Днями мені трапилося прочитати одразу дві книжки з категорії “Просто про складне”, вона ж – “Приємно про якесь не дуже”, або ж “Страшно смішно про серйозне”, чи навіть “Іронічно про драматичне”. І так оце спростилася/розслабилася, що довелося потім полірувацця одноклітинним любовним романом. На щастя вибрала вдало. До речі – складнощі вибору релакс-читва заслуговують на окремий пост, тільки чи є труднощі класу “Я в юності прочитала овердофіга любовних романів (точно більше півтищі, але наскільки більше – не пам’єтам, припинила ту дурну справу із рахуванням), а все одне виросла феміністкою” комусь цікавими? Я б весело написала, правда-правда )

Але повертаймося до наших ба нелегких/легких книжок. Полірування, між тим, знадобилося не тому, що вони були погані чи нецікаві. Аж навпаки, вони – класні, а одна – точно втрапить у мій річний топ. Просто ці два романи дійсно нестерпно легко змальовують досить-такі сумні (а місцями й страшні) речі. А де там “Я реготала над кожною сторінкою!” (вільна цитата з відгуків на Гудрідз) – я трохи не тойво. Почуття гумору, мабуть, схибило.

Поїхали. Перша з цих книжок – це одна головних новинок “Комори” на цьогорічному Арсеналі – “Гордий Будьщо” Ірени Доускової. Велика повість (чи дуже маленький роман) про чеський варіант застою першої половини 1970-х. Фішка книжки: оповідачкою є 8-річна Геленка – дитя із дуууже незвичної родини (батьки актори з провінційного театру) та з трішки нестандартними поглядами на життя.

NB: попри милу обкладинку книжка – категорично не_дитяча. Головна героїня молодшого шкільного віку тут є водночас ностальгійним альтер-его письменниці, що зростала у ті часи, та уособленням творчого методу, а не натяком на цільову аудиторію. (Де я кілька місяців тому читала про “Дитяча книжка та книжка, де діти – головні герої – це дві великі різниці”? Згадала! У рецензії Володимира Чернишенка на твори Антона Санченка). Про що чесно йдеться у передмові:

Мені здалося, що зіткнення дитячого і дорослого способу сприйняття світу на тлі нерідко печальних сімдесятих дасть мені як авторці можливість намалювати трагікомічний і не зовсім звичний образ тієї доби, яка позначилася на нас усіх більше, ніж ми б того хотіли.

Власне це і є “Гордий Будьщо” (персонаж – прямий аналог моєї власної Цекаки Паесеси) – спроба (і переконлива) відбити дитяче враження про світ, який стає абсурднішим просто в процесі споглядання. Не Кафка, але реалії дивні і, по-своєму, лячні. А завдяки безкомпромісно чесній/наївній Геленці – ще проговорені відкрито. Думаю, оцей контраст між “Усі все розуміють…” – “А діти – ні!” і має створити комічний ефект, але я все ж таки на двадцять років молодша за пані Доускову, і моя цікавість до деталей мала якийсь “етнографічний” відтінок. Хочу ще загітувати на читання батьків – вони якраз із того покоління, та й, думаю, їм було б цікаво порівняти тутешні соцреалії із чеськими.

А друга книжка – сучасна і про сучасний світ – а приблизно така ж сама за ефектом. Це – американський бестселер “Куда ты пропала, Бернадетт?” Марії Семпл – така собі цілком комедійна оповідь про драму головної героїні – видатної архітекторки, яку гостра творча криза, необхідність опікуватися хворою дитиною та багатолітня депресія перетворили на нелюдськи прибацану домогосподарку.

Продовжувати читання “(Не)Стерпно важкі легкі книжки” →

Після того, як місяць сумлінно писалося про розумне й вічне, мене раптово повело на дибри. Найближчими днями я знову розповідатиму про своє підвіконне городництво, але сьогодні – вечір загальночитацьких практик. Тим більше, привід якось сам собою з’явився.

Буду кепом, одна з найдурніших проблем багаточитання – це проблема вибору “А щоб оце почитати наступним з тих сотень книжок, що вимагають уваги?”. І відповідь на це питання часто втілюється не в стоси прочитаних книжок, а в купи розпочатих і закинутих. Про те, скільки в мене відкритих і полишених файлів на рідері, промовчу – сумнішої оповіді не знайдете. Але з паперовими книжками все теж невесело. І отут має врятувати Рибка Кася – маленька м’яка іграшка (принагідно: дякую, мамо!), що з березня працює книжковим запобіжником.

