особливо, як пригадати випадок із Пригодами Десперо, про який я якось писала
тільки зараз мені ще веселіше. читаю собі Менсфілд-парк і вперто не можу розслабитися. і чому я не взялася за нього до того, як почитала про постколоніальні студії! а тепер і про свіжість сприйняття особливо не йдеться, й задоволення вже не те – в процесі пошуку прихованого змісту постійно відволікаюся від сюжету (((
от власне і сабж :Р
днями в інет-нетрях я натрапила на цікавий топ. 1000 книжок для шкільної бібліотеки, складений, як я розумію, російськими бібліотекарами
після висновку, що, мабуть, передбачається, що кожна дитина має прочитати ті книжки, пробіглася переліком.
кгхм, я завжди була впевнена, що в дитинстві багато читала… а результат – 441 з 1000 (включаючи сумнівні позиції “вірші, поеми” – з поетичною творчістю упорядники не дуже цацкалися, хіба що йшлося про Пушкіна чи Лєрмонтова – отам докладно розписано, що тре’ читати). до речі, певний пласт книжок я читала вже в університеті (мало не єдина користь від гуманітарної освіти), а дещо – вже потому… і точно знаю, що в школі за деякі твори братися було не варто
і ще дуже здивувала відверта орієнтація на шкільну програму ціною просто гарних дитячих книжок. останні теж представлені, але якось скромно. навіть гірше, аніж ті списки _для позакласного читання_ наприкінці підручників. нє, зрозуміло, що функція шкільної бібліотеки – піти взяти програмні твори й не парити собі мізки. але ж нащо аж так… ну й загалом: п’ять пунктів, наприклад, Айтматова проти п’яти ж пунктів, наприклад, Туве Янссон – як на мій смак, тут щось не теє… ну, й без ехвекту: а хто усі ці люди – теж не обійшлося.
уся тисяча тут
днями ми з чоловіком від якоїсь балди обговорювали питання античної міфології. вірніше, її місце в житті мало не кожної радянської дитини
я ще пам’ятаю, як у першому-другому класі ледь тремтячими рученятами гортала сторінки Куна в читальному залі невеличкої паланської бібліотеки. а коли ми переїхали до ЗП, і в моєму розпорядженні опинився власний екземпляр, поцуплений з дідової бібліотеки – то ж у щастя просто не було меж )))
і власне про що велося. про те, що усі ми читали міфи у, м’яко кажучи, дитячій версії. Льошку, наприклад, чомусь обурювала цензурування оповіді про дружбу Геракла та Іолая :Р ну то таке, поговорили, пожалкували, поміркували, де ж її шукати – повну й чесну версію – й забули
аж сьогодні а Петрівці сама кинулася у вічі Міфологія для дорослих Станіслава Стабрили. як пишуть в анотації: вони (міфи, – v) перестають бути гарними, пізнавальними та повчальними казочками, а є цілком поважним викладом життя давніх греків…
виявляється, все вже є. треба лише див. сабж правильно шукати )
пробіглася я одним з запорізьких книжкових супермаркетів (з групи “Емпік”). чутки підказали, що там непогано та недорого представлена моя улюблена серія романтичної прози – такі спеціфльні книжки, що їх треба вживати ввечері під ковдрою та із ромашковим чаєм та шоколадом під рукою…
два спростереження.
1 – української літератури _аж_ цілий малесенький стеникд… майорять там переважно Жадан, Дереш та Лада Лузіна… дивно, в інших мережах все не так вже й погано, наскіки я пам’ятаю… україномовні переклади ж відсутні як категорія (щоправда, до дитячої літератури я не дійшла)
2 – менеджери як завжди вражають освіченістю. схотіла купити чоловікові подарунок. питаюся у дівчинки з відділу сучасної іноземної прози: А у вас Фрай є? дівчинка дивиться круглими очима (вже після того, як мама, що була зі мною? на асортимент української прози відреагувала вигуком: И это все???) і відправляє мене до секції фантастики. Нє, кажу, мені Стівен Фрай потрібен… дівчинка кидається в бік і зупиняє іншу, ніби трохи старшу за рангом: Ты знаешь, кто такой Стивен Фрай? дівчатка вдвох туплять у мене вже квадратними очима із відтінком класової ненависті – що я від них хочу – і відправляють на касу… фінальний акорд – місцевий комп сказав, що вони такого не тримають…
а я що… я нічого такого не хотіла
Абабагаламага обіцяє
шкода тільки, що екранізацію я вже дивилася. але почитати в будь-якому разі незле
за мотивами творчості важко здогадатися якого автора :Р
приємний повільний англійський роман
частина подій відбувається у містечку Порткерріс. і так смачно авторка змальовує Корнуолл, що аж закортіло побачити англійське узбережжя
ну, хоча б таким чином )
нє, Золотий компас – кіно нічьо, дивитися можна
але подумалося тут – яке все ж таки розкішне аніме можна було б зробити з Північного сяйва…
усі складові наявні. причому від природи – це я про епоху та стилістику. бо анімешне Earthsea, чесно кажучи, не пішло
зі: щодо українського перекладу – нічого так, читати можна, коли до помітної кострубатості звикнеш. але літредактори, як я дивлюся, люди нині не дуже задіяні. о! церковний діяч на ймення Джон Кельвін (чисто тобі англієць) порадував. хоча це дрібнички, порівняно із недавно читаним російським перекладом Таброна. йолкі, спеціальна серія букеровських лауреатів, ніби все обережно, трусяться, а в них столиця Перу – Лайма. повбивала б
мабуть, з того, що я читала Марш Радецького – це найлюдяніший твір серед присвячених змінам суспільного ладу
зазвичай вони все ж таки жорсткіші. одні відверто чи стримано сатиричні: треба ж добити все, що було поганого. інші підкреслено нейтральні: мовляв, не про аби що писано, а про загибель варіанту порядку речей – як же ж тут позбавитися обов’язку справедливої фіксації. треті бувають істерично-сентиментальні: айяйяй, яке життя від нас пішло, хіба ж так можна… і майже завжди наперед виходить лад, порядок, спосіб життя. той, що був. той, що попереду. і читаєш вже про те _як змінилося життя_. _як згинула імперія_ а герої для оживляжу. вони статисти, приклади, ілюстрації. втілені гімни типовості чи навпаки – інакшості, функція яких – грати на загальну ідею.
