отак бува – місяцями нічого не пишеш, аж тут у яскраво-сонячну, але нудну суботу обов’язково виникає бажання розказати щось майже маразматичне

от і сьогодні мені чомусь закортіло поділитися маленькою, але специфічною, проблемкою та спитати ради.
чемно попереджаю: хто про що, а я знову про книжки

з Амелі Нотомб:
В пятнадцать лет наш разум озаряет “искра Божья”, которую очень важно сберечь. Ибо эта волшебная вспышка, подобно некоторым кометам, может никогда уже не вернуться.

ага-ага. я в свої 14-15 писала фантастичний роман, розбудовувала власну! філософську систему і жодної хвильки не сумнівалася в своєму блискучому майбутньому.
цікаво, куди зникає оця 200-відсоткова впевненість у собі? і так швидко зникає – буквально за два-три роки, поступаючись якимсь там _реальним цілям_, _зваженим намірам_ та _адекватній самооцінці_

після помітної перерви до мене все ж таки потроху повертаються мої улюблені – яскраві та абсурдистські – сни…

от, наприклад, сьогодні кіно було дивовижно атмосферне. підсвідомість показувала мені екскурсію якимось химерним ботанічним садом, в якому де-не-де жили й тварини.
перше звірятко геть не пам’ятаю.
другим був якийсь величезний та дуже агресивний крук.
а третім – щось котяче, навроді рисі, тільки менше та світло-сіре.

ну, майже таке, тільки хутро все ж іншого відтінку

саме цю кішку натхненно атакував той наполегливий птах. а тварина, ніби, захищала кошенят…
пам’ятаю, нам дуже кортіло дізнатися, які ж то тварини. з круком – не зрозуміло, бо в інофрмаційних буклетах його назву подавали лише латиною, на якій мій мозок вимикається навіть уві сні. а про рись розповідали англійською. щоправда, я встигла прочитати лише заголовок:
Odin’s Blue Cat

і не встигла я замислитися: чому ж кіт, ворон пасує Одіну більше, як в ті міркування нахабно втрутився будильник.

так і залишилося питання без відповіді. що воно було – не знаю. але на Тора ми завтра обов’язково підемо. можна ж інколи виріти у знамення :Р

лише нещодавно в “Експресі Токіо-Монтана” у Бротігана читала про стихійну ініціативку декількох друзів – зафоткати усі в околиці різдвяні ялинки, що їх повикидали після свят на вулиці

а тут, через побачила вже місцеву варіацію від Банди
тільки тут ялинкам ще надали “голос”. за посиланням – комплект фоток. приблизно таких (зменшення оцієї – моє):

а дійсно. куди?.. цікаво, з ними хоч щось корисне роблять? раніше слону згодовували…

Я привык читать под телевизор “Нэшнл Инкуайрер”, хотя раньше предпочитал воскресную “Нью-Йорк Таймс”. Это довольно просто: в один прекрасный день заменить “Нью-Йорк Таймс” “Нэшнл Инкуайрером”, только и всего.

Пусть кто-нибудь другой покупает мой выпуск “Нью-Йорк Таймс”. Пусть он забирает мою газету, а вместе с ней и ответственность сознательной думающей личности. Мне сорок четыре года, я, слава тебе господи, выбрался из первого класа* и теперь хочу лишь одного – немного бездумной радости от тех лет, что мне остались.

Я счастлив, как амеба, когда читаю перед телевизором “Нэшнл Инкуайрер”. “Экспресс Токио – Монтана”

власне найпростіша відповідь на питання: ЯК!!! може розумна людина читати якусь фігню???
а дійсно, чому б і ні…

* вище Бротіган описує досвід дислексіка, що в тому першому класі добряче затримався

узялася повільно та притомно (а не як у гарачкові підліткові роки, коли книжки читалися таким гуртом, що пам’ять про половину читаного завіялася кудись далеко-далеко) частково – перечитувати, частково – читати вперше класичну фантастику

нині черга дійшла до жмута творів Саймака
із передмови до Міста

Я был убежден тогда и еще сильнее убежден теперь, что города – анахронизм, от которого нам пора избавляться. В последние годы кризис городов стал еще очевиднее. Типичный современный город – это блестящий центр, окруженный разрастающимися кольцами гетто. Когда-то давно, когда средства связи и транспорт были примитивны и медлительны, в существовании городов был свой смысл. Поначалу люди сбивались в них ради безопасности, позже чтобы удобнее было вести дела. Теперь города утратили функцию защитного сооружения; большей частью за городом жить даже безопаснее, чем в его стенах. А современные средства связи упразднили необходимость жить по соседству со своим деловым партнером. Для деловых операций совершенно неважно, где находится ваш партнер – на соседней улице или за несколько тысяч миль. Город пережил свое предназначение; поддерживать в нем жизнь накладно, жить неуютно, а дышать нечем.

саймакове _тоді_ – 1952. _тепер_ – 1981. минуло ще тридцять років, життя продовжує змінюватися, современные средства связи aka інет абсолютно упразднили необходимость жить по соседству со своим деловым партнером…
а ми все ще живемо в містах
(хоча бажання зав’язати з цією практикою з’являється все частіше…)

після деяких вагань почепила-таки собі у профайл лайвлібівський віджет
бо
по-перше, вони його нарешті довели до ладу, і посилання працюють дійсно на останні читані книжки, а не на ті, що востаннє додавалися у список (а то висить нібо щось свіженьке, а адресація йшла на читану двадцять років тому дитячу книжку)
по-друге, якщо вже фіча існує, чому б її не використовувати
по-третє, все одне такий віджет – чи найбільший індикатор моєї активності в останні місяці – влітку я закинула всі інші варианти дозвілля. навіть фільмів майже не дивлюся… зате намагаюся себе привчити писати відгуки…
по-четверте, якщо від того проекту буде хоча б якась мізерна рекламна допомога – нехай. тим більше, що я туди друзів вже заманюю, заманюю… заманюю, заманюю :Р (вот, например, Миша, а? не? )))
по-п’яте… а. можна ще щось вигадати, питайте )