Вигляда це отак:

Це мій нічний торшеро-столик, Кася та стос так-так-я-дійсно-читаю-всі-ці-книжок. А перше правило Касиного читацького клубу – вище черевця стоси рости не мають. Бо, зрештою, це вже просто небезпечно. А зараз Кася змушує мене хоча б пам’ятати про межі пристойності.

Покаянне під катом.

Продовжувати читання “Читацька дисципліна імені Рибки Касі” →

Ще один сеанс статистичної магії – я вирішила раз на три місяці робити такі цікаві картинки за мотивами своїх стандартних “географічно-читацьких” діаграм. Тим більше, цього року я пообіцяла собі уважніше ставитися до розмаїття. Нє, на справжні подвиги: прочитати хоча б одну книжку з кожної країни світу – я не зазіхаю. Більше того, мій домашній проект – просто сльози порівняно із тим, що для Фем-букс робить шановна Freya_Victoria (ага, всі країни, але ще й з тих країн враховуються лише _письменниці_). У моєму випадку це просто маленький персональний челлендж: кожного року я прочитую авторів з 23-27 країн. От і стало цікаво: чи можна підняти цей показник хоча б до 50, не дуже напружуючись із пошуком екзотики (тобто читаючи приблизно те, на що й так звертала б увагу).

my readlist has been to: Australia, Belgium, Bulgaria, Canada, Czech Republic, Finland, France, Germany, Greece, Ireland, Italy, Malaysia, Morocco, Norway, Poland, Russia, South Africa, South Korea, Sweden, Trinidad and Tobago, Ukraine, United Kingdom, United States. Get your own travel map from Matador Network.

Поки що політ нормальний – уже двадцять три країни. Серед них є кілька принципово нових – Корея (як не рахувати казок, читаних в дитинстві), Марокко, Тринідад і Тобаго. Тонкощі лише в тому, що звичний “запас” майже скінчився – ще прочитати щось іспанське, японське, китайське, турецьке, данське, щось балканське, швейцарське, австрійське та щось із “найлітертурніших” латиноамериканських країн – і упс, далі доведеться якось викручуватися. Але то нічого – щоб оце я вигадала собі проблему й не змогла її героїчно вирішити? Пхе!

ЗІ: у стандартному змаганні наразі Штати із мінімальним відривом (9 книжок проти 8) випереджують ЮКей :Р

Я тут днями пообіцяла (ну, можна так сказати) трохи частіше роботи короткі огляди свого щоденного читання та челлендж-балувства. А тут якраз такий привід вдалий – перша чверть року майже минулася.

Хоча з точки зору сабжу – хвалитися особливо нема чим. Я, звісно, ще нікуди не запізнююся і кілька клітинок залишаю вільними принципово, та все одне – 9 з 50 пунктів популярного серед моїх друзів змагання… Якось це не дуже, навіть зважаючи на стандартне обмеження – у цьому випадку я “зараховую” лише книжки, написані жінками.

Як все вигляда і що все ж таки прочиталося?

Продовжувати читання “Reading Challenge 2015. Перший квартал” →

Наш стрьомний, проблемний, страшний, але в чомусь – все ж дуже крутий – 2014-й пішов в історію. Разом з читаними в ньому книжками. Попри одні обставини та завдяки іншим з точки зору читання для мене він був найпліднішим за останні багато-багато років.

І коли я ставила собі на ГудРідз челендж – я не думала, що зможу її здолати. Але:

Я це зробила (там насправді 201 пункт – але “ну так вийшло”)

(тут треба зауважити, що “книжка” в моєму розумінні – штука дивна. У переліку кілька окремих крихітних оповідань, кілька п’єс та поем, кілька солідних збірок оповідань чи повістей, порахованих разом, і багато романів – включаючи цеглиняки від 600 до 1000 з гаком сторінок. Тому в середньому “крок вліво” я читерством не вважала :Р)

А взагалі, шо класне в багаточитанні – так це відсутність обмежень. На відміну від деяких знайомих я не маю гострої необхідності фільтрувати потік читаного від соусом “Якщо я читатиму фігню, то не встигну прочитати щось справді класне”. Фігню я також читаю ) Також трапляються й непогані книжки, які просто не подобаються – теж не трагедія. Але, дивлячись на статистику, – все не так вже й драматично.

