вчора ми з Льошкою тільки-но додивилися перший сезон Кінгдома (у поширеній російськомовній версії – “Питер Кингдом вас не бросит”, бррр)

нічого надзвичайного, але усім, кому подобаються повільні сільські оповідки, рекомендую )
є все: маленьке містечко на березі моря (спеціально для petrowna: мам, там правильні (тм) англійські будиночки), кумедні персонажі, милі життєві історії та харазматичний головний герой
добрий та чуйний адвокат, що готовий допомогти всім та кожному, навіть своєму навіженому оточенню
такий собі великий плюшевий ведмедик

Стівен _Наше Фсьо_ Фрай, да

в очікуванні офіційної російськомовної версії хоча б першого сезону True Blood (ТВ3 його вже показує, а на трекер ніхто не викладує, рєдіскі) вирішила познайомитися з літературним першоджерелом

почитала першу книжку до половини, і, мабуть, можу сказати, що серіал вставляє набагато сильніше. фабула та ж (поки що) головні сюжетні моменти ідентичні. але книжка набагато простіша. і написано просто. і якось подій менше, і не всі герої презентуються так докладно, як у телеверсії. я вже не кажу, що лапусічька Лафайєт у книжці поки що персонаж такого плану, що двічі згадали – і можете подякувати. і Джейсона дюже мало. а Тари та сюжету із демоном взагалі ще (а чи ще?) нема… а ще – респект серіальникам за колорит

та загалом читати можна. в тому числі – бо переклад час від часу неймовірно тішить
він такий… середненький, місцями навіть приємний, але ж перли… укотре кортить запропонувати перекладачеві вбитися нафіг ап стінку. бажано – з енциклопедій та довідників
цитую не дослівно, а так – переказую по пам’яті

уже много лет он был майором нашого городка – ну, майором, так майором

ее кожа была невероятно белой, как и у всех вампиров с Кавказа – ого, думаю, це ж скільки у Штатах гарячих кавказьких вампірів!

і щось типу: Рене говорил с поддельным акцентом каюнов, хотя на самом деле давно забыл наследие своего племени – а тут я надовго втикнула, бо декілька хвилин відверто бачила у книжці фігу… потім, здається, збагнула. схоже, що в уяві перекладача та літредактора, ке(а)йджуни – то таке питомо луїзіанське плем’я індіанців… вже третій день радію з того відкриття

ех, люблю читати перекладене худло, стільки “открытий чудных”

осінь, епідемія… заради сугрєву душа вирішила попросити чогось такого, що було б з дитинства знайоме й приємне…
вешталася трекером, думала чого б його пошукати
знайшла, але якість не тойво

та це не заважає помедитувати на одного з центральних романтиШних героїв мого дитинства

а хто іще знає цього хлопа? :Р
ех. казки бувають несправедливі, еге ж?

до речі, з’ясувалася, що я – те ще гальмо
бо ніжно люблю і оцей серіальчик, та не впізнала ГГ у піратському вбранні

от якби не трекер
ніколи б не дізналася (бо й потреби не було)
що одна з найяскравіших мультзгадок про дитинство – Суперкнига – аніме виявляється
тобто цілком собі японського походження
иии

як завжди, осінь справляє на мене гнітюче враження… навіть зараз, ніби й погода трохи виправилася, але все одне – смутно, незатишно…
тягне запалити свічечку, загорнутися в плед… і чи то почитати… чи подивитися мелодрамку.

отак, не знаючи, щоб його подивитися, я полізла шукати перелік зі ста найкращих голівудських мелодрам. знайшла отут
і хм… не можу сказати, що дуже надихає… по-перше, дещо вже, але не те, щоб багато… по-друге, головна думка, яку викликають деякі пункти: оце мелодрама? по-третє, ранжування теж не дуже тойво… а, лано, в принципі, там є з чого обирати…
дивіться самі

любити Bones

це епізоди із абсолютно чарівним британським психоаналітиком у декількох серіях. шкода лише, що їх так мало. бо то суцільне АААААА

який жеж він там класний!

п’ятихвилинку гарчання від захвату закінчено

упд! тут чоловік наполягає на конкретиці. добре. для тих, хто не з нашої пісочниці, дядечко зліва – Стівен Indeed_Sir Фрай (перепрошую, що лише на одну роль вказала). Льошк, ще пояснювати? :Р

не можу не поділитися. днями нарешті знайшла на улюбленому торенті те, що давно шукала – чарівну готичну короткометражку Бертона – Вінсент. их, талант жеж не сховаєш…

рекомендую )))

хлопчик – просто диво. але мої фаворити – чорний кіт та такса-мутант )

декілька днів тому писала про те, що британське кіно в мене зараз йде краще за інше. а сьогодні випадково зустріла топ-100 фільмів з Альбіону…
ох і багацько ж я все ж таки не бачила…
уся сотня. нічого, що англійською?

побачила перелік з 15 імен, що найближчим часом буде включено до Actors Hall of Fame
серйозні люди, хоча декого я бачила лише на не дуже серйозних ролях…

за абеткою:
Джуді Денч
Джеймс Ерл Джонс
Кірк Дуглас
Роберт Дюваль
Джулі Ендрюс
Анжела Ленсбері
Вільям Мейсі
Роберт де Ніро
Меггі Сміт
Меріл Стріп
Морган Фрімен
Олівія деХевілленд
Джин Хекмен
Хел Холбрук
Ентоні Хопкінс

мене окремо потішило, що до переліку одночасно потрапили дві найбільш шановані мною британські акторки зі старшого покоління. нє, вони й раніше були нічого так. але зараз – це ж просто свято якесь! типу чарівних Ladies in Lavender, що я їх днями дивилася…

та й загалом… останнім часом все більше дивлюся британське кіно. воно якесь… ліричніше, чи шо…

ми тут з Мєлкім вирішили, що найзачОтніша окраса хвільми без варіантів
парам!

