Моє шалене читання має передбачувані побічні ефекти. Як і інші маніяки, я чимало часу присвячую пошуками: а чого б оце почитати (зрозуміло, шо ті години можна було б виділити якраз під читання, але…). Але коли йдеться про порпання у свіжовиданому завжди залишається ризик, що про потенційно цікаве я встигну геть забути до того моменту,  коли воно мені таки трапиться.

Тому вирішила раз на тиждень-два робити невеличкі огляди знайденого, аби потім було простіше роздивлятися в книгарнях/бібліотеках/флібустах. Частину з цього фейсбук-френди вже бачили, інше – “свіжак”.

Отже. З українських новинок найбільш цікавими на цей момент здається (пічаль-пічаль) нонфікшн.

По-перше:

Чи то монографія, чи то научпоп (у нас бува фіг розбереш) про концепцію смерті в українців XVIII століття. Тут докладніше.

По-друге, “Дух і літера” переклали Сінтію Озік!

Уняня і таке інше. Але есеї (ху-дож-ку! ху-дож-ку!). Але все одне цікаво – від самого читання змісту ноги засвербіли бігти й шукати. Почитати цей зміст можна отут.

Далі у нас ледь видані та осьо-майже-видані новинки російського ринку (NB: цей пост є суто інформаційним та не є закликом забити на бойкот російських виробників, сама _братніх_ книжок із березня не купую…).

Так, “Азбука” видає вже третю за останні місяці збірку Еліс Манро. От шо з людями видавцями Нобелівка робить.

А ще “Иностранка” згадала про Ісабель Альєнде. І я навіть не знаю, що вигляда спокусливіше.

Оце:

про Санто-Домінго та буття тамтешніх рабів у XVIII ж сторіччі. Я з цього боку досі читала лише Карпентьєра, а кортить ще (особливо як із жіночої точки зору).

А оце:

потенційно ще цікавіше – жіночий ж таки погляд на Конкісту.

А! І знову “Азбука” – там пригадали, що російською ще не перекладали дебютний та титулований роман офігенної Кейт Аткінсон. Алілуйя, переклали.

Буде мені чим закривати квадратик “перша книжка улюбленого автора” у фем-бінго

Уфф, наразі все. Хіба що звітую: “Останню втечу” Трейсі Шевальє росіяни нарешті переклали, видали, вона вже встигла з’явитися у наших любих піратів, ну а я встигла її прочитати. Симпатичний меланхолійний роман про юну квакерку-англійку, яка переїжджає у 1850-му до Штатів та намагається прилаштувати звичні принципи до тамтєшньої “рабської” дійсності.

Раз вчора я згадувала про свій великий проект, то треба все ж про нього розповісти. Це довга та трохи заплутана кулінарна історія із щасливим закінченням.

Про існування “Свята льоду та полум’я” я чула, ще коли англомовна версія виходила. Тоді сама ідея здалася трохи дивною, але логічною: ну заробляють люди на франшизі, не збірка цитат Тіріона – і то хліб. Але в режимі “Не така вже й фанатка!” я про ту книжку швидко забула. Аж доки не побачила огляд російськомовного видання на севен-кіндомз. И тут Остапа понесло (с). Ні, я не побігла купувати неадекватно дорогу книжку. Я вперше втрапила на посилання на блог людей, які все це роблять. І загубилася.

Збочений стиль “Аби по-багатому” пізньосередньовічної та ренесансної кухні ми було оцінили, ще коли дивилися документалку про тюдорівське різдвяне свято. А тут майже те саме, тільки у фентезійно-адаптованому вигляді. Натуральна спокуса, з якого боку не подивитися. Руки засвербіли, ягідний сезон у розпалі, й під найближчих гостей я вирішила спробувати хоча б аутентичний пиріг спекти. Гості трапилися швидко, довелося виконувати обіцянку.

Продовжувати читання “Фанатський стафф, або ж Ягідний пиріг по-гра-престольному” →

Алый Первоцвет by Emmuska Orczy

My rating: 4 of 5 stars

Якщо чесно, то за “Червоний Первоцвіт” я бралася “задля годиться”: ото чому б не присвятити, позіхаючи, двійко літніх вечорів класичному пригодницькому романчику у форматі “месник у масці”, як нічого серйозного читати не хочеться? І перші сторінки радо відповідали очікуванням: буремний Париж, озвірілий натовп, безневинні та шляхетні жертви Мадам Гільйотини, мужні британські визволителі – все, як годиться. Але перша глава, друга, третя… Збій програми.