а в Рота навіть загибель імперії викликає щире співчуття. бо приходить воно через сум за людей. світ яких просто повільно втік крізь пальці…
зі: чи за Ремарка взятися…
ззі: цікаво чи написав чи напише хтось настільки ніжні згадки про останні роки совка…
теоретично передбачається, що це – _крупнейшая база независиммых рецензий_
ну, це дійсно досить зручний сервіс для писання коментарів до книжок (щодо рецензій – не впевнена). а ще можна створити більш-менш комфортний каталог власних книжкових надбань. ну і стверджується, що можна спробувати використовувати як сервіс рекомендацій
Імхонет, здається, замінити не зможе, але подивитися є на що…
купили Даррелла. читаємо вголос…
шкода, не знайшли _родину та інших звірів_, хотілося, щоб чоловік почав знайомство з самого початку. але так (The Whispering Land) теж нічого ) люблю пінгвінів :Р
зі: купили ж комплект класичних російських перекладів. та цікаво, а українською він є?
вчора до того як заснула чомусь крутила в голові сюжеті деяких покальчукових оповідань. от просто так в голову вдарило
покрутила, покрутила, вирішила, що, хоча масштаби його еротизму мені дуже неблизькі, але читати все одне цікаво. потім згадала про його переклади, посміхнулася подушці й заснула…
а сьогодні почитала новини…
вічна пам’ять…
забігла сьогодні після роботи на міжнародну книжкову виставку на часть Дня незалежності, що в Українському домі… нуууу… не Форум. навіть не київська його версія… стендів багато, але насправді цікавих обмаль. до того, як розшукала-таки у чорта на рогах “Основи”, думала, що їх вже нема… новинок ще обмаль (хіба що Фоліо та Факт щось повикладували)… у стенда Піраміди дівчина агітувала мене їхати до Львова – презентації все одне будуть там… з того нового, що є, справді вразила хіба що основівська грубезна Історія Польщі Нормана нашого Дейвіса. (нашого в тому сенсі, що чоловік час від часу закохано гортає його Історію Європи на півтори тисячі сторінок). Відверто кажучи, грошей на польську історію стало шкода – вона розкішна, але 180 гривень, це щось не теє… міжнародність появилася у стенді Білорусі та купці російських стендів із стандартно-супермаркетівським асортиментом та подарунковими виданнями типу Красоты Орловщины. концептуально вчєпятлилося, але дивитися не стало… о! ще був стенд посольства історичної батьківщини, але народ з нього кудись розбігся. а то можна було б видурити щось друковане… а загалом народу мало, рух невиразний… хоча сенс відвідати захід є – набрала зо п’ять кілограмів не_новинок за бросовими цінами. особливо мене гріють минулорічні Опівнічні діти ))) о! з точки зору _бросових цен_ – мій анріспект Факту… продавати за цінами новинок книжки, видані декілька років тому… можна, але ж я знаю, де вони дешевші :Р
оскільки попередній пост-перелік виявився на диво популярним, поділюся з тими, хто не бачив, аналогічним, але не дуже схожим
це 50 найкращих книжок минулого сторіччя за версією французьких читачів, коментована Бегбедером
перелік своєрідний, зрозуміло, французи там перемогли )
але він набагато більше збалансований з точки зору художньої цінності, аніж ВВС-топ (щоправда, цікаві моменти типу коміксів все одно є)
1) Альбер Камю «Посторонний»
2) Марсель Пруст «В поисках утраченного времени»
3) Франц Кафка «Процесс»
далі
і тягне мене ж до таких рейтингів, цей побачила вперше
1. Властелин колец, Дж. Р. Р. Толкиен
2. Гордость и предубеждение, Джейн Остин.
3. Темные начала, Филипп Пуллман
далі…
Vaenn's Bookblog 