оскільки реальність категорично не надихає, продовжую занурюватися у внутрішню еміграції

нова серія вже в ефірі. мій читацький вересень під катом

люблю осінніми вечорами передивлятися оновлення на інет-крамницях: а раптом повз мене пройде щось цікаве?..

нє, не пройде. як таке можна не помітити!

хоспаді. але, судячи з анотації, все весело:

Признайтесь: вы же любите вампиров и интересуетесь жизнью оборотней, так что буквально залпом проглотили 2272 страницы “Сумеречной саги”, посмотрели фильмы и с нетерпением ждете продолжения? Однако стесняетесь открыто говорить о своих чувствах в “приличном” обществе, за пределами фандома? Очень зря! Прочтите “Сумерки и философию”, и вы сможете аргументированно рассуждать о многослойности романа – это ведь не просто история неземной любви с оттенком мистики, это эпическое повествование, насквозь пропитанное философией. (болд мій) схоже, я щось прогавила, бо після першого фільму до “насквозь пропитанного” оригіналу руки дійти відмовилися…

вах, але ж є люди, що можуть викликати лише щире захоплення! і в нас, між іншим, книжечку у м’якій обкладинці хочуть продавати за 150 з гаком гривень. от вам і сабж

лише другий день офіційної осені, а згадки про літо вже змушують сумувати. і не сказати, що воно в мене було якимось насичених. у відпустку не ходила, лише разочок з’їздила до ЗП… а що можна згадати? приймала гостей… виховуувала морську свинку… а! читала. читала я багато )

власне, пригадуючи, як я наприкінці травня вже згадувала про англоцентризм свого читання, вирішила було зробити собі подібні статистичні висновки щодо літніх місяців. а потім ідея трішки трасформувалася, ну то – маємо те, що маємо

якщо комусь цікаво, то скорочена версія читацького щодденика плюс невеличке рейтингове номінування під катом

після деяких вагань почепила-таки собі у профайл лайвлібівський віджет
бо
по-перше, вони його нарешті довели до ладу, і посилання працюють дійсно на останні читані книжки, а не на ті, що востаннє додавалися у список (а то висить нібо щось свіженьке, а адресація йшла на читану двадцять років тому дитячу книжку)
по-друге, якщо вже фіча існує, чому б її не використовувати
по-третє, все одне такий віджет – чи найбільший індикатор моєї активності в останні місяці – влітку я закинула всі інші варианти дозвілля. навіть фільмів майже не дивлюся… зате намагаюся себе привчити писати відгуки…
по-четверте, якщо від того проекту буде хоча б якась мізерна рекламна допомога – нехай. тим більше, що я туди друзів вже заманюю, заманюю… заманюю, заманюю :Р (вот, например, Миша, а? не? )))
по-п’яте… а. можна ще щось вигадати, питайте )

сьогодні тридцять дев’ятий день, як я не купую книжок…
хто читає мій твіттер – міг бачити: підписалася я на два місяці
власне місяц минув легко та невимушено. а зараз – відчуваю – крутить, ламає, чогось не вистачає… такий собі абстинентний синдром )
і шо цікаво – мені є, що читати. і не у флібусті справа. дофіга паперових книжок, що купувалися раніше. плюс книгообіг. він, може, дерева не врятує, але людство в моїй особі – цілком.
та все одне. сумно дивлюся на схуднення стосів книжок до прочитання. моніторю видавничі новинки. слідкую за оновленнями на інтернет-книгарнях…

і думаю: шо ж я таке хворе? варіант відповіді?

