істориків, культурологів, місцевих журналістів, котрі слугують провідниками у світ незвичного. При чому добираючи “теми” автори в кожному випадку діяли по-різному: в одних випадках розповідали про кухарів-новаторів, в інших – про тих, хто робить автентичні версії страв, що стали популярними по всьому світу, але найчастіше – про хранителів відмираючої кулінарної традиції. Майже в кожній серії звучить один і той самий наскрізний мотив: життя змінюється, змінюються гігієнічні стандарти, влада суворіше ставиться до ліцензування громадського харчування, старше покоління відходить – і багатостолітні традиції поставлені на межу вимирання. Добре це чи погано – питання, до речі, дискусійне, адже у багатьох випадках “бабівські методи” справді трохи лякають. І відповідають на це питання герої по-всякому: хтось модернізує та автоматизує виробництво, якомога точніше зберігаючи традиційний смак, хтось з вулиць потроху переміщується в інтернет, а хтось змінює рецепти так, щоб зробити давнішній наїдок, скажімо, менш жирним або не аж таким фритюрним.

MV5BNmExODYwZjAtMjk4Ni00MTI0LWI2MWMtYjE0YjBlM2U3ZmJkXkEyXkFqcGdeQXVyMjY0MTQ5NzU@._V1_SY1000_SX1500_AL_

А! Про перевірену систему плюсів-мінусів забула. Окей, спробую нашвидкуруч перерахувати основні.

Продовжувати читання “Вісник Netflix. Street Food Asia”

Теорія і практика сімейних катастроф. “Усюди жевріють пожежі”

Свого часу мене так вразив дебютний роман Селесте Інґ “Несказане“, що з другою книжкою вийшло цікаво: одночасно хотілося і бігти читати його одразу, як тільки вийшов, і… можливо, не читати взагалі. Бо з дуже вдалими дебютами непросто не лише авторкам й авторам, але й читачам також: а раптом “уже не торт” – і що тоді робити з марними сподіваннями? Тож друга книжка вийшла, дочекалася українського перекладу, по тому минуло майже півтора роки – і нарешті Ксеня зважилася.

Чи “торт” другий роман Селесте Інґ? Однозначно торт, причому за схожим рецептом – сімейні проблеми, міжпоколінні проблеми, соціальні проблеми, проблеми мультикультуралізму, шкільні проблеми, підліткові проблеми – усе на місці. Чи сподобався цей “торт” так само? Не аж так. І проблема не в тому, що друга книжка гірша – ні, написана вона на тому ж рівні, з використанням тих самих прийомів, а структурно складніша. Ні, проблема у мене була з двома моментами: один – текстово-організаційний, а інший – ідейний. Але про все по порядку.

DSCN9818

Як і перший роман Інґ, “Усюди жевріють пожежі” починається з катастрофи. У багатому і захмарно благополучному передмісті палає будинок, що належить комплекту стовпів місцевої громади – і найімовірніше підпалила його молодша дочка подружжя. Як таке може бути? Подальші триста сторінок розкажуть, що ж всьому цьому передувало. Власне, річне зіткнення двох світів на одному полі.

Родина Річардсон – ідеальні мешканці містечка щастя Шейкер-Гайтс: він – адвокат, вона – журналістка місцевої газети (на сидіти ж мамі вдома, треба щось суспільно корисне робити, але отак… без фанатизму), у них троє ідеальних дітей і одна ходяча халепа. А ще у них є пожильці – Річардсони в щедроті своїй занедорого здають менший будинок тим людям, які за інших обставин ніколи б не могли собі дозволити розкіш жити в їхньому спокійному Едемі з чудовими школами і гарним показником вступу до пристойних вишів. Тільки з черговим об’єктом благодійності Єлені Річардсон трохи не пощастило. ні-ні, юна Перлина Ворен – та сама ідеальна дитина, яка заслуговує на свій шанс. Але її матір Мія – якась неправильна. Вона працює на пів ставки, де прийдеться, бо вважає себе… ви тільки уявіть! – художницею. А мистецтво – своїм справжнім заняттям. Чи впишеться сім’я сучасних номадів в таку своєрідну спільноту? Складно сказати. Хоча, насправді, нескладно.

