r.i.p.

сьогодні помер один з найцікавіших літераторів другої половини двадцятого сторіччя…

(із п’ятірки моїх найулюбленіших письменників з того періоду. і увійшов до цього топу ще до того, як аналіз Хозарського словника приніс мені непросту п’ятірку на останньому іспиті із зарубіжки)

одним чарівником у світі стало менше…

“повзуча” глобалізація

укотре подумалося, що зміни у ммм… _культурній щільності_ (?), хоч їх, бува, важко помітити, стають все вагомішими…
і так не помічаєш, не помічаєш, а потім рапотом: ой, а що то, а чого так?!

на мене останнім часом подібний ефект справляє Сьогун Клавела (якого я з перервами мучаю ще з лютого)

справа в тому, що Клавел пояснює японську специфіку (від їжі до історичних подій) не через якісь там примітки, а просто у тексті.. ну, тобто, персонажі щось сказали чи зробили, і автор береться розказувати, що до чого… воно корисно, але коли такі ліричні відступи на півсторінки трапляються посередині діалогу – щось не тойво…

ближче до середини книжки пояснень стало менше. і це класно, бо я спіймала себе на тому, що мені багато з них заважали. і лише нещодавно збагнула чому

бо деякі з них вже не конче потрібні. за якихось тридцять з гаком років світ змінився настільки, що нині читачеві з Заходу вже не треба пояснювати про Японію ВСЕ. від того, що таке сусі, до мотивації та технічних особливостей сепуку
сцукоглобалізація ))))

теоретично-кулінарний збіг

обговорювали з чоловіком, чого б його нового смачненького приготувати…
і поки я вешталася кулінарним сайтом, Льошка вголос розмірковував, що, мабуть, більшої гидоти, аніж традиційна (аж середньовічна) англійська кухня, ніц немає
аж тут я натикаюся на апологію якраз англійського їдла авторства вельми авторитеного класика )

Все, даже сами англичане, то и дело говорят, что английская кухня – худшая в мире. Все считают ее не только примитивной, но и подражательной. Я даже прочел недавно в одной французской книге:”Разумеется, лучшая английская кухня – это просто французская кухня”. Но это просто неправда.

Що ще на захист англійської кухні писав Джордж Оруелл?
велкам рід кат

ТРУднощі перекладу

в очікуванні офіційної російськомовної версії хоча б першого сезону True Blood (ТВ3 його вже показує, а на трекер ніхто не викладує, рєдіскі) вирішила познайомитися з літературним першоджерелом

почитала першу книжку до половини, і, мабуть, можу сказати, що серіал вставляє набагато сильніше. фабула та ж (поки що) головні сюжетні моменти ідентичні. але книжка набагато простіша. і написано просто. і якось подій менше, і не всі герої презентуються так докладно, як у телеверсії. я вже не кажу, що лапусічька Лафайєт у книжці поки що персонаж такого плану, що двічі згадали – і можете подякувати. і Джейсона дюже мало. а Тари та сюжету із демоном взагалі ще (а чи ще?) нема… а ще – респект серіальникам за колорит

та загалом читати можна. в тому числі – бо переклад час від часу неймовірно тішить
він такий… середненький, місцями навіть приємний, але ж перли… укотре кортить запропонувати перекладачеві вбитися нафіг ап стінку. бажано – з енциклопедій та довідників
цитую не дослівно, а так – переказую по пам’яті

уже много лет он был майором нашого городка – ну, майором, так майором

ее кожа была невероятно белой, как и у всех вампиров с Кавказа – ого, думаю, це ж скільки у Штатах гарячих кавказьких вампірів!

і щось типу: Рене говорил с поддельным акцентом каюнов, хотя на самом деле давно забыл наследие своего племени – а тут я надовго втикнула, бо декілька хвилин відверто бачила у книжці фігу… потім, здається, збагнула. схоже, що в уяві перекладача та літредактора, ке(а)йджуни – то таке питомо луїзіанське плем’я індіанців… вже третій день радію з того відкриття

ех, люблю читати перекладене худло, стільки “открытий чудных”

шляхами дитинства

осінь, епідемія… заради сугрєву душа вирішила попросити чогось такого, що було б з дитинства знайоме й приємне…
вешталася трекером, думала чого б його пошукати
знайшла, але якість не тойво

та це не заважає помедитувати на одного з центральних романтиШних героїв мого дитинства

а хто іще знає цього хлопа? :Р
ех. казки бувають несправедливі, еге ж?

до речі, з’ясувалася, що я – те ще гальмо
бо ніжно люблю і оцей серіальчик, та не впізнала ГГ у піратському вбранні

о!

іноді навіть на обкладинках книжок можна знайти цікаві рекламні заманухи. метафора красива. хоча не без сексизму

После смерти Кортасара и ухода Гарсиа Маркеса в публицистику в латиноамериканской литературе образовалась пустота. Титаны “магического реализма” построили дом, и теперь пришли женщины, чтобы его обжить, постелить ковры, повесить шторы, раскрасить стены затейливыми узорами. Новый латиноамериканский роман доведен до совершенства и теперь переживает прекраснейший период маньеризма в творчестве таких литераторов, как Лаура Эскивель, Анхелес Мастретта и Исабель Альенде (цитата з Иностранной литературы)

з усього, що перелічено, я читала лише Есківель (і ось тільки-но купила роман Мастретти). але те, з чим знайома, дійсно справляє подібне враження… інший бік магічного реалізму. не так епічно, не так приголомшливо. але більш вишукано, з більшою увагою до дрібниць… і в дечому більш поетично… і, якщо це аж тенденція, – то класно )

