днями купили, а сьогодні подивилися Across the Universe

об’єктивно нічого сказати не можу
ну простенька лав_сторі
ну на тлі буремних шістдесятих
ну селебрітіз

але ж…
коли почуття та ідеї висловлюються через пісні бітлів, як тут можна лишитися байдужим
(моє дитинство, коли батьки могли піти гуляти, залишаючи мені платівку замість колискової, того б не зрозуміло)

пісень нібито 33
мало. багато чого улюбленого не взяли (а She loves you одним рядком – то взагалі неподобство якесь)

вразили Come together у виконанні Джо_нашего_Кокера
_I Am The Walrus_ Боно
госпел-версія Let it be
Арія Дядечка Сема I Want You

а для душі… чекання It Won’t Be Long, гімн нерозділеного кохання I want to hold your hand та шикарна антивоєнна Strawberry fields forever

і на цьому симпатичне не закінчується

зі: а сабж – просто улюблена пісня
ззі: пішла передивлятися епізодами

Кіч – це порожнє, безрефлективне наслідування того, що було справді пережите, що було відкрите вперше і востаннє. Кіч – це вторинність, копія, мімікрія, яка намагається використати вже раз створену форму. Кіч – це імітація зворушення, порпання біля підставного первісного почуття і вдягання його у змісти, які для нього затісні. Кожна річ, яка видає себе за іншу, щоб так викликати почуття, є кічем.

Кожна імітація – це моральне зло- тому кіч небезпечний…

потрапив в мої ручки роман Марії Римар “Білий слон”, що його у Факті видано два роки тому

ги. мораль: більше літератури, різної та…
різної
власне, все ж є шанси колись виростити більш-менш якісне читво на дві-три годинки в поїзді
ось цей приклад якраз з таких

а загалом після прочитання нав’язливо переслідувало формулювання _андрухович для бідних_
нє, стилістично нічого спільного нема. тіки фабульно: Карпати, мандрівники-митці (у випадку Римар – музиканти), всіляка чортівня та спроба духовного переродження на її (чортівні) основі. власне, “Рекреації” та “Дванадцять обручів” згадувалися всю дорогу…
сказати: тьху-тьху, абсолютно вторинне – не можна
просто, дійсно, така собі придатна для масового читання лайт_верш… таких книжочок має бути багато (див. початок поста)

а ненав’язливе відчуття намаханості все одне залишається. чомусь від сучукрліту автоматично очікуєш якщо не якісних, то принаймні яскравих текстів. за принципом: ну якщо вже видали, то мало ж бути за що

а треба переробляти свідомість під схему: друкують багато чого, з нього певний відсоток – лайно, щось – дуже класне, а більшість – середняк, який можна почитати для розваги, а можна й не витрачати часу. його не так вже й багато

ну… тобто видавничо-письменницька галузь народного господарства нарешті моститься в стандартні межі
что хорошо весьма (с)

подивилася нормально (колись починала й кидала) Im Juli

і такою знайомою здавалася мені нарвана сербка, шо жуть

полізла на ІМДБ з’ясовувати
виявилося, що знакомые все лица

Бранка Катіч

Чорна кішка, білий кіт, ага

здавалося б, істерика закомплексованого парії від музики…

а залишає відчуття, що _щось не так_ з усім світом…

хоча зі світом і так _щось не так_

познайомилися особисто із Українською книгарнею “Смолоскип”

слоган: Твоя нова книгарня – ризикує перетворитися на правду

там не найкращий в місті асортимент, але є багато чого, та ще й з того, що потрібно шукати
ну а ціни… це чистесеньке ги
в ітого: винесли три пакети на двісті з гаком гривень. правда, нічого справді серйозного ще не брали (дехто “Європу.Історію” вже купив, а я на двотомну “Антологію україського міфу” лише облизуюся), але точно повернемося

рекомендую

зі: єдине, чого не розумію, так це нащо alex_dignus купив три числа “Католицького вісника”…

бігцем продивлялася анотації до творів з шорта Букерівської премії за останні декілька років.
і усвідомила, що подумки нотую собі: і це б почитала, і це, і дві наступні, а ще оту, оту і оон ту…

цікавий збіг: майже 70-80 відсотків книжок-лауреатів в мене відбилися в голові з приміткою “варто було б почитати, як часу вистачить”.
чи то смаки в мене специфічні, чи премія _правильна_

