Аніме-Сімпсони

Корцінко вголос

Це я про основний конкурс Канни-2007.

Звягінцев, Тарантіно, Сокуров, Кім Кі-Дук, Вонг Кар-Вай, Кустуріца, Ван Сент, братчики Коени, Фінчер, Фатіх Акін, Брейя…
Плюс ті, кого не бачила…

повністю і з назвами )

Колись вже давненько Мєлкій привіз із села пакуночок… Із пакуночку на світ виповзло жахливе щось, дуже схоже на жертву концтабору. Маленьке страхіття із “виразними” реберцями, невиразного кольору, з хвостиком-олівцем та дикими зеленими очиськами. Якщо за Пратчетом, фермерский кот. Нічого схожого на красенів з реклами.

Наша родина не збиралася тримати вдома котів. Ніколи. Нахабні створіння, що лише псують меблі та лишають калюжі на килимі… Мєлкій отримав по голові. А я побігла до подружки питати, що робити с етім уродцем…

Минуло кілька років. Страшеньке кошеня перетворилося на гарненьку розгодовану кицю, а я вже не уявляю собі, як можна жити без кота в домі…

А ще я зрозуміла, хто на цій планеті ідеальні істоти ))) Отак змінюються погляди

тиць

Ну дюже рекомендую, тимчасовим “власникам” котів у першу чергу )))

Собі роздрукувала, читала, в голос сміялася, цитувала Мєлкому… Дочитала, забрав Мєлкий, іржав… цитував… Віддали батькам, зараз татусь регоче…

І лише Шніцель_Неголений реагувала спокійно. Але лиш до того моменту, як ми перевірили на ній зміст одного із розділів
під катом докладніше

Стосовно значення одного слова :Р
Це означає “так”. Ну не зовсім те, що у вас. Воно означає: “я вас слухаю”, “говоріть”,”так”. “Хай” означає “Що?”. “Хай” – “я не знаю”, “дайте подумати”. Інколи воно означає “ні”. Ніхто не скаже “ні”.

Одразу б сказали… Хай = ну…

Нічого свіжого, все старе, як світ, але в одному місці й ніби від імені п’ятирічної дитини…

Без врагов человек — жалкое существо, а его жизнь — тяжкое испытание, полное уныния и скуки.
Враг же подобен мессии.
Одного врага достаточно, чтобы человек воспрял духом.
Благодаря врагу это несчастье под названием «жизнь», становится эпопеей.
Христос был прав, говоря: «возлюби врага своего».
Но он делал из этого нелепый вывод, что нужно примириться со своими врагами, подставить левую щеку и так далее.
Как бы не так! Если помириться с врагом, он станет другом.
А если больше не будет врагов, придётся искать новых. И опять все сначала.
Так далеко не уедешь.
Значит, нужно любить своего врага, но не говорить ему об этом. А главное, ни в коем случае не мириться с ним.
Перемирие это роскошь, которую человек не может себе позволить.

Мені подобається… адже я пацифістка не тому, що добра… радше байдужа )))

…ибо когда мы влюбляемся в человека, понимание его слабостей уходит куда-то в глубину нашего сознания, а возникающие у нас идеальные представления о нем являются не столько преувеличением его достоинств, сколько «рациональным» истолкованием его недостатков.

найбільше мені це нагадує однокурсницю, для якої кожен хлопець, з яким вона знайомилася, був коханням на все життя (чи, принаймні, на кілька місяців)… тіки там раціо й поряд не з’являлося…

Фільм не дивилася, лише книжку читала.

Ну то таке, я втикнула в діаметрально протилежні варіанти сприйняття

Хто не читав/дивився, книжка кіно про дівчину, що в дитинстві жила в Японії, була в захваті від країни, народу, культури, й коли, закінчила універ, влаштувалася працювати у Токіо.

Варіанти відгуків.
від: Фильм про дуру-иностранку, на самом деле, ни черта не сведущую о жизни в Японии и работе в японской компании, об отношении японцев к иностранцам. В фильме это все хорошо показано.

до: еще одно доказательство того, что островное многовековое общинное затворничество приводит к косякам менталитета целой нации. ну, естественно, они это косяком не считают, для них крезанутые – это европейцы 🙂

агов, де серединка…

… я була впевнена, що нуднішої літератури за англійську не існує в природі. А міс Джейн Остен для мене (зразку десь так 1998-1999 рр) була втіленням отієї світової нудоти…

нє, на третьому курсі я оцінила Свіфта й Теккерея…

Але зараз… Гортаю сторінки “Чуття і чутливості” й перебуваю в стані перманетного захвату: тітка шикарно змальовує посередності пересічних людей, не наділених яскравою вдачею. Шоп я так писало :Р

Щось в цьому є: “Мы приходим из мира, где знали иные мерила прекрасного; мы смутно вспоминаем красоты, которыми не овладели снова; и в тот же мир мы возвращаемся”

Нє, я залишаюся атеїсткою, просто відчуття: ну воно має бути якимось іншим, кращим – не лише знайоме, а й, бува, заважає працювати…

via writerwriter

1. “Вернон Господи Литтл”, Д.Б.С. Пьер
2. “Гарри Поттер и Кубок огня”, Дж.К. Роулинг
3. “Улисс”, Джеймс Джойс
4. “Мандолина капитана Корелли”, Луи де Берньер
5. “Атлас облаков”, Дэвид Митчелл
6. “Сатанинские стихи”, Салман Рушди
7. “Алхимик”, Пауло Коэльо
8. “Война и мир”, Лев Толстой
9. “Бог мелочей”, Арундити Рой
10. “Преступление и наказание”, Федор Достоевский

Дивно, читала чьотко половину, причому абсолютно спокійно, а Арундаті Рой ще й величезним задоволенням.

Чи то я зіткнулася з “ліпшою” половиною… чи то в мого терпіння таланти всюдихода…

Ги. Ага, ги…

Веселе кіно.
Не просто кінокомікс, а ще й антологія штампів. Зідрали все симпатичне, що вигадали для екшн-фільмів протягом останніх років п’ятнадцяти. Ще й суміжні жанри зачепили. І коли я насолоджувалася недолугими переспівами “Догми” та “Sleepy Hollow”, коханий періодично згадував “Блейда” та “Форсажи”. “Какадемон” все одно луччєє, але у їхніє теж нічого. Ну й реверанси в бік легенд… Перехрестя чотирьох доріг трохи порадувало.

Але картинка цілком нічого так. І чесно – веселе кіно :Р

Тіки Кейджа шкода, щось дядько зовсім тойво…

“Тепер багато говорять про охорону тварин, порятунок видів, що зникають. Заборонено полювання на панд, китів, білих тигрів. Чому б не внести до Червоної книги вимираючих тварин людської фантазії: грифонів, сфінксів, сирен, вовкулаків, однорогів. Для того, щоб вони вціліли, вистачить дріб’язку – нашої віри в те, що вони існували. Рятуймо однорогів!”

Я вірю… Хто разом зі мною? :Р