Липень догоряє, час, мабуть, нарешті розповісти про найлітнішу книжку мого читацького сезону – красиве, але неочікувано бентежне в деяких дрібницях минулорічне видання про канікули по-польськи.

“Літо в Бескидах” позиціонують як артбук, і це головне, що про нього можна розказати. По-перше, по-друге й по-третє книжка дуже красива. Але то своєрідна краса. Марія Стшелецька розповідає не про одне, а про два літа в Бескидах: “колись” (сюжетна лінія школярки Терки за часів глибокого соціялізму) та “плюс-мінус зараз” (історія матері, яка намагається заохотити до радощів походів у гори дочку-(здається)-дошкільнятко). І от ілюстрації чудово працюють з цим сюжетним вододілом. Перша частина книжки – це соковитий плакатний соцреалізм, сторінки з інфографікою в дусі радянських дитячих атласів, ілюстрації під “найновіші художні ідеї 1960-х”, краса і сила, двома словами, але трохи своєрідні. А умовну сучасну частину супроводжує такий собі кондовий діджитал від кліпартів зорі століття та типових патернів до цифрових версій “оригамі”. А оскільки теми ілюстрацій не раз і не два збігаються – виходить дуже крутий і по-своєму гармонійний контраст.

Отже візуал викликав був щире й цілковите захоплення. А от зі змістовою частиною було трохи складніше. Кожна із субкнижок, схоже, має на меті викликати ностальгію за літуванням на природі. В Україні книжку видав дитячий імпринт Чорні вівці, але це дуже умовно дитяча книжка, бо вона відверто апелює до досвіду дорослої людини, хай то труднощі сучасного материнства (взагалі не впевнена, чи друга частина цікава молодшим читачам: ну ходять героїні горами, мала постійно ниє, мати намагається її відволікти й показує, що цікавого можна знайти поза містом та умовним планшетом), або майже пригодницька лінія “Як розважити себе в радянському дитинстві”.

І от сюжетна лінія збитошниці Терки, яка стежить за птахами та оленями, лазить закинутими церквами, дружить зі старшою жінкою й намагається влаштувати для сільця виставу – має в собі щось таке астрід-ліндґренівське, рідне, яскраве… А заразом вибудовує контраст між вільним і щасливим життям дитини (ну, коли до школи ходить не треба, тоді воно вільне й щасливе) і похмурим буттям батьків-колгоспників, яке ненав’язливо нагадує рабство (тут припускаю, що з точки зору дитини життя дорослих у розпал жнив у будь-якому разі може нагадати рабство, але Стшелецька з цим протиставленням явно цілеспрямовано працювала). А ще ж тут є тема втраченого раю – начебто не першопланова, але болісно-дряпуча.

Батьки Терки лишають її на… сусідку. Щоправда, бабця Текля живе далеченько – вона єдина мешканка закинутого сільця поблизу, але що там дитині на велосипеді через ліс, ррраз – і на місці! Так от, бабця Текля – з лемків, вона там-сям прохоплюється про те, як тут люди жили колись, про те, що вони розмовляли іншою мовою, мали інший триб життя, ходили до інакшої церкви (ондечки стоять ті церкви закинути та напівзруйновані), а потім тих людей виселили, але колишня вчителька Текля знайшла спосіб повернутися й доживати віку в рідній місцині, яка перетворилась для неї на населену привидами пустку.

Оскільки ми бачимо події очима дитини, яка в усьому шукає розваги, трагедія Теклі не так б’є обухом по голові, як штрикає голкою. Та й сама літня жінка не виливає на дитину все, що могла б, либонь, вилити, а м’яко залучає до лемківських звичаїв, вбачаючи в малій таку собі умовну спадкоємицю – хай не по крові, але в любові до цього краю. І все ж припускаю, що польськими й українськими читачами цей сюжет може читатися трохи по-різному. Бо, скажімо, там, де Терка, яка росте за соціалізму й “бога нема”, залазить до церкви й дивується, як там все влаштовано, можна відчитати шматочок наративу “Кляті комуністи проти релігії”, а можна звернути увагу на те, що церква – ой яка не католицька… Не знаю, можливо, це велика війна загострила сприйняття оцього мотиву нагло висмикнутого коріння, але зараз, цього літа, начебто світла історія дитячих пустощів точиться слізьми та кров’ю. І болем за людей, що жили в тих Низьких Бескидах, але їх змусили покинути свій дім.

(вважатимемо що тут мене розвезло тугою за сплюндрованими спогадами про приазовське дитинство)

Окей, то “Літо в Бескидах” – книжка і красива, і корисна, і цікава? Так. Але є в ній кілька моментів, які зробили мені трохи кусь. Один з них – суто естетичний. Розповідаючи про Терку, Марія Стшелецька описує тру сільську дитину, яка не по-сучасному спокійно ставиться до смерті тварин. Одне з її хобі – спостерігати за сорокопудами та вишукувати їхні комори. Англійською сорокопуд – це shrike, тому якщо ви згадали про Ктиря з “Гіперіона“, то… в принципі, правильно зробили, бо це прекрасна хижа пташечка, яка просто так зжерти здобич неладна, тому нанизує її на шипи колючих чагарників і потім ласує дрібними шматочками. Так от, як людина, чиєю тотемною твариною є сенґі, я категорично засуджую ілюстрацію з мертвою землерийкою! Треба обов’язково внести це до протоколу!

А другий момент стосується травництва. Якщо в першій частині книжки збирання лікарських рослин виступає отим самим ланцюжком між поколіннями й свого роду медитативною практикою, то в другій апологія “А раніше люди самими травами лікувалися!” часом має дещо дивний присмак.

Європейці дуже віддалилися від природи, й ти з ними також, моя маленька європейко, але ми спробуємо з цим щось вдіяти. Кажуть, що досить знати сто, двісті видів, щоби дати раду з більшістю наших болячок. Якщо використовувати зілля з головою, то немає жодної побічної дії, на відміну від деяких ліків, ну й вони значно дешевші, а тут на цьому лузі вони коштують нуль злотих”.

Як людина, яка в дитинстві кілька разів труїлася дикими рослинами, бо мала дивну звичку пізнавати світ через смак (пожувати стебла букетика з якихось беладоноподібних пасльонових було дуже поганою ідеєю, 2 з 10, не рекомендую)… Кароч, у книжках, які можуть читати діти, аж такими сентенціями, мабуть, розкидуватись не варто, і то попри певну сумнівність самої ідеї. До речі, я все чекала, чи зустрінеться в тексті ілюстрація чудодійної сили лікарських рослин, якими ми нехтуємо, ковтаючи пігулки. Ага, один разочок є – застосування подорожника як пластиру. Гм-гм, читерство якесь! Зате намальовані рослини прегарно. Зараз покажу дві ілюстрації: традиційну ботанічну та із “сучасної” частини.