вчора до того як заснула чомусь крутила в голові сюжеті деяких покальчукових оповідань. от просто так в голову вдарило
покрутила, покрутила, вирішила, що, хоча масштаби його еротизму мені дуже неблизькі, але читати все одне цікаво. потім згадала про його переклади, посміхнулася подушці й заснула…
а сьогодні почитала новини…
вічна пам’ять…
не можу сказати, що його фільми мені ну дуже подобалися, але подивитися їх було варто. в усякому разі The Talented Mr. Ripley – точно
та головне ж не це… шкода…
дивна річ… _фотосесію_ на повісили вже кілька днів як… а я ще досі втикаю…
харизматичний все ж був чувак…
а позбавляти японців армії – це вже надто жорстоко було…
після перегляду чергового кінца _аби_подивтися_
виникло закономірне питання:
а чи є хвільма, де Гектора Елізондо справді багато?..
Бо, як не подивишся, раз – епізод, два – епізод, три – епізод, і досить вам. А дядечко ж симпатичний…
/пішло копирсатися на імдб/
дитяча хвотка одного з трійці найсимпатичніших мені акторів
яке було дитя! :Р
вголос
Подивилася черговий милий мюзікл… і згадала опитування: найчарівніша не_білявка світового кіно…
кгхм… подумалося, що при всьому моєму захопленні Вів’єн Лі та Одрі Хепберн…
Саме в площині “найчарівніша” Діна Дурбін могла б скласти їм неабияку конкуренцію…
якби ж то про неї більше знали )
Vaenn's Bookblog 