Минулого року із Сезоном нагород у мене не склалося: робота поглинула – але цьогоріч страшенно бракувало якогось довготривалого читацького проєкту, щоб відволіктись від реальності. Запійне читання фантастики – непоганий рецепт. Тож до кінця літа я планую прочитати якомога більше повістей й трішки романів з номінованого на ключові американські премії. Та спочатку треба розібратися з найкоротшою прозою. От і розібралася.
У сезоні-2021-22 номінації на Неб’юлу та Г’юґо отримали дев’ять оповідань – короткі списки вже не вперше збіглись рівно наполовину. Локус я традиційно залишаю осторонь (по-перше, їхній топ – це десяточка, по-друге, до їхніх номінантів частіше потрапляють тексти, які можна знайти тільки в збірках), але позначатиму всі оповідання, які й до тамтешніх фіналістів увійшли. Й оскільки Неб’юли роздаватимуть сьогодні, з претендентів на неї й почнімо.
Алікс Герроу (так, авторка “Десяти тисяч дверей“) Mr. Death: сумовите, але по-своєму іронічне оповідання про бюрократію та професійні ризики “харонів” – тих самих женців, що забирають людську душу після смерті й переправляють її до потойбіччя. Сем працює женцем порівняно недовго, проте цілковито успішно, але й хороші робітники часом витягують погану карту. Для Сема, котрий свого часу втратив дитину, ця погана карта – обов’язок забрати душу дворічного хлопчика. Герроу вдало балансує між одою сімейним цінностям та легкою сатирою на корпоративну культуру, й текст у неї вийшов симпатичний: журливий, ненав’язливо атмосферний, пронизливий, але без безнадії, хоча тема дозволяє настиснути на газ і викачати з читачів фонтан емоцій (також є номінація на Локус)
Хосе Пабло Іріарте Proof by Induction: знову про смерть та сім’ю, тільки з іншої точки зору. Колись багатообіцяльна академічна кар’єра Полі суттєво забуксувала: він всерйоз розраховував на теньюр, але розуміє, що фіг його отримає, якщо не зробить видатне відкриття. Він покладав деякі надії на співпрацю з батьком – також математиком – але той помер і лишив сина… Із симуляцією батькової передсмертної свідомості. Такі речі існують, щоб дати родині шанс попрощатися й розпитати дорогого небіжчика, що там зі спадком та страховкою, але Полі вирішив скористатися з програми по-іншому. Ну то й що, що кожного сеансу доводиться пояснювати батькові все наново, це ж все одно робоча симуляція свідомості видатного математика, правильно? Попри мої підозри, Іріарте не пірнає в глибини засудження сучасної академії та засобів, до яких змушені вдаватися науковці, щоб отримати постійний контракт. Письменнику в першу чергу йдеться про інше: зв’язок між поколіннями та способи висловлювати любов. Або бодай прихильність. Через батькову емоційну сухість для головного героя він завжди був радше колегою, але Полі знову й знову запускає симуляцію, сподіваючись далеко не тільки на науковий прорив (також номінація на Локус)
Сем Джей Міллер Let All the Children Boogie: чергове зізнання в любові вісімдесятим (гаразд, в тексті 1991-й, але ж ми знаємо, до чого тут все). “Бугі” – типова підліткова історія з обов’язковими елементами: перше кохання, проблеми самовизначення, проблеми з батьками, а на решту – багато, дуже багато культової музики тієї епохи. І тримається це все на живій нитці класичного палпового сюжету: в улюблену радіопередачу головних героїв періодично вклинюється загадковий радіосигнал. Прибульці з космосу? Прибульці з майбутнього? Evil Russians, які не простять падіння Берлінської стіни? Звісно ж герої кинуться розгадувати цю таємницю. І навіть розгадають. Гмгм (також номінація на Локус)
Сьюзан Палумбо Laughter Among the Trees: знову про сім’ю, втрату, проблеми ідентичності та почуття провини. Родина Ани переїхала з Вест-Індії до Канади, коли вона була маленькою. Але ідеально вписатися в нове життя в дівчинки виходило кепськувато. На відміну від молодшої сестрички-вреднючки Сабріни, яка вже народилася на новій землі. Історію про імміграцію та конфлікт між новою реальністю та корінням письменниця запаковує в традиційний за формою та суттю сімейний горор. Ясна річ, що із сестричкою-вреднючкою щось станеться (хто взагалі ці походи в гори видумав?). Ясна річ, що тутщось нечисто. Ясна річ, що Ана себе в цьому завжди винуватиме. Ну а як інакше?