Продовжувати читання “Теорія і практика сімейних катастроф. “Усюди жевріють пожежі””

Чи є життя після Форуму? Коротенький осінній вішлист

Букфорум минув майже два тижні тому, до Києва прийшла якась аж занадто осіння осінь, я повернулася до активних трудових буднів і стандартних букоголічних обіцянок: більше – нічого! Але не впевнена, що встою. Тим більше, що деякі цікавезні анонси на Форум спізнилися, а інші книжки я лише там живцем роздивилася, але вже тоді, коли книжкові бюджети було вичерпано. Власне, про них сьогодні й йдеться – про ті книжки, за якими я собі пообіцяла ще повернутися. Просто, не факт, що до Львова, звичайної книгарні буде досить.

До списку “Треба було брать!” потрапили:

  • збірка готичної малої прози Елізабет Гаскелл. Страшенно тішуся, коли бачу україномовні видання цієї письменниці і страшенно обурююся, бо на романи її ще ніхто не замахнувся. А вони шикарні, я половину перевіряла!

69949391_2542881965998683_8624700866202435584_n

  • трохи європейської прози від 21 – фінської та польської
  • підлітковий шпигунський детектив в декораціях України початку ХХ століття

69289637_2317464331850765_6257743045052071936_n

Продовжувати читання “Чи є життя після Форуму? Коротенький осінній вішлист”

Географія читання-2019. Треті три місяці

Здається, мою улюблену статистичну рубрику час перетворювати із щоквартальної на щорічну. Такого ганебного року у мене давно не було.

My Reading List’s Travel Map

My Reading List has been to: Argentina, Australia, Canada, Chile, People’s Republic of China, France, Germany, Ireland, Malaysia, New Zealand, Norway, Poland, South Korea, Spain, Sweden, Ukraine, United Kingdom, United States.
Продовжувати читання “Географія читання-2019. Треті три місяці”

Вісник екранізацій. “Офелія” (2018)

Американська письменниця Ліза Клайн зробила собі ім’я на підліткових романах за мотивами визначних подій з історії США та на таких само підліткових ретелінгах шекспірівських сюжетів. І от поки я неквапно (тобто роки десь так з чотири) сбиралася прочитати її “Дочку леді Макбет“, добрі люди екранізували інший роман авторки – “Офелію“. Окей, подумала я, будемо тоді дивитися. Тим більше, що фільм зненацька дошкандибав до напів широкого українського прокату.

p16504809_v_h8_aa

Ідея переповісти сюжет “Гамлета” з точки зору Офелії – багата і вдячна: образ відомий, дуже яскравий, але в самому тексті п’єси Офелії мало, тож можна добряче розважитися, вигадуючи те, що лишилося “за кадром”. Не знаю, як воно в книжці, а от у фільмі крім очевидної “гамлетовщини” в сюжеті з’явилося трохи з “Ромео і Джульєтти“, трошки з “Макбета” і “Зимової казки“, дрібочка того, дрібочка сього… Вийшло цікаво.

Отже при данському дворі зростає крихітка Офелія – дочка радника короля. Дівчинка мріє вчитися – “як брат!” – але в неї такої опції нема. А проте дикувату розумницю Офелію бере під крило королева Гертруда. І якось воно все спокійно крутиться, поки з університету не повертається принц Гамлет. Отоді все направду завєртє…

До плюсів цього фільму можна вписати:

Продовжувати читання “Вісник екранізацій. “Офелія” (2018)”

Ф як Форум. Книжки, фантастика і чудові люди

Що крутіше: Форум видавців чи Книжковий арсенал? Батл цей одвічний, але я самоусунулася ще десь два роки тому. Обидва заходи ці дуже схожі і дуже різні водночас, але в моєму випадку один фактор їх єднає певніше за будь-що – і той, і інший про людей.

Цього року я їхала до Львова, обіцяючи собі частіше відвідувати цікаві заходи та більше тусити. Одну програму виконала, іншу перевиконала і навіть трохи книжечок собі купила. Ці п’ять вересневих днів вмістили у себе:

Продовжувати читання “Ф як Форум. Книжки, фантастика і чудові люди”

Ерзулі не в раю. The Sandman Universe: перший том House of Whispers

Ідея взяти і ще трішечки розширити всесвіт “Сендмена” минулого року гримнула добряче. До неї ставилися по-всякому, а я її всіляко вітала з простої причини – до числа запрошених авторів потрапила Нало Гопкінсон, а Гопкінсон – це завжди цікаво. І от нарешті дочекалася першого повновісного тому її House of Whispers і побігла читати. Але спочатку треба було продертися через вступну частину.

