під блоговим записом Ірини Славінської про книжки та переклад побачила прекрасне
коментатор, підписаний як Красовицкий Александр, крім іншого написав таке:

С одной стороны, Гранты развращают в том числе и потому, что зачастую грантодатели не следят за результатом траты своих денег. С другой, если их не будет, рынок переводов совсем умрет. И издателям приходится дико экономить на переводах, если нет гранта. Могу даже сказать, что часто приходится дешево перевести книгу со сложного языка через русский или английский, чем дорого заплатить переводчику с финского или арабского при прямом переводе.

це чудово, я вважаю. хочеться обійняти разом усіх українських видавців та порюмсати з ними хором

але мушу щиро зізнатися: уже страшно? :Р

читаю собі потроху видані “Смолоскипом” Білі зуби Зеді Сміт та тихенько собі радію…
і текст цікавий, і книжка (як об’єкт чи шо) непогана…
читаю… радію… нє, блощиці трапляються: і коректорські, і редакторські, і перекладацькі бува… але тлі багатьох українських книжок то такі дрібниці, – не втрачаю я тихої радості…

аж до 394 сторінки не втрачаю. а там вже перечепилася:

Йшов “À bout de souffle”. 16 мм, чорно-білий. Старі форди і бульвари. Манжети і носові хустинки. Поцілунки і цигарки. Клара обожнювала такі фільми (Красень Бельмондо! Красунчик Себерг! Розкішний Париж!)…

на відміну від багатьох нинішніх вітчизняних видань, ця книжка – не без няньок. на двох перекладачів – коректор, два літредактори, випусковий редактор та ще й відповідальний за випуск. ну гаразд, з усіх цих людей (щоправда, двоє сумістили функції) Годара ніхто, може, й не дивився. але ж нічого їм око не муляло… ніхто не перевірив…

я ж не буду сперечатися, що красунчик , але!

Я привык читать под телевизор “Нэшнл Инкуайрер”, хотя раньше предпочитал воскресную “Нью-Йорк Таймс”. Это довольно просто: в один прекрасный день заменить “Нью-Йорк Таймс” “Нэшнл Инкуайрером”, только и всего.

Пусть кто-нибудь другой покупает мой выпуск “Нью-Йорк Таймс”. Пусть он забирает мою газету, а вместе с ней и ответственность сознательной думающей личности. Мне сорок четыре года, я, слава тебе господи, выбрался из первого класа* и теперь хочу лишь одного – немного бездумной радости от тех лет, что мне остались.

Я счастлив, как амеба, когда читаю перед телевизором “Нэшнл Инкуайрер”. “Экспресс Токио – Монтана”

власне найпростіша відповідь на питання: ЯК!!! може розумна людина читати якусь фігню???
а дійсно, чому б і ні…

* вище Бротіган описує досвід дислексіка, що в тому першому класі добряче затримався

не мала баба клопоту… ну й далі за текстом
вчора зробила собі різдвяний подарунок: вирішила-таки взяти участь у фірмовому флешмобі від LiveLib
сенс гри – попросити певну кількість книжок на прочитання, і тобі рендомно їх накидають. а зобов’язання – прочитати та відписати рецензій-відгуки…

ех… закрила сьогодні свій списочок. враження дивне. із вау-фактором не склалося – гучні відкриття мені на голову не звалилися, хоча є й дуже симпатичні варіанти. до того ж є позиції, для перенесення яких у шорт-ліст давно не вистачало добрячого копняка
і все ж таки підборка вийшла… еееее… ну…. цікава але загалом штука все ж волнітєльна. особливо для тих, хто любить героїчно створювати собі складнощі :Р
власне список

нещодавно звернула увагу на те, що радянські мульти вперто продають під брендом “добрый мультики”. нууу… от якось ми з Льошкою намагалися збагнути, що такого принципово доброго, наприклад, у “Ну, погоди!”…

сьогодні вирішила подивитися, що пропонують на трекері під написом “Добрые сказки”.

першим пунктом йде Серая шейка 1948. здивувалася: наскільки я пам’ятаю казочку – вона сумна.
та не все так просто. шмат з рецензії:
Мультик, выпущенный гигантом «Союзмультфильм» спустя пятьдесят с лишним лет после написания сказки, тоже ориентирован на детскую аудиторию, но уже совершенно другую, да и живущую в совсем другой стране. Советская Серая Шейка ничуть не похожа на свою кроткую тихоню- предшественницу из книжки. Она бодра и энергична, она не позволит себе никаких упаднических настроений и будет бороться за свою жизнь до конца.

