сидю тут, намагаюся стягнути з трекера Триумф волі

як я зрозуміла, він перманентно потрапляє у перелік заборонених фільм – поряд з порнухою (серед останньої, судячи з наведених в коментах скріншотів, – Пазоліні в асортименті…)

а зараз щось цікаве трапилося. хтось із трекерських можновладців кричить: приберіть негайно, хтось з них – поставив золото… за півгодинки набігло під півтори сотні бажаючих…

у коментах хай: як можна таке роздавати! vs це ж мистецтво!
весело )

якби не Імхонет, не дізналася би, що вже встигли зняти такий, впевнена, шедевр

анотація: 08.08.08. Молодой энтомолог из США, Майкл, и его подруга, московская журналистка Женя, приезжают в Южную Осетию для съемок фильма о редком виде бабочек. Но этой, же ночью грузинские войска нападают на Южную Осетию. Камеры Майкла снимают начало операции.

Наши герои понимают, что в их руках оказались доказательства, которые поставят точку в наступившей информационной войне. Но об этом узнают и грузинские спецслужбы. Чтобы донести миру правду, Майклу и Жене нужно прорваться через оккупированную территорию в разрушенный, но не сломленный Цхинвал.

вже вчєпятлилася… аж цікаво, що ж там за хвільму назнімали
а чоловік каже, що це вже телевізор дає. ОРТ, зрозуміло…

випала нагода подивитися Пригоди принца Ахмеда

такий собі експериментальний німецький мульт, стилізований під театр тіней. цікаво скомпоновані знайомі сюжети східних казок, чудова картинка, адекватна режисура. а фільм, на хвилиночку, 1926 року – перша в історії мультповнометражка

і він не потребує жодної знижки як на поважний 83-річний вік. якби трохи обробити картинку – можна сміливо видавати за сучасну роботу. ще й розкажуть про авангардність та оригінальність.

з одного боку, сказати, що я вражена – це гучно промовчати. з іншого – трохи ніяково за сучасників. деяке старе зробить нове з усім його технічним поступом однією лівою

за версією журналу Empire

перелік, як на мене, суперечливий. і з точки зору нявних/відсутніх персонажів. і – особливо – щодо ранжування. але. яке вже є. ну й перший номер відверто здивував. нє, він крутий, але ж не настільки…
подробиці під катом

дивилися ми вчора з чоловіком Пригоди Десперо
ну казочка і казочка, мультик як мультик – розслабляємося
і тут, коли починають демонструвати шурячий світ, мій освічений чоловік видає приблизно таке:
А ты обратила внимание, что для описания крысиного мира как чего-то противоположного нормальной (чи обычной, не пам’ятаю) жизни, были использованы ориентальные мотивы?

га! сказала я і подумала, що треба все ж таки братися за Едварда Саїда

наш відеосервак. коментар до Джейн Ейр 1983 року (той варіант, що мінісеріал із Тімоті Далтоном – моя улюблена версія, до речі)

клёвый фильм, стоит посмотреть. Он очень ЕМО!!!!

ааааа, вони скрізь
:Р

сьогодні врешті-решт подивилася Привид опери – той, що 2004 року.

і нічогенький фільм, після декількох несхвальних відгуків очікувала гіршого. з музичним матеріалом (проблема не одного саме _кіно_мюзиклу) всьо чьотко (щоправда, до вокалу Привида треба було звикнути), картинка красива. нічого всерйоз не дратує (окрім фльору ідіотизму неадекватно-переляканої наївності, що, на щастя, час від часу тікає з обличчя Крістіни)…

а ще там є Джерард Батлер, який після цього фільму може претендувати на місце в топ-10 улюблених муШШЫн-акторів (тм)
і Міранда Річардсон, якій я дюже симпатизую. о! щойно збагнула, що це ж вона – зла мачуха із Sleepy Hollow. тоді – дюже-дюже симпатизую

а чарівна сила мистецтва не в кіно… а в Angel of Music, яку я чомусь мугикаю під ніс увесь день…

одна проблема. Інфостору нема, де ж тепер все брати?..

робочій тиждень після тижневої ж відсутності минув, то можна й розслабитися. аж на вечір, то я раптом згадала, що Різдво ось-ось, а я ще чоловіку (інші до Нового року чекають) подарунки не купила. вихідні мають бути насиченими…

але вечір п’ятниці тільки розпочався, можна зробити вигляд, що життя дуууже повільне…

ррраз: можна помилуватися симпатичною листівочкою із молодим красенем. maryxmas, дякую ))))

два: можна побавитися в кіноманіака. знайшлися добрі люди, які розуміють, що гортати топи фільмів і подумки малювати хрестики _ага, дивився_ – це незручно… тож отут можна повідмічати те, що ви дивилися із топ-250 ІМДб, а воно потім скаже, який то відсоток. свій навіть не публікую, 19 з чимось… так, я неосвічене, знаю )