“Первоцвіт-пімпернель” чесно здивував щонайменш двома речами. Перша – своєрідна манера оповіді. Я подумки бігала між “Вона, шо серйозно?” та “Та нє, це ж іронія, вже майже сатира…” – аж доки зависла на соломоновому “щось всерйоз, але більшість – несерйозно”. А чом би й ні. Революціонерів Емма Орці послідовно змальовує найкривавішими фарбами, поки не з’ясовується, що вони бувають правильні – помірні республіканці, що ніколи й нікого – та монстри. З іншими категоріями персонажів складніше. Спадково няшних няшок-французьких аристократів письменниця описує так, як Джейн Остен не всіх своїх несимпатичних героїв прикладала. А герої-англійці отримують своє ще гучніше. І після слів: “Общество нянчилось с сэром Перси Блейкни, потому что его лошади были самыми прекрасными, приемы — самыми пышными, а вина — самыми лучшими во всей Англии. Что же касается его женитьбы на «умнейшей женщине Европы», то никто ему не сочувствовал, так как он сам сделал свой выбор”, – я зрозуміла, що починаю закохуватися в цей двозначний текст.

Ну а з другою дивиною ще простіше. Пригодницький роман, де в центрі уваги мужньо-героїчні чоловіки, а головна дієва особа – жінка? Ну афігєть, загорніть ще. І нехай Маргеріт повниться чеснотами майже до меріс’юшності, а в критичний момент виконує почесний обов’язок чергової damsel in distress – це все одне приємна героїня, яка не збирається сидіти біля віконця, нервово жмакаючи хустинку. Узагалі, як на твір того часу та цього жанру, “Первоцвіт” на диво адекватний. І антигерої там на людей схожі; і роялі в кущах добре виховані та вистрибують у годящий для того момент; і героїзм якийсь спокійний та ретельно продуманий. Тож ці двійко літніх вечорів минули набагато приємніше, аніж спочатку здавалося.

View all my reviews

Не минуло й три місяці, як я доотримувала подарунки на день народження. Оцей, мабуть, найочікуваніший (і не тому що запізнився). Два з гаком кіло щастя.

Моя лялькова колекція пішла у спіраль: із чого почалася – до того й повертається. Фан я чи не фан!
Пруфото

Сьогодні я трохи погралася у Scarborough Fair. Аби розмариновому кущику не було сумно, висіяла в горщики поряд з ним sage and thyme (parsley – нецікаво, та й не їмо ми її). Подивимося, чи проростуть, бо в мене складні стосунки із рослинами.

А до чого тут сабж? Мабуть, до того, що нині увага до підвіконно-городницьких робіт вимагає неабиякого ментального зусилля: як жеж можна щось сіяти нове, як раптом доведеться й старе кидати напризволяще! Ну… посіяти – посіяла, сподіваюся, зможу побачити результати.

З іншого боку, створення маленького трав’яного садочка, може, й ненайгірший засіб боротьби із тривожністю. Хоча нові туфлі я також купила. А як ви викручуєтеся?

ЗІ: Повертаючись до фольклорних асоціацій: відкрили для себе Rosemary & Thyme – симпатичний англійський-англійський кантрі-детективний серіал. Щоправда, справи там одноманітні, але загалом – дуже мило. І дуже красиво.

Потяг до сабжевих мандрів у нас справа сімейна. Отже, від цього тижня я є на GoodReads. От тільки що з тим робити, ще не визначилася.

Зрозуміло, що аналогом профайлу на Лібі, з яким я дбайливо ношуся вже стільки років, ГР не стане. Бо таку титанічно-сізіфову працю просто не подужаю ) Тому поки що додаю книжки хаотично (перепрошую в своєї мікрофрендстрічки) – здебільшого останнє читане або ж значуще для рекомендацій.

Рекомендації, до речі, навіть з таким коротким списком вже пристойні – це добре. Загалом багато цікавих/мені незвичних мульок. Окремі цяці – реалізація статистики та челендж. Замахнулася на недосяжну мрію останніх п’яти років – аж тут збагнула, що доведеться додавати все прочитане цього року. Зніяковіла, але нічого – но пасаран!