але готові розглянути варіанти. можливо :Р

подивилася сьогодні Сан-Франциско 1936 року й звернула увагу на цікавий момент

отже. Фріско, початок двадцятого століття. бал сезону, на якому визначають найкращу шоу-програму серед місцевих нічних клубів
все як треба: степ, пісеньки, дівчата, що жонглюють жезлами
аж тут від одного з учасників виступає оперна співачка, що співає пісню про Сан-Франциско
зал у захваті, перемога забезпечена, а я сиджу та оборююся в голос

це ж американське кіно. де повага до добросовісної конкуренції?! фу, подумала я й подумки знизила оцінку на бал
а як жеж вічні капіталістичні цінності?..

а загалом фільм непоганий. рекомендую
сюжет банальний ага, про грішника якого виправила праведна дівчинка
але! приємний вокал, видовищний (як на ті часи) землетрус. та дві нічогенькі акторські роботи

ще молодий (я просто до сьогодні бачила його лише у літах) й дуже переконливий Спенсер Трейсі

вголос

коли нещодавно ми з Льошкою дивилися Okuribito, він дуже дивувався стосункам головного героя із дружиною. ну, наприклад, про переїзд в іншу частину країни їй просто повідомили – ніхто нічого не обговорював. Та вона ж дружина, а прав – менше аніж у дівчини, – обурювався мій чоловік

я вичерпно прокоментувала: та це ж Японія, там жінкам і зараз не дуже – і ми продовжили перегляд

але ж і правда. варто лише трішечки уважніше придивитися до японських книжок, фільмів, аніме, як рясний шовінізм вперто кидається у вічі
от і сьогодні. рядочок з Місіми:

… те, кто кажется, даже собственной жене готов уступить – такой у них великодушный вид

ну шо тут ще скажеш. побачити Японію було б круто, але жити там – мабуть, не цей…

під впливом ІМДб…
йой. якими були улюблені кіноказки радянського і ледь-ледь пострадянського дитинства?
у кого як, а у мене Нескінченна історія, якась кіношка, де фігурувала маса героїв різних казок, та Міо, мій Міо
ось останній пункт сабж і викликав

так випадково і дізнаєшся, що в знайомій в дитинстві напам’ять хвільмі є надто вже знайомі обличчя…про Крістофера Лі промовчу…
але… Юм-Юм… Крістіан Бейл!

я в шоці

здається, вдруге в житті подивилася ізраїльське кіно. і з першим разом порівняти неможливо

Застиглі дні– кіно непогане. але занадто _загальнолюдське_. власне найскравіша риса, що вирізняється на тлі квазієвропейської дійсності, це звичне ставлення до вибухів. а так – Ізраїль чи ні – майже пофіг

а тут чоловік вмовив подивитися Ушпізін – суто культурну замальовку. до того ж субтитровану…

спочатку голова йде обертом. по-перше, принципово чужа мова… це ж не якась європейська, поміж яких конкретну впізнаєш дуже швидко. і не японська, до якої вже вухо призвичаїлося, і нехай слів не знаєш, але інтонаційну логіку вже вловлюєш… а іврит. власне, коли деякі персонажі розмовляли на ідіш – то був просто бальзам на душу ) аллєс, вайтер – ну все як рідне

та нічого. із перекладом фільм втратив би частину колориту
а того колориту – хоч греблю гати. побутовий нарис з життя ортодоксальних іудеїв… коли перед екраном сидять люди, які спочатку нічого не розуміють (Льошк, а чого такого у цьому фрукті, що він може аж штуку шекелів коштувати, а?)… це круто. чесно. і не тому, що етнографічно пізнавально. ефект віконця у чижий світ завжди вставляє

до всього у фільмі є сюжет, за яким цікаво спостерігати, та розкішні персонажі
тож шанувальникам _вузьконаціонального_ кіно наполегливо рекомендую, а всім іншим – просто раджу )))

вчора підібралися до іноземного Оскару-2009
хороше кіно

красива повільна та дуже виробнича драма з життя майбутнього спеціаліста з підготовки тіл до поховання кремації
правда, виробнича… із демонстрацією різновекторних особливостей професії… та з описом супутніх морально-етичних проблем.
зроблено добре (хоча, як на мій смак, деякі епізоди занадто вже затягнули – оповідь трохи висіла), знято симпатично, акторська гра – цілком і цілком. дюже рекомендую

зі: до речі, довго мучилася, чи не бачила я десь дружину головного героя. гих, з’ясувалося, що бачила

йолкі-палкі – Ріоко Хіросує… Юмі з Васабі. персонаж, дивлячись на якого, моя мама рочок чи двійко тому сумно констатувала: а ти одягаєшся схоже. і поводишся…
ну та.. в цьому плані я майже як японка – дуже повільно дорослішаю. ніби я теж житиму років десь 95… тому й можу дозволити собі розкіш у 25 залишатися чимось, ненабагато серйознішим від підлітка…