(Дисклеймер: ще один відгук, оригінал якого виходив для патронів мого блогу до появи українського видання – я читала книжку в оригіналі і з перекладом ще не знайома)

Минулорічний роман Вікторії Шваб – типова вправа з готики з усім набором обов’язкових елементів. А проте уважна до першоджерел, стильна й по-своєму щемлива.

Олівія Пріор – типова вікторіанська сирітка з вікторіанського сиротинця, хоча надворі вже не сильно вікторіанство (принаймні, в цьому дивному часопросторі існують автомобілі, а от з іншими благами цивілізації – не дуже). Та кілька моментів Олівію між іншими сирітками вирізняють: вона не може говорити, отже шанси на вдочеріння в неї мізерні; вона може комунікувати зі світом через малюнки, але кому це в сиротинці цікаво; у неї є скарб – материн щоденник, з якого можна зробити висновок, що сердешна поступово збожеволіла; а ще Олівія бачить привидів. І то в дуже неприємний спосіб. Отже в гувернантки з таким багажем точно не візьмуть, але без загадкового й похмурого маєтку ця історія не обійдеться – Олівія отримує листа від начебто рідного дядька, який давно шукав небогу й запрошує її до родового маєтку з пафосно-романтичною назвою “Галант”. От тільки по приїзді з’ясовується, що маєток ледь тримається купи, дядько Олівії – уже помер, а підозріло блідий кузен-спадкоємець аж ніяк не радий її бачити й щосили намагається випхати куди завгодно. Але Олівія впирається всіма ногами й руками. Вона нарешті опинилася в місці, де виросла її мати-втікачка. А ще – в маєтку достобіса привидів. То, може, ось він – шанс Олівії зустрітися з небіжчицею бодай отак?

На перший погляд невеличкий роман Вікторії Шваб вирішив водночас вдягнути все найкраще з класичних готичних кліше: сирітка-неборака, глуха глушина, моторошний маєток, ще моторошніший сад при маєтку, доброзичливі слуги VS непривітні господарі, привиди, загадкова фамільна хвороба (вампіри? перевертні? що з цими Пріорами не так, бо точно щось не так!), просте людське фамільне божевілля й океан розгубленості посеред ворожого середовища. Але, на відміну від класики, Олівія діє не за класичними канонами. Вона не така хвацька, як Ноемі з “Мексиканської готики“, але їй нема чого втрачати, тож вона готова терпіти нестерпного кузена, страшних привидів (а вони її дійсно лякають), загадкові натяки на прокляття, аби тільки зрозуміти – що саме сталося з її матір’ю, чому вона втекла з дому. І хто батько Олівії? І що сталося? І взагалі – навіщо в саду дивні ворота, якщо їх не можна відчинити?

З одного боку, у “Галанті” Вікторія Шваб загортає в готичну оболонку справді дуже добре написану історію дорослішання, прийняття себе й своїх (та й чужих) особливостей. Мені дуже сподобалося, як вибудована лінія комунікації Олівії з привидами: дівчина воліла б ніколи не мати такого таланту, але якщо життя вже змушує, то що ж… І те, куди ця лінія зрештою розвернула – теж. З іншого боку, цей роман – таки справді чесна готика, й залишається нею навіть коли (це тизер, не спойлер!) зненацька перетворюється на портальне фентезі. Пара сюжетних поворотів – і вся тутешня лімінальність з естетичного концепту перетворюється на залізобетонні елементи світобудови, й це було насправді круто. Ну й зрештою, це просто дуже красиво, якщо вам до душі оцей декаданс-вайб класичного decline and fall. І так, коли анемічна сирітка раптом виявляється найживішою особою в околицях і повертає їм таку-сяку подобу життя – це завжди дуже мило.

Плюси роману: хороша робота з жанровими кліше, симпатична героїня, атмосфера, горор-елементи, переосмислення мотиву точки перетину життя й смерті (а заразом – і  відповідних ініціаційних ритуалів), усе, що стосується малювання (Олівія – художниця-самоучка, і це важить для сюжету)

Мінуси: так, це закони жанру доклалися, але всі інші персонажі – ну надто вже типові й суто функційні (“суворі виховательки”, “дівчата-діставаки”, “мила економка”, “противний кузен”), тим не менш, Олівії вдалося знайти собі родину.

Українською роман вийшов у Небо Буклаб