Основна проблема “додавання” банальна – відсутність/мінімальна присутність в базі _кириличних_ видань. За яким принципом тамтєшній люд позбирав укрліт збагнути важко, але його там є і чимало. З перекладами зарубіжки набагато гірше, тож моєю першою спробою додавання книжок стали нещодавно читані Воїни Саламіну. Але українські книжки – то таке. З російськими веселіше. Там вивести якийсь спільний принцип геть неможливо. Переклади класики в базі трапляються недоладно без системи. Із сучасного, схоже, найкраще почуваються _найвищі_ полиці – “Интеллектуальный бестселлер”, корпусівські підсерії, легендарний “Иллюминатор” – таке. Трохи вбік – і вже провалля. Із вузькожанровою літературою – повний бардак, більш-менш пристойно на перший-другий погляд виглядають запаси детективів; фантастика, фентезі, урбан-фентезі, містика (ну й YoungAdult ізводи усього цього) розшукуються чисто тобі за принципом: тут є, тут нема, а отам рибу загортали (ну, це коли є перша книжка з серії, третя, четверта… а другої – нема).

Дивлячись на все це, контролфрик в мені ридма ридає. Тож трохи покопирсавшися в тамтешніх механізмах, я вже на другий день по реєстрації відправила запит на статус лібраріана. Сьогодні отримала. Нє, я не збираюся наводити глянець на все, куди око впаде, чесно ))) Але хоч трішечки, хоч скраєчку…

Любі друзі, а хто з вас там є (кого я ще не відшукала)?

ЗІ: йолкі, я й не уявляла, що потенційно цікавих мені книжок аж так багато, що від жадібності в голові паморочиться.Єдине, що мене врятує – дуже повільне читання англійською )

ЗЗІ: і про додавання кириличних книжок – а ще там шокуюче багато болгарських видань усякого-різного. Молодці кузени!

Терапевтичне, коротше кажучи. Коли вже справді не хочеться думати про серйозне, тоді іноді виходить щось аж надто несерйозне.

От мене зрештою прорвало. Півдня капаю слиною на категорично не_мій ляльковий формат – бжд. По-перше, вони мене трохи лякають – але тут треба довго формулювати чому (якщо коротко: такі ляльки іноді здаються завчасною репетицією “андроїд-етики”). По-друге – як барбі-філ я чесно не уявляю, що можна робити із 70-сантиметровою лялькою, яка до того ж коштує під штуку баксів. Нам так не жити, таке всяке – але подивитися на фоточки бува цікаво.

А сьогодні на свіженького іпл-мена дивлюся й дивлюся.
тиць на фото

Намагаючись абстрактуватися від дійсності, вчора трохи прикупила нових книжок. І від учора ж не можу натішитися зіркою закупів. С огляду на обставини читво специфічне, зрозуміло, але все ж категорично рекомендую:

Інші романи – це Ціппер та його батько та – та-дам! – свіжоперекладений Гробівець капуцинів – книжка, на яку ми чекали, відтоді, як дізналися, що вона взагалі існує ) Давно українські видавці так не радували. Навіть пригадую, відколи – з Безіменної – дуже цікавої антології, яка дала мені чарівного копняка, завдяки якому я нарешті прочитала The Awakening Кейт Шопен.

***
Хотілося, аби так тішили частіше. Бо є в патріотичному бойкоті страшне. Можна жити без снікерсів, ретельніше обирати чай, уважніше читати етикетки косметики. А от книжки російських видавництв – моє найвразливіше місце. Хех, ну будемо підтримувати вітчизняного виробника. І добре, що є ще британські та американські – бо на наших перекладах сучасної літератури довго не протримаєшся. (ну і також – боги, бережіть Флібусту!)

***
І ще звернула увагу: від березня 2012 я вирішила робити списочок книжок, які в мене з’являються (різними шляхами – купую, дарують, вимінюю), і викреслювати з них прочитане. Була цікава динаміка читання надбань – бо на кожні мої закупи сімейні реагують однаково: Ти б спочатку те, що є прочитала! А я люблю, щоб нечитане стояло добрячими стосами – дитина дев’яностих, шо поробиш!

Енівей – минуло рівно два роки, тому можна робити якісь висновки. І не сказати, що вони не радують )
Марш із друзями – 158-а придбана за цей час книжка (до речі, спочатку я вносила в список все – і Льошкині обновки, які мені теоретично цікаві, і куплене для когось, що я й сама подивилася, але за декілька місяців зрозуміла, що це неправильно). Могло бути й гірше – якби не ридер.
І головне – зараз у списку лише 51 рядочок. Фух, я не пропаща!
Чи дарма я так вважаю?

