ми тут з Мєлкім вирішили, що найзачОтніша окраса хвільми без варіантів
парам!

але готові розглянути варіанти. можливо :Р

ідеї одного з попередніх постів розвиваються. сьогодні в мене була перша в житті буккросинг-зустріч. отже, мої дві з трьох книжок, пропонованих для обміну, отримали нову хазяйку, а я маю ще два пункти у стосиках _чергових_ книжок (один другого, інший – третього ешелону бажання почитати, але і так непогано)

тож тепер в моєму погляді, що ковзає поличками, майорить щось хижацьке… дещо в мене в російському перекладі, а хотілося б в українському… дещо в м’якій обкладинці, а воно варте твердої… ще щось кортить перекупити в іншій серії… а вигнанців, виходить, можна ефективно кудись прилаштувати!

я вже не кажу про ймовірні часи книжкового перенаселення, коли, свят-свят, доведеться вирішувати, чи точно мені усе треба… до такого ще далеко (я завбачливо поділила шафовий простір :Р), та все ж може бути. але зараз мене більше гріють перспективи з попереднього абзацу ) стільки нових можливостей… )))

зі: ах да… про сайт-посередник забула. рекомендую )

дізналася від translitera про фото-блог людських бібліотек

книжковий куточок Родріго з Португалії

як би я хотіла щось подібне…

скажи мені, що ти читаєш, і я… може, теж скажу щось з цього приводу. цим правилом я керувалася усе життя

тому завжди цікавилася, що і як читають знайомі (от і зараз: допитую знайомих. висну на Імхонеті. із цікавістю спострегію за _читацьким фотороботом_ на translitera тощо…)

і що мене завжди цікавило мало не найбільше, це те, як люди дають собі раду із вибором та графіком читання книжок. бо моє життя в цьому плані справляє враження хаосу. звичайно, після того, закінчилося навчання та списки літератури :Р

ось і зараз я майже потопельник
на моєму нічному столику торшері біля ліжка лежать книжки, які я ніби читаю. ну, тобто, читаю-читаю. читаю-читаю. читаю-читаю… а поряд з робочим столом така ж самісінька купа… те, що я _майже_ читаю. ось-ось. ну ще трішечки…
якщо цікаво, про що йдеться під катом сеанс правдешнього читацького стриптизу із інтимними подробицями

подивилася сьогодні Сан-Франциско 1936 року й звернула увагу на цікавий момент

отже. Фріско, початок двадцятого століття. бал сезону, на якому визначають найкращу шоу-програму серед місцевих нічних клубів
все як треба: степ, пісеньки, дівчата, що жонглюють жезлами
аж тут від одного з учасників виступає оперна співачка, що співає пісню про Сан-Франциско
зал у захваті, перемога забезпечена, а я сиджу та оборююся в голос

це ж американське кіно. де повага до добросовісної конкуренції?! фу, подумала я й подумки знизила оцінку на бал
а як жеж вічні капіталістичні цінності?..

а загалом фільм непоганий. рекомендую
сюжет банальний ага, про грішника якого виправила праведна дівчинка
але! приємний вокал, видовищний (як на ті часи) землетрус. та дві нічогенькі акторські роботи

ще молодий (я просто до сьогодні бачила його лише у літах) й дуже переконливий Спенсер Трейсі

вголос

коли нещодавно ми з Льошкою дивилися Okuribito, він дуже дивувався стосункам головного героя із дружиною. ну, наприклад, про переїзд в іншу частину країни їй просто повідомили – ніхто нічого не обговорював. Та вона ж дружина, а прав – менше аніж у дівчини, – обурювався мій чоловік

я вичерпно прокоментувала: та це ж Японія, там жінкам і зараз не дуже – і ми продовжили перегляд

але ж і правда. варто лише трішечки уважніше придивитися до японських книжок, фільмів, аніме, як рясний шовінізм вперто кидається у вічі
от і сьогодні. рядочок з Місіми:

… те, кто кажется, даже собственной жене готов уступить – такой у них великодушный вид

ну шо тут ще скажеш. побачити Японію було б круто, але жити там – мабуть, не цей…

під впливом ІМДб…
йой. якими були улюблені кіноказки радянського і ледь-ледь пострадянського дитинства?
у кого як, а у мене Нескінченна історія, якась кіношка, де фігурувала маса героїв різних казок, та Міо, мій Міо
ось останній пункт сабж і викликав

так випадково і дізнаєшся, що в знайомій в дитинстві напам’ять хвільмі є надто вже знайомі обличчя…про Крістофера Лі промовчу…
але… Юм-Юм… Крістіан Бейл!