сюрпризи з дитинства

от якби не трекер
ніколи б не дізналася (бо й потреби не було)
що одна з найяскравіших мультзгадок про дитинство – Суперкнига – аніме виявляється
тобто цілком собі японського походження
иии

омг

російські письменники, як і годиться, радують своєю неймовірною оригінальністю

Они живут рядом с нами, неузнаваемые и почти невидимые. Екатерина Великая содержит агентство эскорт-услуг в Москве. Иван Сусанин возит в Россию польских туристов. Владимир Высоцкий собирает бутылки около Выхинского рынка…

Все, кто попал в память России, стали частью ее истории и живут среди нас. Но однажды их начали убивать, одного за другим, быстро и безжалостно. Началась война, почти неощутимая для людей, война, от исхода которой зависит, быть России или не быть. Банковский служащий Игорь Ветров невольно оказывается в самом центре этой невидимой миру схватки…

нє, ну, може, й не псевдоприсмеркова сага, про яку кажуть що зідрано до фраз. але ж, судячи з анотації, приховувати вуха Геймана ніхто й не пробував

кіноосінь

як завжди, осінь справляє на мене гнітюче враження… навіть зараз, ніби й погода трохи виправилася, але все одне – смутно, незатишно…
тягне запалити свічечку, загорнутися в плед… і чи то почитати… чи подивитися мелодрамку.

отак, не знаючи, щоб його подивитися, я полізла шукати перелік зі ста найкращих голівудських мелодрам. знайшла отут
і хм… не можу сказати, що дуже надихає… по-перше, дещо вже, але не те, щоб багато… по-друге, головна думка, яку викликають деякі пункти: оце мелодрама? по-третє, ранжування теж не дуже тойво… а, лано, в принципі, там є з чого обирати…
дивіться самі

манія культурного споживацтва

коли була на морі, пропустила один свій своєрідний ювілейчик

трохи більше п’яти років тому мені щось вдарило у голову, і я вирішила занотовувати назви книжок, які читаю… минав місяць за місяцем, але ця звичка залишилася зі мною. не пам’ятаю, чому я це розпочала. мабуть, щоб дізнатися, а скільки власне читаю…

13 серпня цій дурнуватій ініціативі виповнилося 5 рочків. погортати сторінки зошита було цікаво (і не без думки: йолкі, і отаке я встигла прочитати!). чого там лише нема… тоненькі та грубезні романи, повісті, що за обсягом більше схожі на оповідання, величезні теоретичні праці, дрібна публіцистика… класика, моднявий мейстрім, збірки поезій, лав сторіз, фантастика, детективи…
467 штук, сер!

от сидю і думаю: мало чи багато. в дитинстві б точно сказала, що замало. я тоді була впевнена, що книжки треба було читати тисячами, і мріяла працювати в бібліотеці…
а от чоловік запевняє, що забагато. і що я хвора на всю голову
на книжково-фільмове потрєбляцтво
невже? :Р

зі: а ще рівнесенько рік тому я вирішила перевірити ефективність пункту “мне интересно” на Імхонеті та заморозити свої “жаданки”. власне, хотіла дізнатися, чи є сенс собі брати в голову щось читати/дивитися, щось тут планувати. виявилося, що трішечки є: за рік – 43 книжки та 81 фільм. тільки залишилося все одне фіг зна скіки сотень…

ееее…

оскільки нещодавно мені боліло, як жеж Прохасько переклали російською, то вирішила не пропускати Озонівську рецензію, що її копняками ганяють просторами ЖЖ. як і обіцяли – рецензія не дуже. і не те, щоб змістовна, і не те, щоб цікава…

але одна штука зачепила увагу. та, що про неорганічність та теоретичність “НепрОстих”. видираю з контексту, а думка зрозуміла: “Отсюда некая языковая неуклюжесть, которую явно не получится свалить на переводчика”

спочатку мене обуяв сабж… аж потім я помітила, що автор додав до свого тексту цитатки

вуаля: Если тело – врата души, то дом – то крылечко, куда душе дозволено выходить. Она видела, как для большинства людей дом – основа биографии и выразительный результат существования. А еще там отдыхает память, потому что с предметами ей легче всего дать себе совет.

мені ліньки копирсатися у тексті, але щось мені підказує, що в оригіналі була формула “дати собі раду”. а ще щось мені підказує, що з перекладом трохи не тойво

то точно не можна звалити на перекладача?

зі: а я вже купувати хтіла…

ще одна причина

любити Bones

це епізоди із абсолютно чарівним британським психоаналітиком у декількох серіях. шкода лише, що їх так мало. бо то суцільне АААААА

який жеж він там класний!

п’ятихвилинку гарчання від захвату закінчено

упд! тут чоловік наполягає на конкретиці. добре. для тих, хто не з нашої пісочниці, дядечко зліва – Стівен Indeed_Sir Фрай (перепрошую, що лише на одну роль вказала). Льошк, ще пояснювати? :Р

моя прєлєсць

не можу не поділитися. днями нарешті знайшла на улюбленому торенті те, що давно шукала – чарівну готичну короткометражку Бертона – Вінсент. их, талант жеж не сховаєш…

рекомендую )))

хлопчик – просто диво. але мої фаворити – чорний кіт та такса-мутант )

сеанс топоманії

декілька днів тому писала про те, що британське кіно в мене зараз йде краще за інше. а сьогодні випадково зустріла топ-100 фільмів з Альбіону…
ох і багацько ж я все ж таки не бачила…
уся сотня. нічого, що англійською?