виявляється, для того, щоб влаштувати собі свято душі, знадобилося всього лише поєднати мій вихідний із робочим днем чоловіка…
і вечір раптово був присвячений закінченню перегляду другого сезону True Bloоd (про те, що я гальмо, я вже казала)
і всього лише п’ять серій поспіль…

зате визначилася із призом глядацьких симпатій на сезон

хто б міг подумати, що з дєвачкі-пріпєвачкі з Across the Universe

вийде цілком нічогенька Софія-Анна

мимоволі звернула увагу, що протягом останньго місяця вперто читала здебільшого британських авторів. це, щоб не сказати – майже виключно

мало не все. від оповідань до грубезних романів. від чік-літ до класики…
загалом, лише три пункти виявилися не-британського походження: Царівна Кобилянської, коротеньке оповідання Філіпа Діка та постмодернова іграшка – Пенелопіада Етвуд

тенденція? не знаю. залежі книжок, що чекають на свій шанс – географічно дуже різноманітні. а ось рука так і тягнеться до… такого колориту? досить специфічного почуття гумору? чи певної літературної традиції?
у будь-якому разі, добре, що серед британців чимало цікавих письменників, і написали вони… еее… багато :Р

з Джоанн Харріс

Я очень рада, что рассказ после долгой опалы наконец возвращается. Хороший рассказ — а рассказы бывают очень хорошими — остается с тобой намного дольше романа. Рассказ может потрясти, воспламенить, просветить и тронуть так, как более длинному произведению не суждено. Рассказы часто тревожат, пугают или ведут подрывную деятельность в голове. Они ставят вопросы, в то время как большинство романов пытается лишь дать ответы. Оказывается, из всех прочитанных мною книг я помню ярче всего именно рассказы — живые беспорядочные картины, окна в иные миры, в иных людей.

о!
пригадую, в дитинстві я категорично не любила оповідання. і змусити мене почитати щось коротке могло лише поєднання двох факторів: поблизу не було жодного роману + збірка оповідань мала бути достатньо товстою, аби замінити собою роман за кількістю сторінок…
нелюбов до малих жанрових форм переслідувала мене ще довго. але декілька років тому щось змінилося )

не знаю, що саме, та оповідання останнім часом викликають мало не більше захоплення. чи, в окремих випадках, якраз більше. тому сьогодні я навпаки – шукаю збірки малих форм. і антології, і ще запекліше – авторські збірки шанованих мною письменників. так я відкрила для себе Бредбері (якого в молодості пропустила майже повністю – хіба що щось зі шкільної програми запам’яталося). так наново вчєпятлілась отцем Брауном (і зараз ледь ся стримую, аби не побігти купувати Честертона романи – і так книжки на прочитання в чотири стоси лежать)… так… та багато всякого ) соромно зізнатися, але я оце у Рушді лише Схід-Захід– то читала )

фіг його зна, в чому справа. може, в тому що ми з Льошкою читаємо вголос (тобто, я читаю для нього :Р), а з коротким текстом це виглядає логічніше. а, може, з тим, що оповідання краще та чесніше утримують жанрові позиції. на відміну від тих же романів, які в багатьох сучасних письменників і до притомних повістей не дотягують…
але факт є факт – оповідання wanted! на черзі, мабуть, Вудхауз (треба ж якось компенсувати сум за отцем Брауном)
а що ще можете порадити? )

днями довелося згадати щасливі магістреські часи. тоді дерева були вищими, трава – зеленішою, а нам весело викладали англійську. дозвольте нагадати :Р

та, власне, що я пригадала: те, як нам на парах цитували дивнуваті максими з Дж.О. (типу “Героїня не може закохуватися з першого погляду”) та вимагали цілковитої згоди з давньою мудрістю…

я тоді з усього спадку місс Остен читала лише Гордість та упередженість, та й те – в дитинстві. (ну, і якщо чесно, взагалі британську романну традицію почала вкурювати лише у постуніверівські часи). тож на тих парах мучилася від когнітивного дисонансу: ніби ж розумна була тітка, і таке заганяти?

учора взялася читати Нортенгерське абатство. і повіяло мені чимось знайомим… отими дурнуватими _героїнями_

йолкі-палкі. людина напевно отримала англофілологічну освіту. цитує твір класика. твір багато в чому пародійний. і на повному серйозі висмикує з контексту фрази, що пародіювалися, “ілюструючи” погляди письменниці
ну, нехай сама шутку юмора не помітила. та хоча б критику почитала!
блін. я люблю нашу освіту

з інтерв’ю Ніла Геймана, посиланнячко на яке я поцупила десь у коментах на

– Я к тому, что считается, мол, высокая литература пишется только так, не ради денег, для себя. Ваш пример подтверждает, что это не так. Вот вы, как никто другой, любите участвовать в разнообразных антологиях, где авторы пишут рассказы на заданную тему. Как удается совмещать заказ и литературу?

