Торік принцип “Обирати з прочитаного не найкращі чи найголовніші книжки, а саме найяскравіші” себе цілковито виправдав. То й цього разу спробую вчинити так само. Але без нотки експерименту якось нецікаво, тому замість чогось на взір звичних номінацій спробую супроводити книжки року формулюваннями а-ля Нобелівський комітет. То “за що?” полюбилися/запам’яталися оці двадцять (а насправді – 22) книжки?
З читацькою географією торік мене спіткала така статистична катастрофа, що я навіть третій квартальний огляд не робила – сенсу не було. І, щиро кажучи, зараз того сенсу також небагато, адже за пів року додалося лише дві країни. Тож зрештою їх вийшло тільки 22. Прекрасно. Бо сподівалася на 40. На цей рік я собі обіцяла жодних резолюцій і планів на читання не ухвалювати, але впевнена, що гірше вже точно не буде, бо куди ж.
У читацькому плані 2021 рік минув цікаво. Схоже, я таки адаптувалася до перекладацтва (те, що після насиченого робочого дня літерки читати не хочеться від слова взагалі стало було для мене неприємним сюрпризом), майже навчилася балансувати в таких умовах між суто розважальним та серйознішим читанням і трохи набрала темп. Принаймні, торік я прочитала майже на 20 книжок більше, аніж 2020-го. Так, враховуючи комікси, але будем щирими – коли це останніми роками не треба було враховувати комікси! Ну але якщо на кількість сторінок дивитися – справді різниця вийшла малопомітна. Та почасти це пояснюється тим, що минулого року я перекладала дві товстенькі книжки – кожна вийде близько 600 сторінок – і напів інстиктивно уникала великих текстів. Ну таке, на цей рік у планах перечитати “Стрейнджа і Норрелла“, продовжуючи перекладати товстунці, так що подивимось, куди мене ще винесе.
Хай там як, а основні читацькі звички у мене не міняються роками. Скажімо, як читала сильно більше художньої літератури, так і читаю.
Продовжувати читання “Мій читацький 2021-й. Статистика, діаграми та топ видавництв”На останні десять днів марафону я напланувала собі про хижаків – буквальних і метафоричних. І навіть почала (але епічно недочитала) “Позолочених вовків” Рошані Чокші. А прочиталися дві книжки про таких схожих, але й таких різних великих котів. Чесно-чесно, no pun intended, я тільки вчора усвідомила, що наступний місячний рік – тигриний. Та й тигри в прочитаному підібралися – умовно китайський та корейський.
Що читалося:
Продовжувати читання “#TheDarkestReading-2021. Тиждень VII з половиною. Burning bright”Для шостого тижня #TheDarkestReading книжки знайшли себе самі. Несподівано зійшлися в одній точці двійко томів легендарного коміксу й дебютний роман української авторки, що оповідають як не про Край снів, то про його буквальні краї.
Що читалося:
Продовжувати читання “#TheDarkestReading-2021. Тиждень VI. Сни вже поруч”Найтемніший час року вже минув, але ж треба розповісти про все дбайливо прочитане за попередній місяць. Тим більше, що мені вдалося втримати планку тематичного читання. Скажімо, на четвертому та п’ятому тижнях марафону мене переслідували книжки про… дуже альтернативну освіту: від способів передати відьомський дар до буквально вбивчого навчання.
Що читалося:
Продовжувати читання “#TheDarkestReading-2021. Тижні IV-V. Така небезпечна освіта”Зазвичай грудневі вішлисти з’являються ще до Різдва, але цьогоріч я чомусь забарилася. Ну але ніколи не пізно наздоганяти святковий настрій, правда ж?
Отже зі свіжих книжечок та тих, що мають вийти найближчими місяцями, кортить зазнайомитись ближче з:
Настав час віддавати блогові борги за листопад (чи бодай невеличку їхню частинку). Третій тиждень #TheDarkestReading вийшов максимально тематичним, хоча книжки для нього підібралися практично навмання. Але кожна з них розповідає про ті самі межові ситуації, коли будинок перестає бути фортецею – тобто типові нічні жахіття англоамериканського культурного поля. І книжки дібралися такі ж: почасти суто американські, почасти – з відчутним британським присмаком.
Що читалося:
Продовжувати читання “#TheDarkestReading-2021. Тиждень III. Похмурі будинки та їхні мешканці”Фірмова забавка осені цього року минає не так весело, як завжди. Головно, мабуть, тому, що я трохи забігана – і то стан цей триває давненько. Як з’ясувалося, цьогоріч я не просто читала обмаль свіжих книжок – я ще й не дуже активно придивлялася до нових видань і навіть не склала впевнений вішлист симпатій. Друга причина – зміни в регламенті премії. У 2021-му скоротили кількість номінацій – це не дуже принципово, просто незвично. А ще прибрали можливість висування книжок-номінанток самими читачами – отут я вже образилась, бо кілька кандидаток таки мала. Хай там як, але загалом списки книжок номінанток вийшли цікавими, хоча й далеко не завжди – саме для мене.
Тож за кого я проголосувала в Goodreads Choice Awards чи могла б проголосувати, якби дізналася про книжки більше?
Продовжувати читання “Goodreads Choice Awards-2021. Мої нечисленні фаворитки”Другий тиждень марафону TheDarkestReading минув разом з двома дуже не схожими книжками, які часом несподівано лунко перекликалися між собою. В обох мова йде про владу над столицями (щоправда, владу небуквальну), в обох кілька партій впливу затято перетягують ковдру контролю над ситуацією, в обох йдеться про події несподівані й чарівні. Тільки одна з цих книжок – постмодерністське привітаннячко Чосеру, а інша – свіженьке пригодницьке фентезі.
