Після бурхливого обговорення в інтернетиках практики деяких шведських кінотеатрів, що перед сеансом позначають, чи проходить фільм тест Бехдель, я теж вирішила поспостерігати за споживаним продуктом. Хіба що слідкувати за кіно мені здалося не те шо нецікавим, а радше заскладним – це з олівцем жеж дивитися. А от с книжками експериментувати було простіше. Та й наочніше – бо книжок я читаю більше, ніж фільмів дивлюся.

Отже експеримент розпочався у двадцятих числах минулого листопада. Відтоді в ньому “взяли участь” сотня з гаком книжок – вже можна робити проміжні висновки. (Хоча середньостатистичним моє читання протягом останніх місяців назвати не можна: книжки, написані жінками, траплялися мені частіше. Але загалом тенденції передбачувані)

Ну й спочатку про методику. Стандартний “простий” тест Бехдель: в творі є щонайменш дві героїні з іменами (1 бал для статистики); вони розмовляють між собою (2 б.); вони розмовляють не про чоловіків (3 б.). На нього я й спиралася, але використовувала “пів-бали”. Все просто: 0.5 – поіменована героїня сама-самісінька (NB – ім’я – це ім’я, “місіс Якась-там” – не ім’я, а “моя матінка” – тим паче); 1.5 – жінки можуть обмінятися кількома репліками, але це не змістовна розмова (переважно привітання, вибачення та інші ритуальні штукенції), 2.5 – жінки беруть участь в полілозі, де бува важко визначити адресата, або розмова “прочоловіча” номінально (тобто стосується персонажа чоловічої статі з “функціональної” точки зору, а не особистісної – ну керівник, так вже вийшло, чоловік у когось чи касир у маркеті). А, і ще: мені було ліньки копирсатися у збірках оповідань, тому вони просто не враховувалися. А от декілька окремих шорт-сторі я відслідкувала – аби розбавити багатофігурні романи )

І що у мене вийшло?

Графік виглядає… приголомшливо. Нє, я так і думала, що аби героїням дали спокійно поговорити, книжку має написати жінка. Але ж блін, така різниця!

Таким чином, письменники (червона лінія) є беззаперечними лідерами першої половини дистанції. По нулях: 4 твори проти одного, причому в жіночому випадку то принципова позиція – безіменні головні герої. А з цих чотирьох не всі оповіданнячка на двійко сторінок (хоча одне таке справді є :Р). 0.5 – трохи краще, 1:3. 1 бал – 3 книжки проти 13. Мораль – жінки частіше дають героїням імена.

Ближче до середині та у другій половині забігу претенденти вирівнюються: small talks можуть організувати всі. Але фініш – це справді фініш. Письменниці рвучко прискорюються і…

55 проти 7. Ну йолкі ж палкі! Звичайно ж, завжди можна сказати, що такий ефект дає фора – я читала замало “чоловічих” книжок. А ще можна сказати, що я читала замало _правильних_ книжок, написаних справжніми чоловіками. А ще можна сказати, що у правильних книжках, написаних справжніми чоловіками, баби й не мають розмовляти. (Днями завела на ГудРідз поличку damsel-in-distress з таким-от читвом…) Але нема де правди діти: у письменниць героїні розмовляють/взаємодіють набагато частіше, аніж у письменників.

Зрозуміло, що тест Бехдель не є універсальним мірилом значущості жіночих персонажів у книжках. А разом з тим є книжки, які тест не пройдуть просто тому, що не пройдуть. Найчастіше це стосується вузькожанрових творів (детективи, триллери, екшн-фантастика та квестова фентезятина), де оповідь йде від першої особи – бува важко побудувати належну мізансцену. Ну то й більше, якщо та особа – чоловічої статі. І гіршими від цього гарні книжки для мене не стають.

Але що цікаво: в моєму маленькому експериментику було “брали участь” такі книжки, написані жінками – і подекуди там героїні все одне примудрялися поговорити.

ЗІ: подивитися, що ж саме я читала останніми місяцами можна тут або отут. Ну, і якщо є якісь питання – питайте 🙂