Потяг до сабжевих мандрів у нас справа сімейна. Отже, від цього тижня я є на GoodReads. От тільки що з тим робити, ще не визначилася.

Зрозуміло, що аналогом профайлу на Лібі, з яким я дбайливо ношуся вже стільки років, ГР не стане. Бо таку титанічно-сізіфову працю просто не подужаю ) Тому поки що додаю книжки хаотично (перепрошую в своєї мікрофрендстрічки) – здебільшого останнє читане або ж значуще для рекомендацій.

Рекомендації, до речі, навіть з таким коротким списком вже пристойні – це добре. Загалом багато цікавих/мені незвичних мульок. Окремі цяці – реалізація статистики та челендж. Замахнулася на недосяжну мрію останніх п’яти років – аж тут збагнула, що доведеться додавати все прочитане цього року. Зніяковіла, але нічого – но пасаран!

Основна проблема “додавання” банальна – відсутність/мінімальна присутність в базі _кириличних_ видань. За яким принципом тамтєшній люд позбирав укрліт збагнути важко, але його там є і чимало. З перекладами зарубіжки набагато гірше, тож моєю першою спробою додавання книжок стали нещодавно читані Воїни Саламіну. Але українські книжки – то таке. З російськими веселіше. Там вивести якийсь спільний принцип геть неможливо. Переклади класики в базі трапляються недоладно без системи. Із сучасного, схоже, найкраще почуваються _найвищі_ полиці – “Интеллектуальный бестселлер”, корпусівські підсерії, легендарний “Иллюминатор” – таке. Трохи вбік – і вже провалля. Із вузькожанровою літературою – повний бардак, більш-менш пристойно на перший-другий погляд виглядають запаси детективів; фантастика, фентезі, урбан-фентезі, містика (ну й YoungAdult ізводи усього цього) розшукуються чисто тобі за принципом: тут є, тут нема, а отам рибу загортали (ну, це коли є перша книжка з серії, третя, четверта… а другої – нема).

Дивлячись на все це, контролфрик в мені ридма ридає. Тож трохи покопирсавшися в тамтешніх механізмах, я вже на другий день по реєстрації відправила запит на статус лібраріана. Сьогодні отримала. Нє, я не збираюся наводити глянець на все, куди око впаде, чесно ))) Але хоч трішечки, хоч скраєчку…

Любі друзі, а хто з вас там є (кого я ще не відшукала)?

ЗІ: йолкі, я й не уявляла, що потенційно цікавих мені книжок аж так багато, що від жадібності в голові паморочиться.Єдине, що мене врятує – дуже повільне читання англійською )

ЗЗІ: і про додавання кириличних книжок – а ще там шокуюче багато болгарських видань усякого-різного. Молодці кузени!

Останнім часом посткросер у мені ледь животіє. Якось душа не лежить. Та ще й через щоденну зміну курсу щоденно ж міняються тарифи, відповідно комбінування марок зараз – дюже цікаве заняття. І якби ж ще щоденно: минулого тижня писала на гаряче мило Укрпошти: людоньки, як клеїти марки, якщо НБУ корегує курс в обід, а налаштування вашого калькулятора змінюються вранці, забезпечуючи майже добовий розсинхрон? Найкориснішим місцем у відповіді було: перепрошуємо за тимчасові незручності. Вичерпно. Але мені не про те йдеться.

Споглядала вчора отриману з Росії листівку (хороша листівка, нейтральна, бо й посткросинг… має певні проблеми), і в котре зачепилася за адресу. З нею все правильно – але ж вона англійською. З точки зору англомовності проекту – все гаразд. Та якраз росіяни час від часу намагаються ці дані перекласти, аби підписати по-своєму (ага, і половина самодіяльників лажає з прізвищем), а в інтернетиках часто жаліються: чого це юзери із сусідніх країн не додають ще й адресу російською – _трудно что ли, все равно все по-русски понимают!_ І є ще цікавіша, але не така часта претензія: чому посткросери з отих країн не завжди пишуть на своїх листівках до РФ адресу російською (якщо вона надається) або самі не перекладають, як ні. Гхм.