Сара Пінскер Where Oaken Hearts Do Gather: короткий сеанс філологічного екстазу. Серед цьогорічних номінантів саме Пінскер забирає приз “Найвигадливіша форма”. Вона написала оповідання у форматі… Коментарів та приміток. До умовно вікіпедійної статті про народну баладу, яку затято обговорюють кілька гіків-фанатів, сперечаючись буквально про кожен рядочок. Балада з тих, яку перфектно виконав би гурт з Wylding Hall Елізабет Генд, й історія за пошуками істини: це просто метафора чи за текстом ховається трукрайм-сюжет? – має неабиякий готично-фольклорний шарм. Не кажучи вже про те, що пародія вийшла прекрасна (також номінація на Локус)
Джон Візвел For Lack of a Bed: коротеньке стильне урбан-фентезі про те, наскільки затьмарює розум постійний біль. Або про нерозважливість в коханні. Зрештою, а чому “або”? Ноемі, головна героїня оповідання, працює в зоокрамничці міфічних істот, знімає квартиру навпіл з непоганим хлопцем і страждає на хронічний біль, проти якого не допомагають ліки. А от сон на приблудній канапі (“Ти ж не проти, що на дивані хтось помер? Диван чистий, чесне слово!”) раптом виявляється дуже непоганим засобом. Тільки спати для цього доводиться все довше й довше… Проста ідея, просте виконання, але дуже переконливий наратив – проблеми Ноемі автор описував з власного досвіду (також номінація на Локус)
Хух, з Неб’юлою все. На Г’юґо з цього списку номіновані оповідання Герроу, Іріарте та Пінскер. А також отакі оповідання.
Кетрін Валенте The Sin of America: розлога алегорія, суміщена з оповіддю про непросту жіночу долю. Письменниця пунктиром розповідає про невдатне життя головної героїні-танцівниці, постійно нагнітаючи напругу перебивками про загадкове дійство в типовому середньоамериканському дайнері. Типово й (тИпово) лузерське життя Рубі-Роуз опинилось в дуже дивній точці: саме її обрано для того, щоб поглинути великий Американський Гріх. Ніл Ґейман здибується з Ширлі Джексон, вони знизують плечима і знущальницьки-звинувачувально дивляться на американське суспільство. Текстам про колективну відповідальність за звичний триб життя ніколи не заповідалось бути милими й затишними, але тут форма дещо підпсувала карти змісту (також номінація на Локус)
Шонін Мак-Ґвайр Tangles: класичне героїчне фентезі квестового ґатунку, що працює за правилами ігрового всесвіту. Буквально, це МТГ. Дріада шукає нове дерево для симбіозу, маг шукає спосіб розплутати невдало накастоване закляття, люди шукають Білу Відьму, а ліс нічого не шукає – він просто є. Максимально класичні форма та зміст купують здебільшого вдалими описами та колоритом прадавньої пущі (ну й арти шикарні, але це логічно). Приємний олдскул, від якого хотілося б, ну не знаю, цікавішого конфлікту чи шо.
Блу Нойстіфтер Unknown Number: ще один експеримент з формою – оповідання в смсках, опубліковане твітер-тредом. Як ви поставилися би до того, що вам пише цілковито незнайома людина, яка знає про вас все? Ну, не зовсім про вас, про вас у підліткові роки. Ґебі вимагає пояснень і отримує: з неї зв’язується її аналог з паралельного всесвіту й хоче з’ясувати, чи зважилась вона на трансперехід і як їй вдалося знайти на це сили. Коротенький текст, де фантастичне припущення дає можливість проговорити просту, але завжди актуальну думку: співрозмовника, кращого й ближчого за самого себе, людина не знайде, а чесність перед собою ніщо замінити не зможе. Це, в першу чергу, терапевтичний текст, і працює (чи не працює) він саме як психологічна проза. Але є щось нескінченно іронічне у фантастиці, яка прямо проголошує: наукові звитяги незрідка є побічним результатом сублімації: “Тобі простіше було довести існування мультивсесвіту, ніж піти на терапію?”
“Отаке”. Цього сезону авторів фантастичних оповідань найбільше тривожили проблеми ідентичності, сім’ї, ваги смерті та провини.
Мій топ-3:
- “Дуби“, бо це казково прекрасно і буквально, і тією історією, що визирає з-поміж рядків (далі довго нікого нема)
- “Пан Смерть“, бо просто й елегантно
- та “Замість ліжка“, бо чудово вписує реалістичні чуття у фантастичний світ
Подивимось, що за оповідання переможе на Неб’юлі, ну й далі почекаємо.
А спостерігати за марафоном з читання повістей можна на патреон-сторінці блогу.
Vaenn's Bookblog 