Час минає, а мапа майже не змінюється – це можна поставити девізом мого читання в останні місяці. Літо вийшло дивне, читалося небагато, а серед того, що прочиталося, переважало приємно-розважальне, а не корисне для загальної ерудиції чи подолання челенджів.

А результат (у порівнянні із попереднім) виглядає отак.

Грейт шейм. Лише +5 країн, повний провал за південно-американським напрямком, катастрофічно недопрацьована Європа, та й з Африкою й Азією все гірше, аніж могло б бути. А на виправлення ситуації залишається лише 3 місяці. Хм.

Що ж з’явилося?

За абеткою:

Білорусь та чудова Наталка Бабіна (докладніше читати тут).

Вірменія та цікава Наріне Абгарян (за тим самим посиланням).

Македонія – завдяки “Пупові землі” Венко Андоновського – міцний такий балканський постмодерн.

Мексика – я нарешті прочитала програмні речі батечка магічного реалізму – Хуана Рульфо. Це було… дивно й не по-тутешньому. Кому в “Ста роках самотності” структура занадто складна й стосунки надто плутані – рекомендую заполіруватися “Педро Парамо“. Маркес гарантовано заграє новими – юзер-френдлі – кольорами )

А Нідерланди відзначилися “Мурлі” Анні Шмідт – це казкова повістина про кішку, що перетворилася на людину.

“Отаке”.

ЗІ: розрив у вічних перегонах росте: Штати обігнали Британію на 13 книжок. Такого вже багато років не було. Гоу, ЮКей, гоу!