Потяг до сабжевих мандрів у нас справа сімейна. Отже, від цього тижня я є на GoodReads. От тільки що з тим робити, ще не визначилася.

Зрозуміло, що аналогом профайлу на Лібі, з яким я дбайливо ношуся вже стільки років, ГР не стане. Бо таку титанічно-сізіфову працю просто не подужаю ) Тому поки що додаю книжки хаотично (перепрошую в своєї мікрофрендстрічки) – здебільшого останнє читане або ж значуще для рекомендацій.

Рекомендації, до речі, навіть з таким коротким списком вже пристойні – це добре. Загалом багато цікавих/мені незвичних мульок. Окремі цяці – реалізація статистики та челендж. Замахнулася на недосяжну мрію останніх п’яти років – аж тут збагнула, що доведеться додавати все прочитане цього року. Зніяковіла, але нічого – но пасаран!

Основна проблема “додавання” банальна – відсутність/мінімальна присутність в базі _кириличних_ видань. За яким принципом тамтєшній люд позбирав укрліт збагнути важко, але його там є і чимало. З перекладами зарубіжки набагато гірше, тож моєю першою спробою додавання книжок стали нещодавно читані Воїни Саламіну. Але українські книжки – то таке. З російськими веселіше. Там вивести якийсь спільний принцип геть неможливо. Переклади класики в базі трапляються недоладно без системи. Із сучасного, схоже, найкраще почуваються _найвищі_ полиці – “Интеллектуальный бестселлер”, корпусівські підсерії, легендарний “Иллюминатор” – таке. Трохи вбік – і вже провалля. Із вузькожанровою літературою – повний бардак, більш-менш пристойно на перший-другий погляд виглядають запаси детективів; фантастика, фентезі, урбан-фентезі, містика (ну й YoungAdult ізводи усього цього) розшукуються чисто тобі за принципом: тут є, тут нема, а отам рибу загортали (ну, це коли є перша книжка з серії, третя, четверта… а другої – нема).

Дивлячись на все це, контролфрик в мені ридма ридає. Тож трохи покопирсавшися в тамтешніх механізмах, я вже на другий день по реєстрації відправила запит на статус лібраріана. Сьогодні отримала. Нє, я не збираюся наводити глянець на все, куди око впаде, чесно ))) Але хоч трішечки, хоч скраєчку…

Любі друзі, а хто з вас там є (кого я ще не відшукала)?

ЗІ: йолкі, я й не уявляла, що потенційно цікавих мені книжок аж так багато, що від жадібності в голові паморочиться.Єдине, що мене врятує – дуже повільне читання англійською )

ЗЗІ: і про додавання кириличних книжок – а ще там шокуюче багато болгарських видань усякого-різного. Молодці кузени!

Навіть з огляду на обставини не варто ігнорувати деякі традиції. Тож традиційно хвалюся найвизначнішими подарунками. Тим паче, їх, з огляду на ті ж такі обставини та складну родинну ситуацію, поки що мало )
Парам! Під катом – сабж. Пратчетомани, проходьте наперед :Р

Учергове взялася за Октобер-Дей серію Seanan McGuire, і на перших ж сторінках згадала одну з причин своєї відданості урбан-фентезі саме цієї письменниці. Поміж іншого це – еееее етнічне розмаїття ) І хоча у першій книжці радісне співіснування фей, ши, тролів, кіцуне і банників трохи бентежило, далі воно стало звичним. А як культурні горизонти розбігаються!