Навіть з огляду на обставини не варто ігнорувати деякі традиції. Тож традиційно хвалюся найвизначнішими подарунками. Тим паче, їх, з огляду на ті ж такі обставини та складну родинну ситуацію, поки що мало )
Парам! Під катом – сабж. Пратчетомани, проходьте наперед :Р

Учергове взялася за Октобер-Дей серію Seanan McGuire, і на перших ж сторінках згадала одну з причин своєї відданості урбан-фентезі саме цієї письменниці. Поміж іншого це – еееее етнічне розмаїття ) І хоча у першій книжці радісне співіснування фей, ши, тролів, кіцуне і банників трохи бентежило, далі воно стало звичним. А як культурні горизонти розбігаються!

Щоправда, без нету її читати неможливо. Ось днями трапилася мені фраза: She has Sea Wight blood. Шо-шо? Але гугльож швидко пояснив, що йдеться радше про Sjövættir – скандинавських духів моря. Он воно як! І таке трапляється регулярно. І з моєю “класичною” міфологічною освітою – Греція, Греція, Греція і дрібка іншого, включаючи слов’янське, такі спонтанні екскурси у, переважно, европейську демонологію – дюже цікаві і корисні. Добре, що є гугл-картинки та довідкові ресурси. Наприклад, таж сама Монстропедія – якраз учора шукала там Glastig. Рекомендую )

(але якщо прицільно цікавитися кельтським маленьким народцем, то навіть частіше в пригоді стає оцей маленький сайт Його я знайшла минулої книжки – коли довго і болісно вдивлялася чи то у Gwartheg Y Llyn, чи то щось інше спеціфічно валійське)

Двійко місяців поспіль ловила собе на думці: серед читаного чомусь стає незвично багато фантастики. Ну й фентезі, але я його останніми роками читала більше, аніж сайфай. Гммм, подумала я, а, може, зробити собі як у щасливі підліткові часи: сезон незамутньонного жанрового читання?

А чом би й ні. Тож щонайменш на січень (а ймовірніше – до кінця зими) я запустила свій власний флешмоб. Читаю лише фантастику, фентезі, може, містику Кінг-формату, але це вже не факт. Цікаво, як воно буде, бо послідовно непослідовні списки to-read для мене – комфортна норма. А тут таке призабуте “обмеження”.

Та я, власне, про що. Очі розбіглися, стільки всього, а за що хапатися – незрозуміло. Поки що встигла освоїти “Вор времени” (але ж Пратчетт – то безпрограшний варіант) та – зненацька! – “Свидание с Рамой”. І ніби є, з чого вибрати, але все ж…

Друзі, а порадьте мені книжок під ці жанрові обмеження, га? Смакові нє-нє-нє! в мене мінімальні: не дуже хочеться космоопери, бо я якраз встрягла у бараярський цикл, а ще з минулого літа обіцяю собі прочитати “Падение Гипериона”. То ця ніша закрита. А ще погано жується традиційна та/або попаданська фентезятина. Фентезятина оригінальна чи (NB) більш-менш брутальна (ну, знаєте, Сапек, Мартін, “Чорний загін”) – радо вітається.

Що ще… Як вже якось казала – щиро люблю урбан-фентезі. Можна навіть про вампірів (аби не про самісіньких перевертнів, хіба що східних), але найкраще – про фейрі-ши. Не цураюся янг-адалту, якщо там підліткове кохання – не головна тема. Люблю мандрівні сюжети, переспівані казки (що цинічніше, то краще). Історичні екскурси, далекі подорожі. Політику, геополітику і багато-багато-багато інтриг (так, словосполучення “професійна деформація” я вже чула). Вікторіанську епоху та стьоб над вікторіанством, відповідно, купу дотичних -панків. Нещодавно, читаючи “Заводную” Бачігалупі, нарешті зрозуміла, що біопанк – теж може бути цікавезним напрямом. Фух. Що ще? Екзотика – тобто хоча б не стандартні США, Британія, Канада? Постапокаліптика? Класнична нечитана фантастика? Та багато всього, якби ж тільки знаття, що ж варте уваги!

То порадите? Будь лаааааааска!

ЗІ: не_формальне проходження тесту Бехдель, чи, коротше кажучи, наявність немеблевих та нешаблонних жіночих персонажів – окремий товстий плюс…

ЗЗІ: Олю, Селіна це не стосується. Я про нього пам’ятаю )))

Я, звісно, до ЖЖ не пишу… Але не настільки “не пишу”, аби забути про улюблені підрахунки.
Отже мій читацький 2013-й був дивним рочком. Читалося, як завжди, – носило між жанрами, одвічна боротьба ЮК проти ЮС, темпи – приблизно такі ж самі. Загалом: 182 книжки – минулого року було лиш трішки більше.
Ну і як годиться – слайди!
тиць