мимоволі звернула увагу, що протягом останньго місяця вперто читала здебільшого британських авторів. це, щоб не сказати – майже виключно

мало не все. від оповідань до грубезних романів. від чік-літ до класики…
загалом, лише три пункти виявилися не-британського походження: Царівна Кобилянської, коротеньке оповідання Філіпа Діка та постмодернова іграшка – Пенелопіада Етвуд

тенденція? не знаю. залежі книжок, що чекають на свій шанс – географічно дуже різноманітні. а ось рука так і тягнеться до… такого колориту? досить специфічного почуття гумору? чи певної літературної традиції?
у будь-якому разі, добре, що серед британців чимало цікавих письменників, і написали вони… еее… багато :Р

з Джоанн Харріс

Я очень рада, что рассказ после долгой опалы наконец возвращается. Хороший рассказ — а рассказы бывают очень хорошими — остается с тобой намного дольше романа. Рассказ может потрясти, воспламенить, просветить и тронуть так, как более длинному произведению не суждено. Рассказы часто тревожат, пугают или ведут подрывную деятельность в голове. Они ставят вопросы, в то время как большинство романов пытается лишь дать ответы. Оказывается, из всех прочитанных мною книг я помню ярче всего именно рассказы — живые беспорядочные картины, окна в иные миры, в иных людей.

о!
пригадую, в дитинстві я категорично не любила оповідання. і змусити мене почитати щось коротке могло лише поєднання двох факторів: поблизу не було жодного роману + збірка оповідань мала бути достатньо товстою, аби замінити собою роман за кількістю сторінок…
нелюбов до малих жанрових форм переслідувала мене ще довго. але декілька років тому щось змінилося )

не знаю, що саме, та оповідання останнім часом викликають мало не більше захоплення. чи, в окремих випадках, якраз більше. тому сьогодні я навпаки – шукаю збірки малих форм. і антології, і ще запекліше – авторські збірки шанованих мною письменників. так я відкрила для себе Бредбері (якого в молодості пропустила майже повністю – хіба що щось зі шкільної програми запам’яталося). так наново вчєпятлілась отцем Брауном (і зараз ледь ся стримую, аби не побігти купувати Честертона романи – і так книжки на прочитання в чотири стоси лежать)… так… та багато всякого ) соромно зізнатися, але я оце у Рушді лише Схід-Захід– то читала )

фіг його зна, в чому справа. може, в тому що ми з Льошкою читаємо вголос (тобто, я читаю для нього :Р), а з коротким текстом це виглядає логічніше. а, може, з тим, що оповідання краще та чесніше утримують жанрові позиції. на відміну від тих же романів, які в багатьох сучасних письменників і до притомних повістей не дотягують…
але факт є факт – оповідання wanted! на черзі, мабуть, Вудхауз (треба ж якось компенсувати сум за отцем Брауном)
а що ще можете порадити? )

днями довелося згадати щасливі магістреські часи. тоді дерева були вищими, трава – зеленішою, а нам весело викладали англійську. дозвольте нагадати :Р

та, власне, що я пригадала: те, як нам на парах цитували дивнуваті максими з Дж.О. (типу “Героїня не може закохуватися з першого погляду”) та вимагали цілковитої згоди з давньою мудрістю…

я тоді з усього спадку місс Остен читала лише Гордість та упередженість, та й те – в дитинстві. (ну, і якщо чесно, взагалі британську романну традицію почала вкурювати лише у постуніверівські часи). тож на тих парах мучилася від когнітивного дисонансу: ніби ж розумна була тітка, і таке заганяти?

учора взялася читати Нортенгерське абатство. і повіяло мені чимось знайомим… отими дурнуватими _героїнями_

йолкі-палкі. людина напевно отримала англофілологічну освіту. цитує твір класика. твір багато в чому пародійний. і на повному серйозі висмикує з контексту фрази, що пародіювалися, “ілюструючи” погляди письменниці
ну, нехай сама шутку юмора не помітила. та хоча б критику почитала!
блін. я люблю нашу освіту

кіно, як і усе інше, потребує правильної компанії, чи не так?
із запорізькими кіноклюбівцями класно дивився Джармуш…
з любою тітонькою треба братися за жутіки
з Мєлкім – добре йдуть комікси (та він інше майже не дивиться)
з мамою – мильце. хоча з вишиванням – мильце йде ще краще
з чоловіком можна дивитися, все що завгодно, аби лише він мовчав… хоча все, що завгодно, він дивитися відмовляється…

але я власне до чого? не дуже розумні бойовики треба дивитися з татком. бо з ним я їх дивилася з дитинства. без нього – не тойво… таткова доця, да…
от і сьогодні – так класно From Paris with Love пішов (і куба лібре тут абсолютно ні до чого) :Р