три: можна увімкнути серіал. тіки не свіжий :Р я почала наново дивитися Гордість та упережденість 1995-го (ех, Колін Ферт зараз вже не такий) та перший сезон Pretender’a-Імітатора-Притворщика. Перший розслабляє, а другий… не очікувала, але він сприймається майже так же весело, як і 10 років тому… люблю місс Паркер…

чотири: як ліньки не стане, розповім про Відень. як стане – фотки покажу )

і чого б його зробити…

нє, Золотий компас – кіно нічьо, дивитися можна

але подумалося тут – яке все ж таки розкішне аніме можна було б зробити з Північного сяйва…
усі складові наявні. причому від природи – це я про епоху та стилістику. бо анімешне Earthsea, чесно кажучи, не пішло

зі: щодо українського перекладу – нічого так, читати можна, коли до помітної кострубатості звикнеш. але літредактори, як я дивлюся, люди нині не дуже задіяні. о! церковний діяч на ймення Джон Кельвін (чисто тобі англієць) порадував. хоча це дрібнички, порівняно із недавно читаним російським перекладом Таброна. йолкі, спеціальна серія букеровських лауреатів, ніби все обережно, трусяться, а в них столиця Перу – Лайма. повбивала б

мало не наймиліше задоволення останніх днів – подивитися свіжий епізод Хауса, а потім одразу – серію Дживса та Вустера
цинічний геній Хаус

та чарівний бовдур Берті…

задоволення феєричне, Лорі – це наше все :Р

топ-250 Кинопоиска

від імдб-шного, зрозуміло, відрізняється дуже серйозно. набагато менше класики. радянське кіно в асортименті (Шерлок Холмс на декількох позиціях навіть здивував). менше драм, більше пригодницьких, комедій (Сам удома є), мила, бойовиків…

ближчий до народу, а не до кінознавців, коротше кажучи
тиць на перелік із моїми відмітками :Р

майже випадково сьогодні подивилася Miss Pettigrew Lives for a Day – англійська комедія положень про свіжозвільнену невдаху-гувернантку, яка волєю_судєб стає чарівною паличкою для співачко-актриски, що рветься на театрально-кіношний олімп…

симпатичний фільм із непоганими акторськими роботами. витримані жарти плюс романтика із дидактичним ухилом – своєрідно, але нічьо.

і що головне – фільм англійський. і за пропискою, і за характером. ні, не так. фільм – поствікторіанський, тим вирізняється поміж іншими.
адекватний сценарій, майже правильне життєзображення, місцями заважає певна театральність, але воно все таке – по-перше, камерне, а, по-друге, стилізоване за духом (шкода, не картинкою) під старе кіно. ну не під тридцяті, але під п’ятдесяті…

звичайно, це не мій улюблений Госфорд-парк. не ті стиль та клас. та все одне – тридцяті з їх шармом, гумором та музикою.
такого кіно дійсно час від часу вистачає. доброго по-старому )

зі: і шо цікаво – режисер – індус… хоча… в Енга Лі вийшло зняти вельми симпатину екранізацію Остен, то чом би й ні…

додивидися ми вчора сабж – вампірський серіальчик.
нічого такого, на любітєля, а в нас пішов добре…

ну, мені вампірська тематика не чужа від часів дитячого захопленням Інтерв’ю з вампіром (фільмом, за Енн Райс я так і не взялася)
у Місячному сяйві, до речі, вампіри чимось схожі… хіба що світлом їх не вбити. і часником. і кілком (паралізує). а загалом – _люди як люди_ із своїми проблемами. тіки живуть вічно, не старіють та п’ють кров, ага

серіальчик детективний (головний герой – приватний детектив, об’єкт його кохання – журналістка кримінальної хроніки). сюжети без зірок з неба, але трапляються навіть адекватні….
що ще… більш-менш доладний сюжет, пристрасті в асортименті, симпатична картинка, нормальні актори… не шедевр, навіть не маст_вотч. просто симпатичний вампірський серіальчик, який, на жаль, закрили після першого сезону…

на жаль, бо – нормальних продуктів про вампірів не так вже й багато, а тут – продукт цікавий. і (увага, Мєлкій) alex_dignus схильний думати, що сценаристи курили щось наближене до Світу Тьми
на жаль, бо там нічогенький головний герой. осьо

вголос

якщо комусь треба, українські субтитри до Сестер Магдалини як завжди залила на Divxsubtitles

врешті подивилася сабж
така собі якісно знята соціальна драма
про дівчат, яких в Ірландії ще у шістдесятих закривали до притулків із спеціалізацією _перевиховання грішниць_
загалом так передбачалося перевиховувати повій. а далі – як вийде… одна зганьбила родину тим, що стала жертвою згвалтування. інша насмілилася народити дитину поза шлюбом…

у фільмі і якихось жахіть страшних немає… і нелюдських тортур, на які очікує загартована дискурсом 1937 року уява…
просто перебіг буденних подій. і якраз від цієї буденності стає насправді страшно. через те, що ще у 20 столітті у Європі настільки нівелювалися права жінок. і від того, що останній з притулків Святої Магдалини закрили лише у 1996…