Вивчення питання: де б його купити електронні книжки – неочікувано перетворилося на інет-серфінг в режимі _Слідкуй за знаками_

Отак, здається, вчора, я з подивом для себе дізналася, що можна купувати книжки Лілеї-НВ. Далеко не всі, але є з чого вибрати, навіть попри те, що з однозначних бестселерів в електронній версії існує хіба що Московіада. Але і це вже – помітний прогрес.

Тож, в цьому випадку йдеться про таку штуку як СМС-шоп, в якому на головній обіцяють: Незабаром ми запропонуємо Вашій увазі широкий асортимент електронних варіантів книг популярних українських авторів сучасності, що видавались в нашому видавництві, таких як Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, Юрій Іздрик та багато інших.

Тестувалася система на Дезорієнтації на місцевості того ж таки Андруховича. І…

Система працює. Усе просто і ясно. Клік на завантажити – обрати оператора – генерація коду для смски – знімають рівно стільки, скільки обіцяли – забиваєш код-підтверження – починяє тягтися книжка.

Несподівано зручно – смска є прямою сплатою, жодного тобі – покладіть гроші на Ваш особистий рахунок, тільки не дивуйтеся офігенній комісії.
Несподівано дешево – все по 5 гривень (плюс ПФ, ага).

Хороша ідея. Проте має свій мінус – одноформатність. Книжки пропонують лише у Dj-вюшках. Воно, зрозуміло, не для всіх недолік (Ну не люблю я його. Просто не люблю)… Та й в мене читалка його розуміє (хоча задоволення відверто сумнівне)… Але ж можна бути й ближчим до досконалості :Р

(куди б його іще податися? цікаво ж!)

Замість епіграфа:

Капитализм по своей сути – это система массового производства для удовлетворения потребностей масс. Товары льются на простого человека словно из рога изобилия. Капитализм поднял средний уровень жизни на недостижимую прежде высоту. Он позволил миллионам людей пользоваться благами, которые несколько поколений тому назад были доступны только немногочисленной элите.

Наглядный пример – развитие широкого рынка для всех видов литературы. (Людвіг Хайнріх Едлер фон Мізес)

Одним із найбільш _правильних_, корисних та приємних подарунків для такої книжкозалежної істоти як я міг бути тільки рідер. Моя давня мрія справдилася ще під день народження. Але минуло аж два місяці (і це не дивно, в мене нечитаних паперових книжок як… багато, да…), як я відчула в глибині душі попит і вирішила познайомитися з пропозицією. І відчайдушно подалася на вивчення вітчизняного ринку легальних електронних книжок…

… За годину _вивчення_ мені вже здалося, що краще б я того не робила. Бо навіть уявити не могла що з цим ринком у нас все настільки ой
а якже інакше?

читаю собі потроху видані “Смолоскипом” Білі зуби Зеді Сміт та тихенько собі радію…
і текст цікавий, і книжка (як об’єкт чи шо) непогана…
читаю… радію… нє, блощиці трапляються: і коректорські, і редакторські, і перекладацькі бува… але тлі багатьох українських книжок то такі дрібниці, – не втрачаю я тихої радості…

аж до 394 сторінки не втрачаю. а там вже перечепилася:

Йшов “À bout de souffle”. 16 мм, чорно-білий. Старі форди і бульвари. Манжети і носові хустинки. Поцілунки і цигарки. Клара обожнювала такі фільми (Красень Бельмондо! Красунчик Себерг! Розкішний Париж!)…

на відміну від багатьох нинішніх вітчизняних видань, ця книжка – не без няньок. на двох перекладачів – коректор, два літредактори, випусковий редактор та ще й відповідальний за випуск. ну гаразд, з усіх цих людей (щоправда, двоє сумістили функції) Годара ніхто, може, й не дивився. але ж нічого їм око не муляло… ніхто не перевірив…

я ж не буду сперечатися, що красунчик , але!

чомусь цього разу я дуже забарилася із своїм щомісячним оглядом читаного. а, виявляється, публіка (в особі Льошки) просить )
отже, минуло лишень півлистопада, і маємо відгук про мй читацький жовтень

нещодавно звернула увагу на те, що радянські мульти вперто продають під брендом “добрый мультики”. нууу… от якось ми з Льошкою намагалися збагнути, що такого принципово доброго, наприклад, у “Ну, погоди!”…

сьогодні вирішила подивитися, що пропонують на трекері під написом “Добрые сказки”.

