Спостерігання за сабжевими дискусіями, що раз у раз зупиняються на проміжних станціях “Як треба писати?”, “Чого треба навчатися в класиків?”, “Що воліють читати поціновувачі?”, “На якого читача краще орієнтуватися?”, “Які цінності ретранслювати?” (не puppies, звичайно, але місцями також весело), іноді спонукає дослухатися до себе.

У тому, що стосується фантастики, в мене якихось особливих сумнівів не було. Давно зрозуміла, що рука так і тягнеться до свіжачка (і для мене проблемне питання: а чи справді треба вичитувати аж всенький Канон, якщо там багато чого особисто для мене застаріле й проблематично нецікаве).

Але “Н” – значить наочність. Ще два тижні тому зробила була гарненьку діаграмку, але забула викласти. Отже так виглядає моє фантастичне/фентезійне/всяке наближене читання в майже останніх 100 пунктах. Майже – бо відтоді ще дещо підчиталося – і все писане в останню п’ятирічку.

Переможна хода 21 сторіччя помітна неозброєним оком. 1950-ті – це Азімов та Віндем. Половина шістдесятих – Ле Гуїн. А успіх 1980-тим та (здебільшого) 1990-тим забезпечила Бараярська сага. “Отаке”.

А як виглядає ваше читання? Скоріше, щось старе чи щось нове? (незалежно від жанру).

Протягом місяців, що минули, в мене не лише із географією читання була біда-біда. Із головним челенджем справи також йшли не дуже. І нова картинка непринципово відрізняється від попередньої. Навіть дрібне читерство не врятувало.

Свіжі пташечки з’явилися лише в кількох квадратиках.

Продовжувати читання “Reading Challenge 2015. Третій квартал” →

Час минає, а мапа майже не змінюється – це можна поставити девізом мого читання в останні місяці. Літо вийшло дивне, читалося небагато, а серед того, що прочиталося, переважало приємно-розважальне, а не корисне для загальної ерудиції чи подолання челенджів.

А результат (у порівнянні із попереднім) виглядає отак.

Грейт шейм. Лише +5 країн, повний провал за південно-американським напрямком, катастрофічно недопрацьована Європа, та й з Африкою й Азією все гірше, аніж могло б бути. А на виправлення ситуації залишається лише 3 місяці. Хм.

Що ж з’явилося?

Продовжувати читання “Географія читання. Третій квартал” →

Минув рівно місяць, і “підфорумних” бажань назбиралося знову. Час їх вже зафіксувати, бо дещо з попереднього списку вже прямує до мене (на жаль, потрапити на Форум особисто в цьому році ніяк, тому пробую змоделювати його віртуально).

І хотілося б вірити, що цікавих книжок ще на один пост буде, але наразі маємо таке:

Про класичну класику казати “гаряча новинка” ніби й не годиться, але я справді чекала на це видання.

Нечасте зачудування: “Вау, мені подобається обкладинка!” – пояснюється просто: вона нетутешня. До того ж – парна до Go Set a Watchman. NB: а другу книжку “Країна мрій” обіцяє видати під кінець року. Я, до речі, вже починаю занотовувати оці “під кінець року/на початку 2016-го”, бо їх таких багато.

Далі.

Продовжувати читання “Форум наближається. Продовження бенкету” →

(скопійовано з Фейсбук-версії цього блогу. Долучайтеся, там є пічєньки, які тут не траплятимуться).

Днями думала про те, що одна із найбільш визначних змін свідомості, що накривали мене протягом останніх десяти років, це таки змінення ставлення до наповнення книжкових шаф. Від шаленого накопичення “Більше. Більше! БІЛЬШЕ!!!” до більш-менш спокійного “Оце куплю, це не куплю, оте можна в електронці, а те… Ксеню, давай чесно, ти це _точно_ будеш читати?”. Нє, зрозуміло, просвітленню дюже сприяють наявність рідера, усвідомлення, що полиці не гумові, фінансові обмеження та бан на купівлю продукції російських видавництв. Та все одне – 10 років тому, я б ніколи не повірила, що з легкістю мінятиму, віддаватиму, часом – продаватиму свої книжки, беручи до уваги простий та елегантний фактор “А без цього я можу обійтись”.

Здається, цього року Форум трапиться без мене, але це не заважає плекати агресивні DoWant-настрої (пам’ятає картинку з білочкою?). Тому в цьому вішлистовому випуску будуть лише новинки – книжки, що виходять просто зараз або вийдуть у першій половині вересня.

Пункт номер один у нас з категорії “Та невже?”. Бо цю книжку обіцяли давно.

Півцарства за. Конні Вілліс абсолютно божественна, а Думсдей Бук – книжка, що дуже ефективно вимотує душу. Я вже й призабула, що худло може провокувати такого масштабу катарсис. А, ну раптом хто не в курсі – йдеться про темпоральне “попаданство”. Ківрін, студентку історичного, відправляють у Середньовіччя, але трохи лажають із розрахунками (уже маю книжку).