Щоправда, без нету її читати неможливо. Ось днями трапилася мені фраза: She has Sea Wight blood. Шо-шо? Але гугльож швидко пояснив, що йдеться радше про Sjövættir – скандинавських духів моря. Он воно як! І таке трапляється регулярно. І з моєю “класичною” міфологічною освітою – Греція, Греція, Греція і дрібка іншого, включаючи слов’янське, такі спонтанні екскурси у, переважно, европейську демонологію – дюже цікаві і корисні. Добре, що є гугл-картинки та довідкові ресурси. Наприклад, таж сама Монстропедія – якраз учора шукала там Glastig. Рекомендую )

(але якщо прицільно цікавитися кельтським маленьким народцем, то навіть частіше в пригоді стає оцей маленький сайт Його я знайшла минулої книжки – коли довго і болісно вдивлялася чи то у Gwartheg Y Llyn, чи то щось інше спеціфічно валійське)

Двійко місяців поспіль ловила собе на думці: серед читаного чомусь стає незвично багато фантастики. Ну й фентезі, але я його останніми роками читала більше, аніж сайфай. Гммм, подумала я, а, може, зробити собі як у щасливі підліткові часи: сезон незамутньонного жанрового читання?

А чом би й ні. Тож щонайменш на січень (а ймовірніше – до кінця зими) я запустила свій власний флешмоб. Читаю лише фантастику, фентезі, може, містику Кінг-формату, але це вже не факт. Цікаво, як воно буде, бо послідовно непослідовні списки to-read для мене – комфортна норма. А тут таке призабуте “обмеження”.

Та я, власне, про що. Очі розбіглися, стільки всього, а за що хапатися – незрозуміло. Поки що встигла освоїти “Вор времени” (але ж Пратчетт – то безпрограшний варіант) та – зненацька! – “Свидание с Рамой”. І ніби є, з чого вибрати, але все ж…

Друзі, а порадьте мені книжок під ці жанрові обмеження, га? Смакові нє-нє-нє! в мене мінімальні: не дуже хочеться космоопери, бо я якраз встрягла у бараярський цикл, а ще з минулого літа обіцяю собі прочитати “Падение Гипериона”. То ця ніша закрита. А ще погано жується традиційна та/або попаданська фентезятина. Фентезятина оригінальна чи (NB) більш-менш брутальна (ну, знаєте, Сапек, Мартін, “Чорний загін”) – радо вітається.

Що ще… Як вже якось казала – щиро люблю урбан-фентезі. Можна навіть про вампірів (аби не про самісіньких перевертнів, хіба що східних), але найкраще – про фейрі-ши. Не цураюся янг-адалту, якщо там підліткове кохання – не головна тема. Люблю мандрівні сюжети, переспівані казки (що цинічніше, то краще). Історичні екскурси, далекі подорожі. Політику, геополітику і багато-багато-багато інтриг (так, словосполучення “професійна деформація” я вже чула). Вікторіанську епоху та стьоб над вікторіанством, відповідно, купу дотичних -панків. Нещодавно, читаючи “Заводную” Бачігалупі, нарешті зрозуміла, що біопанк – теж може бути цікавезним напрямом. Фух. Що ще? Екзотика – тобто хоча б не стандартні США, Британія, Канада? Постапокаліптика? Класнична нечитана фантастика? Та багато всього, якби ж тільки знаття, що ж варте уваги!

То порадите? Будь лаааааааска!

ЗІ: не_формальне проходження тесту Бехдель, чи, коротше кажучи, наявність немеблевих та нешаблонних жіночих персонажів – окремий товстий плюс…

ЗЗІ: Олю, Селіна це не стосується. Я про нього пам’ятаю )))

Я, звісно, до ЖЖ не пишу… Але не настільки “не пишу”, аби забути про улюблені підрахунки.
Отже мій читацький 2013-й був дивним рочком. Читалося, як завжди, – носило між жанрами, одвічна боротьба ЮК проти ЮС, темпи – приблизно такі ж самі. Загалом: 182 книжки – минулого року було лиш трішки більше.
Ну і як годиться – слайди!
тиць

Здається, що більше я читаю, то більш невдячним читачем стаю. Осьо вчора, між іншим, остаточно переконалася, що не є прихильницею концепту “укорінення” – адаптування, покручення чи заміни деяких реалій, жартів, ідіом (ну, гаразд, із ідіомами складшіне, але всюди ж можна берегів триматися) місцевими аналогами.

