…ибо когда мы влюбляемся в человека, понимание его слабостей уходит куда-то в глубину нашего сознания, а возникающие у нас идеальные представления о нем являются не столько преувеличением его достоинств, сколько «рациональным» истолкованием его недостатков.

найбільше мені це нагадує однокурсницю, для якої кожен хлопець, з яким вона знайомилася, був коханням на все життя (чи, принаймні, на кілька місяців)… тіки там раціо й поряд не з’являлося…

Фільм не дивилася, лише книжку читала.

Ну то таке, я втикнула в діаметрально протилежні варіанти сприйняття

Хто не читав/дивився, книжка кіно про дівчину, що в дитинстві жила в Японії, була в захваті від країни, народу, культури, й коли, закінчила універ, влаштувалася працювати у Токіо.

Варіанти відгуків.
від: Фильм про дуру-иностранку, на самом деле, ни черта не сведущую о жизни в Японии и работе в японской компании, об отношении японцев к иностранцам. В фильме это все хорошо показано.

до: еще одно доказательство того, что островное многовековое общинное затворничество приводит к косякам менталитета целой нации. ну, естественно, они это косяком не считают, для них крезанутые – это европейцы 🙂

агов, де серединка…

… я була впевнена, що нуднішої літератури за англійську не існує в природі. А міс Джейн Остен для мене (зразку десь так 1998-1999 рр) була втіленням отієї світової нудоти…

нє, на третьому курсі я оцінила Свіфта й Теккерея…

Але зараз… Гортаю сторінки “Чуття і чутливості” й перебуваю в стані перманетного захвату: тітка шикарно змальовує посередності пересічних людей, не наділених яскравою вдачею. Шоп я так писало :Р

Щось в цьому є: “Мы приходим из мира, где знали иные мерила прекрасного; мы смутно вспоминаем красоты, которыми не овладели снова; и в тот же мир мы возвращаемся”

Нє, я залишаюся атеїсткою, просто відчуття: ну воно має бути якимось іншим, кращим – не лише знайоме, а й, бува, заважає працювати…

via writerwriter

1. “Вернон Господи Литтл”, Д.Б.С. Пьер
2. “Гарри Поттер и Кубок огня”, Дж.К. Роулинг
3. “Улисс”, Джеймс Джойс
4. “Мандолина капитана Корелли”, Луи де Берньер
5. “Атлас облаков”, Дэвид Митчелл
6. “Сатанинские стихи”, Салман Рушди
7. “Алхимик”, Пауло Коэльо
8. “Война и мир”, Лев Толстой
9. “Бог мелочей”, Арундити Рой
10. “Преступление и наказание”, Федор Достоевский

Дивно, читала чьотко половину, причому абсолютно спокійно, а Арундаті Рой ще й величезним задоволенням.

Чи то я зіткнулася з “ліпшою” половиною… чи то в мого терпіння таланти всюдихода…

Ги. Ага, ги…

Веселе кіно.
Не просто кінокомікс, а ще й антологія штампів. Зідрали все симпатичне, що вигадали для екшн-фільмів протягом останніх років п’ятнадцяти. Ще й суміжні жанри зачепили. І коли я насолоджувалася недолугими переспівами “Догми” та “Sleepy Hollow”, коханий періодично згадував “Блейда” та “Форсажи”. “Какадемон” все одно луччєє, але у їхніє теж нічого. Ну й реверанси в бік легенд… Перехрестя чотирьох доріг трохи порадувало.

Але картинка цілком нічого так. І чесно – веселе кіно :Р

Тіки Кейджа шкода, щось дядько зовсім тойво…

“Тепер багато говорять про охорону тварин, порятунок видів, що зникають. Заборонено полювання на панд, китів, білих тигрів. Чому б не внести до Червоної книги вимираючих тварин людської фантазії: грифонів, сфінксів, сирен, вовкулаків, однорогів. Для того, щоб вони вціліли, вистачить дріб’язку – нашої віри в те, що вони існували. Рятуймо однорогів!”

Я вірю… Хто разом зі мною? :Р