Далі у випуску:

Продовжувати читання “Книжковий вішлист: Форум наближається” →

У ЖЖ-спільноті ФемБукс просто зараз перекладають/викладають дуже класні єсеї із тематичного випуску LIGHTSPEED, присвяченого тому, як жінки “знищують” сайфай. Від деяких хочеться плакати: чи то від безнадії, чи то від захвату – всі ці жінки – попри все – стали письменницями.

Ненсі Джейн Мур про американський ринок:

Редакторы, которые утверждают, что женщины присылают меньше рассказов, чем мужчины, и что они покупают рассказы, присланные мужчинами и женщинами в одинаковой пропорции от количества поданных рассказов, возможно, говорят правду. Но хотя они не ставят своей целью принести вред женщинам-писательницам, остается тот факт, что каждый раз, когда я беру в руки выпуск какого-либо журнала, я вижу там больше рассказов, написанных мужчинами.

И в большинстве антологий я тоже вижу больше рассказов мужского авторства, даже в антологиях лучших рассказов за разные годы. И я вижу больше рецензий на книги, написанные мужчинами, и это документально подтверждается каждый год. Конечно, это все относится и к мейнстримовой литературе, особенно все, что касается рецензий.

Получается, женщины посылают меньше рассказов, потому что они видят такие расхождения? Конечно, видят. Даже те женщины, которые всю жизнь вышибают своими плечами двери, на которых написано: “Девочкам нельзя”, устают от постоянной борьбы.

Как это исправить? Нужно делать, например, вещи, подобные данному спецвыпуску журнала LIGHTSPEED. Признавая – и поощряя – тот факт, что истории, расказанные женщинами, будут отличаться от классики так называемого Золотого века фантастики.

І тут мені стало соромно, що я так нічого не написала про “Голем та Джинн” та інші хороші книжки. Бо ж це єдине, що я б могла зробити, та й того не роблю, хоча це нескладно. Shame on me. Я виправлюся, обіцяю.

УПД: і якщо така вже п’янка- письмово фіксую свої невиразні до того плани. Буду потроху вичитувати шортлисти Міфопоетичної премії (її списки мені якось найближчі “класово”) і розповідати про те, що ж навичитувала.

Продовжую потроху розставляти пташечки. За перші три місяці року йшлося лише про 9 “done!”. Наступний сезон видався кращим. Аж 13 пунктів у нашу скарбничку! Так, знаю, що темпи непереконливі, але зазвичай бесіди із внутрішнім голосом закінчуються приблизно так: “Ксеню, камон! Книжка, написана жінкою? Книжка, написана іншою мовою? Дія в іншій країні?”, – і я заспокоююся (хоча є й направду проблемні пункти).

У будь-якому разі просто зараз картинка виглядає так.

А свіжі надбання тут такі:

Продовжувати читання “Reading Challenge 2015. Другий квартал” →

Минуло ще три місяці, і полку країн прибуло. Хоча менше, ніж могло б – якось мало читала останнім часом. З іншого боку – от цього разу я вже впритул наблизилася до вичерпання очевидних варіантів. Челендж загострюється. Тож, маємо минулоразову мапу +10

 Оновлення це:

Австрія: найпростіший варіант з можливих – Цвейг

Алжир: також без витребеньок – Ассія Джебар Продовжувати читання “Географія читання. Другий квартал” →

Минуло більш як півроку, і мій статистичний експеримент назбирав ще десяток писаних чоловіками книжок, які проходять тест Бехдель. Хоча, по-чесному, дев’ять, адже я тоді пізно схаменулася. Головний мінус підрахунків – я “чоловічих” книжок читаю менше, тому на об’єктивність-об’єктивність претендувати не можу. З іншого боку, все ж таки моє коло читання й не настільки вузьке, аби романів, що проходять тест, ледь-ледь десяток за сім місяців назбирався. Хм…

З іншого боку є й плюси. Якщо минулого разу більшість текстів не були сюрпризними, то в цій порції “Та ви шо!” побільшало. То що ми тут маємо?

Про “Люблинского штукаря” Зінгера, що йде за номером 11, я згадувала ще восени.

Далі в порядку прочитання.

* Мілан Кундера “Книга смеха и забвения” – класична класика 20 століття справляє трохи дивне враження. Але жінки примудрилися поговорити не лише про чоловіків (а у Кундери це – справа нечаста).

