Не встигла я взяти участь у ФБ-розмові про дитячі книжки, придатні для дорослого читання, як ще одна така впала мені на голову. Причому це не янг-адалт, що складає помітну частину мого регулярного читанні. Ні, звичайна собі книжечка для середнього шкільного віку – із відповідними героями-дітьми, дещо міфологізованими героями-дорослими та із нормальним для цього віку колом проблем. АЄОЄ.

Кальпурнія Вірджинія Тейт (11 років 9 місяців) – дівчинка із найбагатшої родини в маленькому містечку на соняшній Техащині. Майбутнє Келлі Ві – з точки зору дорослих – виглядає безхмарно: підрости, сплести кілька миль шкарпеток, почати виїжджати та вийти зрештою заміж. От тільки якоїсь літньої днини найстарший брат дарує дівчинці Щоденник Спостережень. Хто читав автобіографічні повісті Джеральда Даррелла – легко спрогнозує подальший розвиток сюжету.

“Еволюція Кальпурнії Тейт” – це милий, повільний та трохи аж надто дидактичний роман виховання правдешньої юннатки з потенційної Southern Belle. Практично маст-рид для юних даррелломанок (шкода, цієї книжки ще не було в моєму дитинстві) – хоча б тому, що доводить: не всі “джеррі” конче мають бути хлопцями. Гарна книжка, а ще й виховує спостережливість, увагу до всіх видів ближних наших і здорову злість.

Здорова злість знадобиться в першу чергу дорослим читачкам. “Еволюція…” належить до цікавого напрямку сучасної дитячої літератури, який найпростіше називати “Фемінізм для найменших”. І Жаклін Келлі працює з матеріалом, як на мою думку, набагато охайніше, ніж деякі письменниці, чиї книжки спрямовані на старшу аудиторію. Кілька років тому я ледь не розбила ніс фейспалмами під час читання “Великої та жахливої краси” Лібби Брей: там правильні загалом ідеї презентуються настільки нав’язливо, шо нуйогонафіг. А тут – ні, усе гарненько й чепурненько. У малої Кальпурнії ще навіть підліткового бунту немає: вона не вважає себе кращою за “домашніх” дівчат, що думають лише про рукоділля. Вона просто не може визначити своє місце у світі і лише тихенько запитує: а чи може дівчинка вчитися в університеті…

Ну не похожа я на остальных девчонок. Я совсем другая, другой вид. Не собираюсь быть как они. Но, выходит дело, придется. Занимайся домом, мужем, детьми. И думать забудь о том, чтобы стать натуралистом. Откажись от Дневника, не ходи на любимую речку. И тогда останутся только шитье и готовка, все то, что они меня заставляют делать, все занудные занятия, которых я пока ловко избегаю. Меня бросало то в жар, то в холод. И не будет никакого Растения. Жизнь летит под откос. Как я раньше не догадалась. Меня поймали в ловушку. Прищемили койоту лапу.

Та разом з тим письменниця доволі ненав’язливо розставляє жииирні акценти. Наприклад, дідусь – гуру від натуралізму, що листувався із містером Дарвіном та містером Беллом – жалкує, що одразу не розповів онуці про жінок-учених. Дід там взагалі класний, нехай і виконує функції бога з машини… Найцікавіший образ серед дорослих там мама Келлі Ві: абсолютно загнана господиня дому (семеро дітей, з них шестеро хлопці, ну я думаю!), що ховається від реальності в мігрені й патентовану дамську мікстуру від усіх хвороб.

Часто даже приходилось прибегать к патентованной микстуре. Пары столовых ложек обычно хватало. Сал Росс однажды спросил, буду ли я тоже принимать микстуру, когда вырасту и стану леди. Мама ответила загадочно: «Быть может, Кэлли это не понадобится».

Тож з одного боку в книжці мамин світ – пироги, плетіння мережива, заняття музикою та мрії про сезон, якого в пані Маргарет свого часу не було – концентрована “місіс Бітон” (хоча в книжці йдеться про інший посібник із  ведення господарки). З іншого – чарівний дідусевий світ. Самогон з пеканських горіхів Келлі Ві мало турбує, а от книжка містера Дарвіна, світляки, дивні жовті коники, метаморфози метеликів, механізми сприйняття часу та абсолютно новий вид горошку – оце справді вартісні інтереси, а не всілякі дурниці.

В нашей скромной лаборатории мы занялись делом, а в парадной гостиной тем временем разыгрывался брачный танец.

– Смешно, что девушкам полагается быть красавицами, – заметила я. – У животных красоту наводят мальчики. Посмотрите на кардинала. Или на павлина. Почему у людей совсем не так?

– Потому что в природе обычно выбирает самка. Вот самцу и приходится наряжаться в самые яркие перья, чтобы привлечь её внимание. А здесь твой брат выбирает среди девушек, вот они и наряжаются, чтобы он их заметил.