На щастя, зустрічатися із таким виходить нечасто. Може, тому, що добряча частина перекладеної у радяньські роки класики (де траплялися ідейні прихильники такого варіанту) пройшла повз мене. Але, виявляється, нікуди від того не подінешся. Сиджу, читаю слокамівську Навколосвітню подорож вітрильником наодинці, нікого не чіпаю, а тут в епізоді із баригуванням смальцем на Хуан-Фернандес трапляється отаке:

Отож, із бізнесовою метою, я одразу підвісив до гіка важільний безмін, готовий відвантажувати смалець, і не було на мене митника, який сказав би: “За державу прикро“

Гиииих! Із хвильку не могла повірити власним очам. Полізла шукати оригінал. І з _державою_ там очікувано ніяк:

So with a view to business I hooked my steelyards to the boom at once, ready to weigh out tallow, there being no customs officer to say, “Why do you do so?”

Нє, ну я всьо розумію: і жвавіше, і кумедніше, і читачам приємніше. Але блін! Радісно тулити в американську книжку 1900 року цитату із радянського фільму 1969-го? Really? Постмодерн такий постмодерн, віва анахронізм!, але ж попереджати треба, коли йдеться про безневинні мемуари… Тим більше, аж настільки цікавих _знахідок_ в тексті більше не траплялося.

Хоча це якраз може пояснюватися просто: великим перекладацьким колективом. Воно теж дається взнаки: і в стилістиці, і в деталях. Зокрема, на жаль, географічних. Наприклад, у 17 главі в книжці розповідається багато цікавого про Трансвааль. А у наступній читаємо: У Преторії я зустрівся з паном Крюгером, Президентом Трансильванії. Бінго!

А сама книжка справді дуже хороша. Читайте, не пошкодуєте )

От буду банальною:
“Великий Гетсбі” карнавал-version абсолютно прекрасний!
Щиро кажучи… знаючи почерк майстра… Власне, я в кіно йшла дивитися на картинки, а з ними все супер. Проте там із “що” (не лише “як”) виявилося все більш-менш. Аж настільки, що останні десь так 10 хвилин рюмсала, як у ті свої 16, коли й читала першоджерело.

Але я не про те. Виходячи з кінотеатру, спіймала себе на тому, що готова впасти на підлогу й трошки поволати-побити ніжками: Зніміть, зніміть, ну зніміть, будь лаааааасочка, таке ж саме за молодим Ішервудом! Бажано за Mr Norris Changes Trains, але я на все згодна!
Аж потім загадала, що спочатку було б незле переглянути Кабаре із Лайзою Міннеллі. Хтось дививсь? Воно _правильне_?

Купували сьогодні на подарунок повне зібрання нецензурованих (нібито) казок братів Грімм – хороша така кілограмова цеглиняка із автентичними ілюстраціями.
Але я не про книжку. А про те, що в братчиків, виявляється, є казка “Морська свинка”.
Аааа! Ну всьо, як треба: принцеса, три брати, кров, вбивства, голови на палях. І морська свинка як уособлення каваю.
Круто, нє?

(почитати можна тут)

Останнім часом мені регулярно трапляються цікаві, але дуже кхмммм… злі книжки.
Цього разу не про лівих, цього разу про традиціоналізм :Р
Кухонним міркуванням про націоналізм, Еволу та де б її взяти – правильну основу – присвячується:

За три года в Африке я создал там три новые цивилизации, совершенно неизвестные антропологам. И все сошло великолепно. Даже ЮНЕСКО оказало содействие. Правда, я ничем не рисковал. Ни один белый историк никогда не позволит себе заявить молодым африканским республикам, невесть откуда взявшимся и лопающимся от национальной гордости, что за их плечами нет великого культурного прошлого. Люди обычно считают, что цель народов или отдельных людей — трудиться ради будущего. Это ошибка. Настоящий националистический мистицизм нацелен на величие прошлого.

Ромен Гарі, “Повинная голова”, раптом шо. Жорстокі люде – письменники, егеж?