– Ну, свод Сикстинской капеллы тоже был расписан на заказ, и тут ни у кого вопросов почему-то не возникает. Мне кажется, что у меня это связано с английской традицией, в которой я существую. У нас ведь все очень просто – если бы Шекспир писал плохие драмы, он бы не ел. Диккенс писал романы-сериалы, чтобы есть. Это великие произведения, но написаны они были, среди прочего, чтобы заработать на хлеб. И я горжусь этой традицией.

оформлення
маємо мак’юенівську Спокуту

обкладинка ДВД

кінообкладинка від Ексмо

і вуаля – наша Кальварія

мораль: нащо довго думати! навіть якщо йдеться про якусь надзвичайно вишукану/вимушену маркетингову стратегію… ну нецікаво ж, йолкі!

хто про що, а я знову – про книжки )

останніми роками мене, дитину, що від казок колись одразу перейшла на Дюма та Вальтера Скотта, щиро засмучувала проблемність пошуку історично-авантюрних романів на середньовічному та постсередньовічному матеріалі…
та й загалом – історичних романів. нє, згодом знаходилися непогані варіації на соціально-побутову тему. а ще минулого року в руки потрапила колоритна стилізація під диккенсівське вікторіанство (добре, не під усього Диккенса, радше під Олівера Твіста)… так, це я про Fingersmith Сари Вотерс, яку у нас прилічні люди майже не читають, бо ж лесбійка пише про лесбійок, ач який ужас!..
але якраз з пригодницькими романами було все дуже сумно. бо з ними загалом яка проблєма? на історичному тлі діють та мислять цілком собі сучасні персонажі. тру? нє, не тру! і як таке читати…

аж тут абсолютно випадково, в мене книгообігу мені в руки нарешті потрапило дещо, дуже наближене до моїх вимог. настільки, що дочитувала я із думкою: My precious!
а йдеться про…

Величайший из здравствующих английских биологов и я разместились на стульях перед телевизором, и Хаксли включил его. Мы молча смотрели, как Джой Адамсон гоняется за Эльсой, как Эльса гоняется за Джой Адамсон, как Джой Адамсон возлежит на Эльсе, как Эльса возлежит на Джой Адамсон, как они вместе лежат на кровати и так далее. Наконец фильм кончился, Хаксли наклонился и выключил телевизор. Я молча ждал, что он скажет.

Поразмыслив, сэр Джулиан вдруг спросил:
— Знаете что, Даррелл?
Я почтительно приготовился услышать глубокое и проницательное суждение великого английского биолога о поведении животных.
— Что, сэр? — осведомился я с волнением.
— Это единственный известный мне случай лесбиянства между человеком и львицей, — совершенно серьезно произнес он.

Чувствуя, что дальнейшая наша беседа уже не достигнет таких высот, я удалился.

хто ще може бути таким чарівним у своїй мізантропії, крім Даррелла? )))
читати тут

сьогодні на ЖЖ у Льошки несподівано активно встрягла в обговення теми купивати фільми чи качати собі з вільним сумлінням. хоча чоловік від початку писав трохи про інше

і от коли зіткнулася із прогнозованою точкою зору: “Хіба це не понти – збирати ліцензовану відеотеку” – вкотре замислилася над тим, чому я купую ліцензійні фільми. нє, я абсолютно не зразок законослухняності в цьому питанні, і зважаючи на масштаби користування трекерами, боюся уявити на скільки мільйонів (десятків мільйонів?) грошей я попала б, живучи в іншій державі
та й, на відміну від чоловіка, я більше схильна до гребування копірайтом саме у випадку відеопродукції з максимально практичних міркувань – з асортиментом та темпами ліцензування в нашій країні дивитися все, що мені цікаво, просто нереально. та якщо є можливість (в першу чергу фінансова) – я схиляюся до “купити”, а не “скачати”
вирішила нарешті взяти й занотувати оті міркування, хоча останніми роками програмних постів не пишу :Р
три пункти _чому?_ із прикладами з життя