останнім часом все частіше опиняюся в ситуації “горе от ума”, коли йдеться про просто так, заради розваги… читання…

нині моя проблємка стосується російськомовного перекладу Bag of Bones. нє-нє, серйозних претензій до Стівена Кінга немає – навпаки, роман подобається, в тому числі – й своєю повільністю, місцями нестерпною… правда, як дуже кортить дочитати епізод до кінця – ризикуєш пропустити свою зупинку…

мої нерви традиційно псують результати перекладацької/літредакторської роботи. перекладом загалом на погляд дуже не спеціаліста рівненький. до того ж дуже акуратно пояснюються американські реалії. і справді помітна претензія у мене одна. але велика

зі сторінок цієї книжки я дізналася, що загальновідому (якщо судити за контекстом) картину Крик написав нєкій _Едуард Манч_. мабуть, американець, радісно подумала я й вирішила, що до наступної згадки редактор виправиться. аж нє. лише, коли митець згадувався вчетверте чи вп’яте, _Едуард_ якимось загадковим чином перетворився на _Едварда_. здається, можна вже подякувати

попереду ще 150 сторінок. є надія, що й _Манч_ стане _Мунком_, але надія примарна.
увага – питання: я ж не занадто ерудована, правда? та нехай навіть люди (шо, вся команда?) вперше побачили те ім’я, й автоматично прочитали як англомовне… невже нікому з тих, хто працював над перекладом, не забріла в голову думка хоча б подивитися, як той Крик виглядає (та прочитати підпис)? текст може до того підштовхнути. та я, мабуть, забагато хочу. сторінки енциклопедії погортати, жах який!

Но действительно ли тяжесть ужасна, а легкость восхитительна?
Самое тяжкое бремя сокрушат нас, мы гнемся под ним, оно придавливает нас к земле. Чем тяжелее бремя, тем наша жизнь ближе к земле, тем она реальнее и правдивее.
И напротив, абсолютное отсутствие бремени ведет к тому, что человек делается легче воздуха, взмывает ввысь, удаляется от земли, от земного бытия, становится полуреальным, и его движения столь же свободны, сколь и бессмысленны.
Так что же предпочтительнее: тяжесть или легкость?

а я не знаю…

останнім часом я дивлюся багато фільмів. серед них чималий відсоток фільмів дуже гарних. і серйозне враження найчастіше після себе залишають фільмів важкі…
а ж тут учора вперше за багато-багато місяців фільм штрикнув до сабжевого стану

я не оригіналка – йдеться про Up in the Air. сприймати це кіно можна по-різному (подивилася юзерські трактування – відкрила для сбе багато нового..) я ж протягом усіх майже двох годин розповзалася у різні боки від співчуття до головного героя. в широкому сенсі цього слова. така собі емпатія на межі заздрощів

на (мій) жаль, я з тих людей, що змалку звикли вантажити _наплічники_ до стану _фіг зрушиш_. таке життя, в усіх воно різне. хоча не можу сказати, що не мучить питання: чому…
а вчора майже уві сні повз свідомість проповзла думка: той самий бек може бути нормальною модделлю життя… а може рано чи пізно виявитися банальним якорем, що тримає нас в межах _так треба_

але ж блін. як іноді хочеться взяти й майнути порожнячком у небо…

В шестнадцать лет еще думаешь, будто от отца можно сбежать. Еще не замечаешь в своем голосе его интонаций, не видишь, как повторяешь его походку и жесты, и даже расписываешься, как он. Не слышишь отцовского шепота в голосе своей крови

за порадою чоловіка подивилася короткометражку Plastic Bag

дуже красиво. дуже екологічно. дуже лірично
чесно, ледь не плакала )

якось між іншим чи то почула, чи то прочитала десь, що з видавництвом Махаон-Україна трапляється прикрість: замість перекладати книжки українською з оригіналу вони беруть за основу російськомовний текст

подумки побуркотіла: як жеж так можна! (а знаю ж – роблять видавництва таке, роблять – і з дитячою літературою в першу чергу) – та й забула собі. тим більше, що тамтешніх книжок, що були б мені цікаві, поки що не зустрічала

аж тут сьогодні поміж новинками на Якабу натрапила і на їх книжежечку – Дивовижна подорож Кролика Едварда. і щось мене смикнуло почитати анотацію. сюжет казки зацікавив. але власне текст справив майже гіпнотичне враження

(…) Потім кролик потрапляв у руки різних людей – добрих і злих, шляхетних і підступних. На частку Едварда випало безліч випробувань… (…)
протягом якогось часу я серйозно втикала: про яку-таку _частку_ бідолашної тварини йдеться? аж потім збагнула, що, мабуть, мова про _долю_…

то не знаю, як там тексти, а ось анотація – здається, перекладалася-таки з російської (а оце оригінал?). і ця _частка_… після машини не відредагували, чи шо?