Зараз аргумент “все понимают”, зрозуміло, сяє, як зіронька. АЄОА. Муляло на краю свідомості, що любий багатьом серцям закон про мови місцями не такий няшний, як комусь хотілося. Полізла уточнити. Ну власне:

 

Стаття 25. Мова у сфері поштового зв’язку і телекомунікацій

1. У сфері надання послуг поштового зв’язку і телекомунікацій в Україні вживаються державна мова, регіональні мови або мови меншин.

2. Адреси відправника та одержувача поштових відправлень, телеграм, що пересилаються в межах України, мають виконуватися державною мовою. Текст телеграми може бути написаний будь-якою мовою з використанням літер кирилиці або латинської абетки.

3. Міжнародні поштові відправлення і повідомлення, які передаються через телекомунікаційні мережі загального користування, обробляються з використанням мов, передбачених міжнародними договорами України.

Пункт перший – сюрприз-сюрприз для багатьох співвітчизників. Пункт другий – вже цікавіший. Особливо якщо зіставити із кабмінівськими правилами надання поштових послуг.

з респектом до сусідських побажань там також не дуже

Сьогодні зрештою знайшла в собі сили зробити велике переселення народів. Оскільки наше зубожіння певні фінансові труднощі поки що не дозволяють зробити моїй колекції нормальну шафку-вітрину, довелося піти на напівміри.

Сувеніри поскладалися в коробки, посуд переїхав у тумбу, сервант втратив одну полицю і зараз все це виглядає отак:

тиць на фотки

Передивляючись СтопФейк зачепилася оком про новину про начебто перепродаж “гуманітарних” американських пайків.
І пропала. Спати-їсти-не-можу-як-хочу американський армійський пайок і пофіг, хто і як його продає.
І я серйозна, як стадо носорогів.

Геть не пригадую, чи я вже про розповідала, чи нє (бо могла, тоді – перепрошую), але американські армійськи пайки – це така штука, яка тундру-мене познайомила з:

* іжею, яку варять гріють просто в пакетах
* крекерами
* сублімованими фруктами-ягодами (додати у нєчто води та отримати полуниці – уявляєте, що це для дитини Півночі? :Р)
* емемдемсами
* жуйками-подушечками
* зубочистками та деякими іншими збоченнями.

Було то влітку 1993, ми збиралися повертатися до України, і батьки набрали тих пайків в дорогу. Звідки на Камчатці вони взялися – я не знаю, там тоді було багато цікавого, може, й справді гуманітарну допомогу перепродавали. Але ніби казали, що то після Бурі в пустелі “зайве” прилаштовують.

Найцікавіше те, що я пригадую отакі навколо технічні штуки, але не пам’ятаю, що ж в тих пайках було _основною стравою_. Окрім того, що я нині можу ідентифікувати як чілі кон карне. Чи в мами спитати, може вона знає…

А що вам з їдла траплялося екзотичного у цікаві дев’яності?

Терапевтичне, коротше кажучи. Коли вже справді не хочеться думати про серйозне, тоді іноді виходить щось аж надто несерйозне.

От мене зрештою прорвало. Півдня капаю слиною на категорично не_мій ляльковий формат – бжд. По-перше, вони мене трохи лякають – але тут треба довго формулювати чому (якщо коротко: такі ляльки іноді здаються завчасною репетицією “андроїд-етики”). По-друге – як барбі-філ я чесно не уявляю, що можна робити із 70-сантиметровою лялькою, яка до того ж коштує під штуку баксів. Нам так не жити, таке всяке – але подивитися на фоточки бува цікаво.

А сьогодні на свіженького іпл-мена дивлюся й дивлюся.
тиць на фото

Занесло мене раптом на сайт МИД РФ. А там таке щастя – текст свіженького телеінтерв’ю Лаврова.