* Майкл Суенвік “Дочь железного дракона” – беззастережно й бездоганно. Тут не лише головна героїня жінка, тут оповідь цілком прожіноча і по-своєму прикольна в деталях. А крім того – рідкісний випадок, коли реконструкцію жіночої сексуальності читати справді цікаво (і не те, щоб воно вийшло якесь дуже близьке, та порівняно з більшістю іншого… ризик забитися фейспалмами був менший). Якщо (техно)фентезі добре заходить – рекомендую. Там принаймні є про що подискутувати на виході.

* Едвард Морган Форстер “Комната с видом на Арно” – цього разу тест охайно пройшла вже британська класична класика. І хоча тут сюжет вже “заміжжя-центричний” почитати було цікаво (а можна й екранізацію із юною Геленою Бонем-Картер подивитися – симпатично вийшло).

* Карл Йорген Вальгрен “Водяной” – а це вже страшна річ. Суворий скандинавський янг-адалт – соціалка про асоціальну родину, педагогічно занедбаних дітей, малолітніх злочинців, булінг, анальне згвалтування, вбивство кошенят, а ще – про справжню русалку. Вірніше, русала. До блювання неприємне читання, але головна героїня там неймовірна! Продовжувати читання “Вузьке коло. Ще про “чоловічий” тест Бехдель” →

Усе минеться, але моя любов до книжкових топів – вічна. Сьогодні набріла на топ-100 янг адалт, складений амазонівськими редакторами. Думала побачити довгий перелік надсучасних бестселерів. Нє, їх також багацько, але в цілому – це дуже дивний список.

Мабуть, його дивацтва пояснюються просто – підзаголовком “Книжки, що сподобаються і в 14, і в 40”. Нууу, є й таке. Окрім сучасного там купа класичної класики, яку сорокарічні точно читали. Але не вся ця класика – дитячо-підліткова. Гаразд, “Макбет”, припустимо. Але “Правила винокурні” чи The Color Purple (що я його, щиро кажучи, банально боюся читати)? Поза всім тим, топ цікавий. Там чимало такого, що в мої поважні роки вже нуйогонафіг читати, але дещо – точно буду.

А виглядає він отак (впорядковано за абеткою)

A controversial satire – A Clockwork Orange by Anthony Burgess
Introducing Gemma Doyle – A Great and Terrible Beauty by Libba Bray
Loss of innocence – A Separate Peace by John Knowles
A coming-of-age classic – A Tree Grows in Brooklyn by Betty Smith
Mark Twain’s finest – Adventures of Huckleberry Finn by Mark Twain
Stereotypes and the Monkey King – American Born Chinese by Gene Luen Yang (!)
Moving and eloquent – Anne Frank: The Diary of a Young Girl by Anne Frank
Anne’s story continues – Anne of Avonlea by L.M. Montgomery
A Lithuanian tragedy – Between Shades of Gray by Ruta Sepetys
Teenage revenge horror – Carrie by Stephen King (!)

Продовжувати читання “Підлітково-дорослий топ-100 від Amazon” →

Після того, як я згадувала у ФБ про видання “Вина самотності” російською, мене замкнуло на двох думках. Перша: а українською воно вже кілька років як видане, а люди, може, й не знають” (не всі ж маніакально гасають інтернетиками, полюючи на новинки). Друга: а чого б оце не впорядкувати власний шоп-лист із рекламними цілями. Ну, цей, про хороші книжки розказати, ну й кому треба понатякати )

Тому я вирішила раз на два місяці вішати перелік із п’яти книжок різних письменниць. Таких книжок, які б я сама хотіла купити. Разом з тим – обіцяю протягом наступного “звітнього” періоду хоча б одну з цих книжок купити – і про неї розповісти. Ну, а якщо хтось хоче зробити мені подарунок, я ж тільки “за” 🙂

Поїхали?

Якщо вже згадали про Ірен Немировськи, спішу повідомити (раптом хтось не чув), що окрім “Вина” ще у 2012 році було видано “Французьку сюїту“. Якщо чесно, я її не купую, бо боюся читати. Але нещодавно зустріла згадку про свіженьку екранізацію і, думаю, вже час взятися.

“Не минуло й 15 років, як українською видали “Шоколад“. Oh wait…”, – думала я минулої зими. Звісно, що я читала цей роман Гаррис. Я в неї вже майже все читала, окрім першого роману, останнього, підліткових книжок та кулінарних (ага, із усього цього найбільше кортить почитати кулінарні, але вони дорогі). Проте не в тому діло. Як на мене, подібні ініціативи КСД треба підтримувати. Вони взагалі взяли хороший курс на безпрограшні бестселери.

Далі:

Продовжувати читання “Книжковий вішлист: травень-червень” →

Обов’язковий читацький щоденник в зошиті було розпочато 13 серпня 2004 року. Тоді ще не було ГудРідз та Лайвлібу. У мене тоді навіть жежешечки ще не було!

Скільки років минуло, скільки сторінок… Зошит, до речі, всього лише третій. І зараз в ньому таке:

Ну, за наступні півтори!