ААА, подумала я і погодилася: ну як без упаднічєскіх настроєній, тоді канєшна…

при всій повазі до покійного Вайсброта, джерелом якої є традиційні переклади Відьмака (мені й нізушки гарно пішли :Р) російською, його спокійне ставлення до кроскультурних косяків… еммм… о! засмучує

нікого не чіпаю, сиджу та читаю Бестіарій (нарешті він у нас на папері є). і раз по разу мимоволі зупиняюся на якихось приколах – там недоперекладено, тут перекладено – але якось дивно, зазвичай у російській використовуються інші назва чи форми тих назв… до якогось моменту – нічого критичного, просто після того, як звикаєш читати тексти, як воду сьорбати, заважає трохи.

але коли з переліку відомих фентезійних драконів я дізналася про твір Чародей из Архипелага (із зазначенням автора, а то б не збагнула)… то вирішила книжку відкласти та піти приготувати вечерю. якось воно спокійніше

до речі, загадковий дядько цей Кутзее

загалом він Дж.М.
в довідникових ресурсах – Джон Максвелл
на більшості книжкових обкладинок – Джозеф Максвелл (чи Джозеф М.)
в рунеті гугл дає 185 тисяч залапкованих _Джонів. М_ проти 228 тисяч _Джозефів. М_. англомовний гугл цілком на боці залапкованого _John M._ – 688 тисяч лінків. на _Joseph M._ – щось типу 2 тисяч, причому посилання – здебільшого на російськомовні ресурси

дивина якась…

недаремно я минулого року, вирішила-таки, що з Кутзее треба знайомитися докладніше

зараз на черзі Waiting for the Barbarians – річ, варта уваги

ну й, як ілюстрація, цитатко до сабжу )

Дети ни на миг не сомневаются, что старые мощные деревья, в тени которых они привыкли играть, будут стоять вечно; что придет день и, повзрослев, мальчики станут такими же сильными, как их отцы, а девочки — такими же чадолюбивыми, как их матери; что все они будут жить и процветать, вырастят новое поколение детей и состарятся там же, где родились. Почему мы утратили способность жить во времени, как рыбы живут в воде, а птицы — в воздухе; почему мы разучились жить, как дети? В этом повинна Империя! Потому что она создала особое время — историю. Тому времени, что плавно течет по кругу неизменной чередой весны, лета, осени и зимы, Империя предпочла историю, время, мечущееся зигзагами, состоящее из взлетов и падений, из начала и конца, из противоречий и катастроф. Жить в истории, покушаясь на ее же законы, — вот судьба, которую избрала для себя Империя. И ее незримый разум поглощен лишь одной мыслью: как не допустить конца, как не умереть, как продлить свою эру.

щось у цьому є

узялася повільно та притомно (а не як у гарачкові підліткові роки, коли книжки читалися таким гуртом, що пам’ять про половину читаного завіялася кудись далеко-далеко) частково – перечитувати, частково – читати вперше класичну фантастику

нині черга дійшла до жмута творів Саймака
із передмови до Міста

Я был убежден тогда и еще сильнее убежден теперь, что города – анахронизм, от которого нам пора избавляться. В последние годы кризис городов стал еще очевиднее. Типичный современный город – это блестящий центр, окруженный разрастающимися кольцами гетто. Когда-то давно, когда средства связи и транспорт были примитивны и медлительны, в существовании городов был свой смысл. Поначалу люди сбивались в них ради безопасности, позже чтобы удобнее было вести дела. Теперь города утратили функцию защитного сооружения; большей частью за городом жить даже безопаснее, чем в его стенах. А современные средства связи упразднили необходимость жить по соседству со своим деловым партнером. Для деловых операций совершенно неважно, где находится ваш партнер – на соседней улице или за несколько тысяч миль. Город пережил свое предназначение; поддерживать в нем жизнь накладно, жить неуютно, а дышать нечем.