Френдстрічкою навіяло згадку про нещодавно читане:

Бригадный генерал, теперь уже генерал армии, еще больше поразил население, объявив в Сезаре всеобщее голосование по утверждению его в должности губернатора. Он победил легко, без подтасовки, а составить ему конкуренцию пытались одни коммунисты. Они злобно грызлись из-за выбора единого кандидата, и в результате электорат левых распылился между девятью многообещающими фигурами, которые в предвыборных выступлениях исключительно обзывали друг друга лакеями капитализма, ревизионистами, реваншистами, троцкистами и марионетками буржуазии. Большинство населения, не знакомое с технической терминологией левых, проголосовало за единственного кандидата, говорившего понятными словами, – потому бригадный генерал, теперь генерал армии Хернандо Монтес Coca, и победил так легко.

Це з Война и причиндалы дона Эммануэля Луї де Берньєра, і там є ще зліші місця :Р А загалом книжка хоча й дуже специфічна (гротеск він такий), але прикольна.

Улюблені письменниці продовжують мене радувати, хоча й по-різному )
Зненацька з’ясувалося, що у березні вийшов новий роман у Трейсі Шевальє (Це та сама, що про дівчину із перлиною та мої улюблені Remarkable Creatures)

Цього разу – про квакерів та Underground Railroad. Треба брати.

Виявляється моя улюблена на сьогодні молода урбан-фентезістка Seanan McGuire (так, я люблю цей жанр, а ще я люблю читати про ельфів-фейрі-ши, а на тлі стандартних підліткових шмарклів, якими фонтанує книжковий ринок у цьому сегменті, МакГвайр з її спокійними приємними та недурними майже-детективами справжня пусєчка) цього року на всі усюди номінована на Х’юго – за роман, новеллу та двічі – за повісті.
Переважно під псевдо за зомбячу серію (не читала, але тепер замислилася) і ще, не знаю, за що саме, під рідним ім’ям. Може, щось і отримає…

Хих, відчуваю себе просто читачем-першовідкривачем талантів :Р

Але насправді вона пише хоча й віднедавна, але дуууже багато, тож в Америці більш-менш відома. То тут її так не перекладають, що я після першої книжки з Октобер-Дей-серії, виданої російською Азбукою, пошкандибала читати оригінали

Минулого тижня із подивом дізналася, що перший том Мартінової Пісні – Гру престолів – було видано українською ще наприкінці лютого. Із подивом – бо видали книжку якось… Тихо. Нє, новина сайті видавництва є – якщо її пошукати. І в крамницях подекуди є. І за день чи два потому томисько дошкандибало до персонального баннера на Якабу (у другій половині березня, нагадаю).

Супер! На тому ж таки Літакценті вихід книжки жваво обговорюють чи під новиною про камео Мартіна в серіалі, чи під ще жовтневим! анонсом видання. Інформаційна підтримка – за межею фантастики. І то маючи такий потужний паровозик, як старт третього сезону. Український книжковий бізнес бессмысленный и беспощадный працює цікаво. Фоннати і так побіжуть купувати? Та вони здебільшого вже прочитали, а чи велику касу можна зробити на самісіньких патріотичних почуттях…

А я тут якраз останніми маюся. Брати чи ні, який переклад? Може, хтось вже щось чув, щось гортав (запропоновані видавництвом сторінки з прологу не вражають, але всяке ж бува), щось хороше про перекладача розкаже?

Оскільки канікульци в мене вийшли емоційно своєрідні, і попри всі намагання розслабитися й отримувати задоволення – Льоса все не відпускає
Я знову вирішила форсувати позитив )
Цього разу без котиків, цього разу про ляльок. До того ж таких, яких в мене й нема )
Певною мірою оцей пост є дуже зброченною ілюстрацією до попереднього, адже йдеться про маленьку колекцію мателлівських ляльок When I Read I Dream з чотирьох книжкових героїнь, про двох з яких останніми днями згадувалося )
і знову фотки з БарбіКолектора