виявляється, для того, щоб влаштувати собі свято душі, знадобилося всього лише поєднати мій вихідний із робочим днем чоловіка…
і вечір раптово був присвячений закінченню перегляду другого сезону True Bloоd (про те, що я гальмо, я вже казала)
і всього лише п’ять серій поспіль…
зате визначилася із призом глядацьких симпатій на сезон
хто б міг подумати, що з дєвачкі-пріпєвачкі з Across the Universe
вийде цілком нічогенька Софія-Анна
сьогодні на ЖЖ у Льошки несподівано активно встрягла в обговення теми купивати фільми чи качати собі з вільним сумлінням. хоча чоловік від початку писав трохи про інше
і от коли зіткнулася із прогнозованою точкою зору: “Хіба це не понти – збирати ліцензовану відеотеку” – вкотре замислилася над тим, чому я купую ліцензійні фільми. нє, я абсолютно не зразок законослухняності в цьому питанні, і зважаючи на масштаби користування трекерами, боюся уявити на скільки мільйонів (десятків мільйонів?) грошей я попала б, живучи в іншій державі
та й, на відміну від чоловіка, я більше схильна до гребування копірайтом саме у випадку відеопродукції з максимально практичних міркувань – з асортиментом та темпами ліцензування в нашій країні дивитися все, що мені цікаво, просто нереально. та якщо є можливість (в першу чергу фінансова) – я схиляюся до “купити”, а не “скачати”
вирішила нарешті взяти й занотувати оті міркування, хоча останніми роками програмних постів не пишу :Р
три пункти _чому?_ із прикладами з життя
останнім часом я дивлюся багато фільмів. серед них чималий відсоток фільмів дуже гарних. і серйозне враження найчастіше після себе залишають фільмів важкі…
а ж тут учора вперше за багато-багато місяців фільм штрикнув до сабжевого стану
я не оригіналка – йдеться про Up in the Air. сприймати це кіно можна по-різному (подивилася юзерські трактування – відкрила для сбе багато нового..) я ж протягом усіх майже двох годин розповзалася у різні боки від співчуття до головного героя. в широкому сенсі цього слова. така собі емпатія на межі заздрощів
на (мій) жаль, я з тих людей, що змалку звикли вантажити _наплічники_ до стану _фіг зрушиш_. таке життя, в усіх воно різне. хоча не можу сказати, що не мучить питання: чому…
а вчора майже уві сні повз свідомість проповзла думка: той самий бек може бути нормальною модделлю життя… а може рано чи пізно виявитися банальним якорем, що тримає нас в межах _так треба_
але ж блін. як іноді хочеться взяти й майнути порожнячком у небо…
за порадою чоловіка подивилася короткометражку Plastic Bag
дуже красиво. дуже екологічно. дуже лірично
чесно, ледь не плакала )
кіно, як і усе інше, потребує правильної компанії, чи не так?
із запорізькими кіноклюбівцями класно дивився Джармуш…
з любою тітонькою треба братися за жутіки
з Мєлкім – добре йдуть комікси (та він інше майже не дивиться)
з мамою – мильце. хоча з вишиванням – мильце йде ще краще
з чоловіком можна дивитися, все що завгодно, аби лише він мовчав… хоча все, що завгодно, він дивитися відмовляється…
але я власне до чого? не дуже розумні бойовики треба дивитися з татком. бо з ним я їх дивилася з дитинства. без нього – не тойво… таткова доця, да…
от і сьогодні – так класно From Paris with Love пішов (і куба лібре тут абсолютно ні до чого) :Р
ну, і якщо замислюватися – мабуть, саме батькові “вуха” стирчать… не те, щоб з моїх уподобань, оті ж мелодрами я дивлюся під вишивання в нереальних обсягах…
але базові смаки щодо кіно, “параметри” сприйняття фільмів, систему оцінювання “гарне/погане” – на все це впливав він. і хоча зараз наші смакові доріжки серйозно розійшлися, все одне – узгодити фільм для спільного перегляду та коментувати під час в унісон – для мене це спавді дуже круто… щось від ініціації, фіглі )
а хтось ще може визначитися щодо такого _вихователя_? )))
днями з експериментальної метою вирішила розширити власний діапазон споживання вінтажних мелодрам. подивилася Сезон кохання – японське 1969 року… (кажуть, в радянському прокаті було, треба бабусь попитати)
ну… дуже наївне (десь як радянське тих часів, в Америці та Європі вже в середньому веселіше знімали), таки мелодраматичне, але дуже миле )
а ще там симпатичний саундтрек. тобто здавався симпатичним, поки двома піснями не дістали вкінець. вирішила поділитися іменним треком – на Ютубі з’ясувалося, що то був нічогенький шлягер, в якого і сучасних каверів вдосталь.