саймакове _тоді_ – 1952. _тепер_ – 1981. минуло ще тридцять років, життя продовжує змінюватися, современные средства связи aka інет абсолютно упразднили необходимость жить по соседству со своим деловым партнером…
а ми все ще живемо в містах
(хоча бажання зав’язати з цією практикою з’являється все частіше…)

люблю осінніми вечорами передивлятися оновлення на інет-крамницях: а раптом повз мене пройде щось цікаве?..

нє, не пройде. як таке можна не помітити!

хоспаді. але, судячи з анотації, все весело:

Признайтесь: вы же любите вампиров и интересуетесь жизнью оборотней, так что буквально залпом проглотили 2272 страницы “Сумеречной саги”, посмотрели фильмы и с нетерпением ждете продолжения? Однако стесняетесь открыто говорить о своих чувствах в “приличном” обществе, за пределами фандома? Очень зря! Прочтите “Сумерки и философию”, и вы сможете аргументированно рассуждать о многослойности романа – это ведь не просто история неземной любви с оттенком мистики, это эпическое повествование, насквозь пропитанное философией. (болд мій) схоже, я щось прогавила, бо після першого фільму до “насквозь пропитанного” оригіналу руки дійти відмовилися…

вах, але ж є люди, що можуть викликати лише щире захоплення! і в нас, між іншим, книжечку у м’якій обкладинці хочуть продавати за 150 з гаком гривень. от вам і сабж

лише другий день офіційної осені, а згадки про літо вже змушують сумувати. і не сказати, що воно в мене було якимось насичених. у відпустку не ходила, лише разочок з’їздила до ЗП… а що можна згадати? приймала гостей… виховуувала морську свинку… а! читала. читала я багато )

власне, пригадуючи, як я наприкінці травня вже згадувала про англоцентризм свого читання, вирішила було зробити собі подібні статистичні висновки щодо літніх місяців. а потім ідея трішки трасформувалася, ну то – маємо те, що маємо

якщо комусь цікаво, то скорочена версія читацького щодденика плюс невеличке рейтингове номінування під катом

після деяких вагань почепила-таки собі у профайл лайвлібівський віджет
бо
по-перше, вони його нарешті довели до ладу, і посилання працюють дійсно на останні читані книжки, а не на ті, що востаннє додавалися у список (а то висить нібо щось свіженьке, а адресація йшла на читану двадцять років тому дитячу книжку)
по-друге, якщо вже фіча існує, чому б її не використовувати
по-третє, все одне такий віджет – чи найбільший індикатор моєї активності в останні місяці – влітку я закинула всі інші варианти дозвілля. навіть фільмів майже не дивлюся… зате намагаюся себе привчити писати відгуки…
по-четверте, якщо від того проекту буде хоча б якась мізерна рекламна допомога – нехай. тим більше, що я туди друзів вже заманюю, заманюю… заманюю, заманюю :Р (вот, например, Миша, а? не? )))
по-п’яте… а. можна ще щось вигадати, питайте )

сьогодні тридцять дев’ятий день, як я не купую книжок…
хто читає мій твіттер – міг бачити: підписалася я на два місяці
власне місяц минув легко та невимушено. а зараз – відчуваю – крутить, ламає, чогось не вистачає… такий собі абстинентний синдром )
і шо цікаво – мені є, що читати. і не у флібусті справа. дофіга паперових книжок, що купувалися раніше. плюс книгообіг. він, може, дерева не врятує, але людство в моїй особі – цілком.
та все одне. сумно дивлюся на схуднення стосів книжок до прочитання. моніторю видавничі новинки. слідкую за оновленнями на інтернет-книгарнях…

і думаю: шо ж я таке хворе? варіант відповіді?

мимоволі звернула увагу, що протягом останньго місяця вперто читала здебільшого британських авторів. це, щоб не сказати – майже виключно

мало не все. від оповідань до грубезних романів. від чік-літ до класики…
загалом, лише три пункти виявилися не-британського походження: Царівна Кобилянської, коротеньке оповідання Філіпа Діка та постмодернова іграшка – Пенелопіада Етвуд

тенденція? не знаю. залежі книжок, що чекають на свій шанс – географічно дуже різноманітні. а ось рука так і тягнеться до… такого колориту? досить специфічного почуття гумору? чи певної літературної традиції?
у будь-якому разі, добре, що серед британців чимало цікавих письменників, і написали вони… еее… багато :Р