– Столько работы! Все эти платья, шляпки. И ещё причёски. Когда мама меня причёсывала перед концертом, уйма времени ушла. И корсеты! Миссис Парсонс то и дело летом теряет сознание, и всё из-за корсета. Не знаю, как дамы их выносят.

Хороша дівчинка – Келлі Ві, а час, в який вона живе – самий кінець 19 сторіччя – дозволяє повірити, що все в неї вийде, якщо дуже захотіти й родина підтримає. У книжки є продовження, але, судячи з усього, події там розвиватимуться повільно, то й не факт, що Жаклін Келлі піде шляхом Джоан Роулінг й доведе героїню до дорослішання й тріумфу (ну або фіаско – але це було б жорстоко). От би ще хтось з українських видаців взявся за цю серію – “Старий Лев” (і так, щоб з ілюстраціями) або, скажімо, “Урбіно” – про Кальпурнію Тейт незрідка згадують поряд із Енн Ширлі… А поки що – ще кілька цитат під катом. Про дівочі освітні стандарти, правила життя та специфічні кар’єрні перспективи.

Про освіту:

Мы проходим чтение, письмо, арифметику, чистописание. Да, ещё нас учат хорошим манерам. У меня «удовлетворительно» за осанку и «неуд» за носовой платок и напёрсток. Мама очень переживает по этому поводу.

І ще про освіту:

Микроскоп был немалой редкостью и стоил больших денег. В школе у нас его не было. Могу поспорить, что сейчас гляжу на единственный микроскоп между Остином и Сан-Антонио.

– У нас в школе нет микроскопа, дедушка.

Он даже сразу не ответил.

– Нет микроскопа? Не понимаю я современную систему образования.

– Я тоже. Нас учат шить и вязать. И ещё хорошим манерам – заставляют нас вышагивать по комнате с книгой на голове.

– А я-то думал, что книги лучше усваиваются при чтении.

Про дитячу працю:

– Почему меня приставили к младенцам? Я тоже могу бегать с поручениями. Почему бы мне тоже не заработать?

– Потому что ты девчонка, – Ламар носом чуял потенциального конкурента.

– И что с того?

– Девчонкам не платят, – хихикнул Ламар. – Девчонки не голосуют, и им не платят. Девчонки сидят дома.

– Не забудь об этом рассказать в школе, – я очень гордилась своим ответом. – Мисс Харботтл же платят.

– Это совсем другое дело, – фыркнул Ламар.

– Чем оно другое?

– Ну, просто другое.

Чем другое, чем? А, Ламар?

Я выкрикнула последние слова так громко, что усталый отец в надежде обрести наконец минутку покоя сказал:

– Ну, хорошо, Кэлли, я буду платить тебе никель в день.

That’s my girl! Мені також платили за сидіння із Мєлкім 🙂

Про дорослу працю:

Телефонная компания Белла поместила объявление в газете. Требуется телефонистка, надёжная, трезвая, трудолюбивая молодая особа в возрасте от семнадцати до двадцати четырёх лет. У компании явно был немалый опыт никуда не годных сотрудников – телефонистов обычно набирали из телеграфистов, известных своей грубостью, неаккуратностью и склонностью к выпивке. И даже соединить толком не могут.

В объявлении также было указано, что эта леди должна быть высокого роста – факт, вызвавший немалые пересуды, вежливые и не очень. Невероятное жалование – шесть долларов в неделю с полным пансионом. Шесть долларов – девушке! Не кучеру, не кузнецу, а девушке! И работа в помещении. Неслыханное дело! Деньги, почёт, независимость. Что может быть лучше?

Про право вибору:

Жалко, что человеческим детям не дают права выбора – мальчик или девочка – в личиночном состоянии, скажем, пока не исполнится пять лет. Посмотришь, как живут мальчики и девочки, точно выберешь быть мальчиком.

Про домашню працю:

– Мама, я тоже хочу печь пироги! – закричал Джим Боуи.

– Мальчики пирогов не пекут.

– А почему?

– Им пекут пироги жёны.

– А если у меня нет жены?

– Дорогой мой, будет у тебя отличная жёнушка, когда вырастешь, будет печь тебе прекрасные пироги. Кэлпурния, пожалуйста, порежь пирог.

А если и мне завести жену? Неплохая идея.

І про задоволення:

Наступит день, и у меня будут все книги в мире, полки и полки книг. Я буду жить в башне из книг. Буду читать весь день напролёт, читать и есть персики. А если юные рыцари в доспехах и на белых конях осмелятся явиться ко мне, чтобы умолять спустить вниз мои длинные косы, я буду пуляться в них косточками, пока они не уберутся подобру-поздорову.

Мені подобається ця дитина!