після прочитання “Романтичного егоїста” Бегбеде(ра) ствердилася думка, яка з’явилася в мене якраз під “Європейку” Гретковської, читану одразу за її ж “Полькою”

ЛІТдибр пре тоді, як в ньому є генеральна лінія. або типові ситуації. або розтиражовані та добре знайомі персонажі. та все ж _генеральна лінія_, мабуть, попереду планети

бо як нема – читати не те, щоб взагалі нецікаво. а просто не зрозуміло, заради чого. той ж “Егоїст” – секс, драгз, рок-н-рол книжки? оно нічого, але не тоді, коли персонажі більше схожі на каталог, з якого знайомі добре як чверть імен, а не те, що думки – цілі пасажі – є інкарнацією абзаців з попередніх книжок

свіжість викладу, парадоксальність (хм) думок, авторська відвертість – то все класно. та загальна картинка не кліється, ось що засмутило…

думаю взятися за Майже ніколи не навпаки Матіос. уже навіть зняла суперобкладинку та ходжу навколо.
видана вона, ніде правди діти, вай-вай-розкішно. приємно в руки взяти та погортати.
але окрім суто практичних міркувань про те, що через екстер’єр книжка стала невиправдано дорогою… мене ця її шикарність на якомусь рівні дратує.

розкішно видана книжка. хочеться навіть руки помити перед тим, як за неї взятися.
обережно гортати сторінки. повільно роздивлятися малюнки.
шанувати кожен аркуш. читати з повагою. мабуть, навіть вголос. родини, що зібралася навколо каміну, йопт.
читання як освячена дія. як коли книжки були рідкісними та коштовними. із повним усвідомленням почесності власної читацької місії.

а як на мене, це – анахронізм.
а книжка має бути зручною та _затишною_

після прочитання “Трубадурів імперії” трохи подумала
і побігла купувати _предтечу_ (ткскзт) – “Культуру й імперіялізм” Саїда
дискурс таки торкнув. той, шо постколоніальний. як в ЗП була, цитувала Мєлкому Томпсон великими шматами…

зі: тіко використовувати свіжі теоретичні надбання на практиці я ще не вмію. відписалася нах від юкрейн_раші. Мєлкій, Мєлкій…

Я всегда читала только старые романы. По одной простой причине: мне нравятся “правильные” развязки. Бракосочетание и смерть, благородная жертва и чудесное избавление, трагический разрыв и счастливое воссоединение, крушение всех надежд и осуществление мечты – именно такие вещи, на мой взгляд, составляют финал, которого стоило дожидаться, переворачивая страницы. Этому должны предшествовать разного рода приключения, опасности и коллизии, ставящие героев перед нелегким выбором, притом что все хитросплетения сюжета ловко распутываются автором в самом конце. Подобные развязки гораздо чаще встречаются в старых романах, и потому я предпочитала их новым.

серед моїх знайомих є люди, які через міркування, схожі на наведені вище, не сприймають той ж самий літературний постмодерн…
бо в ньому порушують _правильний_ стан речей
не знаю… чи то освіта мене зіпсувала
чи від природи така
але про _правильне_ читати не цікаво

гортаючи вшосте чи всьоме свіжопридбану друковану версію feminism_is
дісталася висновку, що було б незле мати профільну футболочку, якби вони існували
надто вже картинки яскраві )

стало цікаво, з якої саме стелі беруться ціни на книжки

раз
два
книжка одна. ціни – суттєво різні. навіть зважаючи на те, що в першому випадку йдеться про ціну видавця, все одне – в сім разів дорожче – це сильно…

з анотації до Еко

От автора мировых супер­бестселлеров! Сюжеты выдающегося итальянского писателя превосходят творения Коэльо.