першим пунктом йде Серая шейка 1948. здивувалася: наскільки я пам’ятаю казочку – вона сумна.
та не все так просто. шмат з рецензії:
Мультик, выпущенный гигантом «Союзмультфильм» спустя пятьдесят с лишним лет после написания сказки, тоже ориентирован на детскую аудиторию, но уже совершенно другую, да и живущую в совсем другой стране. Советская Серая Шейка ничуть не похожа на свою кроткую тихоню- предшественницу из книжки. Она бодра и энергична, она не позволит себе никаких упаднических настроений и будет бороться за свою жизнь до конца.

ААА, подумала я і погодилася: ну як без упаднічєскіх настроєній, тоді канєшна…

при всій повазі до покійного Вайсброта, джерелом якої є традиційні переклади Відьмака (мені й нізушки гарно пішли :Р) російською, його спокійне ставлення до кроскультурних косяків… еммм… о! засмучує

нікого не чіпаю, сиджу та читаю Бестіарій (нарешті він у нас на папері є). і раз по разу мимоволі зупиняюся на якихось приколах – там недоперекладено, тут перекладено – але якось дивно, зазвичай у російській використовуються інші назва чи форми тих назв… до якогось моменту – нічого критичного, просто після того, як звикаєш читати тексти, як воду сьорбати, заважає трохи.

але коли з переліку відомих фентезійних драконів я дізналася про твір Чародей из Архипелага (із зазначенням автора, а то б не збагнула)… то вирішила книжку відкласти та піти приготувати вечерю. якось воно спокійніше

до речі, загадковий дядько цей Кутзее

загалом він Дж.М.
в довідникових ресурсах – Джон Максвелл
на більшості книжкових обкладинок – Джозеф Максвелл (чи Джозеф М.)
в рунеті гугл дає 185 тисяч залапкованих _Джонів. М_ проти 228 тисяч _Джозефів. М_. англомовний гугл цілком на боці залапкованого _John M._ – 688 тисяч лінків. на _Joseph M._ – щось типу 2 тисяч, причому посилання – здебільшого на російськомовні ресурси

дивина якась…

недаремно я минулого року, вирішила-таки, що з Кутзее треба знайомитися докладніше

зараз на черзі Waiting for the Barbarians – річ, варта уваги

ну й, як ілюстрація, цитатко до сабжу )

Дети ни на миг не сомневаются, что старые мощные деревья, в тени которых они привыкли играть, будут стоять вечно; что придет день и, повзрослев, мальчики станут такими же сильными, как их отцы, а девочки — такими же чадолюбивыми, как их матери; что все они будут жить и процветать, вырастят новое поколение детей и состарятся там же, где родились. Почему мы утратили способность жить во времени, как рыбы живут в воде, а птицы — в воздухе; почему мы разучились жить, как дети? В этом повинна Империя! Потому что она создала особое время — историю. Тому времени, что плавно течет по кругу неизменной чередой весны, лета, осени и зимы, Империя предпочла историю, время, мечущееся зигзагами, состоящее из взлетов и падений, из начала и конца, из противоречий и катастроф. Жить в истории, покушаясь на ее же законы, — вот судьба, которую избрала для себя Империя. И ее незримый разум поглощен лишь одной мыслью: как не допустить конца, как не умереть, как продлить свою эру.

щось у цьому є

узялася повільно та притомно (а не як у гарачкові підліткові роки, коли книжки читалися таким гуртом, що пам’ять про половину читаного завіялася кудись далеко-далеко) частково – перечитувати, частково – читати вперше класичну фантастику

нині черга дійшла до жмута творів Саймака
із передмови до Міста

Я был убежден тогда и еще сильнее убежден теперь, что города – анахронизм, от которого нам пора избавляться. В последние годы кризис городов стал еще очевиднее. Типичный современный город – это блестящий центр, окруженный разрастающимися кольцами гетто. Когда-то давно, когда средства связи и транспорт были примитивны и медлительны, в существовании городов был свой смысл. Поначалу люди сбивались в них ради безопасности, позже чтобы удобнее было вести дела. Теперь города утратили функцию защитного сооружения; большей частью за городом жить даже безопаснее, чем в его стенах. А современные средства связи упразднили необходимость жить по соседству со своим деловым партнером. Для деловых операций совершенно неважно, где находится ваш партнер – на соседней улице или за несколько тысяч миль. Город пережил свое предназначение; поддерживать в нем жизнь накладно, жить неуютно, а дышать нечем.