я в шоці

сьогодні ми з чоловіком дісталися-таки до однієї з Петрівківських книгареньок _Усі книжки по 15 гривень_ (Льошка, пригадуючи дитячий досвід у Німеччині, для спрощення пояснення назвав їх _редуцірт_)

ну шо тут можна сказати… маленьке приміщення. багато поличок. море людей…
і дійсно – все по 15 гривень. і є, що взяти, тобто всіляка езотерика та масліт в покетах – це навіть не найбільша категорія… залишили ми там 200 195 гривень і задоволені, наче слони

моє Сонечко, власне, далеко від поличок із історично-популярними книжками відійти не зміг, нагріб купу усього прикольного.. може, й сам розкаже. одне зауважу – монографія “Сексуальная жизнь в Древнем Риме” за 15 гривень – це нічого так…

а сама я зосередилася на вертушках з асортиментом від “Азбуки”… прихопила собі декілька книжок, принципово не дуже виграючи (їхня ринкова ціна 20-25 гривень, ну Кундера та Павич, може, дорожчі, бо ж модні…)… до класики в твердих обкладинках не дісталася – там натовп був шалений… прихопила, проходячи повз секцію дамського читва, томик Гавальди (давно хотіла глянути, що то є) та вже зі столу продавців схопила Сарамаго…

а в дома вже вирішила подивитися, яка ж в нас така економія. в якості контрольної групи взяла Ікс-букс – цілком собі середня за цінами та асортиментом інет-книгарня…

Гавальду, яка _загалом_ коштує 48 гривень я сприйняла спокійно і з посмішкою… а от коли подивилася скільки треба віддати за конкретне видання “Євангелія від Ісуса” (Махаон, 2005, суперобкладинка, привозять під замовлення), то на хвилинку втратила вміння говорити. 126 грн. сто двадцять шість гривень! ну добре, може, крамничка просто Сарамаго не любить, але дешевшим від 70 я його давно не бачила…

ось вам і редуцірт
треба ще повернутися, багато до чого просто очі не дійшли…

читаючи Павезе (уперше, таке от я неосвічене), вчєпятлілась однією фразою героїні:
Не будь мы женщины, у нас была бы машина и мы бы сейчас поехали купаться на озера

полізла до Вікі дивитися рік написання… 1949… подумалося: а авто в ті часи було виключно чоловічим аксесуаром ще усюди, чи католицька країна, таке всяке?..

я декілька місяців чекала на одну книжку…

вірніше, не зовсім так… я декілька місяців чекала на оце _конкретне_ видання…
саму повість я шукала десь зо двійко років…
ну й врешті-решт я дуже давно мріяла про те, що коли-небудь Абабагаламага почне видавати дорослі книжки…
дочекалася )

розповідати про самого Коханця важко. по-перше, я, як і багато хто, почала із красивого фільму Жан-Жака Анно.. по-друге, у тексті майорить-таки _новий роман_ і переповідати його важкувато.. по-третє… а який сенс ретранслювати історію короткого кохання білої дівчинки-підлітка та дорослого багатого китайця у Індокитаї 1930-х?.. збоку схоже на банальнувату полуничку, розцвічену колоніальним присмаком… а на ділі – щемка мелодія з чужого життя… сумна, жорстока і правдива. а ще – дуже красива, куди ж без цього… таке читати треба.

