сабж вразив. на подив сильно…
настільки, що ще досить бринить десь усередині
красива легенда
про кохання, крадіжки, смерть та спроби пожити вічно
і такі пошуки безсмертя та його результати торкають мене все ж сильніше, за той ж самий Фонтан Аронофскі (останній тематично близький фільм, що його подивилася). хоча виновки в обох випадках близькі…
ага. шість років життя далеко-далеко на сході, і я вже не західна людина за світовідчуттям :Р
фігня
але з елементами чогось чесного
Я всегда читала только старые романы. По одной простой причине: мне нравятся “правильные” развязки. Бракосочетание и смерть, благородная жертва и чудесное избавление, трагический разрыв и счастливое воссоединение, крушение всех надежд и осуществление мечты – именно такие вещи, на мой взгляд, составляют финал, которого стоило дожидаться, переворачивая страницы. Этому должны предшествовать разного рода приключения, опасности и коллизии, ставящие героев перед нелегким выбором, притом что все хитросплетения сюжета ловко распутываются автором в самом конце. Подобные развязки гораздо чаще встречаются в старых романах, и потому я предпочитала их новым.
серед моїх знайомих є люди, які через міркування, схожі на наведені вище, не сприймають той ж самий літературний постмодерн…
бо в ньому порушують _правильний_ стан речей
не знаю… чи то освіта мене зіпсувала
чи від природи така
але про _правильне_ читати не цікаво
тіки-но остаточно збагнула, дізналася та перевірила:
те, шо я на пальцях називала: ну цей… ну… найкласичніше танго…
це Кумпарсіта
сидю от – роздивляюся
гортаючи вшосте чи всьоме свіжопридбану друковану версію feminism_is
дісталася висновку, що було б незле мати профільну футболочку, якби вони існували
надто вже картинки яскраві )
найнай чоловіків у жіночих ролях
подумалося
майже ідеальний посібник
для відеоблогерів
наскільки все ж знято класно. взагалі. а як подумати, шо майже 80 років…
головне, вимкнути мозок
і тоді можна отримати дві з гаком години майже суцільного задоволення
хоча штамп на штампі сидить, сприймається це нормально: такий собі Інді, яким він має бути
уже за нагадування про щасливі дитячі часи й аналогічні враження Спілбергу і Ко велика подяка
Форд – правильний, ЛеБеф, як влучно десь сказали, намагався бути молодим Брандо (не вийшло, зрозуміло, але хлопчик в принципі позитивний), а Кейт Бланшетт я навіть не впізнала…
а сюжет… та хіба ж справа в сюжеті та ступені його абсурдності…
з анотації до Еко
От автора мировых супербестселлеров! Сюжеты выдающегося итальянского писателя превосходят творения Коэльо.
це ж треба… а дядько, виявляється, навіть крутіший за Самого! буває ж таке…
медитую. два об’єкти: Нерви ланцюга: 25 есеїв про свободу та 100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки (теж 25 авторів)
упорядник збігається, автори – частково (відсотки рахувати мені ліньки)
перелік розбіжностей під катом, якщо цікаво. основні селебрітіз є і там, і там
тільки-но передивилися першу частину фільму. загалом і читалося, і дивилося воно стільки разів, що казати тут нема про що…
тому – суто технічне
1. коли я вирішила з респектних міркувань таки купити ліцензію, то, відверто кажучи, боялася, що на диск запхають виключно версію із старим радянським дубляжем (бо свого часу так накололася із Потопом, який дуже хотілося подивитися в оригіналі – а фіг)
нє, тут все як треба, оригінальний звук та дубльований російською. вірніше, _передубльований російською_, до того ж так, що перші хвилин п’ятнадцять я плювалася без зупинок.
в ітого: Ретт, Мелані, Мамушка, Ешлі + деякі персонажі другого-третього планів – цілком пристойно, Ретт так навіть добре
Скарлетт – ммм… мммм… ммммммм… звикнути можна…
Джеральд О’Хара+деякі персонажі другого-третього планів – це такий капець, що звук просто хочеться вимкнути…
але то таке, все одне ще передивлюся в оригіналі
2. усю дорогу думалося: йой, фільму наступного року сімдесят років виповнюється, ак дивиться і зараз на ура
нє, ну не стовідсотково на ура, зрозуміло…
і підступні думки: а перезняти зараз. а з нормальними батальними сценами. а з мальовничою облогою Атланти
а щоб було красивіше, епічніше, кровавіше.
а щоб виживання на фронті та за його межами ще більше за живе чіпали…
а
а власне це зробив декілька років тому Ентоні Мінгелла. зняв Холодну гору. моє бездушне серце нє впєчатлілось ні разу
ну то й фсьо. Вів’єн Лі зараз не знайти (Джоан Веллі-Кілмер – то було просто за межами добра та зла). і Кларка Гейбла. І Олівію де Хевіленд
не в картинці щастя… операторській роботі, спецехвектах
і не завжди навіть в режисурі…
і святе чіпати не можна…
Філіпп Делерм
збірки оповідок-крихіток
ТЕПЛЫЙ КРУАСАН НА УЛИЦЕ
Проснуться раньше всех. Бесшумно, как индеец, одеться, выйти в коридор. Точными движениями часовщика открыть и закрыть за собой входную дверь. Есть! На улице утро, голубое с розовой каймой — сочетание было бы пошлым, если бы не стерильный холод. При каждом выдохе изо рта выбивается облачко; свободным, легким чувствуешь себя на улице в час рассвета. И даже хорошо, что до булочной надо пройтись. Шагаешь, заложив руки в карманы, а ля Керуак, ты всё и всех опередил, и что ни шаг — то радость. Ловишь себя на том, что идешь по кромке тротуара, как в детстве, когда интереснее всего всегда на краю. Пока все спят, ты втихомолку отхватил у дня порцию чистого времени.
Спят все, да не все! Должна гореть и греть витрина булочной, пусть свет неоновый, но сама мысль о тепле придает ему тепло янтарный оттенок. А подойдешь, стекло должно быть запотевшим, и радушие булочницы искренним — сердечность для самых первых покупателей, пароль для ранних пташек.
— Пять круасанов и багет, не слишком поджаристый!
Из глубины лавки выныривает булочник в заляпанной мукой футболке и посылает тебе приветственный жест, как товарищу перед боем.
И вот ты снова на улице. Обратный путь конечно же совсем другое дело. Нет той беспечности, с батоном в одной руке и пакетом круасанов в другой ты уже смахиваешь на обывателя. Зато можно съесть круасан. Он теплый и мягкий. Жуешь на ходу, на холоде. И получается зимнее утро с начинкой из круасанов, а сам ты — печь, дом, кров. Идешь помедленнее, несешь в себе, проносишь сквозь выцветающую серо розово голубизну свой свет. День только начинается, но самое лучшее уже при тебе.
і таке все… комплект маленьких задоволень… аж хочеться інакше подивитися на світ… і, власне, чом би й ні
є на Альдебарані – ось
хм…
The editors of the Norwegian Book Clubs, with the Norwegian Nobel Institute, polled a panel of 100 authors from 54 countries on what they considered the “best and most central works in world literature.” Among the authors polled were Milan Kundera, Doris Lessing, Seamus Heaney,Salman Rushdie, Wole Soyinka, John Irving, Nadine Gordimer, and Carlos Fuentes. The list of 100 works appears alphabetically by author. Although the books were not ranked, the editors revealed that Don Quixote received 50% more votes than any other book.
книжки під катом
Vaenn's Bookblog 