ну, і якщо замислюватися – мабуть, саме батькові “вуха” стирчать… не те, щоб з моїх уподобань, оті ж мелодрами я дивлюся під вишивання в нереальних обсягах…
але базові смаки щодо кіно, “параметри” сприйняття фільмів, систему оцінювання “гарне/погане” – на все це впливав він. і хоча зараз наші смакові доріжки серйозно розійшлися, все одне – узгодити фільм для спільного перегляду та коментувати під час в унісон – для мене це спавді дуже круто… щось від ініціації, фіглі )

а хтось ще може визначитися щодо такого _вихователя_? )))

от якби не трекер
ніколи б не дізналася (бо й потреби не було)
що одна з найяскравіших мультзгадок про дитинство – Суперкнига – аніме виявляється
тобто цілком собі японського походження
иии

коли була на морі, пропустила один свій своєрідний ювілейчик

трохи більше п’яти років тому мені щось вдарило у голову, і я вирішила занотовувати назви книжок, які читаю… минав місяць за місяцем, але ця звичка залишилася зі мною. не пам’ятаю, чому я це розпочала. мабуть, щоб дізнатися, а скільки власне читаю…

13 серпня цій дурнуватій ініціативі виповнилося 5 рочків. погортати сторінки зошита було цікаво (і не без думки: йолкі, і отаке я встигла прочитати!). чого там лише нема… тоненькі та грубезні романи, повісті, що за обсягом більше схожі на оповідання, величезні теоретичні праці, дрібна публіцистика… класика, моднявий мейстрім, збірки поезій, лав сторіз, фантастика, детективи…
467 штук, сер!

от сидю і думаю: мало чи багато. в дитинстві б точно сказала, що замало. я тоді була впевнена, що книжки треба було читати тисячами, і мріяла працювати в бібліотеці…
а от чоловік запевняє, що забагато. і що я хвора на всю голову
на книжково-фільмове потрєбляцтво
невже? :Р

зі: а ще рівнесенько рік тому я вирішила перевірити ефективність пункту “мне интересно” на Імхонеті та заморозити свої “жаданки”. власне, хотіла дізнатися, чи є сенс собі брати в голову щось читати/дивитися, щось тут планувати. виявилося, що трішечки є: за рік – 43 книжки та 81 фільм. тільки залишилося все одне фіг зна скіки сотень…

сьогодні ми з чоловіком дісталися-таки до однієї з Петрівківських книгареньок _Усі книжки по 15 гривень_ (Льошка, пригадуючи дитячий досвід у Німеччині, для спрощення пояснення назвав їх _редуцірт_)

ну шо тут можна сказати… маленьке приміщення. багато поличок. море людей…
і дійсно – все по 15 гривень. і є, що взяти, тобто всіляка езотерика та масліт в покетах – це навіть не найбільша категорія… залишили ми там 200 195 гривень і задоволені, наче слони

моє Сонечко, власне, далеко від поличок із історично-популярними книжками відійти не зміг, нагріб купу усього прикольного.. може, й сам розкаже. одне зауважу – монографія “Сексуальная жизнь в Древнем Риме” за 15 гривень – це нічого так…

а сама я зосередилася на вертушках з асортиментом від “Азбуки”… прихопила собі декілька книжок, принципово не дуже виграючи (їхня ринкова ціна 20-25 гривень, ну Кундера та Павич, може, дорожчі, бо ж модні…)… до класики в твердих обкладинках не дісталася – там натовп був шалений… прихопила, проходячи повз секцію дамського читва, томик Гавальди (давно хотіла глянути, що то є) та вже зі столу продавців схопила Сарамаго…

а в дома вже вирішила подивитися, яка ж в нас така економія. в якості контрольної групи взяла Ікс-букс – цілком собі середня за цінами та асортиментом інет-книгарня…

Гавальду, яка _загалом_ коштує 48 гривень я сприйняла спокійно і з посмішкою… а от коли подивилася скільки треба віддати за конкретне видання “Євангелія від Ісуса” (Махаон, 2005, суперобкладинка, привозять під замовлення), то на хвилинку втратила вміння говорити. 126 грн. сто двадцять шість гривень! ну добре, може, крамничка просто Сарамаго не любить, але дешевшим від 70 я його давно не бачила…

ось вам і редуцірт
треба ще повернутися, багато до чого просто очі не дійшли…

особливо, як пригадати випадок із Пригодами Десперо, про який я якось писала

тільки зараз мені ще веселіше. читаю собі Менсфілд-парк і вперто не можу розслабитися. і чому я не взялася за нього до того, як почитала про постколоніальні студії! а тепер і про свіжість сприйняття особливо не йдеться, й задоволення вже не те – в процесі пошуку прихованого змісту постійно відволікаюся від сюжету (((

от власне і сабж :Р

пробіглася я одним з запорізьких книжкових супермаркетів (з групи “Емпік”). чутки підказали, що там непогано та недорого представлена моя улюблена серія романтичної прози – такі спеціфльні книжки, що їх треба вживати ввечері під ковдрою та із ромашковим чаєм та шоколадом під рукою…

два спростереження.
1 – української літератури _аж_ цілий малесенький стеникд… майорять там переважно Жадан, Дереш та Лада Лузіна… дивно, в інших мережах все не так вже й погано, наскіки я пам’ятаю… україномовні переклади ж відсутні як категорія (щоправда, до дитячої літератури я не дійшла)