та я власне не про текст. а про книжку ) божечки, як воно видано! книжка (зважаючи на обсяг) як на мій смак недешева. та воно того вартує… якісний папір, якісна поліграфія, якісне оформлення (хоча дизайнери аж занадто надихалися фільмом, але в тому випадку, коли екранізацію знають набагато краще – можна пробачити). таке видання не просто приємно взяти в руки, мене воно відправило у тривалий стан захвату… щирого та чесного: у маршрутці я то занурювалася у сторінки носом, бо воно ж так пахне, то закривала книжку та починала гладити обкладинку (і краєчком ока ловила трохи збентежені погляди)…

дуже нова та гарно видана книжка – це кайф. чи то просто я така збоченка…

на дізналася, що в Росії ось-ось з’явиться переклад з Прохаська…

важко повірити, але весь день мене розривають дивні емоції. по-перше, вах! давно треба було. по-друге, шалена цікавість – а як воно вийшло. здається, це таки буде перший випадок, коли я куплю російський переклад українського автора. і, по-третє, – страх. це ж НепрОсті та (наскільки я зрозуміла) З цього можна зробити кілька оповідань. це ж святе… хоч би не спаскудили аби все вийшло добре )

/хоча, яка різниця – на моїй поличці все одне стоятимуть оригінали. а. зрозуміло. за державу абідна )/

нарешті я натрапила на письменника, в якого мене абсолютно не дратують розлогі пейзажні замальовки
/в дитинстві я їх тупо оминала, потім стала відповідальнішою, але ж задоволення – ні на мить/
таки Кнут Гамсун
думаю, я у цьому, м’якенько кажучи, неоригінальна ) специфічний в дядька талант був…

нещодавно я вирішила побавитти своє внутрішнє дитя відповідною за віком книжкою ) купила та із насолодою прочитала Мандрівний замок Хаула Діани Вінн Джонс

була у повному захваті – книжка сподобалася більше за аніме. бо вона якась… психологічно точніша чи шо… емоції вісімнадцятирічної дівчини, що перетворилась на дев’яносторічну бабусю спостерігати дуже цікаво. дівчинка швидко призвичаїлася, бо: а) як настраша дитина в родині, що мешкає у казковій країні від початку не розраховувала на якесь там щастя; б) вона таки настарша дитина в родині, тому їй не довелося принципово корегувати модель поведінки. авторитетно підтверджую: концепція “ти старша, тому…” дійсно суттєво викривляє сприйняття реальності. і ефект, мабуть, триматиметься все життя…

та я, власне, трохи про інша. одна з вагомих причин моєї незнищенної любові до дитячих книжок – це те, як їх видають… якість поліграфії, приємний папір, яскраві, нормально змальовані обкладинки

і щодо замку у нас з чоловіком виникла суперечка. він запевняв мене, що художник аж надто вже наслідує аніме, а я з тим категорично не погоджуюся.

подивіться самі:

/погана якість картинки – на совісті сайту видавництва/ нє. ну спільне є, визнаю. але ж не так вже й “за мотивами”

а потім я в якості аргументу продемонструвала чоловікові обкладинку російського видання… тиць на різні картинки

здається, вдруге в житті подивилася ізраїльське кіно. і з першим разом порівняти неможливо

Застиглі дні– кіно непогане. але занадто _загальнолюдське_. власне найскравіша риса, що вирізняється на тлі квазієвропейської дійсності, це звичне ставлення до вибухів. а так – Ізраїль чи ні – майже пофіг

а тут чоловік вмовив подивитися Ушпізін – суто культурну замальовку. до того ж субтитровану…

спочатку голова йде обертом. по-перше, принципово чужа мова… це ж не якась європейська, поміж яких конкретну впізнаєш дуже швидко. і не японська, до якої вже вухо призвичаїлося, і нехай слів не знаєш, але інтонаційну логіку вже вловлюєш… а іврит. власне, коли деякі персонажі розмовляли на ідіш – то був просто бальзам на душу ) аллєс, вайтер – ну все як рідне

та нічого. із перекладом фільм втратив би частину колориту
а того колориту – хоч греблю гати. побутовий нарис з життя ортодоксальних іудеїв… коли перед екраном сидять люди, які спочатку нічого не розуміють (Льошк, а чого такого у цьому фрукті, що він може аж штуку шекелів коштувати, а?)… це круто. чесно. і не тому, що етнографічно пізнавально. ефект віконця у чижий світ завжди вставляє

до всього у фільмі є сюжет, за яким цікаво спостерігати, та розкішні персонажі
тож шанувальникам _вузьконаціонального_ кіно наполегливо рекомендую, а всім іншим – просто раджу )))