Ну й мої традиційні діаграмки – під катом.

Продовжувати читання “Мій читацький 2014-й: Картинки та статистика” →

Днями мене знову накрила хвиля роздратування щодо того: які Starz нехороші люди, бо розірвали перший сезон Outlander на дві половини із піврічною перервою між ними.

І так дратувалася, так дратувалася, що, по-перше, провела масовану рекламну кампанію (а шо, мені одній страждати?) в неохоплених колах; по-друге, прочитала другу книжку з циклу (а це більше тисячі сторінок, все ж таки); по-третє – вже другий тиждень намагаюся вигнати з голови центрову музичну тему. Невдало.

А тут полізла трішки про цю The Skye Boat Song почитати. А там такі контексти!

“The Skye Boat Song” is a Scottish folk song, which can be played as a waltz, recalling the escape of Prince Charles Edward Stuart (Bonnie Prince Charlie) from Uist to the Isle of Skye after his defeat at the Battle of Culloden in 1746.

– каже нам Вікіпедія. Ач яка історична адекватність сюжетам книжок/серіальцю! Відповідно, пісня існує в кількох варіантах. Серед них найвідоміші – максимально конкретний:

Speed, bonnie boat, like a bird on the wing,
Onward! the sailors cry;
Carry the lad that’s born to be King
Over the sea to Skye.

і так далі… або ж трохи абстрактніший – Стівенсона, до речі (тут можна знайти переклад російською).

Sing me a song of a lad that is gone,
Say, could that lad be I?
Merry of soul he sailed on a day
Over the sea to Skye.

Аж тут виявляється, що під серіальні потреби один з варіантів вирішили переробити.

Продовжувати читання “Музична пауза” →

Мені тут сказали, що треба написати, а ще обов’язково додати фоточгі – і також неодмінно у фейсбук. Ну ок. Але все дуже скромно )

Отже про враження від двох днів Ксенi-Навіщо-Їхати-Цього-Року-До-Львова-vaenn на Форумі у твіттер-стилі.

* У львівському трамваї є вайфай і до нього можна підключитися. Бо зробити це в Хюндаї дорогою мені не вдалося

* Дарниця-Трускавець – Хюндай годный. У нього між Києвом головним та Львовом немає зупинок (а ще в мене і туди, і звідти не було сусідів, а на трьох сидіннях можна й у сидячому поїзді подорожувати)

* Звідки стільки людей?

* Як всюди встигнути?

* Чому перекладачі перекладають так дивно?

* Софі Оксанен – прикольна, треба все ж таки книжку купити. Чи всі три?

* Білки у парку Франка няшні, але нахабні.

* Нетуристичні досовкові вулиці цікавіші за центр.

* Я її знайшла – найзручнішу в моїй практиці гостьову канапу!

* Новий досвід такий новий.

* Усі книжки не купиш, усі бажані книжки – просто не донесеш.

* Добре забутий досвід – також новий, бо історичні конференції веселіші за журфаківські.

* Архітектура УКУ справляє незабутнє враження.

* В автобусі їхала поряд із молодими російськомовними  /судячи з одягу що/ мусульманками. Цікаво, чи не з Криму…

* Додому повернулася ледь жива від втоми, та з’їздила офігенно.

А! А слайди під катом.

Продовжувати читання “Львівські трофеї” →

Потяг до сабжевих мандрів у нас справа сімейна. Отже, від цього тижня я є на GoodReads. От тільки що з тим робити, ще не визначилася.

Зрозуміло, що аналогом профайлу на Лібі, з яким я дбайливо ношуся вже стільки років, ГР не стане. Бо таку титанічно-сізіфову працю просто не подужаю ) Тому поки що додаю книжки хаотично (перепрошую в своєї мікрофрендстрічки) – здебільшого останнє читане або ж значуще для рекомендацій.

