Бажання паралельно з “Грою престолів” дивитися категоричну “не-Гру престолів” змушує шукати щось таке, таке… Якесь інакше, причому щоб це були не “Даррелли“, які теж закінчуються. Пошуки чогось спокійного, мирного й помірно драматичного – а ще бажано британського – завели мене на незнайому землю. Я чи не вперше сіла дивитися ірландський серіал.

Striking Out (або по-нашому – “Виключення“, в сенсі процесу) це такий собі адвокатський процедурал з родинно-романтичними цінностями. Вірніше, трохи не так: первісна романтика закінчується десь так на 5-6 хвилині першого епізоду, коли молода юристка Тара Рафферті робить невдалий сюрприз своєму нареченому. Якби Тара не повернулася з дівич-вечора завчасно – не спіймала би би свого Еріка в ліжку з колегою. Не засмутила би маму скасованим весіллям. Не втратила кількох подруг-колег разом із роботою – продовжувати працювати поряд з колишнім нареченим для неї нестерпно, а син головного партнера точно не збирався звільняти зрадженій коханій простір для маневру. Отже купа “не” – і життя Тари летить шкереберть.

Що у нас там окрім романтики? Родина? Родин багато, вони різні – Тару перемикає, і колишня спеціалістка з корпоративного права стає повіреною у сімейних тяжбах. Власне, кожна серія – це окрема справа, тут все, як завжди. А! Адвокатство! І з цим непросто. Тара – соліситор, а це означає, що їй не тільки треба шукати десь принципово нових клієнтів, вирішувати проблеми свого спонтанного асистента з умовною судимістю, обживатися в занюханому офісі в приміщенні колишнього заводу металоконструкцій (вхід через кав’ярню – несолідно, зате свіжа кава завше поряд), а ще й підлаштовуватися під блискучого баристера Вінсента – старшого чоловіка з купою своїх проблем і непростим характером. І як тут починати нове життя? Тарі якось вдається.

Плюси цього невеличкого серіальцю (чотири серії в першому сезоні, що я його вже переглянула, та шість – в другому) доволі очевидні:

• він ірландський! Тут багато всяких дрібних детальок тамтешнього життя, ну і за всіма цими особливостями британської юридичної системи дуже цікаво спостерігати. Особливо, коли соліситорка Тара – єдина нормальна людина в околицях, але вона залежить від геніального оратора, що в суді час від часу виступає обдовбаним. Тут багато похмурого, але яскраво-зеленого Дубліна (божечки, скільки там води!), що, з одного боку, незвичний й екзотичний, а з іншого – “таке ж місто, як і всі”. Ну от хіпстерська кав’ярня в джентріфікованому районі та її бариста Піт – просто як рідні.

• у “Виключенні” взагалі дуже добре показують командну роботу і те, що успіх – це насправді результат роботи багатьох людей. Весела компанія першого сезону – це сама Тара, той самий зірковий Вінсент, юний, але навдивовижу корисний асистент Рей (“я, канєш, шахрай і траву курю, але не хочу повертатися до в’язниці!”), приватна детективка (і самотня мати) Меґ – наче і не дуже докладно про всіх розповідають, але образи складаються виразні.

• і звичайно ж не можна окремо про Тару не сказати. Емі Губерман грає людину, якій буквально все її життя обвалилося на голову і довелося міняти геть усі плани – причому не тільки свої, але й інших людей, які від того не в захваті. Але Тара, схоже, живе за принципом “очі бояться – руки роблять”. І це не “якось воно буде” – а чесні спроби зробити максимально добре й максимально зручно для всіх. У новій роботі душевна щедрість і доброта Тарі дуже допомагають, а от у власному житті… Там бувають проблеми.

• ще в цьому серіалі (принаймні, в першому сезоні) справді цікаві справи – передбачувані з точки зору драматургії, але от саме за подробицями спостерігати прикольно. За чотири серії нам розповідаються про те: що робити, якщо ти відомий телеведучий, і порно-ролик з тобою в головній ролі обговорює весь інтернет (ні, не вбиватися); як жити далі, коли тебе обійшли у заповіті і треба з дітьми йти на вулицю; як організувати термінове медичне лікування чолов’яги у комі, якщо в нього дві дружини й кожна хоче мати вирішальний голос щодо процедур; як чинити, коли соціальні служби забирають дитину в молодої пари, підозрюваної у вживанні наркотиків. Фух! Це лише центральні сюжетки серій, а дрібнички там теж цікаві.
• неочікувано – але гумор. Місцями доволі чорний й часто – суто юридичний, але він дуже няшний. Навроді: “Ця справа зробить з тебе зірку, другого випадку бігамії за все життя може не трапитися!”

А що ж тоді не так? Фактично виразних мінусів тут начеб і нема. Так, деякі підсюжети дуже мелодраматичні і сімейні цінності там буяють пишним цвітом – але зрозуміло, нащо це творці роблять. Тут можна або змиритися з правилами гри, або ні. Ну, і якщо чесно, мені не дуже сподобалося, як завершення сезону закільцювали з початком, і знову вивалили на Тарину голову купу проблем. Вірніше, справа навіть не в тому, що ці проблеми доведеться розрулювати наново тільки в гірших умовах. Просто не люблю я, коли в процедуралах забагато на себе бере наскрізна арка. Ну, але може, я помиляюся, і в другому сезоні все швиденько виправиться. Там ще й трохи основний склад оновиться – і прокурена адвокатка у виконанні Марії Дойл Кеннеді ще може стати новою принадою.