нещодавно намагалася знайти мікрометражку Макото Сінкая про деякі особливості котячої психології. марно
аж тут нарешті здогадалася подивитися на Ю2бі
так от про що думає lady_100percent, як через неї перечепишся :Р
сьогодні врешті-решт вперше подивилася Крамер проти Крамера
якісне кіно, переконливі акторські роботи. та й фабула, як на ті часи, небанальна
власне щодо фабули. звернула увагу на перебіг процесу – батьки судилися за семирічного сина
і дуже цікавими мені здалися ключові питання адвокатів обох сторін – ті самі, якими передбачалося завалити нафіг
як і можна було очікувати, в матері-втікачки питали: чи є у вас коханець, чи тривалі у вас стосунки… у батька такого, зрозуміло, не питали. часи, нрави, всьо такоє…
а ось побудова атаки адвоката дружини мене здивувала. найсерйозніші претензії до самотнього батька стосувалися кар’єрних моментів: ви пішли з важливої наради – так. мені треба було відвідати вчителя мого сина. ви проігнорували підписання важливого контракту – так, в мого сина була температура під сорок…
у голосі адвоката аж бринило расове презирство до невдахи.
але ж, як на мене, саме з точки зору процесу щодо опіки, такі свідчення – лише в плюс. та не в патріархатному суспільстві
після тільки-но переглянутої Funny Girl полізла на трекер пошукати собі ще щось, аби там був молодий та красівий Омар Шаріф (так, я примітивне створіння)
і, читаючи анотації до різних фільмів, натрапила на абсолютно чарівну замануху: Экзотика, африканские пейзажи и дуэт Майкла Кейна с верблюдом
кинула хвільму у вибране, та сидю й думку гадаю: йолкі, так шо ж там може бути у Майкла Кейна з верблюдом?!
уміють жеж люди забезпечити інтригу на рівному місці, талант…
Я знаю, что нужно бабам! Уроки соблазнения от крутого парня
хм, я була кращої думки про Джеймса Белуші. так жеж можна і розчаруватися у героях дитинства!
вирішила почитати відгуки на Принцесу та жабу
загалом усі дуже схвальні, люди кажуть про повернення класчного Дісней. аж раптом натрапила на дуже не схвальний… читала, читала… а брови все повзли вгору…
Ко всему прочему, создатели этого творения не видят ничего плохогов поцелуях до вступления в брак. Конечно, в наше время далеко не каждый может похвастаться высокими моральными принцыпами, НО: я вовсе не хотела бы, чтобы мою дочь учили тому, что сначала нужно обязательно поцеловать мужчину (то есть вступить с ним в физическую близость,доказывая таким образом свою любовь) и только потом он женится на девушке.
трішки офігєла, від чужого розуміння глибин морального падіння діснеївців
але після наступного абзацу стало ще веселіше:
И если во многих мультиках дело заканчивается свадьбой, то здесь автора решили на этом не останавливаться, а сделать Тиану бизнес леди. Но в наше время и так слишком много женщин, которые стремятся делать карьеру,а не создавать семью. В современных мультиках нужно пропагандировать семейные ценности и изображать женщину, как хранительницу очага.
які ж негідники! чому вони вчать наших дітей! (тм)
перебуваю під враженням. нє, ну масштабів аналізу V for vendetta як фільму, метою якої є зловрєдна пропаганда тлєтворного гомосексуалізму (все не можу зрозуміти – де там таке можна було побачити), не дотягує… але потенціал у рецензента є…
навіть у такій нескладній і (сподіваюся) безневинній штуці, як мультик, кожен може побачити більше _свого/чужого_, ніж можна уявити збоку…
у нас з чоловіком виникла невеличка суперечка щодо “дивибельної” спроможності
історія цього майже парі дуже довга, а в основі її лежить моя схильність писати списки та складати різні програми для самої ж себе…
але час від часу треба оцінювати проміжні результати цих надзавдань
отже. увага: питання
як ви гадаєте, за скільки років можна подивитися 308 фільмів? (причому конкретних фільмів, загальна кількість яких складає 608 (є простір для варіантів), а не будь-яких, аби кількість наздогнати)
ЛЬошка вважає, що для цього знадобиться не менше п’яти років. я впевнена, що максимум три, до того ж за умови, що поміж цих певних фільмів можна цілком вільно дивитися і щось інше (тобто сидіти день за днем перед монітором, аби довести своє потреби немає)
і в кого ж з нас краще уявлення про реальність?..
виклали на досяжний фтпшник минулорічний фільм про юність Сальвадора Далі
перша думка була: треба дивитися…
друга думка: ой… у ролі Самого там _волосоразвєватєль_ Едвард Каллен Роберт Паттісон. нє, ну дівчатка, мабуть, в захваті
але якость стрьомно мені стало. у Сутінках хлоп не вразив (як, власне, й сам фільм), у Гаррі Поттері він загалом був більше як меблі…
а тут Далі…
може, хтось кіно дивився та заспокоїть?
днями із цікавістю розглядала фото-пост
про королев та актрис, що грали їх у кіно
поповнила свій вішліст на подивитися. саме вчасно, бо я останнім часом призвичаїлася вишивати під костюмні драми та мелодрами. навіть не уявляю, щоб я робила без БіБіСі
але що цікаво. одне з провідних місць у тому пості посідає образ Анни Болейн. декілька варіантів вказано. ще більше згадали в коментах
і жодного разу – мою улюблену Анну
Женев’єв Бюжо з Тисячі днів королеви Анни (під таким варіантом його демонстрували свого часу Плюси)
Vaenn's Bookblog 