Рекомендації, до речі, навіть з таким коротким списком вже пристойні – це добре. Загалом багато цікавих/мені незвичних мульок. Окремі цяці – реалізація статистики та челендж. Замахнулася на недосяжну мрію останніх п’яти років – аж тут збагнула, що доведеться додавати все прочитане цього року. Зніяковіла, але нічого – но пасаран!

Основна проблема “додавання” банальна – відсутність/мінімальна присутність в базі _кириличних_ видань. За яким принципом тамтєшній люд позбирав укрліт збагнути важко, але його там є і чимало. З перекладами зарубіжки набагато гірше, тож моєю першою спробою додавання книжок стали нещодавно читані Воїни Саламіну. Але українські книжки – то таке. З російськими веселіше. Там вивести якийсь спільний принцип геть неможливо. Переклади класики в базі трапляються недоладно без системи. Із сучасного, схоже, найкраще почуваються _найвищі_ полиці – “Интеллектуальный бестселлер”, корпусівські підсерії, легендарний “Иллюминатор” – таке. Трохи вбік – і вже провалля. Із вузькожанровою літературою – повний бардак, більш-менш пристойно на перший-другий погляд виглядають запаси детективів; фантастика, фентезі, урбан-фентезі, містика (ну й YoungAdult ізводи усього цього) розшукуються чисто тобі за принципом: тут є, тут нема, а отам рибу загортали (ну, це коли є перша книжка з серії, третя, четверта… а другої – нема).

Дивлячись на все це, контролфрик в мені ридма ридає. Тож трохи покопирсавшися в тамтешніх механізмах, я вже на другий день по реєстрації відправила запит на статус лібраріана. Сьогодні отримала. Нє, я не збираюся наводити глянець на все, куди око впаде, чесно ))) Але хоч трішечки, хоч скраєчку…

Любі друзі, а хто з вас там є (кого я ще не відшукала)?

ЗІ: йолкі, я й не уявляла, що потенційно цікавих мені книжок аж так багато, що від жадібності в голові паморочиться.Єдине, що мене врятує – дуже повільне читання англійською )

ЗЗІ: і про додавання кириличних книжок – а ще там шокуюче багато болгарських видань усякого-різного. Молодці кузени!

Намагаючись абстрактуватися від дійсності, вчора трохи прикупила нових книжок. І від учора ж не можу натішитися зіркою закупів. С огляду на обставини читво специфічне, зрозуміло, але все ж категорично рекомендую:

Інші романи – це Ціппер та його батько та – та-дам! – свіжоперекладений Гробівець капуцинів – книжка, на яку ми чекали, відтоді, як дізналися, що вона взагалі існує ) Давно українські видавці так не радували. Навіть пригадую, відколи – з Безіменної – дуже цікавої антології, яка дала мені чарівного копняка, завдяки якому я нарешті прочитала The Awakening Кейт Шопен.

***
Хотілося, аби так тішили частіше. Бо є в патріотичному бойкоті страшне. Можна жити без снікерсів, ретельніше обирати чай, уважніше читати етикетки косметики. А от книжки російських видавництв – моє найвразливіше місце. Хех, ну будемо підтримувати вітчизняного виробника. І добре, що є ще британські та американські – бо на наших перекладах сучасної літератури довго не протримаєшся. (ну і також – боги, бережіть Флібусту!)

***
І ще звернула увагу: від березня 2012 я вирішила робити списочок книжок, які в мене з’являються (різними шляхами – купую, дарують, вимінюю), і викреслювати з них прочитане. Була цікава динаміка читання надбань – бо на кожні мої закупи сімейні реагують однаково: Ти б спочатку те, що є прочитала! А я люблю, щоб нечитане стояло добрячими стосами – дитина дев’яностих, шо поробиш!

Енівей – минуло рівно два роки, тому можна робити якісь висновки. І не сказати, що вони не радують )
Марш із друзями – 158-а придбана за цей час книжка (до речі, спочатку я вносила в список все – і Льошкині обновки, які мені теоретично цікаві, і куплене для когось, що я й сама подивилася, але за декілька місяців зрозуміла, що це неправильно). Могло бути й гірше – якби не ридер.
І головне – зараз у списку лише 51 рядочок. Фух, я не пропаща!
Чи дарма я так вважаю?