2 – менеджери як завжди вражають освіченістю. схотіла купити чоловікові подарунок. питаюся у дівчинки з відділу сучасної іноземної прози: А у вас Фрай є? дівчинка дивиться круглими очима (вже після того, як мама, що була зі мною? на асортимент української прози відреагувала вигуком: И это все???) і відправляє мене до секції фантастики. Нє, кажу, мені Стівен Фрай потрібен… дівчинка кидається в бік і зупиняє іншу, ніби трохи старшу за рангом: Ты знаешь, кто такой Стивен Фрай? дівчатка вдвох туплять у мене вже квадратними очима із відтінком класової ненависті – що я від них хочу – і відправляють на касу… фінальний акорд – місцевий комп сказав, що вони такого не тримають…

а я що… я нічого такого не хотіла

дивилися ми вчора з чоловіком Пригоди Десперо
ну казочка і казочка, мультик як мультик – розслабляємося
і тут, коли починають демонструвати шурячий світ, мій освічений чоловік видає приблизно таке:
А ты обратила внимание, что для описания крысиного мира как чего-то противоположного нормальной (чи обычной, не пам’ятаю) жизни, были использованы ориентальные мотивы?

га! сказала я і подумала, що треба все ж таки братися за Едварда Саїда

купили Даррелла. читаємо вголос…

шкода, не знайшли _родину та інших звірів_, хотілося, щоб чоловік почав знайомство з самого початку. але так (The Whispering Land) теж нічого ) люблю пінгвінів :Р

зі: купили ж комплект класичних російських перекладів. та цікаво, а українською він є?

топ-250 Кинопоиска

від імдб-шного, зрозуміло, відрізняється дуже серйозно. набагато менше класики. радянське кіно в асортименті (Шерлок Холмс на декількох позиціях навіть здивував). менше драм, більше пригодницьких, комедій (Сам удома є), мила, бойовиків…

ближчий до народу, а не до кінознавців, коротше кажучи
тиць на перелік із моїми відмітками :Р

забігла сьогодні після роботи на міжнародну книжкову виставку на часть Дня незалежності, що в Українському домі… нуууу… не Форум. навіть не київська його версія… стендів багато, але насправді цікавих обмаль. до того, як розшукала-таки у чорта на рогах “Основи”, думала, що їх вже нема… новинок ще обмаль (хіба що Фоліо та Факт щось повикладували)… у стенда Піраміди дівчина агітувала мене їхати до Львова – презентації все одне будуть там… з того нового, що є, справді вразила хіба що основівська грубезна Історія Польщі Нормана нашого Дейвіса. (нашого в тому сенсі, що чоловік час від часу закохано гортає його Історію Європи на півтори тисячі сторінок). Відверто кажучи, грошей на польську історію стало шкода – вона розкішна, але 180 гривень, це щось не теє… міжнародність появилася у стенді Білорусі та купці російських стендів із стандартно-супермаркетівським асортиментом та подарунковими виданнями типу Красоты Орловщины. концептуально вчєпятлилося, але дивитися не стало… о! ще був стенд посольства історичної батьківщини, але народ з нього кудись розбігся. а то можна було б видурити щось друковане… а загалом народу мало, рух невиразний… хоча сенс відвідати захід є – набрала зо п’ять кілограмів не_новинок за бросовими цінами. особливо мене гріють минулорічні Опівнічні діти ))) о! з точки зору _бросових цен_ – мій анріспект Факту… продавати за цінами новинок книжки, видані декілька років тому… можна, але ж я знаю, де вони дешевші :Р

у спеку добре йде східне кіно
все ж західний потяг до надмірної активності розвитку сюжету із потребою у ну_дуже_лінивому спогляданні корелюється погано…

ото подивилася сьогодні Чунгкінгський експрес – і як бальзам на спраглу душу
а тепер думаю: може, за Легенду про Сурамську фортецю взятися… актуально, до речі, з погляду на геополітичне становище )
тіки там теж не холодно, як би передоз не накрив…

після прочитання “Романтичного егоїста” Бегбеде(ра) ствердилася думка, яка з’явилася в мене якраз під “Європейку” Гретковської, читану одразу за її ж “Полькою”

ЛІТдибр пре тоді, як в ньому є генеральна лінія. або типові ситуації. або розтиражовані та добре знайомі персонажі. та все ж _генеральна лінія_, мабуть, попереду планети

бо як нема – читати не те, щоб взагалі нецікаво. а просто не зрозуміло, заради чого. той ж “Егоїст” – секс, драгз, рок-н-рол книжки? оно нічого, але не тоді, коли персонажі більше схожі на каталог, з якого знайомі добре як чверть імен, а не те, що думки – цілі пасажі – є інкарнацією абзаців з попередніх книжок

свіжість викладу, парадоксальність (хм) думок, авторська відвертість – то все класно. та загальна картинка не кліється, ось що засмутило…