если у народа есть юноша, который способен замуровать себя в стене крепости, страна эта и народ этот непобедимы…
цитатко отримано в результаті перегляду (правда, сьогодні, а не вчора) Легенди про Сурамську фортецю
на такому-от фольклорі покоління грузин виховувалися…
у спеку добре йде східне кіно
все ж західний потяг до надмірної активності розвитку сюжету із потребою у ну_дуже_лінивому спогляданні корелюється погано…
ото подивилася сьогодні Чунгкінгський експрес – і як бальзам на спраглу душу
а тепер думаю: може, за Легенду про Сурамську фортецю взятися… актуально, до речі, з погляду на геополітичне становище )
тіки там теж не холодно, як би передоз не накрив…
це ж як треба втикати, шоб лише з програми Венеціанського кінофесту дізнатися, про факт існування нових фільмів Ароноффскі, Кітано та Міядзакі…
до рейтингу персонажів – власників романтично-сумних поглядів, які можна і треба імітувати в реалі – додався ще один
досі там були кіт у чоботях з другого Шреку та маленький лорі з Мадагаскару
а зараз ще й Волл-І.
тіки під нього косити важче – трішечки не та рухливість очей :Р
сабж вразив. на подив сильно…
настільки, що ще досить бринить десь усередині
красива легенда
про кохання, крадіжки, смерть та спроби пожити вічно
і такі пошуки безсмертя та його результати торкають мене все ж сильніше, за той ж самий Фонтан Аронофскі (останній тематично близький фільм, що його подивилася). хоча виновки в обох випадках близькі…
ага. шість років життя далеко-далеко на сході, і я вже не західна людина за світовідчуттям :Р
фігня
але з елементами чогось чесного
найнай чоловіків у жіночих ролях
подумалося
майже ідеальний посібник
для відеоблогерів
наскільки все ж знято класно. взагалі. а як подумати, шо майже 80 років…
головне, вимкнути мозок
і тоді можна отримати дві з гаком години майже суцільного задоволення
хоча штамп на штампі сидить, сприймається це нормально: такий собі Інді, яким він має бути
уже за нагадування про щасливі дитячі часи й аналогічні враження Спілбергу і Ко велика подяка
Форд – правильний, ЛеБеф, як влучно десь сказали, намагався бути молодим Брандо (не вийшло, зрозуміло, але хлопчик в принципі позитивний), а Кейт Бланшетт я навіть не впізнала…
а сюжет… та хіба ж справа в сюжеті та ступені його абсурдності…
тільки-но передивилися першу частину фільму. загалом і читалося, і дивилося воно стільки разів, що казати тут нема про що…
тому – суто технічне
1. коли я вирішила з респектних міркувань таки купити ліцензію, то, відверто кажучи, боялася, що на диск запхають виключно версію із старим радянським дубляжем (бо свого часу так накололася із Потопом, який дуже хотілося подивитися в оригіналі – а фіг)
нє, тут все як треба, оригінальний звук та дубльований російською. вірніше, _передубльований російською_, до того ж так, що перші хвилин п’ятнадцять я плювалася без зупинок.
в ітого: Ретт, Мелані, Мамушка, Ешлі + деякі персонажі другого-третього планів – цілком пристойно, Ретт так навіть добре
Скарлетт – ммм… мммм… ммммммм… звикнути можна…
Джеральд О’Хара+деякі персонажі другого-третього планів – це такий капець, що звук просто хочеться вимкнути…
але то таке, все одне ще передивлюся в оригіналі
2. усю дорогу думалося: йой, фільму наступного року сімдесят років виповнюється, ак дивиться і зараз на ура
нє, ну не стовідсотково на ура, зрозуміло…
і підступні думки: а перезняти зараз. а з нормальними батальними сценами. а з мальовничою облогою Атланти
а щоб було красивіше, епічніше, кровавіше.
а щоб виживання на фронті та за його межами ще більше за живе чіпали…
а
а власне це зробив декілька років тому Ентоні Мінгелла. зняв Холодну гору. моє бездушне серце нє впєчатлілось ні разу
ну то й фсьо. Вів’єн Лі зараз не знайти (Джоан Веллі-Кілмер – то було просто за межами добра та зла). і Кларка Гейбла. І Олівію де Хевіленд
не в картинці щастя… операторській роботі, спецехвектах
і не завжди навіть в режисурі…
і святе чіпати не можна…
днями купили, а сьогодні подивилися Across the Universe
об’єктивно нічого сказати не можу
ну простенька лав_сторі
ну на тлі буремних шістдесятих
ну селебрітіз
але ж…
коли почуття та ідеї висловлюються через пісні бітлів, як тут можна лишитися байдужим
(моє дитинство, коли батьки могли піти гуляти, залишаючи мені платівку замість колискової, того б не зрозуміло)
пісень нібито 33
мало. багато чого улюбленого не взяли (а She loves you одним рядком – то взагалі неподобство якесь)
вразили Come together у виконанні Джо_нашего_Кокера
_I Am The Walrus_ Боно
госпел-версія Let it be
Арія Дядечка Сема I Want You
а для душі… чекання It Won’t Be Long, гімн нерозділеного кохання I want to hold your hand та шикарна антивоєнна Strawberry fields forever
і на цьому симпатичне не закінчується
зі: а сабж – просто улюблена пісня
ззі: пішла передивлятися епізодами
подивилася нормально (колись починала й кидала) Im Juli
і такою знайомою здавалася мені нарвана сербка, шо жуть
полізла на ІМДБ з’ясовувати
виявилося, що знакомые все лица
Бранка Катіч
Чорна кішка, білий кіт, ага
Подивилася Скоріше б неділя!/Vivement dimanche! Трюффо
Вчєпятлилась
Зрозуміла, що треба врешті дивитися Хічкока, бо, боюся, не всі жанрові приколи впилюю
але ж не знаю, за що хапатися… чи має сенс копирсатися від початку, в хронологічному порядку. чи розшукувати щось конкретне…
иех, аби створити собі проблеми )
із The Darjeeling Limited теж саме, що із Silk… ніби все є для того, щоб фільми вийшли класними. а нє судьба…
хоча в кожного є свої переваги… у “Шовка” – як завджи феєричний Альфред Моліна, та й врешті-решт сюжет та медитативність як спадок від Барікко
У “Дарджилінга” – атмосфера, Джейсон Шварцман та Оуен Уїлсон, який потроху переростає свої традиційну радісну дебільнуватість. тіки ще незрозуміло, чи на користь то досить прикольному комедійному акторові…
ну і спільний величезний плюс – обидва хвільми дуже красиві
Vaenn's Bookblog 