Минув рівно місяць, і “підфорумних” бажань назбиралося знову. Час їх вже зафіксувати, бо дещо з попереднього списку вже прямує до мене (на жаль, потрапити на Форум особисто в цьому році ніяк, тому пробую змоделювати його віртуально).

І хотілося б вірити, що цікавих книжок ще на один пост буде, але наразі маємо таке:

Про класичну класику казати “гаряча новинка” ніби й не годиться, але я справді чекала на це видання.

Нечасте зачудування: “Вау, мені подобається обкладинка!” – пояснюється просто: вона нетутешня. До того ж – парна до Go Set a Watchman. NB: а другу книжку “Країна мрій” обіцяє видати під кінець року. Я, до речі, вже починаю занотовувати оці “під кінець року/на початку 2016-го”, бо їх таких багато.

Далі.

Продовжувати читання “Форум наближається. Продовження бенкету” →

Я тут днями пообіцяла (ну, можна так сказати) трохи частіше роботи короткі огляди свого щоденного читання та челлендж-балувства. А тут якраз такий привід вдалий – перша чверть року майже минулася.

Хоча з точки зору сабжу – хвалитися особливо нема чим. Я, звісно, ще нікуди не запізнююся і кілька клітинок залишаю вільними принципово, та все одне – 9 з 50 пунктів популярного серед моїх друзів змагання… Якось це не дуже, навіть зважаючи на стандартне обмеження – у цьому випадку я “зараховую” лише книжки, написані жінками.

Як все вигляда і що все ж таки прочиталося?

Продовжувати читання “Reading Challenge 2015. Перший квартал” →

Мій читацький експеримент – слідкувати, чи проходять книжки тест Бехдель – впевнено наближується до своєї першої річниці. Але інколи свята приходять раніше. Днями сталася визначна подія – нарешті кількість “трьохбальників”, написаних чоловіками, перестрибнула через десятку. І це круто, я щітаю.

Тож, хоч я й вирішила була: якщо й писати – то про книжки, написані жінками – гадаю, в цьому випадку можна й згадати “білих ворон” незлим тихим словом. Адже результати вимірювання мене дивували всю дорогу: письменники, в яких я була впевнена, що “там з жіночими персонажами все зашибісь” до чесної трійки не дотягували, а ті, яких фіг підозрюватимеш, – спокійно брали планку. Ну, і щоб два рази не ставати, розкажу, як саме можуть виглядати твори, які тест Бехдель завалюють із шиком. Бо якраз нещодавно втрапила на сферичний зразок у вакуумі.

Отже, героїчні 11 творів в хронологічному порядку читання:

* Террі-наше-всьо-Пратчетт “Вор времени” (ну, щодо Пратчетта я й не дуже сумнівалася)

Далі:

Продовжувати читання “Бехдель-статистика та чоловіча творчість” →

Традиційне псто )
Це був насичений і справді класний рік читання. Хоча у кількісному сенсі я так і не взяла черговий _моральний_ бар’єр, було прикольно )

Отже
та-дам!

за прекрасне у мене сьогодi Пiнчон. чи майже Пiнчон. тобто, Лот 49 менi дуже сподобався (тут трошки докладнiше)… але мова не про книжку, а про художницю, що в ній неодноразово згадується.

добре, коли під рукою гугл, бо творчість мексиканки Ремедіос Варо мене зачарувала…

власне, для сюжету книжки велике значення має ось такий підхід до реальності )

а у тут – ще дещо для душі )
тиць

чомусь цього разу я дуже забарилася із своїм щомісячним оглядом читаного. а, виявляється, публіка (в особі Льошки) просить )
отже, минуло лишень півлистопада, і маємо відгук про мй читацький жовтень

оскільки реальність категорично не надихає, продовжую занурюватися у внутрішню еміграції

нова серія вже в ефірі. мій читацький вересень під катом

хто про що, а я знову – про книжки )

останніми роками мене, дитину, що від казок колись одразу перейшла на Дюма та Вальтера Скотта, щиро засмучувала проблемність пошуку історично-авантюрних романів на середньовічному та постсередньовічному матеріалі…
та й загалом – історичних романів. нє, згодом знаходилися непогані варіації на соціально-побутову тему. а ще минулого року в руки потрапила колоритна стилізація під диккенсівське вікторіанство (добре, не під усього Диккенса, радше під Олівера Твіста)… так, це я про Fingersmith Сари Вотерс, яку у нас прилічні люди майже не читають, бо ж лесбійка пише про лесбійок, ач який ужас!..
але якраз з пригодницькими романами було все дуже сумно. бо з ними загалом яка проблєма? на історичному тлі діють та мислять цілком собі сучасні персонажі. тру? нє, не тру! і як таке читати…

аж тут абсолютно випадково, в мене книгообігу мені в руки нарешті потрапило дещо, дуже наближене до моїх вимог. настільки, що дочитувала я із думкою: My precious!
а йдеться про…

довгими зимовими вечорами ми з чоловіком потроху читаємо оповідання про отця Брауна (в буквальному сенсі _ми_ – я виконую функції аудіокнижки)

а після того, як я проставляю тим оповіданням оцінки для рекомендаційного движка Імхонету, мене раз у раз заїдає подив…
і стосується він питань рубрикації. у їхній базі Честертон майже завжди проходить як “проза 19-20”, що зрозуміло. у третині випадків – позначено як “детективи та бойовики”. чому лише так – фіг зна, може жанр занизький, але я вперто клацаю його додатковим.
і більш, ніж у третині випадків, оповідання про цього чарівного персонажа вважаються навіть не “шкільною” літературою, а “дитячою”

і вже місяць сидю й думаю: ну йолкі, з якого боку Честертон – дитло? мені він здається жорсткішим за того ж сера Артура. нє, не кровавістю чи чимось таким. а радше загальним культурним бекграундом…
поміж детективної інтриги і змалювування симпатичного персонажа, дядько затято цькує верхи суспільства. із гумором простьобує юних соціалістів. а як асфальтує релігійних опонентів – то просто дух перехоплює!..

усьо це робить з кожного другого оповідання просто пісню якусь. але ж хіба то дітям цікаво?