Що читалося:
*Перший тиждень листопада випав напрочуд лагідний, але темному читанню сонячна погода не завадить. Енівей, почала я марафон з легкої розминки – продовжень вже знайомих підліткових циклів. Там все, як завше: розумні 14-15-річки, незграбні дорослі, страшні таємниці та героїчні пригоди. Хоча з героїкою по-всякому бува – іноді треба просто бодай якось вижити.
Укладати списки тематичного геловінського читання в моєму випадку штука доволі передчасна, бо маю дивну забавку – майже двомісячний читацький марафон The Darkest Reading, що триває від 31 жовтня по 22 грудня. До нього вже такі книжкові стосики назбиралися, що я два тижні себе по руках ляскаю, аби раніше за них не хапатися. Але раз вже така осінь картинно-гарна, день був сонячний і хочеться ще чогось яскравого, коротенько розкажу про кілька коміксів/графічних романів, що добре пасують до меланхолійного (не горорного!) містично-осіннього читання. Про деякі я вже згадувала, дещо – справжні хіти, але є й менш відомі перлинки.
Найочікуваваніший та найхітовіший геловінський мальопис – то, мабуть, “Ікла” Сари Андерсен, що українською видає Вовкулака. Збірка стріпів про непросте повсякденне життя яскравої парочки – вампірки та перевертня – з перших сторінок завойовує читачів м’яким, хай і чорнуватим гумором, впізнаваними ситуаціями і самим сюжетом – притиранням “свіжої” пари до звичок та дивацтв одне одного. А яке там ошшатне видання! (Маю оригінал, але українське обіцяли зробити аналогічним).
Ретелінг-бінго виявилось якимсь зачакловано-непідйомним. Торік я почала закреслювати квадратики і доволі швидко збагнула: ні, за один рік не встигну. І ось добігає кінця вже другий, я дивлюся на результат і знову розумію, що ні, не встигну. Причому результат не такий вже й поганий – 12 квадратиків з 25. Але вони напрочуд невдало розташувалися. Що ж, продовжую лупати сю скалу. А сьогодні почну коротенько розповідати про ті нові книжки, що пасували під завдання.
Найпростіше вийшло з пунктом Own Voices – до цієї категорії належать ретелінги, написані людьми з відповідним темі бекграундом. Цьогоріч Ранок видав збірку переказів українських народних казок від сучасних авторок, тож саме “Котигорошка” пасувала сюди якнайкраще. Прочитати про цю книжку докладніше пожна в ось цьому пості, а тут тизер залишу:
Продовжувати читання “Ретелінг-бінго. Українські казки, таємниче царство Рошані Чокші та гіківська бібліотека”З українським нонфікшеном останнім часом відбувається щось дивовижне й прекрасне. Упродовж заледве не півроку видали чи анонсували щонайменше три видання з (плюс-мінус) історії кулінарії: працю Олексія Сокирка про кухню Гетьманщини, книжку Стефанії Демчук про середньовічну їжу та монографію Олени Стяжкіної про роль їжі та їди в пізньорадянському суспільстві. Сьогодні трохи розкажу про останнє видання, а раптом я щось пропустила і новинок не три, а більше – киньте в мене назвами в коментарях.
Культ пломбіру. Та сама ковбаса по 2.20. Черги. Городина з ринку. Шашлик на дачі та курчата табака в ресторані. “А от в Африці…” Краби як пересічні консерви і як втілення всіх мрій. “Найкраща риба – ковбаса”. Черги, блат, дефіцит. “Своя людина в продуктовому”. Пінки на молоці та огидні запіканки. “Універсальний” борщ. “Какая гадость эта ваша…” Олена Стяжкіна написала книжку про поживну функцію, соціальну роль та культурологічне значення їжі в радянській Україні 1960-1980-х років. Про те, що, чому і як їли, де ту їжу брали, хто відповідав за добування харчів і в якій пропорції, яке їдло вважалося престижним і кому воно належалось, що купували на ринках і що можна було (але краще – не треба, чесно) їсти в общєпіте, яке місце посідали національні наїдки на кухні “нової історичної спільності”. А ще про те, як це все відображалося в кінематографі.
Продовжувати читання “Скарби книжкової шафи. “Смак радянського””Форум вже майже завершився, час збирати каміння робити замовлення. Але спочатку треба з’ясувати, що саме замовляти з дорослої художньої літератури.
Пункт №1, найбажаніша й найочікуваніша новинка, – це, звісно, “Агенція “Незалежність” (НК-Богдан). Збірка з 30 фантастичних оповідань, де кожне розповідає про певну подію кожного року з 1991-го. Але під незвичним кутом: що як те, що ми пам’ятаємо – результат зусиль спеціальних агентів, а без їхньої допомоги все могло би піти за значно гіршим сценарієм? Збірку уклали Олег та Альона Сіліни із “Зоряної Фортеці“, авторський колектив – строкатий і дуже цікавий, і я там теж є. Обрала собі 2012-й рік, але писала… не зовсім про “Євро-2012”, хоча й про нього трохи є. Але центральний мотив “Справи про заблукалий потяг“: “Скільки філологів потрібно, щоб запобігти катастрофі на залізниці”. Трохи Пратчеттівських алюзій, трохи підморгувань європейським міфологіям і кілька пачок чипсів included.
А іще:
Vaenn's Bookblog 