Веселого та цікавого там багато. Але найбільше вразив оцей дбайливо заверстаний шмат:

Вопрос: Что касается Вашего сигнала западным коллегам, например, по поводу «Правого сектора», который сегодня в Киеве объявили агентами Кремля, потому что так портить репутацию страны могут только вражеские шпионы. Накануне Ю.Тимошенко косвенно подтвердила реальность разговора, в котором она упоминала о бомбардировках России, уничтожении российского населения и тому подобное. Вы обращаете внимание западных коллег на то, что этот человек собирается баллотироваться на пост президента Украины, и это экстремистские заявления, на которые нельзя закрывать глаза?

С.В.Лавров: Эти заявления, конечно, имеют статус риторики. Это понятно. На пост президента Украины баллотируется не только Ю.Тимошенко, но и такие персонажи как Д.Ярош, О.Тягнибок – член коалиции и глава партии «Свобода». В платформе этой партии до сих пор есть подтверждение принципов декларации конца июня 1941 года, когда подписавшие ее украинцы присягали на верность Гитлеру в его борьбе за новый порядок в Европе. Повторяю, это до сих пор является частью официальной платформы партии «Свободы».

Ну просто ловкость рук и никакого мошенства: ЮВТ – знаний риторик, а от Ярошетягнибок!!!!адінідінідін
Шоп не сумнівалися – там ще декілька абзаців про: а ось “Свобода” жахжахжах, а “Правий сектор” жутьжутьжуть. Не те, щоб мені наших чудових недоправих було за що любити, але ну навіщо отак грубо, га?

Намагаючись абстрактуватися від дійсності, вчора трохи прикупила нових книжок. І від учора ж не можу натішитися зіркою закупів. С огляду на обставини читво специфічне, зрозуміло, але все ж категорично рекомендую:

Інші романи – це Ціппер та його батько та – та-дам! – свіжоперекладений Гробівець капуцинів – книжка, на яку ми чекали, відтоді, як дізналися, що вона взагалі існує ) Давно українські видавці так не радували. Навіть пригадую, відколи – з Безіменної – дуже цікавої антології, яка дала мені чарівного копняка, завдяки якому я нарешті прочитала The Awakening Кейт Шопен.

***
Хотілося, аби так тішили частіше. Бо є в патріотичному бойкоті страшне. Можна жити без снікерсів, ретельніше обирати чай, уважніше читати етикетки косметики. А от книжки російських видавництв – моє найвразливіше місце. Хех, ну будемо підтримувати вітчизняного виробника. І добре, що є ще британські та американські – бо на наших перекладах сучасної літератури довго не протримаєшся. (ну і також – боги, бережіть Флібусту!)

***
І ще звернула увагу: від березня 2012 я вирішила робити списочок книжок, які в мене з’являються (різними шляхами – купую, дарують, вимінюю), і викреслювати з них прочитане. Була цікава динаміка читання надбань – бо на кожні мої закупи сімейні реагують однаково: Ти б спочатку те, що є прочитала! А я люблю, щоб нечитане стояло добрячими стосами – дитина дев’яностих, шо поробиш!

Енівей – минуло рівно два роки, тому можна робити якісь висновки. І не сказати, що вони не радують )
Марш із друзями – 158-а придбана за цей час книжка (до речі, спочатку я вносила в список все – і Льошкині обновки, які мені теоретично цікаві, і куплене для когось, що я й сама подивилася, але за декілька місяців зрозуміла, що це неправильно). Могло бути й гірше – якби не ридер.
І головне – зараз у списку лише 51 рядочок. Фух, я не пропаща!
Чи дарма я так вважаю?

Комплектом до попереднього.

За антикризовим пакетом уряду я останніми днями спостерігала мало не з попкорном. Ну ж бо злякати нині безробітню, бездепозитну, безмашинну, бездомну безквартирну мене чимось важко. Хіба що акцизами на алкоголь, але ж його доля в родинному бюджеті – не сльози, але близька до того.

Але все ж таки дістали! Знову зменшили ліміти на закордонні посилки – тепер 150 євро. У моєму випадку воно й не трагічно: направду в цей ліміт вкладаються 90 відсотків моїх – навіть суто теоретичних – барбєйських та книжкових забаганок. От тільки одне тонке місце – все нєдосуг було з’ясувати, чи не плюсує митниця ще й сплату за доставку. Бо тоді ой.