43097798

Парасолькова графічна новела (власне The Sandman Universe) мені категорично не зайшла. Зрозуміло, що тяжко бути оупенінгом одразу для чотирьох лінійок, але це було таке типове враження: хто ви, люди, чому ви зайшли до всесвіту Сендмена в брудному взутті і що збираєтеся тут робити? – плюс ще й спойлерів нахапалася. Розмова про те: нафіга тобі, Ксеню, читати розширення, коли в тебе в активі прочитаного всього лише два томи Сендмена – є непродуктивною, зате має відповідь. Довелося згадати, що мені подобається Гопкінсон, і саме на неї я сюди і прийшла.

(PS: окей, це все одно було доволі красиво плюс знайомі персонажі плюс оця-от героїня сусіднього проєкту здалася симпатичною, може, ще про неї почитаю)

img_0563

А от “Дім шепотів” – інша справа. Не був би він частиною цього всесвіту – зайшов би взагалі з піснями, але поряд с Ґеймановими текст, затекст, підтекст та контекст все ж таки здаються надто простенькими і однозначними, хоча також мають свої смаколики.

img_0564

Починається все це щастя, як поганенький анекдот: “Заходить якось Ерзулі до царства Морфея…”. Не з власної волі заходить, а рифтом принесло, і повернутися б рада, але вороги не пускають. І що тут у нас є?

Продовжувати читання “Ерзулі не в раю. The Sandman Universe: перший том House of Whispers”

Вікторіанський нуар з рогами та крильцями. Carnival Row

Анонси нових серіалів я зазвичай розподіляю на два стосики: “можна глянути”  та “можна й пережити”. Але іноді бувають і виключення. Похмурий квазіовікторіанський стімпанк. Політичний детектив. С соціалкою, жіночим питанням та проблемами ідентичності. З ельфами феями. Це що – все мені? У мене ж день народження пів року тому минув, невже таке буває?

maxresdefault

Більше за Carnival Row я цього року чекала тільки на екранізацію Good Omens. “Передвісники” принесли із собою дистильований захват. З “Карнавальним провулком” ситуація трохи інакша – інший жанр, принципово інша стилістика й інакший настрій. Хоча в цілому обидва ці амазонівські шоу мають спільний мотив – “Людяність, з чого вона складається і чого вона варта”.

Отже Carnival Row виявився всім тим, що нам обіцяв. Океанія завжди вою… Ні, не так. Люди вже давно зацікавилися далекими землями, населеними… скажімо так, не людьми. Тільки цікавість ця мала різний масштаб та практичне втілення. Близько семи років тому республіка Бург остаточно програла війну за віддалені колонії таємничому Пакту. Програли й програли, відступили й відступили. Але є одне але – війська Пакту очищують завойовані території від колишніх прибічників Бургу, і той накриває хвиля біженців. Отака у нас експозиція.

5yt46ox6k0k31

Сюжетоутворюючі герої серіалу – це фея-біженка Віньєтт, яка багато років була провідницею втікачів, але все одно мусить відпрацювати свій “переплив” до Бургу, та її колишній коханець Райкрофт Філострат – ветеран війни з бурзького боку, котрий нині працює в поліції і є одним з небагатьох представників влади, хто хоч трохи враховує інтереси вимушених мігрантів. Але окрім тих тут ще є багато людей та не-людей: аристократи і злидарі, політики і повії, бандити і багатії, священники і жриці, імпресаріо кобольдської трупи та моторошна провидиця – і з усіма ними не занудьгуєш.

Плюсів у серіалу багацько.

Продовжувати читання “Вікторіанський нуар з рогами та крильцями. Carnival Row”

Дитяча хвилинка. Harriet the Invincible

Що робити, якщо ви читали “Принцеса + Принцеса” і вам здалося, що комікс якось надто швидко закінчився? Чи якщо вам подобаються ретелінги і хотілося б частіше читати кумедні перекази улюблених казок? Чи ви фанатієте від гризунів і теж вірите, що маленькі пухнастики ще зможуть врятувати нам всім світ? Відповідь на всі ці питання ще кілька років тому дала американська письменниця й ілюстраторка Урсула Вернон. Вона написала казку про відважну принцесу з поважного хом’яцького роду. А потім ще одну. І ще. І от нині їх вже шість. Але сьогодні – лише про першеньку.