саймакове _тоді_ – 1952. _тепер_ – 1981. минуло ще тридцять років, життя продовжує змінюватися, современные средства связи aka інет абсолютно упразднили необходимость жить по соседству со своим деловым партнером…
а ми все ще живемо в містах
(хоча бажання зав’язати з цією практикою з’являється все частіше…)

оскільки реальність категорично не надихає, продовжую занурюватися у внутрішню еміграції

нова серія вже в ефірі. мій читацький вересень під катом

люблю осінніми вечорами передивлятися оновлення на інет-крамницях: а раптом повз мене пройде щось цікаве?..

нє, не пройде. як таке можна не помітити!

хоспаді. але, судячи з анотації, все весело:

Признайтесь: вы же любите вампиров и интересуетесь жизнью оборотней, так что буквально залпом проглотили 2272 страницы “Сумеречной саги”, посмотрели фильмы и с нетерпением ждете продолжения? Однако стесняетесь открыто говорить о своих чувствах в “приличном” обществе, за пределами фандома? Очень зря! Прочтите “Сумерки и философию”, и вы сможете аргументированно рассуждать о многослойности романа – это ведь не просто история неземной любви с оттенком мистики, это эпическое повествование, насквозь пропитанное философией. (болд мій) схоже, я щось прогавила, бо після першого фільму до “насквозь пропитанного” оригіналу руки дійти відмовилися…

вах, але ж є люди, що можуть викликати лише щире захоплення! і в нас, між іншим, книжечку у м’якій обкладинці хочуть продавати за 150 з гаком гривень. от вам і сабж

лише другий день офіційної осені, а згадки про літо вже змушують сумувати. і не сказати, що воно в мене було якимось насичених. у відпустку не ходила, лише разочок з’їздила до ЗП… а що можна згадати? приймала гостей… виховуувала морську свинку… а! читала. читала я багато )

власне, пригадуючи, як я наприкінці травня вже згадувала про англоцентризм свого читання, вирішила було зробити собі подібні статистичні висновки щодо літніх місяців. а потім ідея трішки трасформувалася, ну то – маємо те, що маємо

якщо комусь цікаво, то скорочена версія читацького щодденика плюс невеличке рейтингове номінування під катом

після деяких вагань почепила-таки собі у профайл лайвлібівський віджет
бо
по-перше, вони його нарешті довели до ладу, і посилання працюють дійсно на останні читані книжки, а не на ті, що востаннє додавалися у список (а то висить нібо щось свіженьке, а адресація йшла на читану двадцять років тому дитячу книжку)
по-друге, якщо вже фіча існує, чому б її не використовувати
по-третє, все одне такий віджет – чи найбільший індикатор моєї активності в останні місяці – влітку я закинула всі інші варианти дозвілля. навіть фільмів майже не дивлюся… зате намагаюся себе привчити писати відгуки…
по-четверте, якщо від того проекту буде хоча б якась мізерна рекламна допомога – нехай. тим більше, що я туди друзів вже заманюю, заманюю… заманюю, заманюю :Р (вот, например, Миша, а? не? )))
по-п’яте… а. можна ще щось вигадати, питайте )

мимоволі звернула увагу, що протягом останньго місяця вперто читала здебільшого британських авторів. це, щоб не сказати – майже виключно

мало не все. від оповідань до грубезних романів. від чік-літ до класики…
загалом, лише три пункти виявилися не-британського походження: Царівна Кобилянської, коротеньке оповідання Філіпа Діка та постмодернова іграшка – Пенелопіада Етвуд

тенденція? не знаю. залежі книжок, що чекають на свій шанс – географічно дуже різноманітні. а ось рука так і тягнеться до… такого колориту? досить специфічного почуття гумору? чи певної літературної традиції?
у будь-якому разі, добре, що серед британців чимало цікавих письменників, і написали вони… еее… багато :Р