якось нещодавно вкотре ліниво обговорювали Велику китайську стіну. несерйозно, а так, аби язиками поляпати: Це ж треба було таку дуру побудувати…

ну, десь майже так:
– Странная, проклятая страна, – произнес он. – Ты слышал, что империю окружает стена?
– Чтобы… э-э… не могли войти… эти, гм, варвары?…
– О да, очень мудрый способ защиты, – саркастически усмехнулся Коэн. – Вроде как приезжаем мы туда, смотрим: ба! – да тут двадцатифутовая стена, поедем-ка мы лучше обратно подобру-поздорову, ну и что, что три тысячи миль, все равно лучше убраться, чем взять и наделать лестниц из сосны, которая тут на каждом углу растет. (…) (с)

так, Мєлкій, я взялася за Интересные времена :Р

кіно, як і усе інше, потребує правильної компанії, чи не так?
із запорізькими кіноклюбівцями класно дивився Джармуш…
з любою тітонькою треба братися за жутіки
з Мєлкім – добре йдуть комікси (та він інше майже не дивиться)
з мамою – мильце. хоча з вишиванням – мильце йде ще краще
з чоловіком можна дивитися, все що завгодно, аби лише він мовчав… хоча все, що завгодно, він дивитися відмовляється…

але я власне до чого? не дуже розумні бойовики треба дивитися з татком. бо з ним я їх дивилася з дитинства. без нього – не тойво… таткова доця, да…
от і сьогодні – так класно From Paris with Love пішов (і куба лібре тут абсолютно ні до чого) :Р

ну, і якщо замислюватися – мабуть, саме батькові “вуха” стирчать… не те, щоб з моїх уподобань, оті ж мелодрами я дивлюся під вишивання в нереальних обсягах…
але базові смаки щодо кіно, “параметри” сприйняття фільмів, систему оцінювання “гарне/погане” – на все це впливав він. і хоча зараз наші смакові доріжки серйозно розійшлися, все одне – узгодити фільм для спільного перегляду та коментувати під час в унісон – для мене це спавді дуже круто… щось від ініціації, фіглі )

а хтось ще може визначитися щодо такого _вихователя_? )))

днями з експериментальної метою вирішила розширити власний діапазон споживання вінтажних мелодрам. подивилася Сезон кохання – японське 1969 року… (кажуть, в радянському прокаті було, треба бабусь попитати)
ну… дуже наївне (десь як радянське тих часів, в Америці та Європі вже в середньому веселіше знімали), таки мелодраматичне, але дуже миле )
а ще там симпатичний саундтрек. тобто здавався симпатичним, поки двома піснями не дістали вкінець. вирішила поділитися іменним треком – на Ютубі з’ясувалося, що то був нічогенький шлягер, в якого і сучасних каверів вдосталь.

видані книжки в один рік, то невідомо, хто встиг раніше… хоча видавці сера Артура взялися за картинку з більшим розмахом – в них через книжечку-окуляри-годинничок уся серія оформлена

– Облачноу и Дожжичек ведут все преступления, связанные с Шекспиром.
Виктор закрыл дверь.
– Они расследуют подделки, нелегальные сделки и чересчур вольные интерпретации пьес. У них сейчас актер Грэм Хакстейбл. Он устроил преступный моноспектакль. “Двенадцатая ночь”. Рецидивист. Будет оштрафован и приговорен к условному заключению. Его Мальволио воистину ужасен.

Джаспер Ффорде Дело Джен, или Эйра немилосердия. придивляюся до. додивилася майже до середини
у книжці дещо бардачний екшн та не сказати, що виразні персонажі. але оця навкололітературна родзинка – розміром із середній кавун. дуже пожвавлює читання )

Я-то помню, сколь красноречиво писал о крокодилах Реверенд Сибри

их, раз у раз стикаючись з подібними фразами у перекладах з англійської,
я вже майже готова повірити, що Реверенд – це таке питомо англо-саксонське, до того ж – досить поширене, ім’я
тільки от лишенько – зовуть так чомусь лишень місіонерів
тьху

зі: до речі, превелебного Сібрі звали все ж Джеймс. та завдяки цитованому перекладу російськомовний гугл пропонує “Реверенда” набагато активніше

нещодавно намагалася знайти мікрометражку Макото Сінкая про деякі особливості котячої психології. марно
аж тут нарешті здогадалася подивитися на Ю2бі

так от про що думає lady_100percent, як через неї перечепишся :Р

приголомшливо

зрозуміло, що дуже й дуже немолода людина. та все одне. це ж всьо, епоха закінчилася…

цікаво, не так вже й давно думалося про своєчасність першого прочитання тих чи інших книжок. так от, “Над прірвою…”, мабуть, входить в умовний топ-десять
в мої шістнадцять було те, що треба