DSCN9805

Колись давно у далекому королівстві народилася довгоочікувана спадкоємиця трону – премила принцеса Гаррієт. Подальші події спрогнозувати не складно: на хрестини забули запросити злу фею-щурицю, прокляття, вере… ні, не веретено, колесо, ні, не від прядки, звичайне хом’ячине колесо – і всі обов’язкові діла. У свій дванадцятий день народження принцеса мусить заснути вічним сном, поки принц її не розбудить. Що буде після – всі знають заздалегідь. Але що має бути перед тим?

Любов до Harriet the Invincible спіткала мене на третій сторінці. Оцій.

Продовжувати читання “Дитяча хвилинка. Harriet the Invincible”

Форум наближається, Форум наближається! Проміжний вішлист до книжкового свята

Сьогодні я купила уже навіть зворотній “форумний” квиток і остаточно усвідомила: а Форум вже близенько! Що це означає на практиці? Квитки вже є. По-друге, треба скласти реалістичну програму відвідування заходів. По-третє, узгодити розклади з друзями та знайомцями. В-четверте… О! Давно я вішлист не оновлювала!

Насправді, не дуже давно – трохи більше місяця минуло – але відтоді з’явилося стільки смаковитих анонсів, що аж очі пече, а картка нервово тремтить в гаманці. Упевнена, що це ще не всі цікаві новинки, але вже треба ділитися, бо інакше список надто довгим вийде. Нині в ньому 15 дуже різних книжок.

Наприклад, мій найулюбленіший роман Джоанн Гарріс. Нарешті! Трохи про цю книжку та докладно, про те, чому я люблю цю письменницю – можна дізнатися отут.

51874_91494

А якщо ми вже говоримо про історичні романи, то Віват видає один з наймодніших американських зразків жанру 2017 року. “Перш ніж ми стали вашими” – це проговорення тих болючих сторінок історії, що стосуються практики не дуже законних і не дуже етичних усиновлень дітлахів з бідних сімей забезпеченими родинами. Читали “Сирітський потяг“? Сюжетні обставини трохи схожі, але тут є свої родзинки.

67471975_2291419231121942_8021005210879000576_n

А у ВСЛ виходить довгоочікуваний новий історичний роман Елізабет Ґілберт. Публіцистику я її не читала, а от “Природа всіх речей” – це довічна любов.

misto_divchat_cover

Що у нас далі? Новий фентезійний роман Наталії Матолінець. Мені в “Гессі” сильно недодали таємничої академії для юних інкарнацій богів, тут оцього має бути багато.

47302504._SX318_

Продовжувати читання “Форум наближається, Форум наближається! Проміжний вішлист до книжкового свята”

Графічна пауза. Чарівна шаль та умоглядна Індія

Мій досвід коміксочитання поділяється на кілька умовних колекцій: супергероїка (здається, найменша), фентезі, містика, тревелоги, історично-травматичні, підлітково-ідентифікаційні тощо. Є в цьому щось трохи несподіване, але отак і є: графічні романи про підлітків-мігрантів, що шукають своє місце чи то в новому, чи то в старому світі, трапляються доволі часто. І за одним з таких я полювала мало не два роки.

DSCN9763

Ніді Чанані – доволі відома каліфорнійська художниця-коміксистка. Проте “Пашміна” – це її перший сольний графічний роман. І визначальними для нього є дві риси: автобіографічність та дебютність.

DSCN9773

Головна героїня “Пашміни” – каліфорнійська (я ж казала!) тінейджерка Пріянка, чия мама колись давно приїхала з Індії. Прі не любить, коли її називають на повне ім’я, коли її дражнять в школі, бо вдягається по-бідному,  та коли мама відмовляється ділитися секретами з минулого. Прі любить пиріжки-самоси, малювати комікси та дядька Джатина – маминого давнього друга, котрий грає в житті дівчинки батьківську роль. Але дядечкова дружина несподівано вагітніє і Пріянкине життя летить шкереберть.

Продовжувати читання “Графічна пауза. Чарівна шаль та умоглядна Індія”