Енівей у перекупниць та посередниць, що ганяють товарні партії все подорожчає. А оце бяда-бяда.

Навіть з огляду на обставини не варто ігнорувати деякі традиції. Тож традиційно хвалюся найвизначнішими подарунками. Тим паче, їх, з огляду на ті ж такі обставини та складну родинну ситуацію, поки що мало )
Парам! Під катом – сабж. Пратчетомани, проходьте наперед :Р

З технічно-медичних причин останніми днями нікуди з дому не потикалися – як і багато хто, знервовано втикали в інтернети, та й по всьому… Аж сьогодні, коли навіть на наших околицях почала потроху пробиватися паніка, вирішили вийти на вулицю та подивитися, як воно. Було цікаво.

Судячи з того, як стрімко більшало людей – мости-таки відкриті, але народ нервується й поспішає додому. Режим “майже облога” увімкнув вже багато хто. З усіх банкоматів у торгівельному центрі працює лише один – до нього черга. Частина бутічків-крамничок зачинена. Я навіть встигла сумно зазначити, що кави на чорний день я сьогодні не куплю, аж згодом з’ясувалося, що кава – то фігня.

Я ніколи, нє, не так – ніколи не бачила таких натовпів у супермаркетах! А я з тих цікавих людей, що можуть ламанутися туди й 31 грудня. Коли ми побачили, скільки людей та які черги до кас – вирішили, що сьогодні нам туди й не дуже треба (а казали мені мама – вчора треба було йти). Люди напружені, несуть величезні пакети, але скидається на те, що в ритм “сіль-сірники” увійшли ще не всі. Поки що найпопулярніший товар – яйця. До речі, знайомі попередили, що в супері картки вже не приймають.

Як не дивно, в аптеці все ще нормально: що треба було – взяли, людей небагато, а головний хаос створювала тітонька, що номінально стояла в черзі в стилі Дєвушка, за мною будете – вона заздалегідь прихопила десь возик і не хотіла втратити трофей… Аптека на нас подіяла обнадійливо й ми оптимістично рушили на пошту. Ага, щаз – двері у відділення зустріли нас красномовним попередженням: 20 лютого не працюємо. Шо за… – незрозуміло, адже до того я витягла із скриньки листівку, якої ще вчора точно там не було. Стратегічний об’єкт фіглі.

На вулиці дивно. Зосереджені люди – переважно купками – цілеспрямовано пересуваються з клумаками. Нє, звичайні, розслаблені, перехожі трапляються також, але вони саме трапляються. Атмосфера нехороша. Завтра зрання спробуємо завітати до супера ще. Може, й справді, яєць купити?..

Хто про що, а я знову про листівки )
Зазвичай не слідкую за датами та строками. Аж тут, ретельно рахуючи марки за новими тарифами, випадково зачепилася за рядочок із своїм хоббі-стажем.

Хм. Який милий збіг :Р

І коли я лишень встигла…

Шоб там не казало колективне в.о. уряду про клятих спекулянтів та інших заворушників, а у нас завершилася кількарічна епоха. НБУ офіційно змінив доларовий курс. Від сьогодні – 8,7. Як буде далі, хто ж його зна – з міжбанком останніми роками він корелював неочевидно.

Але мені не про те ведеться. Зміна офіційного курсу означає автоматичне (калькулятор Укрпошти вже в курсі, перепрошую за натужний каламбур) збільшення міжнародних поштових тарифів.

То майте на увазі. А я, як і інші посткросери, буду думати, як можна наклеїти на листівку 5,22, зважаючи, що годящих для цього марок в природі не існує.

А, дурна справа – подумала я і зробила те, про що казала.
І, мушу зазначити, що в поєданні із ібей-пошуком навіть подготовка до цього поста мала грандіозний терапевтичний ефект типу “Танунафіг!”. Чого й треба було досягнути :Р
Але я його все ж таки зроблю – цей ефект мені ще знадобиться.
Тож хто про що, а я – знову про ляльок – дивних і недешевих.
під катом багато промофото – великих та важкеньких