медитую на старенький та занедбаний, але все одне – пристойний libido

занедбаний-занедбаний, а Im Juli, що не змогла стягнути з Інфостора, я з нього качаю

тож рекомендую. здається, все ж ua-ix (ліньки лізти перевіряти). середня швидкість від 500 до 800 КБ/с

с профайлу Мєлкого на Вконтакті слухаю Eramaajarvi Nightwish

як вдома три тижні сиділи, він встиг мене зазомбувати. і зараз без _його_ музики в житті чогось і не вистачає…

до речі, Найтвіш був для мене джерелом постійного когнітивного дисонансу. усю дорогу здавалося, що я це вже десь чула…

УПД: вирішила лікувати фінську заразу старим перевіреним способом – Депеші і голосно.

Альдебаран останнім часом мене дуже пєчаліт…

нові релізи з’являються навіть не кожного дня, вже не кажучи про відсоток цікавинок…
а як було раніше…

у зв’язку з цим питання: а які ще є пристойні бібліотеки?

дочитала монографійку Троянські коні телереклами, що випадково потрапила у мої ручки, і зараз сиджу й думаю…
робота нормальна, та на сотню з гаком сторінок я знайшла лише дві незнайомі для мене тези. загалом текст – новий переспів давно відомих речей із постійним прямим і непрямим цитуванням свєтіл. о! є приємний момент – серед прикладів зустрічається й реклама й українських ТМ

але… в анотації чесно кажуть: … перша українськомовна робота, присвячена потаємним механізмам рекламного впливу. відверто кажучи, було ліньки перевіряти, чи дійсно перша. не в тому річ

наскільки взагалі виправданий друк наукових робіт (та й не тільки), найбільше досягнення яких їхня україномовність?..
з одного боку, хто ж проти – українською має бути багато різного, але ж якість… якість…

иех, ось тому в мене й сабж )

зі: а як посібничок для студентів – згодиться. все одне українською ніби більше нема :Р

Подивилася Скоріше б неділя!/Vivement dimanche! Трюффо
Вчєпятлилась

Зрозуміла, що треба врешті дивитися Хічкока, бо, боюся, не всі жанрові приколи впилюю

але ж не знаю, за що хапатися… чи має сенс копирсатися від початку, в хронологічному порядку. чи розшукувати щось конкретне…
иех, аби створити собі проблеми )

із The Darjeeling Limited теж саме, що із Silk… ніби все є для того, щоб фільми вийшли класними. а нє судьба…

хоча в кожного є свої переваги… у “Шовка” – як завджи феєричний Альфред Моліна, та й врешті-решт сюжет та медитативність як спадок від Барікко

У “Дарджилінга” – атмосфера, Джейсон Шварцман та Оуен Уїлсон, який потроху переростає свої традиційну радісну дебільнуватість. тіки ще незрозуміло, чи на користь то досить прикольному комедійному акторові…

ну і спільний величезний плюс – обидва хвільми дуже красиві

мене таки вмостили дивитися першу серію першого сезону House M.D.
і мені сподобалося…

по-перше, я дитина, що зростала на ER
по-друге, куди там Клуні до Лорі… ну цей… усе в межах тенденцій переліку моїх улюблених муШШЫн-акторів )
по-третє, харизма героя (мізантропа соціопата наркомана класного лікаря) просто ой…

хоча, мабуть, стикатися із лікарем, що із задоволенням подивиться, наскільки швидкість вмирання корелюється із діагнозом, таке собі задоволення
але з іншого боку, з точки зору людини, яка дуже не любить лікарів – фсьо файно, отак і треба )

такшо, доведеться дивитися серіал, хоч я того і не люблю…

ЗІ: в гелікоптера вихідний :Р

не думаю, що погані рецензії принципово псують враження від гарних фільмів. але коли я почитала, як “Життя” пише про Чотири місяці, три тижні і два дні спочатку стало весело, а потім сумно…

гех… там смачного багато…
але найбільше мене вразило, що спочатку рецензент мало на за кадрами переповідав сюжет третини фільму (чесно-чесно, про меблі згадував, про зовнішність), а потім серйозно так сказав: Но детальный пересказ сюжета не является целью этой статьи. Автор надеется, что кто-то из прочитавших ее, все же захочет посмотреть картину

вах… аж закортіло додати: людоньки, якщо ви почитали критику на книжечку, ви ж не забувайте – її також ще після такого можна почитати, ага…

ЗІ: а загалом… відкрила для себе ресурс… і насолоджуюся )

ЗЗІ: