Побачила, що Віват анонсував доросло-дарковий роман Голлі Блек про дівчину-шахрайку й магію тіней, і згадала: ти ба, я ж про нього колись на Патреон писала. Це було давно й майже неправда, але можна й освіжити враження.

Що? Готичне low-фентезі з міцним зарядом соціалки від Голлі Блек – авторки, яка у нас більше відома ельфійським янґадалтом. А тут – доросле, похмуре, тягуче, сумне і по-своєму доволі поетичне.

Про що? Кількадесят років тому у світі, дуже схожому на наш, прокинулась магія. Ні, не так. У доволі схожому на наш світі раптом з’ясувалося, що магія існує, і тепер прагне легалізуватися. Чи змінилось від цього все навколо? Теж ні. Бо йдеться про магію тіней – невиразну, химерну, неясно, чи корисну (але часом – аж прям беззаперечно корисну). Вправні маніпулятори тіней можуть творити чудеса, але… Відростити своїй тіні котячі вуха – це чудо? Ну, загалом, так. А відправити свою тінь вбити конкурента? Гм.

Чарлі Голл – крадійка та шахрайка – частіше бачить той бік магії, що не котячі вушка, а таки зробити з ближнім своїм щось не дуже хороше. Чарам та чаклунам молода жінка не довіряє, але ті придурки непогано платять, тому тривалий час вона заробляла собі на життя тим, що крала те, що тінь не вкраде, – переважно книжки з тінь’теорії та артефакти, захищені оніксовими бар’єрами, здолати які наші темні друзі не ладні. От тільки один прикрий епізод зі стріляниною підштовхнув Чарлі до того, що з блискучою кар’єрою треба зав’язувати. Тепер вона – законослухняна барменка. Але… Але треба десь шукати гроші на університет молодшій сестрі, а Поузі не хоче вчитися – Поузі хоче “розігнати” свою тінь і стати чаклункою. А ще колишні роботодавці натякають, що час вже повертатися до справжньої роботи. А ще маленька халтурка заводить кудись не туди.  А ще здавалося, що в майже ідеального хлопця Чарлі тільки один недолік – тіні чомусь нема, аж тут з’ясовується, що все набагато, набагато складніше. І от куди за таких обставин податися бідній дівчині? Ясна річ – струшувати порохи зі старих талантів і зв’язків.

Як? “Книга ночі“ – це доволі химерне поєднання класичного авантюрного трилеру про невдатних злочинців (місцями віяло прям капітальним нуаром – але з поправкою на те, що тут роль бухого невдахи, якого періодично боляче б’ють, виконує молода жінка зі складними сімейними обставинами), соціального висловлювання проти істеблішменту (один з центральних персонажів роману – настільки огидний мільярдер, що не знаєш, де на ньому штамп ставити, – все залите кров’ю та сльозами невинних) і виробничого роману штибу “Як вижити представникам соціальних низів у світі, де навіть магія справжнім ліфтом так і не стала”. Отже, впродовж численних сторінок нам оповідають, як непросто жінці працювати барменкою, як магія допомагає багатіям багатіти, а злидарів – заводить на манівці, поманивши темною морквинкою, як бути селфмейдвумен у злочинному середовищі, коли тобі років десь так п’ятнадцять (флешбекова лінія в “Книзі” – розлога і детальна), і здається, що ще трішки – й буде занадто. Але для мене занадто не було, бо вся ця доволі хитка конструкція тримається на чудовій головній героїні.

Чарлі – розумна, талановита (хоча це дуже специфічні таланти, звісно), хоробра, щира, має велике серце і постійно намагається порятувати близьких від самих себе (і трішки – від самої Чарлі). А ще Чарлі – безрозсудна, слабкодуха, сподівається на одвічне “якось воно вийде”, боїться радикальних перемін і засмучувати близьких. Голлі Блек написала героїню, яка настільки давно й міцно перебуває у відчаї, що той відчай перетворився на попіл, і тільки часом в цій непролазній сірості проглядає щось яскраве, а Чарлі тільки й того, що дивиться – спокуситись чи не ризикувати? Опуститися на дно чи перебороти оте класичне “не жили добре – не треба й починать”.

Чим приваблює:

• оцим low-magic-елементом, де магія – не панацея, а дуже незручний у використанні елемент

• крутійським шармом на мінімалках – це не “Шістка воронів“, тут злочинне життя – дуже негламурне, але не дуже даркове – така ж робота, як інші, тільки… сильно небезпечніша
• готичними осінніми вайбами – зловісний маєток, загадкові культи, юнґіанські тіні навкруги – місцями це справді моторошно, місцями – якось навіть ностальгійно мило
• доволі несподіваною романтичною лінією: “Книга” – рідкісне звірятко, де в героїні в цьому департаменті все прекрасно на початок книжки, а потім все героїчно розвалюється, і вона не менш героїчно думає: пофіксити чи нафіг? Фінал цієї лінії об’єктивно дещо ой, але всі вчинки героїні настільки чітко відповідають характеру, що залишалося тільки аплодувати – так, така дівчина і справді десь такі гори й воротила б
• настроєм, що постійно гойдається від “всьо тлін” до “але і в ньому можна знайти щось цікаве”. Я слухала цю книжку блекаутної осені 2022 року, й дещо монотонна оповідь про героїню, в якої постійно опускаються руки, але треба брати й вигрібати, читалася прямо топово.