це ж треба… а дядько, виявляється, навіть крутіший за Самого! буває ж таке…

реакція на оновлення новинної стрічки

Аспрін помер…

rip…

медитую. два об’єкти: Нерви ланцюга: 25 есеїв про свободу та 100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки (теж 25 авторів)
упорядник збігається, автори – частково (відсотки рахувати мені ліньки)

перелік розбіжностей під катом, якщо цікаво. основні селебрітіз є і там, і там

Філіпп Делерм
збірки оповідок-крихіток

ТЕПЛЫЙ КРУАСАН НА УЛИЦЕ

Проснуться раньше всех. Бесшумно, как индеец, одеться, выйти в коридор. Точными движениями часовщика открыть и закрыть за собой входную дверь. Есть! На улице утро, голубое с розовой каймой — сочетание было бы пошлым, если бы не стерильный холод. При каждом выдохе изо рта выбивается облачко; свободным, легким чувствуешь себя на улице в час рассвета. И даже хорошо, что до булочной надо пройтись. Шагаешь, заложив руки в карманы, а ля Керуак, ты всё и всех опередил, и что ни шаг — то радость. Ловишь себя на том, что идешь по кромке тротуара, как в детстве, когда интереснее всего всегда на краю. Пока все спят, ты втихомолку отхватил у дня порцию чистого времени.

Спят все, да не все! Должна гореть и греть витрина булочной, пусть свет неоновый, но сама мысль о тепле придает ему тепло янтарный оттенок. А подойдешь, стекло должно быть запотевшим, и радушие булочницы искренним — сердечность для самых первых покупателей, пароль для ранних пташек.

— Пять круасанов и багет, не слишком поджаристый!

Из глубины лавки выныривает булочник в заляпанной мукой футболке и посылает тебе приветственный жест, как товарищу перед боем.

И вот ты снова на улице. Обратный путь конечно же совсем другое дело. Нет той беспечности, с батоном в одной руке и пакетом круасанов в другой ты уже смахиваешь на обывателя. Зато можно съесть круасан. Он теплый и мягкий. Жуешь на ходу, на холоде. И получается зимнее утро с начинкой из круасанов, а сам ты — печь, дом, кров. Идешь помедленнее, несешь в себе, проносишь сквозь выцветающую серо розово голубизну свой свет. День только начинается, но самое лучшее уже при тебе.

і таке все… комплект маленьких задоволень… аж хочеться інакше подивитися на світ… і, власне, чом би й ні

є на Альдебарані – ось

хм…
The editors of the Norwegian Book Clubs, with the Norwegian Nobel Institute, polled a panel of 100 authors from 54 countries on what they considered the “best and most central works in world literature.” Among the authors polled were Milan Kundera, Doris Lessing, Seamus Heaney,Salman Rushdie, Wole Soyinka, John Irving, Nadine Gordimer, and Carlos Fuentes. The list of 100 works appears alphabetically by author. Although the books were not ranked, the editors revealed that Don Quixote received 50% more votes than any other book.
книжки під катом

Кіч – це порожнє, безрефлективне наслідування того, що було справді пережите, що було відкрите вперше і востаннє. Кіч – це вторинність, копія, мімікрія, яка намагається використати вже раз створену форму. Кіч – це імітація зворушення, порпання біля підставного первісного почуття і вдягання його у змісти, які для нього затісні. Кожна річ, яка видає себе за іншу, щоб так викликати почуття, є кічем.

Кожна імітація – це моральне зло- тому кіч небезпечний…

здавалося б, істерика закомплексованого парії від музики…

а залишає відчуття, що _щось не так_ з усім світом…

хоча зі світом і так _щось не так_

познайомилися особисто із Українською книгарнею “Смолоскип”

слоган: Твоя нова книгарня – ризикує перетворитися на правду

там не найкращий в місті асортимент, але є багато чого, та ще й з того, що потрібно шукати
ну а ціни… це чистесеньке ги
в ітого: винесли три пакети на двісті з гаком гривень. правда, нічого справді серйозного ще не брали (дехто “Європу.Історію” вже купив, а я на двотомну “Антологію україського міфу” лише облизуюся), але точно повернемося

рекомендую

зі: єдине, чого не розумію, так це нащо alex_dignus купив три числа “Католицького вісника”…

бігцем продивлялася анотації до творів з шорта Букерівської премії за останні декілька років.
і усвідомила, що подумки нотую собі: і це б почитала, і це, і дві наступні, а ще оту, оту і оон ту…

цікавий збіг: майже 70-80 відсотків книжок-лауреатів в мене відбилися в голові з приміткою “варто було б почитати, як часу вистачить”.
чи то смаки в мене специфічні, чи премія _правильна_