Двійко місяців поспіль ловила собе на думці: серед читаного чомусь стає незвично багато фантастики. Ну й фентезі, але я його останніми роками читала більше, аніж сайфай. Гммм, подумала я, а, може, зробити собі як у щасливі підліткові часи: сезон незамутньонного жанрового читання?

А чом би й ні. Тож щонайменш на січень (а ймовірніше – до кінця зими) я запустила свій власний флешмоб. Читаю лише фантастику, фентезі, може, містику Кінг-формату, але це вже не факт. Цікаво, як воно буде, бо послідовно непослідовні списки to-read для мене – комфортна норма. А тут таке призабуте “обмеження”.

Та я, власне, про що. Очі розбіглися, стільки всього, а за що хапатися – незрозуміло. Поки що встигла освоїти “Вор времени” (але ж Пратчетт – то безпрограшний варіант) та – зненацька! – “Свидание с Рамой”. І ніби є, з чого вибрати, але все ж…

Друзі, а порадьте мені книжок під ці жанрові обмеження, га? Смакові нє-нє-нє! в мене мінімальні: не дуже хочеться космоопери, бо я якраз встрягла у бараярський цикл, а ще з минулого літа обіцяю собі прочитати “Падение Гипериона”. То ця ніша закрита. А ще погано жується традиційна та/або попаданська фентезятина. Фентезятина оригінальна чи (NB) більш-менш брутальна (ну, знаєте, Сапек, Мартін, “Чорний загін”) – радо вітається.

Що ще… Як вже якось казала – щиро люблю урбан-фентезі. Можна навіть про вампірів (аби не про самісіньких перевертнів, хіба що східних), але найкраще – про фейрі-ши. Не цураюся янг-адалту, якщо там підліткове кохання – не головна тема. Люблю мандрівні сюжети, переспівані казки (що цинічніше, то краще). Історичні екскурси, далекі подорожі. Політику, геополітику і багато-багато-багато інтриг (так, словосполучення “професійна деформація” я вже чула). Вікторіанську епоху та стьоб над вікторіанством, відповідно, купу дотичних -панків. Нещодавно, читаючи “Заводную” Бачігалупі, нарешті зрозуміла, що біопанк – теж може бути цікавезним напрямом. Фух. Що ще? Екзотика – тобто хоча б не стандартні США, Британія, Канада? Постапокаліптика? Класнична нечитана фантастика? Та багато всього, якби ж тільки знаття, що ж варте уваги!

То порадите? Будь лаааааааска!

ЗІ: не_формальне проходження тесту Бехдель, чи, коротше кажучи, наявність немеблевих та нешаблонних жіночих персонажів – окремий товстий плюс…

ЗЗІ: Олю, Селіна це не стосується. Я про нього пам’ятаю )))

Я, звісно, до ЖЖ не пишу… Але не настільки “не пишу”, аби забути про улюблені підрахунки.
Отже мій читацький 2013-й був дивним рочком. Читалося, як завжди, – носило між жанрами, одвічна боротьба ЮК проти ЮС, темпи – приблизно такі ж самі. Загалом: 182 книжки – минулого року було лиш трішки більше.
Ну і як годиться – слайди!
тиць

Днями про’книжковими інтернетами пробіг відкритий лист російських книжкоторгівців до керівництва ЭКСМО. Лист з приводу дорогенького нового Пєлєвіна.
Там загалом багато усякого цікавого: і намагання вирахувати ціну пєлєвінської сторінки, і міркування щодо самої книжки (але то здебільшого в коментах), і місцями слушні зауваження про те, що книжка за 555 ре на тлі камлань антипіратської кампанії виглядає трохи дивно.

То таке. Там про всяке. Але на один конкретний абзац я медитую вже декілька днів:

На наш взгляд, цена в 555 рублей явно завышена, к этому мы вернемся чуть позже, но не это поражает в Вашем предложении. Средняя «цена входа» в магазин — 440 рублей. Соответственно, Вы предлагаете магазинам, не аффилированным с «Эксмо», зарабатывать на книге Пелевина 115 рублей, или примерно 25%. Средняя наценка в российских магазинах колеблется между 38% и 100%. В среднем — 70% (это соответствует 40% скидки от фиксированной цены книги в европейских странах). (про “знижку від фіксованої ціні” теж є у коментах)

Нічьо так. Скромно.